Повна версія

Головна arrow Банківська справа arrow Центральний банк і грошово-кредитна політика

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Етатичний тип Центрального банку

Специфічна роль грошей і функціонування банківської системи за планової економіки дає змогу виділити етатичний історичний тип центрального банку. Етатичний - державний, юридико-позитивістський. Цей підхід випливає із розуміння держави як мети, а особи - як засобу для досягнення мети. Незалежність банку статичного типу принципово відсутня.

Результатом проведення кредитної реформи у СРСР 1930-1932 рр. з'явилася побудова кредитної системи розподільного типа. Роль комерційних банків в системі почала знижуватися, і згодом в країні склалася монобанківська система, що складається з державних банків. Центральний державний банк мав широкі функції - емісійний центр, головний державний кредитний, розрахунковий і касовий інститут країни; державний банк, обслуговуючий сферу капітального будівництва; банк для зовнішньої торгівлі тощо.

Відмінними рисами банківських систем соціалістичних країн були: концентрація банківської справи в небагатьох кредитних установах, централізація управління банками на основі планомірної організації кредиту, розрахунків, державної валютної монополії. Центральні державні банки виступали як універсальні кредитні інститути, які виконували більшість функцій, властивих в економічно розвинених країнах різним ланкам банківської системи.

Державний банк СРСР мав монополію на емісію без екзогенних обмежень. Його головне завдання - забезпечення господарського обороту грішми, привнесення елементів планування до грошового обігу з метою доведення ефективності його функціонування за соціалізму та вирішення "капіталістичної" проблеми безробіття й інфляції

Загальна криза планової економіки та її неспроможність забезпечити грошову стабільність з огляду на значну інфляцію, м'які бюджетні обмеження та швидке зростання цін в умовах їх лібералізації довела неефективність такого типу центрального банку. Ринкова трансформація значно посприяла зміненім етатичного типу центрального банку на сучасний тип.

Сутність Центрального банку з позицій монетаризму

Економічна криза середини 1970-х років, істотне зростання показників інфляції та курсової нестабільності позначилися на перегляді ролі центральних банків у системі застосування макроекономічних регуляторів. М. Фрідмен, представник монетариської школи, аргументував необхідність забезпечення стабільного приросту грошової маси для уникнення проциклічності політики та нівелювання політичного тиску на органи фінансової влади. З одного боку це вимагало підвищення рівня незалежності центральних банків, а з іншого - зміни пріоритетів у виборі проміжних цілей монетарної політики, що полягало у введені таргетування приросту грошових агрегатів.

M. Фрідмен виступив за законодавче регулювання грошової маси державою (Центральним банком) для того, аби щорічно збільшувати кількість грошей в обігу на 3-5 %, що компенсує поступальне зростання національного виробництва - так зване "грошове правило" монетаризму.

Поступове зростання грошової маси має забезпечувати стійкість цін, відповідати реальному зростанню макроекономічних показників, а також формувати впевненість економічних агентів у майбутньому, тобто адаптивні очікування. Монетаризм має ще одне оригінальне положення: центральний банк, який контролює пропозицію грошової маси і визначає темп її зростання, повинен повідомляти про це економічних суб'єктів за допомогою так званого "ефекту оголошення", формуючи індивідуальні очікування майбутньої інфляції.

Здатність центрального банку цілеспрямовано регулювати грошовий обіг у монетаризмі обґрунтовується на основі грошового мультиплікатора, заснованого на регулюванні грошової бази, тобто "грошей підвищеної сили". До їхнього складу включається готівка та кошти на резервних рахунках комерційних банків у центральному банку, що є законними засобами забезпечення банківських депозитів. Обсяг готівкових грошей може і повинна контролювати держава, здійснюючи емісійну політику. Обсяг резервних коштів також є підконтрольною величиною через встановлення норм обов'язкового резервування для комерційних банків. Оскільки центральний банк може безпосередньо впливати на величину грошової бази, а депозити трактуються як похідна від бази, то він здатен регулювати грошовий обіг. Загальний обсяг грошової маси пов'язаний з величиною грошової бази через банківський мультиплікатор.

М. Фрідмен серед усіх засобів впливу на економіку в демократичному суспільстві віддавав перевагу грошово-кредитній політиці, оскільки вона не призводить до надмірного диктату уряду і не обмежує індивідуальну свободу. Державне регулювання грошово-кредитної сфери буде успішним лише тоді, коли держава здатна впливати через центральний банк на масштаби й характер діяльності підприємницьких і комерційних структур, в першу чергу комерційних банків. З цією метою застосовуються різні методи: встановлення облікової ставки процента, встановлення норм обов'язкових резервів, проведення операцій на відкритому ринку тощо. Характерно, що останньому методу - операціям з купівлі-продажу державних цінних паперів - монетарне™ надають перевагу.

У діяльності центральних банків з середини 70-х pp. XX ст. почав використовуватися аналог монетаристського "грошового правила" - політика таргетування (від англ. target - ціль, мішень). Як правило, це виражалося у встановленні жорсткого показника допустимого зростання грошової маси на наступний період (квартал, рік), або "коридору" темпів зростання грошових або кредитних агрегатів. Так, західнонімецький Бундесбанк вже у 1974 р. повідомив про введення орієнтирів зростання банківських резервів і готівкових грошей на 12-місячний період. У тому самому році Швейцарія ввела показник допустимого зростання грошового агрегату М1, а Італія - загальної суми нових кредитів. У 1975 р. на шлях таргетування стала Канада, за нею Велика Британія (1976 р.) та Франція (1977 р.), встановивши значення допустимих приростів вузьких і широких показників грошової маси. У наступні роки подібну політику почали застосовувати центральні банки Нідерландів, Іспанії та інших країн.

Становлення сучасного історичного типу центрального банку відображає: перегляд макроекономічної доктрини під впливом теорії раціональних очікувань, орієнтованої на широку комунікацію з ринковими агентами для стабілізації очікувань майбутньої інфляції; досягнення консенсусу щодо нейтральності грошей і негативних наслідків інфляції для ефективної алокації ресурсів; редакцію ортодоксального монетаризму в умовах послаблення зв'язку між динамікою грошової маси й інфляцією; підвищення ролі інституціональних факторів орієнтації центральних банків на забезпечення стабільності цін і відповідне підвищення їхньої відповідальності за інфляційні наслідки монетарної політики.

Усі ці процеси вплинули на істотну трансформацію сучасних центральних банків, що дає підстави говорити про появу їх сучасного історичного типу.

 
<<   ЗМІСТ   >>