Символізм

Символізм релігійної свідомості—наділення предметів, дій, слів і текстів особливими релігійними значеннями — пояснюється теологами (богословами) тим, що ніяка земна реальність не здатна висловити ідеальну божественну досконалість, отже, вимагає певного опосередкування.

Це опосередкування відбувається через унаочнення основних віронавчальних положень у чуттєвих образах — людиноподібних істот, тварин, рослин, матеріальних предметів, природних явиш. Релігієзнавці погоджуються з тим, що ці образи потрібні для того, щоб продемонструвати неосвіченій більшості віруючих складні, абстрактні релігійні ідеї. Уособлення релігійних ідей нетреба розуміти спрощено. Уособленню підлягають не тільки надприродні істоти, а й надприродні якості, зв’язки, стосунки, які можуть виступати у вигляді Духа, сили, могутності, любові, не тільки особистісні людські ознаки — зовнішність, вдача, ай певні соціальні сили. Наприклад, відомий у середньовічному мистецтві образ Христа як правителя Царства Небесного — з короною на голові і на троні, був покликаний символізувати могутність влади монарха.

Консерватизм

Консерватизм релігійної свідомості також пояснюється на її теоретичному рівні вічним, незмінним характером божественного ладу, який треба наслідувати, й тому суспільному ладу, який склався на землі. Наприклад, праця великого польського астронома М. Коперніка, в якій він виклав науковий погляд на устрій Сонячної систем и, була "реабілітована" Римо-Католицькою Церквою лише 1828 р., через 250 років після її виходу в світ.

Насправді не всі елементи релігійної свідомості однаковою мірою консервативні на всіх її рівнях. На теоретичному рівні у багатьох розвинутих релігіях найусталеним є, безперечно, комплекс теологічних ідей, пов’язаних із Богом, та кодекс моральних приписів і настанов, наймобільнішим — соціальний компонент віровчення. Про це, скажімо, красномовно свідчать результати II Ватиканського собору (1962— 1965), який санкціонував частковий перегляд не тільки соціально-політичної доктрини, а й культової практики й організаційних форм Римо-Католицької Церкви й узяв курс на агогпатепіо, букв, осучаснення Церкви. Головна ідея, яку відтоді впроваджує вжиття католицизм, це ідея взаємопроникнення, взаємозбагачення Церкви і світської культури, філософії та теології, розуму та віри.

Хвилеподібне зростання нових релігійних рухів у наш час також засвідчує формування "нової релігійної свідомості", яка розглядається дослідниками одночасно як протест проти кризових явищ у різних сферах життя західного суспільства, і як спроба пристосуватися до докорінних змін у ньому в останню чверть XX ст. її основні риси:

• • еклектичність, суміш релігійних і парарелігійнихідей (магія, астрологія, чаклунство). Наприклад, за даними соціологів, сучасній людині так само легко повірити у чаклунство чи переселення душ, як і в потойбічне життя й воскресіння мертвих;
• • акцентне на колективній ритуальній практиці, а на особистісному суб’єктивному досвіді й містичному підході до здійснення кінцевої мети буття — єднання людини з Божественним Началом;
• • не інституціолізований характер, який означає, що люди виявляють свою віру, формально не перебуваючи в тій чи іншій релігійній спільноті;
• • підвищена релігійна мобільність, коли, приміром, третина опитаних нещодавно американців вказала, що змінювала у житті свою релігійні приналежність, причім, подекуди (30%) не раз!

Проте, процес модернізації релігійної свідомості відбувається дуже суперечливо й різниться в різних конфесіях. Продемонструємо сказане на прикладі ставлення трьох гілок християнства до глобалізації — найактуальнішої проблеми початку XXI ст. світового масштабу.

Католицизм

Католицизм у дусі "осучаснення" послідовно виступає за розширення ЄС на схід, аби зрештою його кордони повністю збіглися з територією традиційного поширення християнства.

Протестантизм

Протестантизм робить акцент на додержанні в процесі глобалізації максимальної терпимості усіх вір одна до одної у дусі повної свободи совісті та релігії, організації суспільного контролю за діями державних органів влади щодо релігійної сфери.

Православ’я

Православ’я (Руська Православна Церква в "Основах соціальної концепції", прийнятою 2000 р.) констатує свою прихильність до ідеї слов’янсько-православної цивілізації, буцімто завжди просякнутої духовністю та вищими релігійними ідеалами. Поновлення кордонів цієї цивілізації на теренах колишнього СРСР вона вважає альтернативою глобалізації та морального занепащення російського суспільства, а своє завдання вбачає у поглибленні свого впливу на всі сфери його життя.

Утілення релігійної свідомості в мисленні і практичних діях кожного окремо взятого індивіда є його релігійністю, показником ступеня його прилучення до релігії. Загалом розрізняються:

• • Релігійні люди з домінантною орієнтацією, умовно кажучи, "активні віруючі". Приймають усі положення віровчення, належать до релігійної спільноти, регулярно виконують культові дії, поширюють релігійні погляди серед інших людей.
• • Релігійні люди з підпорядкованою орієнтацією, або "пасивні віруючі". Визнають основні положення віровчення, культові дії виконують нерегулярно, їхнє членство у релігійних організаціях є суто формальним, у поширенні своєї релігії активної участі не беруть.
• • Ті, хто вагається між вірою та невір’ям. Мають сумніви в основних положеннях віровчення, зрідка виконують тільки найважливіші обряди; зв’язки з релігійними організаціями є епізодичними.
• • Індиферентні, або невіруючі. Не мають релігійної віри, не відносять себе до релігійної спільноти, однак терпимі щодо релігії та віруючих. Можливі поодинокі випадки виконання релігійних обрядів за не релігійними мотивами.
• • Атеїсти. Н е вірять в існування надприродних сил і аж ніяк не пов’язані з релігійними практиками у своєму повсякденному житті.