Повна версія

Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Структурні і територіальні особливості агропромислових комплексів

Агропромисловий комплекс як конкретна форма територіальної організації виробництва має три головні аспекти: компонентний, територіальний і організаційний. Компонентна структура АПК - це склад і співвідношення взаємопов'язаних окремих галузей, функціональних сфер (блоків) галузей і агропромислових циклів. Розглядаючи, наприклад, компонентний склад АПК України, можна виділити понад 100 галузей і підгалузей, що взаємодіють на основі зв'язків між циклами і ланками виробництва.

Галузі, що входять до складу АПК України, групуються в окремі функціональні ланки (сфери):

  • 1) виробництво сільськогосподарської продукції, насамперед малотранспортабельної (рослинницької і тваринницької);
  • 2) промислова переробка сільськогосподарської сировини і виробництво кінцевої продукції (м'ясна, молочна, борошномельно-круп'яна промисловість, легка промисловість з переробки сільськогосподарської сировини);
  • 3) виробництво засобів виробництва для всіх галузей АПК (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, устаткування для харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив та інших засобів для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, мікробіологічна промисловість, комбікормова промисловість);
  • 4) виробнича та соціальна інфраструктура комплексу, тобто підприємства, що забезпечують заготівлю, зберігання, транспортування і реалізацію продукції, а також науково-дослідні організації і підготовка кадрів для АПК.

На основі аналізу компонентної структури АПК встановлюється співвідношення між усіма ланками. Як свідчать офіційні статистичні джерела Державного комітету статистики України, у 2010 р. частка продукції рослинництва у загальному обсязі сільськогосподарського виробництва склала 58,1 %. Порівняно з попередніми роками, у галузі рослинництва спостерігалося скорочення обсягів виробництва на 4,6 %, у тому числі в аграрних підприємствах - на 6,7 %, у господарствах населення - на 2,9 %. Господарствами населення було вироблено 54,7 % усієї продукції рослинництва. У структурі виробництва продукції рослинництва частка зернових культур у 2010 р. становила 28,3 %, картоплі та овоче-баштанних культур - 40,6, технічних культур - 20,2, плодів, ягід та винограду - 7,2 %.

Загальна посівна площа сільськогосподарських культур під урожай 2010 р., порівняно з даними попередніх років, зменшилась на 38,5 тис. га (на 0,1 %) і становила 27,0 млн га. В аграрних підприємствах посівні площі сільськогосподарських культур зменшились на 1,1 % і становили 19,0 млн га, або 70,4 %, у господарствах населення - збільшилися на 2,2 % (8,0 млн га, або 29,6%).

У 2010 р. під зернові культури було зайнято 15,1 млн га (55,9 % загальної посівної площі), що на 4,7 % менше проти попереднього року. Частка озимих культур у зерновому клині становила 52,3 % (7,9 млн га), з яких під пшеницю було зайнято 6,1 млн га; ярі культури - 47,7 % (7,2 млн га). У площі ярих зернових культур переважав ячмінь (42,1 %), на кукурудзу припадало 37,7 % посівів, пшеницю яру - 4,4 %.

Під технічні культури у 2010 р. було відведено 7,3 млн га, що на 11,5 % більше проти попередніх років, у тому числі під олійні культури - 6,7 млн га (на 9,2 % більше), під цукрові буряки - 0,5 млн га (у 1,6 раза більше), під картоплю та овоче-баштанні культури - 2,0 млн га (на 0,8 % більше), під кормові культури - 2,6 млн га (на 2,2 % менше).

У сільськогосподарських підприємствах переважну частку посівів займали зернові (59,4 %) та технічні культури (32,9 %), тоді як у господарствах населення під зерновими знаходилось 47,9 % посівів, під картоплею та овоче-баштанними - 23,5 %, під кормовими культурами - 15,4 %.

У 2010 р. виробництвом зернових і зернобобових культур займалося 38,2 тис аграрних підприємств, соняшнику - 20,0 тис, цукрового буряку - 2,0 тис, сої - 5,9 тис, ріпаку озимого - 4,6 тис підприємств. Цими господарствами вироблено 29,8 млн т зернових та зернобобових культур, у середньому по 27,6 ц з 1 га, 5,6 млн т соняшнику (по 15,4 ц з 1 га), 12,7 млн т цукрового буряку (по 281,5 цз 1 га), 1,6 млн т сої (по 16,2 ц з 1 га), 1,3 млн т ріпаку озимого (по 17,5 ц з 1 га). Слід зазначити, що продуктивність великотоварних підприємств значно вища, ніж у середньому за трьома підприємствами. Так, 1,3 тис. виробників зернових і зернобобових культур з обсягом виробництва понад 5,0 тис. т кожний отримали з кожного гектара на 9,8 ц збіжжя більше, ніж у середньому за аграрними підприємствами.

У загальному обсязі валової продукції за 2010 р. частка продукції тваринництва становила 41,9 % (у 2009 р. - 39,7 %). Порівняно з попередніми роками обсяг виробництва продукції тваринництва збільшився на 4,5 %, у тому числі в аграрних підприємствах - на 8,8 %, у господарствах населення - на 1,3 %. Частка останніх у загальному обсязі тваринницької продукції скоротилась на 1,8 відсоткових пункти і сягала 55,6 %.

У структурі загального виробництва продукції тваринництва частка вирощування худоби і птиці становила 55,6 %, молока - 28,2%, яєць-12,2%.

Протягом 2010 р. зберігалась негативна тенденція до скорочення поголів'я великої рогатої худоби в господарствах усіх категорій. На 1 січня 2011 р. у країні нараховувалось 4494,4 тис голів великої рогатої худоби, що на 332,3 тис голів, або 6,9 %, менше порівняно з початком 2010 р., у тому числі на сільгосппідприємствах - 1526,4 тис. голів (на 100,7 тис. голів, або 6,2 %, менше), у господарствах населення - 2968,0 тис. голів (на 231,6 тис. голів, або 7,2 %, менше). Поголів'я корів на аграрних підприємствах (589,1 тис. голів) зменшилось на 2,6 %, у господарствах населення (2042,1 тис. голів) - на 4,2 %.

Водночас у 2010 р. спостерігалось зростання поголів'я свиней (на 5,1%; становило 7960,4 тис. голів), у тому числі на аграрних підприємствах - на 9,6 % (3625,2 тис. голів), у господарствах населення - на 1,6 % (4335,2 тис голів). Зросло також загальне поголів'я птиці всіх видів - на 6,5 % (або 12,4 млн голів), у тому числі на сільськогосподарських підприємствах - на 10,2 % (або 10,2 млн голів), у господарствах населення - на 2,4 % (на 2,2 млн голів).

У 2010 р. обсяг вирощування худоби та птиці (в живій вазі) перевищив рівень попередніх років на 5,4 %, у тому числі на сільськогосподарських підприємствах - на 8,7 %, господарствах населення - на 1,6 %.

У сільськогосподарських підприємствах обсяг вирощування худоби та птиці порівняно з даними попередніх років (при тому, що середньодобові прирости свиней залишились на рівні попереднього року, а великої рогатої худоби зменшились на 1,7 % і становили відповідно 375 г та 461 г) перевищено за рахунок нарощування поголів'я свиней та птиці всіх видів (відповідно на 9,6 та 10,2%).

При цьому слід наголосити, що тваринництво аграрних підприємств характеризувалося інтенсивністю господарювання: загальні обсяги вирощування худоби та птиці перевищували обсяги реалізації тварин на забій (загалом за 2010 р. цей показник сягав 107,0 % проти 107,8 % у 2009 p.).

У результаті скорочення поголів'я корів у всіх категоріях господарств та зменшення продуктивності корів у сільськогосподарських підприємствах виробництво молока у 2010 р. скоротилось на 3,1 % і сягало 11,2 млн т. Господарства населення зменшили виробництво молока на 3,6 %, а сільськогосподарські підприємства - на 0,9 %. Середньорічний надій молока від однієї корови, що була в наявності на початок року, у всіх категоріях господарств склав 4010 кг (на 39 кг, або 1 %, менше, ніж у 2009 p.), у тому числі на сільськогосподарських підприємствах - 3660 кг (на 233 кг, або 6 %, менше), у господарствах населення - 4110 кг (на 20 кг, або 0,5 %, більше).

У 2010 р. порівняно з обсягами попередніх років виробництво яєць у всіх категоріях господарств збільшилось на 7,2 % і становило 17,1 млрд шт., у тому числі на сільськогосподарських підприємствах - на 10,7 % (10,3 млрд шт.), господарствах населення - на 2,3 % (6,8 млрд шт.). Нарощування обсягів виробництва яєць головним чином зумовлено збільшенням (на 16,3 %) поголів'я курок-несучок за незначного зростання їх продуктивності (з 280 яєць у 2009 р. до 281 яйця) у сільськогосподарських підприємствах.

Результати діяльності аграрного сектору, а саме наявність необхідної сировинної бази, мають значний вплив на розвиток підприємств з виробництва харчових продуктів та напоїв. За підсумками 2010 р. цими підприємствами збільшено виробництво продукції проти попереднього року на 4,5 %. Приріст продукції спостерігався у виробництві цукру (49,5 %), олії та жирів (7,5), напоїв (4,8), м'ясній (6,8) та кондитерській промисловості (4,0 %). Водночас зменшились обсяги виробництва продукції у борошномельно-круп'яній промисловості (на 6,4 %), переробленні та консервуванні овочів та фруктів (на 5,6), молочній промисловості (на 1,7 %).

Рівень розвитку АПК України, співвідношення його ланок потребують подальшого вдосконалення на основі зміни пріоритетів - розвитку, інвестиційної політики та організаційних основ господарювання. Особливо слабо розвинуті галузі четвертої ланки АПК, які доставляють сільськогосподарську продукцію до споживача. У зв'язку з цим необхідне технічне переоснащення сільського господарства, вдосконалення системи переробки і реалізації продукції, використання універсальної техніки, застосування передових технологій.

Так, у 2010 р. до аграрного комплексу України надійшло лише 12,2 млрд грн інвестицій в основний капітал. При чому обсяги інвестицій щороку зменшуються. Частка інвестицій в АПК становить лише 7,1 % від загальнодержавного обсягу інвестицій в основний капітал. Станом на 1 січня 2011 р. до АПК України надійшло 833,7 млн дол. США прямих іноземних інвестицій (наростаючим підсумком з початку інвестування), що становить 1,9 % загального обсягу іноземних інвестицій в Україну.

Агропромислові комплекси характеризуються певними формами їх територіального зосередження, тобто мають територіальну структуру, що залежить від рівня територіальної концентрації агропромислового процесу, ступеня розвитку виробничо-технологічних і організаційних зв'язків між її елементами, характеру організації й управління, місцезнаходження і величини переробних підприємств. Під територіальною структурою АПК розуміють сукупність взаємопов'язаних територіальних частин (утворень, елементів) або його територіальну будову. Вона визначається сукупністю територіальних відношень між різними об'єктами (відношення територіальної спільності, взаємного розташування і доступності).

При виділенні елементів територіальної структури АПК враховуються виробничо-технологічні зв'язки підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, тобто переробні підприємства розглядаються як територіальні інтегратори агропромислових зв'язків, як функціональна першооснова АПК. На основі цього підходу можна виділити такі найпоширеніші елементи територіальної структури АПК:

  • 1) агропромислове підприємство, що об'єднує в одному населеному пункті промислову переробку одного або кількох видів сільськогосподарської сировини, виробленої окремим або кількома типами сільськогосподарських підприємств прилягаючої сировинної зони. Якщо в сільськогосподарському підприємстві є завод або цех з переробки одного, профільного для певного господарства виду продукції, то таке агропромислове підприємство називають агропромисловим пунктом, а коли декілька видів продукції - агропромисловим центром;
  • 2) агропромисловий кущ, що характеризується компактним розміщенням агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами на невеликій території, сировинні зони переробних підприємств цих агропромислових центрів, здебільшого спільні;
  • 3) агропромисловий вузол, що є системою компактно розміщених агропромислових підприємств і кущів навколо міста - значного господарського центру. Вони здебільшого багатогалузеві, оскільки їхні сировинні зони представлені багатогалузевими виробничо-територіальними типами господарств, що поєднуються зі спеціалізованими;
  • 4) агропромислова зона - система агропромислових підприємств, кущів і вузлів, що сформувалися на значній порівняно однорідній за природними й економічними умовами території (зональний аграрно-територіальний комплекс, сільськогосподарський район). Агропромислові зони бувають багатогалузеві, однак у їх межах можна виділити галузеві (спеціалізовані) агропромислові утворення - агропромислові райони.

В основу розробки всієї системи агропромислових підприємств і об'єднань покладена раціональна територіальна організація сільського господарства, його певна технічна оснащеність на базі міжгосподарської кооперації. Засобом удосконалення територіальної організації АПК є оптимізація виробничих зв'язків у межах сировинних зон і створення надійної сировинної бази переробних підприємств як передумови підвищення їх економічної ефективності.

У науковій літературі спостерігаються дещо інші підходи до виділення елементів територіальної структури АПК. Один з них полягає у розгляді сільського господарства як генетичної першооснови АПК, що дає підстави для виділення агропромислових територіальних систем, спеціалізованих та інтегральних агропромислових районів і зон (М.М. Паламарчук, P.O. Язиніна). їх розвиток ґрунтується на максимальному використанні природних умов та раціональному поєднанні різних галузей. Згідно з цим підходом пропонується виокремлювати такі елементи:

  • 1) агропромислові територіальні системи (АПТС) - територіальні поєднання сільськогосподарських і промислових підприємств, які безпосередньо пов'язані між собою виробничо-територіальними зв'язками. Основними складовими АПТС є: промислове підприємство, що переробляє сільськогосподарську сировину; сільськогосподарські підприємства або їх системи, спеціалізовані на виробництві відповідної сировини; заготівельні пункти; транспортні засоби; допоміжні підприємства. Сировинна зона і переробне підприємство становлять елементарну агропромислову територіальну систему (комплекс);
  • 2) спеціалізовані агропромислові райони - територіальне зосередження і поєднання агропромислових підприємств та елементарних агропромислових систем однієї спеціалізації в межах певної спеціалізованої зони. Спеціалізований район охоплює вирощування і промислову переробку певної продукції на конкретній території, що має сприятливі природні й економічні умови. Виробничі функції галузевих районів досить різноманітні;
  • 3) спеціалізовані агропромислові зони - територіальні зосередження і поєднання спеціалізованих агропромислових територіальних систем і спеціалізованих агропромислових районів у межах певної сільськогосподарської зони або її частини;
  • 4) інтегральні агропромислові райони - територіальне зосередження і поєднання агропромислових підприємств та елементарних агропромислових систем різної спеціалізації в межах певної частини сільськогосподарської зони;
  • 5) інтегральні агропромислові зони - територіальне зосередження і поєднання агропромислових підприємств, елементарних агропромислових систем і агропромислових районів у межах однієї або кількох сільськогосподарських зон. Для них характерна зональна спеціалізація сільського господарства, розвинена переробна промисловість.

В Україні сформувалися три інтегральні агропромислові зони - Поліська, Лісостепова і Степова, спеціалізовані агропромислові райони - цукробурякові, льонопромислові, виноградовиноробні, плодоовочево-промислові, олійно-жирові та інші форми зосередження агропромислового виробництва.

Крім зазначених зональних елементів територіальної структури АПК, необхідно виокремлювати азональні, що сформувались навколо великих міст та міських агломерацій. Вони задовольняють потреби міських жителів у молочній та овочевій продукції, м'ясі, птиці і т. ін. Найбільшого розвитку набули такі спеціалізовані комплекси, як молочнопромисловий, овочепромисловий, картоплепромисловий, плодово-ягідний, птахопромисловий (переважно виробництво яєць), м'ясопромисловий.

До найважливіших специфічних особливостей приміських АПК належать: орієнтація їх розвитку на цілорічне забезпечення населення малотранспортабельною продукцією, що не може довго зберігатись; залучення в господарський обіг деяких відходів міського комунального господарства і підприємств громадського харчування; формування у приміській зоні комплексів великих підприємств промислового типу - птахофабрик і овочевих фабрик, підприємств з відгодівлі молодняку тварин тощо.

Формування агропромислових комплексів можна простежити на всіх господарських рівнях народного господарства України в цілому до окремих сільськогосподарських підприємств. Поки що немає єдиної термінології для визначення агропромислової інтеграції або класифікації агропромислових формувань, що пояснюється недостатнім вивченням різних типів агропромислових комплексів.

Є декілька підходів до виявлення основних типів АПК. Один з них базується на широковідомій концепції про формування регіональних і локальних агропромислових комплексів. Регіональні комплекси, що сформувались на основі територіального поділу праці, охоплюють території економічних макрорайонів країни та адміністративних областей. У свою чергу локальні АПК формуються на території окремих мікрорайонів. На локальному рівні найбільш яскраво виявляються первинні виробничі види агропромислової інтеграції - агропромислові об'єднання, агропромислові комбінати - АПК вузлів і центрів.

За названим підходом виділяються комплекси за їх територіальними масштабами, які в свою чергу визначаються певними економічними чи адміністративними одиницями. Така думка широко висвітлена у працях українського економіко-географа А.Т. Ващенка (1975 р.), російських економістів Н.Д. Колесова, В.І, Овчинникова, А.Ф. Тарасова (1973 р.).

Другий підхід представлений у роботах Інституту географи HAH України (М.М. Паламарчук, В.П. Нагірна, Г.В. Балабанов, P.O. Язиніна, CM. Малюк). На основі рівня територіального зосередження і характеру поєднання комплексів різної спеціалізації автори вирізняють такі тини агропромислових територіальних АПК:

  • 1) агропромислові територіальні системи, які поділяють на елементарні та стадійні;
  • 2) ареальні АПК, що охоплюють зональні та районні;
  • 3) регіональні АПК, до складу яких входять АПК економічних районів, адміністративних областей та районів;
  • 4) приміські АПК (рис. 2.1).

Методологія вчених Інституту географії HAH України полягає в тому, що автори йдуть від простого (елементарний АПК) до більш складного. Такий підхід є суспільно-географічним, оскільки в основу виділення типів покладений характер просторового зосередження виробництва. Тому розглянемо більш детально типи АПК.

Агропромислова територіальна система - це сукупність сільськогосподарських, заготівельних та переробних підприємств у межах певної території, що взаємодіють між собою за допомогою технологічних зв'язків у процесі виготовлення продтоварів та товарів народного споживання із сільськогосподарської сировини. АПТС розглядаються як первинні виробничо-територіальні формування, сукупність яких утворює складніші агропромислові регіональні комплекси і агропромислові ареальні комплекси.

Територіально-функціональна структура АПТС представлена сировинною зоною, ядром агропромислової інтеграції (переробні підприємства та заготівельні пункти з частковою переробкою сировини) та комунікаційною системою. За видом комплексності розрізняють елементарні (одне переробне і пов'язані з ним сільськогосподарські підприємства), стадійні (декілька переробних підприємств, що послідовно, паралельно або комплексно переробляють вироблену в сировинній зоні сировину). За територіальною спільністю АПТС поділяють на районні і міжрайонні.

Ареальні АПК формуються шляхом зосередження на певній території агропромислових територіальних систем різної або однакової спеціалізації. Вони розглядаються як сукупність господарських, переробних та обслуговуючих підприємств, що створюються на основі територіальної концентрації сільськогосподарського виробництва, зумовленої природними особливостями те-

Типи агропромислових територіальних комплексів

Рис. 2.1. Типи агропромислових територіальних комплексів (за М.М. Паламарчуком)

риторії. Найбільшого розвитку ареальні АПК набули в районах і зонах з найсприятливішими природними умовами.

їх межі не збігаються з адміністративно-територіальними межами, оскільки це агропромислові зони і агропромислові райони, підрайони та мікрорайони, що виділяються на основі природних особливостей.

Регіональні АПК виділяються як частини агропромислового комплексу України в межах адміністративно-територіальних одиниць або економічних районів. Масштаби розвитку таких АПК та їх структура залежать від рангу їх природно-господарського потенціалу, наявності великих центрів переробки сільськогосподарської сировини. На території України найбільшими регіональними АПК виступають комплекси, що сформувались у межах економічних макрорайонів. У них розвиваються комплекси нижчих рангів - областей і адміністративних районів.

Регіональні АПК бувають спеціалізованими, якщо вони формуються на основі виробництва і переробки конкретних видів сільськогосподарської сировини.

Приміські АПК формуються в зонах високої концентрації міського населення навколо великих міст, а також у зонах відпочинку. За особливостями формування - це азональні агропромислові утворення, найважливішим фактором розвитку яких є територіальна концентрація міського населення і його попит на продукти харчування з незначним строком зберігання. У приміських АПК розвивається овочівництво закритого ґрунту (ранні овочі), виробництво молока, свіжого м'яса. Для приміських АПК характерна територіальна диференціація у виробництві окремих видів продукції. Навколо великого міста формуються аграрні пояси: вузькоспеціалізований (теплично-парникове господарство, свинарство на харчових відходах, молочне скотарство); спеціалізований (молочно-м'ясне скотарство, овочівництво відкритого ґрунту, м'ясне птахівництво); спеціалізований багатогалузевий (молочно-м'ясне скотарство, овочівництво відкритого ґрунту, свинарство, зернове господарство).

У науковій літературі (переважно у працях вчених-економістів) розроблені класифікаційні ознаки агропромислових комплексів. До таких ознак належать: характер виробничо-економічних зв'язків, форми організації і управління, форми власності, масштаби території, галузева спеціалізація.

Однією з основних класифікаційних ознак е характер виробничо-економічних зв'язків, на основі яких утворюється єдність всіх підрозділів, що входять у комплекс. За цією ознакою всі види

АПК поділяються на дві групи - кооперовані агропромислові комплекси і комбіновані агропромислові комплекси.

Кооперовані зв'язки між промисловими і сільськогосподарськими підприємствами полягають у тому, що промислові підприємства одержують сировину для переробки, а сільськогосподарські - відходи виробництва, продукцію, насіння. Промислові підприємства встановлюють зв'язки із сільськогосподарськими для закупівлі сільськогосподарської сировини. Кількість постачальників сировини може змінюватись залежно від рівня спеціалізації сільськогосподарських підприємств, що входять до сировинної зони, та стану договірних відносин між постачальниками і споживачами. Якщо в основі єдності комплексу лежать кооперативні зв'язки, що передбачають купівлю-продаж, то такий агропромисловий комплекс є кооперованим.

Важливими ознаками комбінованих АПК є такі:

  • 1) розвиток технологічних зв'язків на основі послідовних стадій обробки сировини, що забезпечує безперервність виробничого процесу, скорочує виробничий цикл і територіально зближує підрозділи комплексу;
  • 2) адміністративно-господарська єдність всіх підрозділів, що входять у комплекс. Керівництво й управління сільськогосподарськими і промисловими виробництвами за єдиною програмою здійснює один і той самий орган - адміністрація агропромислового комбінату. Комбіновані АПК функціонують на базі переробки винограду, цукрових буряків, ефіроолійних культур та іншої сировини.

Види зв'язків і рівень їх розвитку мають вплив на форми організації і управління АПК. За формами управління вирізняють агропромислові трести, агропромислові об'єднання та агропромислові підприємства. Агропромислові трести одержали широкий розвиток у харчовій промисловості. Вони підпорядковуються певним відомствам і виступають як підрозділи з управління підприємствами. Підприємства, що входять до тресту, мають замкнений виробничий цикл, автономне управління, перебувають на повному госпрозрахунку.

Агропромислові виробничі об'єднання мають у своєму складі головне підприємство, що виступає інтегратором стосовно інших, які входять до нього. Управлінський апарат головного підприємства на чолі з генеральним директором у більшості випадків здійснює функції керівництва на всіх підприємствах об'єднання. В АПК України широкого розвитку набула така форма організації як агропромислове підприємство - поєднання сільськогосподарських і промислових виробництв під єдиним керівництвом в одному промисловому підприємстві. Така форма організації виробництва й управління особливо характерна для цукробурякового виробництва. Майже всі цукрові заводи України мають у своєму складі спеціалізовані сільськогосподарські підприємства і пункти з відгодівлі великої рогатої худоби.

За формами власності агропромислові комплекси поділяються на державні, кооперативні і змішані. Так, у 2010 р. на території України виробництвом сільськогосподарської продукції займалося 56 тис. аграрних підприємств різних організаційно-правових форм господарювання (включаючи фермерські господарства), які використовували 21,6 млн га сільськогосподарських угідь. У господарських товариствах було зосереджено 49,1 % цих угідь, у фермерських господарствах - 20,0 %, на приватних підприємствах - 16,0, у виробничих кооперативах - 4,6, на державних підприємствах - 2,6, на підприємствах інших форм господарювання - 7,7 %.

За територіальною ознакою АПК поділяють на мікрокомплекси, локальні та регіональні (зональні). За галузевою ознакою виділяють агропромислові комплекси у цукробуряковому, плодоовочеконсервному, виноградовиноробному, ефіроолійному, м'ясо-молочному та інших виробництвах.

Класифікація за кожною з цих ознак має не лише теоретичне значення при дослідженні закономірностей формування і розвитку агропромислових комплексів, а й суто практичне. Так, при регіональних розробках використовують класифікацію за територіальною ознакою, при вирішенні соціальних питань - за формами власності і т. ін.

 
<<   ЗМІСТ   >>