Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Історія світової культури

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

3. Мистецтво та художні ремесла

В культурі народів Східної та Південної Африки провідне місце, за африканською традицією, завжди належало мистецтву, що своїм корінням сягало тисячолітніх глибин. Від недавнього початку його вивчення знайдено безліч художніх пам'яток, що, незалежно від історичного періоду їх появи, наділені ознаками високого естетичного смаку й майстерності, свідчать про органічний зв'язок традиційного мистецтва з життям кожного африканця. Найдавніші з них — наскельний живопис і петрогліфи, які виникли близько ста віків тому, поширилися на багатьох територіях та уособлювали первісний колективізм, натуралістичне сприйняття світу, що регулюють життєдіяльність общини. Цими зображеннями було закладено основи традиційного народного мистецтва. Повсюдно знайдені їх комплекси містять окремі фігури, багатофігурні композиції різної складності, монохромні відбитки рук, елементи пейзажу.

У наскельному живописі, що прикрашає стіни й стелі печер і гротів у ПАР, Намібії, Свазіленді, Лесото, представлена образотворча спадщина ранніх бушменів. Накладені одне на одне зображення виконані мінеральними та земляними фарбами, а також вапном та сажею, розведеною у воді чи тваринному жирі. Найнижчі шари, датовані VIII тисячоліттям до нашої ери — серединою II тисячоліття нашої ери, поряд з відбитками рук містять силуети тварин, у середніх і верхніх шарах — поліхромних — міфологічні й жанрові сцени, що фіксують поховання, танці (мабуть, обрядові), битви. Вражає об'ємність зображень, багатство фарб (до 10), наявність групового компонування фігур, динамічність їхніх поз і жестів. Трапляються тут і фантастичні істоти й дуже рідкісні в первісному живописі пейзажні мотиви. Ритмічно подані ряди тварин одного виду (слонів, антилоп, носорогів) нагадують сакральні малюнки єгипетських поховань. Та поряд можна побачити сповнені життя парні зображення самця і самки, буйволів, що зійшлись у двобої. Надзвичайно цікава техніка виконання невеликих петрогліфів — вибитих або вирізаних на кам'яній поверхні скель чи валунів зображень окремих тварин. Внутрішня частина малюнків вкривалася частими дрібними насічками або паралельними штрихами з метою імітації фактури предмета. Розшифровки чекають символічні зображення, що нагадують піктографічні знаки, подальшого аналізу — елементи перспективи, котрі виявляються в живописі вже у VI тисячолітті до нашої ери. Цікаво, що в печері Бомбата в Замбії було знайдено перші у світі "олівці" — палички бурого й червонуватого гематиту.

Поряд з наскельними зображеннями, які відбивають реалії життя кочівників-мисливців, є також і сцени землеробських обрядів, викликання дощу, що свідчать про досить високу для первісного суспільства культуру ряду народів Східної та Південної Африки. Різні за стилем, сюжетами, характером виконання, наскельні зображення — високохудожня пам'ятка творчості різних африканських народів, що досягали дедалі більших успіхів у своєму світовлаштуванні.

Відвоювання у природи життєвого простору стимулювало розвиток архітектури, насамперед жител. Вона мало змінилася за тисячоліття, оскільки одвічно відповідала у своїй конструкції певним кліматичним умовам і господарській спеціалізації. І сьогодні ми бачимо традиційні хатини циліндричної форми з конічним дахом; прямокутні притиснуті одна до одної, що утворюють замкнений чотирикутник із внутрішнім простором; напівсферичні зі сплетеним та обкладеним очеретяними матами кістяком і стовпом-підпорою в центрі; дерев'яні будинки на сваях із дахом з пальмового листя; курені з гілля і листя та інші. Різне планування мали й поселення, серед яких переважало кругове, коли будинки зі схованими за ними господарськими спорудами розміщувалися навколо спеціального приміщення для зборів.

Видатною архітектурною пам'яткою IV—VIстоліть була резиденція аксумського царя Та акха-Марйам — ансамбль у формі замкнутого прямокутника розмірами 120 на 80 метрів. Восьмиповерховий палац, центр композиції, оточували розташовані на різних рівнях три двори із сотнями приміщень, перистилів, продуманою системою освітлення через дверні та віконні прорізи й світлові дворики. Внутрішні й частково зовнішні стіни, а також дахи будинків та храмів були прикрашені різьбленими дерев'яними фризами, візерунками зі слонової кістки, металів, кольорового каміння, покриття підлоги нагадувало паркет, викладений різноколірними мармуровими плитами. Майстерність різьбярів, що обтісували та шліфували багатотонні базальтові й гранітні блоки, вирізували на них витончені написи, барельєфи, проявлялася у виготовленні величезних монолітних стел у формі будівель і присвятних тронів-олтарів.

Архітектурні традиції Аксуму були у XII--XIII століттях розвинуті ефіопськими зодчими під час будівництва скельних комплексів храмів- фортець міста Лалібели. Від них збереглося 11 монолітних, вирубаних у вулканічному туфі церков, крипта, каплиці, спіральна галерея. Усі частини ансамблю поєднані підземними переходами та глибокими траншеями.

В XIV столітті багатством храмів і монастирів славилася царська резиденція Бет-Амхара. Саме тут народився новий тип церкви з круглим святилищем, оточеним дерев'яною колонадою. Побудована в XVII столітті, нова столиця Ефіопії __ Гондар — пишалася двоповерховими палацами з круглими наріжними баштами, арками та аркадами, високими міськими мурами з 12 ворітьми, церквами та їхнім багатим декором і оздобленням.

Стіни храмів прикрашались іконами й картинами релігійного змісту (як, до речі, і стіни палаців), виконаними темперою на дереві в площинній манері та яскравим локальним кольором. Поширилися диптихи й триптихи, що мали ознаки своєрідної іконописної школи. В період зрілого Середньовіччя відома ікономалярська майстерня, де виготовляли численні ікони з дерева й твердого лаку з великою кількістю позолоти, існувала в Гессені. У церквах робилися розписи, близькі до техніки фрески, що зображали святих та ангелів, євангельські сюжети. Подібні розписи були характерні вже для Лалібели.

Уявлення про розвиток монументальної архітектури Південної Африки дають руїни Зімбабве. Встановлено, що найдавніші частини цих споруд належать до VII, а пізніші — до XII— XIV століть. На початку XV століття циклопічна кладка укріплень безрозчинним способом була замінена регулярною перев'язкою обколотих кам'яних блоків. Зразком архітектурної композиції Зімбабве, представленої численними будовами й монументами, була овальна тераса, забудована круглими хатинами й оточена стінами, які прикрашав орнаментальний ряд із кам'яних плит, складених зубцями та "в ялинку". Архітектурні споруди такого типу були поширені і в інших ранніх африканських державах, зокрема в ареалі Танзанії й Ботсвани. Деяка корекція вносилася лише будівельним матеріалом, наявним у різних місцевостях.

Володіння образним способом освоєння світу демонструють східно- й південноафриканські народи в скульптурі, що вивчена ще недостатньо, але й сьогодні вже претендує на світову першість своєю технічною досконалістю й глибоким символізмом. її твори є не меншою художньою цінністю, ніж наскельні розписи й монументальні споруди. Дослідники відзначають чудову здатність африканської скульптури бути своєрідним знаком, який конденсує інформацію. Досить вільно поводячися з природними формами, майстри скульптури не порушують цілісності її сприйняття — за абстрактною пластикою чітко проступає конкретний зміст. Вільно використовуючи важкі маси матеріалу, художник прагне до максимальної реальності, дотримуючись при цьому досить строгого стилю. Традиційним видом африканської скульптури в ареалі, що нас цікавить, залишається дерев'яна пластика. На аксумських скульптурах рука майстра залишила зображення одягу з тканини — довгих, до п'ят, сорочок з рукавами, зборками, широкими смугами по низу, візерунком у вигляді квітів. Це дає уявлення й про стародавню дерев'яну скульптуру, що, на жаль, зберігається в африканському кліматі дуже недовго й представлена сьогодні переважно зразками XVIII—XIX століть.

Кругла скульптура і своєрідний вид пластики — маски зооморфного, зооантропоморфного та антропоморфного виду — існували повсюди, виконуючи функцію універсального каналу зв'язку в суспільстві й органічно поєднуючись із міфологією, обрядами, релігією, чаклунством, народною медициною.

Своєю виразністю відома дерев 'яна скульптура маконде (Танзанія) — чоловічі та жіночі фігури в зріст, а також скульптурні групи, виконані з одного шматка дерева, передусім зображення матері з дитиною. Прекрасно оброблені, вони, на відміну од традиційної скульптури, вирізняються пропорційністю відтворення форм тіла, а також портретністю, що не позбавлена деякої гротескності. Загалом же в антропоморфній скульптурі пропорції реального людського тіла завжди порушуються — значно збільшується щодо інших його частин голова, яка вважається вмістилищем магічних сил. Спільною ознакою є система адресних характеристик, котрі вказують на рід, народ, соціальний статус зображеного (зокрема, перенесення в скульптуру татуювання, дуже поширеного серед африканців). Прикладом культової пластики є характерні для півдня Африки вирізані з дерева і встановлені на місцях поховання зображення померлих, фігур птахів чи стовпів "алуалу" (заввишки 2—5 м), Щедро прикрашених геометричним і рослинним орнаментом.

Показова й скульптура Мозамбіку, що зберегла давню традицію інкрустувати очі деяких фігур склом чи металом, передавати велику внутрішню експресію в урівноваженості поз, позбавлених яскраво вираженої динаміки. Поряд з дерев'яною скульптурою існувало й продовжує розвиватися виготовлення кованих фігурок, передусім рухливих і пластичних тварин.

Проникнення мистецтва у повсякденне життя людини засвідчує музична творчість африканців, оригінальність якої не зазнала впливу чужоземних культур. У стародавні часи й середні віки африканські музичні традиції також впливали на музику інших народів, зокрема ефіопська музика на давньоєгипетську та арабську. Роль музики на Африканському континенті не обмежується рамками розваги. Спів і гра на різноманітних інструментах — один з найбагатших видів африканського мистецтва, хоч би в якому регіоні він розвивався.

Здавна в усіх кінцях континенту з найрізноманітніших матеріалів — слонової кістки, дерева, бамбука, шкіри, металу, рогу, ліан, гарбуза, каміння — створювалися прекрасні інструменти. Та найорганічнішим серед них було людське тіло. Вже наскельний живопис зображає танці людей у звіриних шкурах і масках. Він зберіг для нас складний ритмічний малюнок танцю ндламу (ПАР), який виконували близько 300 учасників у вбранні зі звіриних шкур, хутряних браслетах та наголовних прикрасах із пташиного пір'я. В ПАР дотепер зберігся зулуський танець мисливців, танець зі щитами народу педі, землеробські танці, що відтворюють в музично-пластичній формі картини природи, викликаючи відчуття спорідненості з нею та з першопредками. Вироблені за тисячоліття виразні елементи танцю, поєднані з музичними й театральними формами, канонізувалися й практично не допускають імпровізації, особливо ті, що становлять основу таких важливих обрядів, як ініціація і вшанування предків.

Велика роль у танцювально-пісенних жанрах належала учасникові дійства, котрий заспівував і задавав певний ритм танцю, прискорюючи й постійно ускладнюючи його. Вбрання, як і маски, ховали під символічними личинами зовнішність виконавців, концентруючи увагу на духовній сутності музично-пластичної дії.

В Танзанії у керере збереглися цикли мисливських пісень на честь духа джунглів Льянгомбе, пісні обвазо під час полювання на великих звірів, пісенні звернення до духа води Мугаза, пісні енгазо, що виконувалися під час полювання на леопардів і левів. Трапляються серед духовної спадщини керере й історичні балади про героїчне минуле.

Професійні музичні традиції почали розвиватися у зв'язку з палацовим церемоніалом, що супроводжувався музикою. Практично всі двори феодальних держав (Уньйоро, Нкоре, Торо та інших) мали свої ансамблі, музиканти для яких готувалися з 9—10 років. Досвідчені вчителі розвивали музичні здібності дітей, вміння імпровізації, необхідне в сольному співі, навчали грі на ударних та інших інструментах, звертаючи увагу на їхню символіку й традиційні ритмічні формули.

Багатий музичний інструментарій в основному сформувався ше в первісному африканському суспільстві, як і найвиразніший художній засіб традиційної музики — ритм. Уже тоді інструменти за своїми акустичними властивостями поділялися на 4 класи: 1) ті, що створюють звук вібрацією шкіри; 2) вібрацією струни; 3) вібрацією повітря; 4) вібрацією самого інструмента. Різноманітні ліри, цитри, барабани, флейти, музичний лук, скрипки, ксилофони, тріскачки, дзвіночки, брязкальця — неповний перелік численних музичних інструментів, поширених у Східній і Південній Африці.

Дуже популярними на цих землях завжди були народні співці, що, подорожуючи від селища до селища, складали під акомпанемент струнного інструмента пісні-імпровізадії. Гра на деяких інструментах символізувала вишу "священну" владу правителів і була прерогативою знаті, передавалася у спадок від батька до сина. Прикладом можуть служити інгома — великі циліндричні барабани з однією мембраною (висотою 80—90 см), пов 'язані з музичним мистецтвом Бурунді. Тут і сьогодні особливо важливі церемонії супроводжуються грою ансамблів із 24 барабанів. У Бурунді традиція дозволяє фати на інструментах лише чоловікам, залишаючи жінкам псевдоінструментальний жанр — убуху-щ де звук народжується й регулюється за допомогою піднесених до рота складених певним чином долонь.

Свої особливості має й мелодика кожного народу, тут можна почути й речитатив, і рух мелодії по півтонах, і протяжність мелодичної лінії, і короткі мелодичні побудови. Широко використовувався популярний і в наші дні так званий респонсорний принцип: запитання (соло) -відповідь (хор); відомий особливий стиль співу тутсі (Бурунді) — напівпошепки, спів а капела народів Сомалі, що передбачає варіації в повільному темпі на просту мелодію без будь-якого супроводу, навіть без плескання в долоні. Провідне значення в таких піснях надається текстові.

Важко знайти сферу життя африканця, яка б не була пов'язана з художньою творчістю й передусім майстерно виконаними предметами ремесла, для якого характерні самобутні традиції, відчуття експресивної виразності, вміння будувати довершені композиції. Однією з найдавніших форм ремесла є гончарство, представлене численними й різноманітними пам'ятками: ліпним посудом з продряпаним геометричним орнаментом (Замбія); ребристим посудом із білуватої глини, прикрашеним скульптурними й живописними елементами, скульптурними зображеннями (Аксум — Ефіопія); глиняним посудом, пофарбованим у червоний колір, натертим зовні графітом (Малаві), та посудинами, глиняним поверхням яких надають особливої фактури за допомогою плетеного з трави скрутня (Руанда). У широкому вжитку в населення східних та південних районів Африки з давніх-давен були калебаси — посудини з гарбуза, прикрашені візерунками, які випалювали розпеченим дротом чи вирізували з подальшим розмальовуванням зрізаних місць чорною і білою фарбами.

Здавалося б, найпрозаїчніші сторони буденного життя набували для африканців художнього змісту. Так, необхідність подбати про одяг викликала появу й використання придатних до цього різних матеріалів. Довго стародавні Схід і Південь континенту не знали ткацтва, досить гарний для тих часів одяг робився зі шкур тварин і по-різному оздоблювався згідно з місцевими уподобаннями. Пізніші періоди демонструють багатий асортимент декоративних тканин, зроблених із волокон пальми рафії (Мадагаскар), з лубу фікусових дерев (район Міжозер'я). На тканину наносили красивий орнамент, розмішували на ній стилізовані зображення птахів і тварин.

З розвитком ткацтва формувався національний одяг, що має десятки місцевих варіантів — від пов'язки на стегнах до довгої сорочки чи полотнища, яким обгортають тіло. Працювало ткацтво й на оздоблення житла, виготовляючи декоративні покривала та завіси.

Волокна пальмового листя, трава, солома, різні види чагарників використовувалися для виготовлення плетених виробів, необхідних у повсякденному вжитку. Саме в такий спосіб робилися прикрашені кольоровим орнаментом кошики, верші, брилі, сагайдаки й навіть посуд — тарілки, посудини для зберігання рідин, склянки. Усі ці речі вирізняються простотою, зручністю, красою. Особливо вишукані плетені прикраси. Залежно від місця виготовлення вони змінювали форму орнаменту, спосіб плетіння, кольорову палітру. Це особливо видно на плетених циновках, що тепер робляться на спеціальних верстатах, задовольняючи великий на них попит — як і раніше, вони служать декоративними перегородками в хатинах, постіллю, сидінням, ними вкривають дахи будинків і навіси. Розуміння матеріалу й майстерність плетіння настільки високі, що надзвичайно легкі на вигляд мости з ліан, зроблені старовинним способом, витримують дуже велику вагу.

Інтер'єри африканських помешкань традиційно прикрашалися витворами різьбярів, які працювали з різним матеріалом. Так, практично всі дерев'яні деталі предметів побуту обов'язково вкривалися багатим різьбленням із жанровими сценами, зображенням людей і тварин. Не обходилися в побуті й повсякденній праці без знарядь та предметів, майстерно виготовлених ковалями. У давні часи завдяки їхній довершеності ними користувалися як еквівалентом грошей. Особливо славилася бойова й церемоніальна зброя, старанно прикрашена гравіруванням, насічкою та інкрустаціями. Вона була не лише життєво необхідним предметом, а й прикрасою поряд з предметами ювелірного мистецтва з дорогоцінних природних і виробних матеріалів, що також є свідченням високого рівня розвитку африканської культури східного та південного регіонів континенту.

 
<<   ЗМІСТ   >>