Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Історія світової культури

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

3. Американська культура та здобуття державної незалежності США

Народження нової держави, яка згодом відіграватиме одну з головних ролей у світовому культурно-історичному процесі, відбувалося за нехарактерних, відмінних від західноєвропейських умов. Соціальний, економічний, культурний час, неначе спресований на новій землі, об'єднав у містку панораму перемоги та поразки визвольного руху, досягнення й компроміси соціально-економічного й духовного прогресу, який вимагав революційного розвитку подій та збройного захисту від внутрішніх і зовнішніх супротивників. Не випадково саме цей бурхливий, неоднозначний у своїх проявах, революційний час представив світовій культурі складне, багатолике дитя — американську націю, процес формування якої охопив кілька десятиліть до та після здобуття американськими колоніями державної незалежності.

До часу воєнно-революційних подій 1775—1783 років населення англійських колоній (чисельністю близько 3 млн чоловік) не було згуртованою спільнотою. Запільні традиції власна матеріальна й духовна культура перебували в процесі зародження. Утвердження буржуазного напряму їхнього розвитку не потребувало значних зусиль (як, наприклад, у країнах Західної Європи) для руйнування середньовічних інституцій, бо від самого початку існування північноамериканських колоній вони мали по суті буржуазний характер. Це зовсім не означає, що імпортований з Англії феодалізм не був серйозною перешкодою на шляху соціально-економічного прогресу. Не оформившися в єдину систему, не набувши через несприятливі для нього історичні й географічні умови повсюдного поширення, феодалізм як соціальна тенденція протягом певного періоду все ж таки був реальною альтернативою буржуазного розвитку в Америці. Два століття революційного періоду, конфліктність подій визвольного руху 1763—1775 років підтверджують це.

Почавшися збройним повстанням у Лексингтоні Й Конкорді (квітень-травень 1775 р.) та закінчившися 3 вересня 1783 року переможним укладенням мирного договору з Англією, революційна війна колоній за незалежність була разом з тим і широкомасштабною громадянською війною, у якій брали участь практично всі верстви населення. Своєрідність ситуації полягала в тому, що серед американського населення, яке завжди вирізнялося соціальною строкатістю, "мобільністю" соціальних груп, у процесі розвитку визвольного руху та антибританських революційних подій відбулося значне розмежування не лише між класами та соціальними верствами, а й усередині них. Причиною цього стали різні погляди на ті економічні й політичні вигоди, які завжди існували паралельно з патріотичними спонуками.

Основна найбільш радикальна й активна сила табору
патріотів (вігів) об'єднала ремісників, дрібну міську буржуазію, багатьох фермерів. Ця група склала головну силу американської революції. Саме "ініціатива знизу", політична активність народних мас, із яких формувалися в основному загони
добровольців, міліцейських частин, а потім і регулярної армії
(створена 14 червня 1775 р.), мала вирішальний вплив на
розвиток революційних подій, на демократичні перетворення
внутрішнього життя американської держави післяреволюційного періоду.
Природно, зростання-політичної активності народних мас, "жахи неконтрольованої демократії" позначилися на поглядах і тактиці панівних класів. У складній, динамічній ситуації соціально-політичних конфліктів визвольного руху, війни за незалежність і післявоєнного періоду колоніальна еліта вміло зберегла за собою керівну роль і державний контроль. Тактика поступок, лавірування й компромісу до-помогла американській буржуазії, яка об'єдналася із земельною аристократією, досить успішно використати політичну, соціально-економічну та культурну ситуацію у власних інтересах, її представники утворили комісії з підготовки Декларації про незалежність (Т. Джефферсон, Б. Франклін, Дж. Адамс, Р. Шерман, Р. Лівінґстон), "Статей конфедерації" (голова — Дж. Дікінс) та федеральної конституції 1787року (Дж. Медісон, А. Гамільтон, Дж. Джей та інші). Зміцнення незалежного державного устрою США, мобілізація матеріальних і людських ресурсів для успішного розвитку капіталізму, підтримка внутрішнього правопорядку, формування системи гарантій буржуазних свобод і захисту власності потребували єдиної мідної централізованої федеральної влади, відповідної форми керування й нового законодавства.

Декларація про незалежність — один з найважливіших документів американської історії, який знаменував початок нового етапу її розвитку. Декларація віддзеркалювала філософію нової епохи та народженої нації. Вона була логічним узагальненням півторастолітнього досвіду політико-економічного життя американських колоній, демократичних традицій, які склалися за цей період і потребували свого продовження.

Багато положень цього документа сформульовано згідно з філософськими поглядами її автора — Томаса Джефферсона, які розвивалися в напрямі ідей античних авторів, філософів Просвітництва, зокрема вчення Дж. Локка. Для американців узагалі характерні прагнення віднайти корені своєї молодої культури в історичній давнині. В пошуках спадкоємності вони заглиблювалися в історію давніх римлян, використовували їхню термінологію та аргументацію. Так з'явилася назва верхньої палати конгресу — сенат; Капітолій та Білий дім збудовані відповідно до римських архітектурних форм, навіть текст девізу "З багатьох — єдине" на великій печатці запозичено з твору Цицерона.

Декларація, проголошуючи незалежність і свободу колоній — Сполучених Штатів Америки, закликала до боротьби з феодально-монархічними порядками, обґрунтувала основу державного устрою - принципи народного суверенітету. Це був перший в історії документ, в якому невід'ємним правом людини затверджувалося право на життя свободу та прагнення щастя. Таке формулювання відрізнялося від тези Дж. Локка про природні людські права, де "прагнення щастя" замінило "власність". Проголошувалася рівність людей, яка була .надана Богом. Природним також визнавалося право на революцію, на скинення уряду, який узурповує владу та стає на шлях необмеженого деспотизму. Народ розглядався не лише як об'єкт, а й як суб'єкт влади, як захисник демократичних свобод. Ідея стала популярнішою в широких колах населення після появи політичного памфлету Т. Мейна "Здоровий глузд".

Ідеологія Просвітництва була могутнім стимулом розвитку культури, національної самосвідомості. Характерне з часів заснування перших колоній переконання у винятковості шляхів суспільно-історичного розвитку Америки та її ролі у світовій історії в період завоювання незалежності міфологізувалося в народній свідомості в образі нової держави-республіки — великого експерименту, який утілить надії всього людства про досконале, вільне й справедливе суспільство, кульмінаційного пункту біблійного "виходу". У вирішальний період американської історії знову далася взнаки релігійна зорієнтованість масової політичної свідомості.

Цьому сприяв процес лібералізації протестантизму, розмивання його теологічних основ, "заземленість" американської релігії.

Політична емансипація не зменшувала релігійність американця. Більше того, успішне завершення революції посилило вплив провіденціалістської ідеології. Стійкість такого впливу зумовлювалася специфікою політичних позицій релігії. Протестантизм превалював, але не був офіційно панівним. Відокремлена від держави (згідно із соціальними настановами Просвітництва) церква не оформилася в особливий орган політичної влади. Релігії надавалася форма особистої справи. Не маючи "власних політичних інтересів", протестантизм спільно з Просвітництвом став формівним ідейно-психологічним елементом американської соціально-політичної культури, до якого апелюють і прогресивні, і реакційні сили. Цьому сприяла наявність як кальвіністської ортодоксії, так і ліберальних форм протестантизму. Не випадково затвердження основ буржуазної революції не супроводжувалося антиклерикальним рухом, і секуляризація суспільно-політичної культури обмежувалася реформаторськими, релігійно-оновлювальними процесами. Революція, становлення американської державності релігійно санкціонувалися, відбувалися за активної участі церковних деномінацій. Провідники нової культури широко використовували звичну для масової свідомості риторику.

Ідеологи молодої американської буржуазії, використовуючи просвітницький ідеал "нової людини", вірячи в розум як засіб удосконалення суспільства та його громадян, запропонували розглядати окремого індивіда як самостійну сощально-економічну одиницю. Найкращою формою само-становлення вважалося надання людині більшої свободи для реалізації дій, які диктуються її розумом. Бо ніхто, крім самої людини, не знає, щб для неї — добро, а що — ні. "Право на щастя" кожного, залежність фізичного і психічного стану всієї нації від самоствердження кожного індивіда, його сумління, турботи про себе, про власні цілі стає своєрідною "філософією життя" американців. Індивідуалізм за своїм виникненням не є американським діти щем. Його корені заглиблюються в європейську, зокрема англійську (Хартія прав свободи, XVII ст.), культуру. Але віра в силу індивідуальності, визнання права на щастя за кожною людиною, взаємозалежність свободи й відповідальності індивіда як самостійної особи — прерогатива американської нації. Самовизначення, самоздійснення усвідомлюється не лише як право, але і як обов'язок. Це стосується всіх. Незалежно від сфери діяльності — економічної, художньої чи іншої — у всьому має віддзеркалюватися індивідуальність. Можливий крайній індивідуалізм стримується утвердженням суспільного стандарту "корисного громадянина", особисті успіхи якого мають бути співмірними з обов'язками перед суспільством, де свобода є передусім рівністю можливостей. Сформовані наприкінці XVIII століття, ці ідеї стали одними з основних компонентів культури національної самосвідомості американців. День прийняття Декларації про незалежність — 4 липня 1776 року — став національним святом американського народу.

Декларовані принципи буржуазної демократії, успіх революційних перетворень відповідали інтересам широких верств населення Америки, в тому числі й національної буржуазії, яка в союзі з плантаторами закріпила свої позиції на чолі нової держави — Сполучених Штатів Америки.

Встановлення соціально-політичної та економічної стабільності вимагало прогресивних змін політико-правової системи керування, на яку спиралася місцева й центральна влада. У кожному штаті була прийнята власна конституція більш-менш демократична залежно від внутрішньої ситуації!

У зміцненні конституційних засад, які б гарантували стабільність владних структур і захищали буржуазні права й свободи, були заінтересовані як консервативно зорієнтовані політичні діячі, так і представники буржуазно-демократичних кіл. І перші, і другі хотіли мати сильну централізовану державу. Однак перші вбачали вихід у встановленні монархічного устрою, а другі були прихильниками буржуазної республіканської форми правління. Компроміс було знайдено на центристських засадах і зафіксовано в новій Конституції 1787 року (в її виробленні важливу роль відіграв Дж. Медісон). Вона була своєрідним утіленням американського духу й символом стабільності. Маючи ({юрму ділового, сухого документа, Конституція закріплювала політичну віру американської нації, формуванням основних принципів керування підтверджувала ідею політичного представництва різних територій та груп населення в системі влади, ідею, яка вже ввійшла у свідомість широких кіл населення.

Максимальна централізація влади досягалася наданням таких широких повноважень голові виконавчої влади — президентові (який одночасно був верховним головнокомандувачем), що ця система правління дістала назву "імперського президентства". Поряд із цим визнавалася законність існування територіальних одиниць — урядів штатів і місцевих органів управління. Інституція президентства була однією з трьох складових системи вищих політичних органів: виконавчої влади, законодавчої (двопалатний конгрес) та судової (Верховний суд). Принцип "поділу влад" як найважливіший механізм збалансування різних інтересів став одним із основних положень Конституції й підґрунтям федерального устрою державно-політичної системи США В основу Конституції було покладено концепцію "регулювання" суспільства, яке складається з фракцій чи класів. За задумом її творців, вона мала спиратися на систему "отримань і противаг". Таким чином створювалася правова база для формування політичної опозиції.

Великим успіхом демократичних сил було доповнення федеральної Конституції Біллем про права (який вже існував у конституціях десяти штатів). У ньому викладалися буржуазні права та свободи, захист яких гарантувався державою. Вони ґрунтувалися на ідеї самоцінності окремої особи, гарантіях невтручання в її життя та недопустимості її посягань на права й свободи інших членів суспільства.

Десять поправок стосувалися свободи слова, друку та зборів (перша поправка), права держави мати для оборони ополчення, а громадян — зброю (друга), правила розквартирування військ у приватних будинках (третя), захист недоторканності особи й майна (четверта), введення суду присяжних та інших процедур судочинства (п'ята, шоста, сьома й восьма). У дев'ятій поправці підтверджувалася незмінність прав, які вже мав народ, десята ж констатувала недоторканність тих прав штатів, які не були передані центральному урядові. "Великий американський експеримент" мав продемонструвати можливість поєднання суспільного порядку та індивідуальної свободи. Інша справа, що ідеали часто вступали в суперечність з американською дійсністю й не завжди реалізовувалися на практиці (наприклад, деякі положення Декларації та Конституції не поширювалися на жіноче населення штатів і корінних жителів Америки; до Громадянської війни 1861—1865 рр. зберігалася інституція рабства).

Конституцією 1787 року, найпрогресивнішою для того часу, завершилося створення США. Утверджуючи в Америці передовий республіканський устрій, Декларація про незалежність і Конституція відкрили новий етап історичного розвитку не лише США, а й світового процесу буржуазно-демократичних перетворень (Франція, Іспанія, Португалія та інші).

Інтелектуальним і фізичним народженням США стало XVIII століття. В його останній третині склалися суттєві фактори, необхідні для формування нації та її культури — спільність території, мови, економічних інтересів, деякі елементи соціально-психологічної й духовної єдності.

Утвердження державної незалежності з необхідністю передбачало досягнення незалежності в духовній сфері, отож національна самосвідомість перебувала в активних пошуках форм художнього самовираження.

XVIII століття поставило питання про освоєння накопиченого досвіду духовної діяльності. Американська художня культура спрямовується на розвиток демократичних засад. Літературно-естетична думка, яка надихалася ідеалами Просвітництва, поринає в пошуки національного героя, національного автора, шляхів розвитку національних жанрів Проблемою самовизначення розпочинається "золотий вік" американської класики. Переплавка європейських культурних традицій поєднувалася з прагненням знайти власне обличчя, самобутнє, неповторне. Ще до створення держави в деяких мистецтвах існували власні традиції. Так, у живописі тривав розвиток мистецтва портрета, розквіт якого надихався просвітницькими ідеалами рівності й незалежності особи. Класичний стиль малярів відповідав світові, сповненому мужністю і патріотизмом.

Портрети Д. С. Коплі, Р. Ерла, Ч. Піла мовою живопису затверджували новий образ загальнонаціонального героя — творця революції. Виникає величезна кількість зображень Дж. Вашингтона, Б. Франкліна. У творчих пошуках живописців відобразилося піднесення національної самосвідомості. Герої історичного портрету уособлювали життєстверджуючий оптимізм, віру в розум і соціальну справедливість, пошуки й устремління XVIII століття, для якого мірилом цінності особи поступово стають власні достоїнства людини, а знатність і суспільний стан відходять на другий план. Створюються цікаві жіночі образи, позбавлені сентиментальності, часто — зовнішньої привабливості, хоча в них відчувається розвинуте почуття власної гідності, внутрішня сила.

Змінюється ставлення до мистецтва архітектури. Вона набуває громадянського, героїзованого звучання. Будується велика кількість громадських споруд. Розвиваються графіка та мистецтво газетно-журнальної карикатури. Все підпорядковується намаганням уславити характер, гідність, незалежність, героїзм американців.

Просвітницькі ідеали демократії та республіканізму стимулювали розвиток світської літератури. Громадянська лірика Ф. Френо, епічні поеми Дж. Ірамбулла, Т. Дуайта відображали героїку часу. Піднесення музичної народної творчості подарувало велику кількість патріотичних пісень, маршів. Розвивається професійне мистецтво композиції (Б. Карр, Дж. Г'юїт), хоча порівняно з народною музикою в ньому менше виявився оригінальний та неповторний американський феномен.

У період революційних воєн відбувається становлення американської драми як національного явища. Ранні пам'ятки цього жанру, маючи напутньо-виховний, моралізаторський характер, відіграли велику роль у формуванні стереотипів національного характеру. Якщо багато видів американського мистецтва, маючи європейське походження, досить швидко стали художньо самостійними, то театр був винятком. Відносна нерозвинутість, порівняно з західноєвропейською, американської драматургії не завадила саме їй стати благодатним ґрунтом для становлення й утвердження національних стереотипів. Запозичені популярні у Старому Світі жанрові форми наповнювалися якісно новим змістом. Оперативність і демократичність драматургії давали змогу їй через моделювання характерів віддзеркалювати багатоманіття соціально-національного обличчя американської культури. У ранніх драмах формується національний стереотипний образ "шляхетного воїна". У цей час він був представлений історичними особами - військовими, офіцерами Республіканської армії, які були носіями високої моральності, провідниками ідеалів молодої держави. Драматургія, п'єси Д. Берка, В. Данлепа зокрема, ще не мала розвинутої системи повнокровних образів-характерів, але вона стала важливою формою художнього осмислення національних ідеалів.

Ідеї завоювання незалежності та утвердження молодої нації зумовили підвищений інтерес до формування національних кадрів для розвитку вітчизняного господарства. Виховання "корисною громадянина" передбачало формування почуття соціальної відповідальності, одержання професійного знання з орієнтацією не лише на власний престиж, а й на користь і славу республіки. Завдяки секуляризації освіти, розвиткові фундаментальних наук, природознавства, юриспруденції, медицини формувалася інтелектуальна національна еліта.

Остання чверть XVIII століття була ознаменована ще однією культурно-історичною подією, яка мала дійсно революційне значення для становлення американської нації, її негритянського елемента. У 70—90-ті роки з'являються перші організації вільних негрів - негритянські общини методистської і баптистської церков, Бостонська негритянська масонська ложа, Філадельфійське вільне африканське товариство, літературні гуртки. Зароджуються елементи групової солідарності нефів, їхньої расово-етнічної самосвідомості. Пізніше це відіграло важливу роль у розвитку визвольного руху рабів, особливо напередодні у роки Громадянської війни.

 
<<   ЗМІСТ   >>