Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Історія економічних учень у запитаннях і відповідях

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Який вплив справило кейнсіанства на сучасні теорії державного регулювання економіки?

Проблеми розширення державного впливу на ринкову економіку досліджували насамперед американські неокейнсіанці А. Хансен, С. Гарріс, Дж. М. Кларк. Спираючись на вчення Дж. М. Кейнса, вони вважали за додільне збільшити податки з доходів домашніх господарств (населення) до 25 % і більше, збільшити обсяги внутрішніх позик держави і грошову емісію (додатковий випуск грошей в обіг) для розширення державних витрат і тим самим сукупного попиту. Вони закликали не зупинятись навіть тоді, коли це збільшує інфляцію і дефіцит державного бюджету.

Модифікуючи кейнсіанські уявлення, неокейнсіанці пропонували замінити перманентне (безперервне) регулювання приватних і державних інвестицій на маневрування державними витратами залежно від економічної кон'юнктури. Так, зокрема, в періоди піднесення економіки інвестиції пропонувалось обмежити, а в періоди зниження темпів зростання чи спаду - збільшити, не дивлячись, навіть, на можливий бюджетний дефіцит.

Нарешті, якщо Дж. М. Кейнс у своїй теорії спирався на принцип мультиплікації інвестицій і зайнятості, який означав, що зростання доходів супроводжується зменшенням зростання інвестицій, то в теорії американських неокейнсіанців було висунуто додатковий принцип - акселератора, який ґрунтувався на тому, що у конкретних випадках зростання доходів відбувається на ґрунті масштабнішого збільшення інвестицій. Першим цей принцип у 40-х роках сформулював Алвін Хансен (1887-1976), але пізніше він набув широкого застосування в усіх неокейнсіанських побудовах.

Якщо мультиплікатор характеризує зв'язок між нинішнім приростом інвестицій і подальшим приростом національного доходу, то акселератор - зв'язок між нинішнім приростом національного доходу і подальшим приростом інвестицій. Акселерація відбувається тому, що деякі види обладнання, машин і механізмів (елементи капіталу в продуктивній формі) мають порівняно тривалий період функціонування, і очікування протягом цього часу психологічно впливає на розширення виробництва потрібного обладнання чи машин в обсягах, що перевищують реальний попит, а тому викликає зростання попиту на інвестиції.

Неокейнсіанці Франції (Ф. Перру, Л. Столерю та ін.) визнали необов'язковим кейнсіанське уявлення про регулювання ставки відсотка як засобу стимулювання додаткових інвестицій. Вважаючи, що корпорації з переважанням частки державної власності стали домінуючою і координуючою силою в ринковій економіці, вони акцентували увагу на індикативному плануванні економіки як визначального засобу впливу на стимулювання інвестиційного процесу.

Індикативне планування існує у формі рекомендацій суб'єктам господарювання і є обов'язковим тільки для державного сектору економіки, воно слугує основою для побудови довгострокових прогнозів для економіки в цілому. При цьому неприпустимим вважається альтернативне індикативному імперативне, або директивне, планування, яке має характер закону. Його називають командним (тоталітарним), соціалістичним.

Охарактеризуйте сутність неокейнсіанських теорій зростання Є. Домара і Р. Харрода

Найвідомішими неокейнсіанськими моделями економічного зростання стали моделі, які розробили американський дослідник польського походження, професор Массачусетського технологічного інституту Євсій Дейвід Домар (нар. 1914 р.) і британський теоретик, професор Оксфордського університету Рой Форбс Харрод (1900-1978). їхні теорії (моделі) об'єднує загальний висновок про доцільність постійних (стійких) темпів економічного зростання як вирішальної умови динамічної рівноваги (поступального руху) ринкової економіки за повного використання всіх виробничих ресурсів.

Іншим спільним положенням моделей Є. Домара і Р. Харрода є визнання постійності в тривалому періоді таких макроекономічних параметрів, як норма нагромадження (частка нагромаджень у доходах) і гранична ефективність інвестицій (маржинальний коефіцієнт). Крім того, обидва автори вважали, що досягнення динамічної рівноваги і стійких темпів економічного зростання відбувається не автоматично, а стає результатом відповідної економічної політики, тобто активного державного регулювання економіки.

Отже, американський і англійський теоретики незалежно один від одного побудували настільки близькі моделі, що їх часто об'єднують в одну - модель економічного зростання Харрода - Домара. Однак у їхніх підходах є й відмінності. Зокрема, в основі моделі Р. Харрода лежить кейнсіанська ідея про рівність інвестицій і заощаджень як умови рівноваги, а в моделі Є. Домара вихідною є рівність грошового доходу (сукупного попиту) і виробничих потужностей (сукупної пропозиції). Крім того, у більшості варіантів моделі Харрода - Домара гранична норма капіталовіддачі (маржинальний коефіцієнт) визначається як "акселератор, але в оригінальній постановці Домара ... трактується як коефіцієнт продуктивності", адже "акселератор не є просто величиною, оберненою коефіцієнтові продуктивності; якщо перший належить до доходу цього року, то другий - до доходу наступного".

Водночас, як Р. Харрод, так і Є. Домар єдині у визнанні вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, збільшенні виробничих потужностей, вважаючи, що зростання доходу сприяє збільшенню зайнятості, яка, у свою чергу, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття. Це переконання є виразом безумовного визнання кейнсіанської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджуюче зростання інвестицій - причина інфляції, а заощаджень - причина неповної зайнятості. Лише рівність інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції і за повної зайнятості.

Література

  • 1. Економічна енциклопедія: У 3 т. - К.: Академія; Т.: ТАНГ, 2001.
  • 2. Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко та ін. - К., 2001. - Розд. XII.
  • 3. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Економічна думка минулого і сьогодення: Навч. посіб. - Т., 2000. - Розд. 9. - Гл. 25-27.
  • 4. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег // Антология экономической классики. - М.: Экономика, 1993. - Т.З.
  • 5. Классики кейнсианства (Р. Харрод, Э. Хансен): В 2 т. - М.: Экономика, 1997.
  • 6. Леоненко ТІМ.., Юхименко іи. Історія економічних учены Навч, посіб. - К.: Знання-Прес, 2000. - Ч. IV. - 12,13,14.
  • 7. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. - М., 1996.
  • 8. Макконнелл К.Р., Брю СЛ. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. - М.: Республика, 1992. - Гл. 13.
  • 9. Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.- М.: Алгон, 1992. - Т. 1. -Гл. 13.
  • 10. Стиглий Дж.Ю. Альтернативные подходы к макроеконо-мике: методологические проблемы и неокейнсианство // Мировая экономика и междунар. отношения. - 1997. - № 5-7.
  • 11. Усиян И. Кейнсианство - доктрина регулируемой рыночной экономики // Экономист. - 1996. - № 9.
  • 12. Ядгоров Я.С. История экономических учений. - М., 1999. -Тема 17.
 
<<   ЗМІСТ   >>