Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow Валютні операції

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Котирування процентних ставок. Сторони котирування

Зазвичай депозитна ставка подається у вигляді двостороннього котирування:

  • - ставка залучення - ставка, під яку банк, що здійснює котирування, залучає ресурси на певний період (bid);
  • - ставка розміщення - ставка, за якою банк пропонує ресурси на певний період (offer, ask).

Припустимо:

bid offer USD 1 week = 7.75 7.93

Тут bid - ліва сторона котирування, або ставка залучення. За цією ставкою банк залучає кошти в депозит на даний період.

Offer (або ask) - права сторона котирування, або ставка розміщення. За ставкою offer банк пропонує до розміщення грошові кошти на даний період.

Іноді банки можуть котирувати лише одну сторону: bid - у разі різкої потреби коштів у даній валюті на даний термін, і, як правило, це котирування вище за середньоринкове; offer- уразі наявності надлишкових коштів у даній валюті.

Приклад:

BID

OFFER

USD Im

7

8

Це означає, що комерційний банк залучає долари США строком на один місяць під 7 % річних, а розмішує, відповідно, під 8 %.

Банк, що здійснює котирування, бере на себе зобов'язання залучити або розмістити депозит під дану процентну ставку. Якщо ж він установлює довідкові ставки, то він має попереджати своїх контрагентів, що цей рівень ставок є індикативним (тобто лише довідковим). Інакше ставки, що були прокотирувані, розглядаються як тверді умови, обов'язкові для виконання.

Різниця між ставками bid та offer називається спредом (spread), вона є джерелом прибутку банку, що здійснює котирування.

На розмір спреду та значення ставок bid та offer впливають такі чинники:

  • - статус банку, що здійснює котирування: великі банки маркетмейкери можуть дозволити собі котирувати незначний спред і одержувати прибуток за рахунок великих обсягів залучення та розміщення коштів. Дрібні банки з незначним обсягом операцій змушені котирувати більш низькі ставки залучення та більш високі ставки розміщення ресурсів;
  • - статус банку, що запитує котирування: чим вищий рейтинг контрагента, тим менший спред буде котируватися. Також мають значення взаємовідносини між банками: якщо котирування запитує банк, котрий регулярно співпрацює з банком, що здійснює котирування, і обсяг операцій між цими банками є значним або постійно зростаючим, то спред буде невеликим. Якщо ж котирування запитує малий банк або банк, з яким банк, що здійснює котирування, ніколи не працював раніше, то спред буде значно більшим. Це пов'язано з тим, що процентні ставки містять у собі премію за кредитний ризик. Ризик країни теж відіграє значну роль. Так, банкам Східної Європи процентні ставки будуть котируватися зі значно більшим спредом порівняно із західноєвропейськими та американськими банками;
  • - потреба в залученні або розміщенні ресурсів: якщо банк відчуває гостру потребу в ресурсах, то він буде котирувати більш привабливі ставки залучення коштів, і навпаки, якщо банк має значні надлишки коштів, він намагатиметься розмістити їх на ринку і може котирувати більш низьку ставку розміщення. Ці чинники можуть також спонукати банки котирувати лише ставку bid або лише offer,
  • - валюта депозиту: найбільш ліквідним є ринок депозитних операцій у доларах США, тут спред буде найменшим, високоліквідними є також ринок депозитів у британських фунтах, євро, швейцарських франках та японських єнах. Банки можуть котирувати процентні ставки також за депозитами в інших валютах, але із значно більшим спредом;
  • - сума депозиту: на світовому міжбанківському валютному ринку суми депозитів коливаються від 1 до 100 млн дол США. Стандартна сума депозиту зазвичай становить 10 млн. Депозити на суму меншу за 1 млн будуть котируватися з більшим спредом. Це пов'язано з тим, що банку вигідніше залучати та розміщувати великі суми (так званий ефект масштабу). Розміщення депозитів на суму понад 100 млн дол пов'язане з підвищеними ризиками, отже, за такими депозитами будуть котируватися вищі процентні ставки.

Якщо котирування запитує невеликий чи маловідомий банк, то розмір маржі буде ширшим. На статус контрагента також впливає ступінь ризику по операціях з ним. Так, західні банки котирують українським та російським банкам тільки сторону bid за міжбанківськими депозитами, а це означає, що вони тільки залучають валютні кошти, але відмовляються їх розміщувати у зв'язку з високим "ризиком країни" українських і російських комерційних банків.

Депозитна позиція - це різниця між сумою активів та зобов'язань в іноземній валюті, яка виникає внаслідок здійснення депозитних операцій (тобто залучення чи розміщення коштів).

Залучення чи розміщення коштів в іноземній валюті створюють довгу або коротку депозитну позицію в цій валюті.

При залученні коштів залишки на кореспондентському рахунку банку вданій валюті збільшуються, тим самим відкривається довга позиція.

Якщо ж банк розмішує кошти, то сума залишків на кореспондентському рахунку зменшується, відповідно відкривається коротка позиція. Закрити позицію можна укладенням протилежної угоди. Якщо банк одночасно укладає угоди на залучення та розміщення однакової суми коштів у одній й тій самій валюті на однаковий термін, то валютна позиція банку буде закрита.

Якщо ж терміни дії угод або суми залучених та розміщених коштів не збігаються, то банк матиме відкриту позицію.

Наприклад, банк залучає 20 млн дол США строком на один місяць, він цим створює довгу позицію (20000000 USD). У той самий день він розміщує 10 млн дол, тобто створює коротку позицію (-10 000 000 USD). У результаті цих операцій банк матиме відкриту довгу депозитну позицію в доларах США + 10000000 USD. Якщо ж банк залучив 10 млн. дол на три місяці та розмістив 10 млн. дол на шість місяців, то він закриває свою позицію лише на три місяці, а далі в нього виникає тримісячна коротка депозитна позиція в доларах США.

Відкрита позиція завжди пов'язана для банку з ризиком ліквідності та процентним ризиком. Слід зазначити, що сучасний стан розвитку міжбанківського ринку валютних депозитів дає змогу банку без особливих проблем вирівнювати ліквідність за операціями в будь-якій валюті, що ж до процентного ризику то управління ним є більш важким завданням. Гра на зміні процентних ставок є одним з основних елементів банківської діяльності. Закриваючи позицію за фіксованими або плаваючими ставками з однаковою базою (тобто здійснюючи процентний арбітраж на збігу строків), банк одержує гарантований дохід, але позбавляє себе можливості використати сприятливі зміни процентних ставок.

Наприклад, 10 лютого 2011 р. банк уклав на умовах спот угоду про залучення 5 млн дол. США строком на три місяці під 7%. Паралельно банк уклав угоду про розміщення 5 млн дол. під 8 % на такий самий термін. Дата валютування обох угод - 12 лютого 2011 р., дата закінчення депозитів - 12 травня 2011 р. Отже, депозитна позиція банку закрита, банк не наражається ані на процентний ризик, ані на ризик ліквідності. Дохід банку від операції дорівнює:

Проте, при здійсненні процентного арбітражу на збігу строків дохід банку фіксований і банк не може використати сприятливих змін процентних ставок.

Повернемось до нашого прикладу. Якщо протягом березня процентні ставки на ринку впадуть на 0,5 %, банк не зможе знизити ставки за залученими коштами до 6,5 %.

Якщо ж банк навмисно залучає та розміщує ресурси на різні строки, тобто має намір закрити позицію пізніше за більш вигідною ставкою (процентний арбітраж на різних строках), то він зможе використати на свою користь сприятливі зміни процентних ставок, але зазнає втрат, якщо його прогнози щодо руху процентних ставок не виправдаються.

Приклад. 10 лютого 2011 р. банк уклав на умовах спот угоду про залучення 5 млн дол. США строком на один місяць під 7 %. Паралельно банк уклав угоду про розміщення 5 млн дол. під 8 % строком на три місяці. Дата валютування обох угод - 12 лютого 2011 р., дата закінчення першої угоди - 12 березня 2011 р., а другої - 12 травня 2011 р.

Протягом першого місяця позиція банку закрита. Проте з 12 березня 2011 р. банк матиме коротку депозитну позицію в доларах США. Для закриття цієї позиції 10 березня банк укладає нову угоду про залучення 5 млн дол. США строком на один місяць, при цьому, враховуючи, що ставки впадуть на 0,5 %, кошти залучаються під 6,5 %. За умов, що процентні ставки продовжують знижуватися банк 10 квітня знов укладає угоду про залучення коштів, але вже під 6 %.

У підсумку дохід банку становить 18 750 дол. США. Тобто, за умов, сприятливих для банку змін процентних ставок, арбітраж на незбігу ставок є більш дохідним, але при цьому банк наражається на процентний ризик і за умов несприятливих змін процентних ставок на ринку може зазнати збитків.

Закрита депозитна позиція не захищає банк від процентного ризику, якщо операції щодо залучення та розміщення коштів мають різні бази нарахування відсотків, наприклад, залучення коштів під фіксовану ставку, а розміщення під плаваючу. У таких випадках банк має використовувати інші ринки або інструменти для захисту від процентного ризику (процентні ф'ючерси або свопи).

Ринки депозитних та конверсійних операцій тісно пов'язані між собою. За умов відсутності обмежень на рух капіталів та здійснення конверсійних операцій зміни процентних ставок за тією чи іншою валютою призводять до коливань валютних курсів.

Якщо процентні ставки за депозитами в одній валюті зростають (звичайно ж ідеться про країни зі стабільною економікою), то учасники фінансового ринку намагатимуться конвертувати активи в цю валюту з метою збільшення прибутку за рахунок вкладення коштів під вишу процентну ставку. У свою чергу, це викличе збільшення попиту на дану валюту і, відповідно, до зростання валютного курсу спот. Наприклад, у великій Британії піднялися ставки за депозитами, і депозити в британських фунтах стерлінгів стали більш дохідними порівняно з депозитами в доларах США чи євро. Для збільшення доходів банки - учасники ринку можуть конвертувати вільні ресурси в британські фунти з метою їх подальшого розміщення. Таким чином попит на британські фунти на ринку конверсійних операцій зростатиме, а відповідно зростатиме курс британського фунта до інших валют. Цей чинник широко використовують центральні банки країн, що не мають обмеження щодо руху капіталів, з метою підвищення валютного курсу національних грошових одиниць та коригування платіжних балансів. Що ж стосується форвардних валютних курсів, то вони безпосередньо залежать від різниці процентних ставок [2].

 
<<   ЗМІСТ   >>