Повна версія

Головна arrow Туризм arrow Географія туризму

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Чинники розвитку туризму та формування туристичних потреб

Більшість дослідників географії туризму вирізняють дві групи чинників його розвитку - соціально-економічні й природні (Е. Котляров, Н. Недашківська, І. Родічкін). На нашу думку, найконструктивнішу модель факторів розвитку туризму запропонував московський учений І. Зорін ще у 70-х роках XX ст. Суть зводилася до поділу чинників розвитку туризму на генеруючий і ті, які реалізують рекреаційно-туристичні потреби33.

Професор О. Шаблій вважає, що з територіально-просторового погляду, чинники розвитку туризму поділяють на загальнодержавні та регіональні; з погляду приналежності до суспільних або природних процесів - на соціально-економічні й природно-географічні34.

У запропонованій нами класифікації географічних факторів розвитку і розміщення туризму поруч із фізико-географічними та суспільно-географічними вирізняють історико-культурні та геополітичні (рис. 1.5; 1.6).

З-поміж фізико-географічних чинників особливе місце посідають ландшафтні ресурси та кліматичні умови, які здебільшого і визначають туристично-рекреаційне використання території, впливають на формування та розвиток туристичного господарства, вибір району відпочинку і подорожі. Виокремлення ландшафтних ресурсів туризму вимагає вивчення фізико-географічної характеристики території, передусім характеру рельєфу, здатності гідромережі для використання їх із рекреаційною метою, а мінеральних вод і грязей - для лікувально-оздоровчих цілей.

Наголосимо, що у рельєфі значну увагу приділяють гірській місцевості. Адже мальовничі пейзажі, цілюще повітря, можливість займатися гірськолижним туризмом, альпінізмом й іншими видами активного відпочинку широко використовують у багатьох країнах світу. Так, Альпи стали місцем для розвитку гірського туризму і створення найпопулярніших у світі туристичних центрів Австрії, Швейцарії, альпійських районів Італії, Франції та Німеччини. Карпати за привабливістю майже не поступаються гірській системі Альп, їхню красу та природні властивості здавна експлуатують туристи Польщі, Словаччини, України, Румунії. Гірський рельєф сприяє розвитку активних видів відпочинку і спорту. Долини, улоговини, схили та вершини гір, стрімкі гірські потоки, цілющі джерела, повноводні озера й озерця, навіть штучні водойми - все це сприяє прокладанню гірсько-пішохідних та лижних маршрутів різних категорій складності, розвитку відпочинково-оздоровчих центрів світового значення. У Карпатській гірській системі зимовий період року найпривабливіший для любителів гірських лиж. Таким прикладом може бути сучасний туристичний комплекс "Буковель", розташований в Івано-Франківській області. Серед інших районів світу добре розвиваються гірськолижні центри в Північноамериканських Кордильєрах, Скельних Горах, на Кавказі, в Центрально-Азійському гірському масиві, Північній Японії тощо.

У туристично-рекреаційному використанні територій мають вагоме значення лісові Й мисливські угіддя. Лісовий фонд і його якісні параметри становлять передумову розвитку масового відпочинку і навіть лікування. Так, ліси першої категорії належать до масивів, де можна організувати відпочинок і здійснювати оздоровлення громадян. Задля такого використання лісів необхідно враховувати групи лісів, лісистість території (відношення лісопокритої площі до загальної), а також їхній склад, що визначає ступінь фітонцидності насаджень.

Геополытичны чинники розвитку туризму

Мисливські угіддя, які можуть охоплювати значні території, в тому числі ліси, неужитки, приваблюють специфічний контингент відпочиваючих, котрі, купуючи ліцензії для відстрілу тварин, витрачають чималі кошти, що можуть (і повинні) використовуватися для поновлення та збереження лісових ресурсів.

Важливим чинником розвитку туризму залишаються кліматичні умови. Його складові - температурний і вітровий режим, кількість опадів - можуть бути визначальними під час розміщення відпочинково-оздоровчих об'єктів, формування туристичних центрів та створення необхідної інфраструктури. Кліматичне тло території значно пов'язане з характерому рельєфу. Наприклад, у гірських районах контрастна і часто мінлива погода дуже залежить від висоти над рівнем моря, крутизни і місця розташування схилу, рівня закритості горизонту і под. Неврахування цих особливостей та інших природно-географічних чинників може спричинити нераціональне розміщення туристично-рекреаційного об'єкта, зниження його привабливості, а відтак економічну недоцільність експлуатації. Отже, клімат належить до найважливіших чинників, який може визначати туристично-рекреаційну спеціалізацію території.

Суспільно-географічні чинники (див. рис. 1.5) - це економіко-географічне розташування, стан соціально-економічного розвитку території, наявність населення і трудових ресурсів, розвиток дотичних до туризму галузей матеріального виробництва та розвиток інфраструктури.

Для розвитку туризму важливе значення має економіко-географічне положення, тобто сприятливе розташування країни, регіону по відношенню до моря, гірських і лісових масивів, транспортних магістралей і, безперечно, - до основних потоків відпочиваючих. Адже саме такі чинники впливають на формування туристичного ринку. Скажімо, географічне положення басейну Середземного та Чорного морів посприяли розміщенню всесвітньо відомих курортів, туристичних центрів біля берегів Іспанії (Коста дель Асаар, Коста Дорада, Коста Бланка, Коста Браво); Франції (Блакитний Берег, Срібний Берег, Південний Берег); Італії (Венеція); Болгарії (острів Святого Костянтина й Олени, Несебир, Сонячний Берег); України (Південний берег Криму) та ін. Центральне розташування в Європі альпійських мальовничих гір, долин і озер, засніжених вершин Швейцарії, Французьких, Італійських, Австрійських Альп також здавна приваблюють відпочиваючих. Щось подібне до вигідного географічного розташування і поєднання його з унікальними природними ресурсами посприяло розвитку туризму в Басейні Карибського моря (Куба, Ямайка, Домініканська Республіка) та ін.

Соціально-економічний стан країни може мати вирішальне значення для розвитку туризму. Це добре простежуємо на прикладі країн, які постачають туристів, і країн, які їх приймають.

Країни та регіони, котрі постачають туристів і є центрами формування міжнародних туристичних потоків, характерні високим рівнем розвитку економіки, високим життєвим рівнем, наявністю вільного часу, що сприяє більшості їх населення подорожувати екзотичними країнами. До них належить низка країн Європейського Союзу - Німеччина, Велика Британія, Франція, країни Бенілюксу, а також США, Канада, Японія та ін. Суспільні відносини у високорозвинутих країнах світу в останні десятиріччя склалися так, що в структурі часопроведення відбулися зміщення від суспільств робочого часу до суспільств вільного часу, в якому виявлено значно більший інтерес до пізнання духовних цінностей та культури інших народів, ніж до зайвого накопичення матеріальних благ.

Країни та регіони, котрі приймають туристів зазвичай володіють високим сервісним потенціалом. їхня економіка підпорядкована забезпеченню надійного рівня обслуговування у центрах розміщення туристів, на засобах їх доставки та підприємствах харчування і розваг. Такий рівень сервісного обслуговування притаманний і тим європейським країнам, які за економічним розвитком дещо поступаються найрозвинутішим країнам - Іспанії, Греції, Португалії. Водночас, чимало розвинутих країн є не лише постачальниками, а й відомими країнами, що спеціалізуються на прийманні міжнародних туристів. Це Франція, США, Велика Британія, частково Німеччина.

З-поміж розвинутих країн світу вирізняються ще й такі, які значно більше приймають міжнародних туристів, аніж їхніх громадян бере участь у закордонних туристичних поїздках. Це Австрія, Швейцарія, Італія, і, безумовно, карликові країни.

До країн, що приймають туристів, належить чимала група держав, котрі недавно вступили на шлях ринкових перетворень і заявили про себе як про перспективні території для розвитку міжнародного туризму. Серед них - Польща, Угорщина, Болгарія, Чехія, Хорватія набувають популярності Україна, Російська Федерація, країни східної Балтії, Чорногорія, Хорватія, Македонія.

Чималу групу становлять країни, які за рівнем економічного розвитку зараховують до країн третього світу, але вони популярні на ринку туристичних послуг. В умовах глобалізації сучасні туристичні корпорації монополізують їхні туристичні ринки. Унаслідок цього виникають нові форми партнерства, що сприяє значному поліпшенню обслуговування туристів. Таким регіонами стали Південна, Південно-Східна Азія, Океанія. Так, Азійсько-Тихоокеанський макрорегіон туризму 2008 р. прийняв 188,3 млн туристів, або на 70,2% більше, ніж у 2000 р. і в 3,3 разу більше, ніж у 1990 р. Європейський макрорегіон за цей період збільшив потужність відповідно на 24,4 % і всього на 86,2 %. Це засвідчує випереджаючі темпи розвитку ще донедавна непопулярних регіонів на світовому ринку туристичних послуг35.

Аналіз соціально-економічного розвитку і політичного становища країн третього світу, які все більше привертають увагу туристів (Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Єгипет, Марокко, Туніс, Саудівська Аравія, а також країни Карибського та Тихоокеанського басейнів), підтверджує, що вони потребують всебічної підтримки розвинутих країн світу, сприяння у посиленні політичної стабільності, підвищенні економічної активності та створенні надійних умов для відпочинку й оздоровлення іноземних туристів.

Дуже важливим чинником розвитку туризму є структура населення і наявність трудових ресурсів. Кількість населення, його розміщення можуть сприяти розвитку туризму або бути на перешкоді туристично-рекреаційного освоєння території. Зі зростанням кількості населення та підвищенням його добробуту потенційно зростатиме кількість бажаючих займатися туризмом. Зміна структури населення, зокрема до збільшення пенсійних груп, впливає на зростання потреби в стаціонарних закладах відпочинку й оздоровлення і, навпаки, зі зростанням кількості молодіжних груп виникає потреба в активних видах туризму, в тому числі пішохідного, лижного, водного та ін.

Трудові ресурси активно впливають на розвиток туризму. Загальновідомо, що туристичну галузь вважають трудомісткою сферою людської діяльності. Тому кількість і якість трудоресурсного потенціалу є визначальними чинниками розвитку туризму.

До вагомих факторів розвитку туризму належить розвиток галузей матеріального виробництва, що дотичні до нього. Наприклад, у районах переважального розвитку туристично-рекреаційної сфери сільське господарство повинно спеціалізуватися на виробництві екологічно чистих овочів і фруктів, м'яса або таких продуктів харчування, які мають лікувально-оздоровче призначення (молочні продукти, лікувальні трави, відповідні сорти м'яса і под.)"

На основі екологічно чистої продукції варто розвивати харчову промисловість, передусім у місцевості, що тяжіє до туристично-рекреаційних центрів і може в достатній кількості забезпечити відпочиваючих необхідною продукцією. У свою чергу легка промисловість суттєво впливає на якість обслуговування, адже забезпечення туристів і відпочиваючих її продукцією є важливим завданням. Так, сувенірна продукція повинна мати високу якість, всебічно відображати національний колорит місцевості й ґрунтуватися на народних традиціях.

Важливим елементом інфраструктури, яка безпосередньо впливає на розвиток туризму, є її транспортна система - дорожня мережа, транспортні засоби. Дорожня мережа здебільшого характеризується призначенням, адже завдяки їй здійснюються багатоцільові зв'язки зі забезпечення не лише туристично-рекреаційних потреб, а й потреб інших галузей економіки. З метою комплексного соціального-економічного розвитку туристично-рекреаційних територій, зокрема перспективних його центрів, доцільно провадити будівництво нових автомобільних доріг або здійснювати реконструкції існуючих, розширювати мережу підприємств з обслуговування автотранспорту (сучасних автовокзалів, станцій технічного обслуговування, автозаправочних станцій та ін.).

Підготовка до Євро-2012 (чемпіонату Європи з футболу) засвідчила, що в Україні потрібно реконструювати і здійснювати нове будівництво не лише автомобільних доріг, а й залізниць, летовищ. На залізничному транспорті необхідно створити умови для підвищення швидкості потягів, збільшення кількості перевезення пасажирів, поліпшення їхнього обслуговування. У зв'язку з передбачуваним зростанням кількості подорожуючих необхідно реконструювати аеропорти. У туристичних районах гірської місцевості, а спеціалісти вважають, що навіть у великих містах, з метою перевезення туристів бажано розвивати гвинтоподібний повітряний транспорт.

Окрім загальної мережі комунікаційного призначення, в туристичних центрах необхідно вдосконалювати транспортні засоби місцевого використання: фунікульори, гірські трамваї, канатно-підвісні дороги тощо.

На формування і розвиток туристичних центрів впливає розвиток будівництва, будівельної індустрії. У мережі будівельних компаній цей чинник пов'язаний із доцільністю використання місцевих майстрів, котрі володіють навичками народного будівництва, з використанням місцевих будівельних матеріалів для виконання оздоблювальних робіт під час спорудження оздоровчо-рекреаційних об'єктів, що сприяє підвищенню їх привабливості внаслідок надання їм національного колориту.

Сучасний туризм не можна уявити поза добре організованими, відповідно структуризованими іншими галузями інфраструктури. Кожна із них - а це фінансове забезпечення, охорона здоров'я, сучасний зв'язок, освіта, торгівля, громадське харчування, побутове та комунальне обслуговування, - є серцевиною в обслуговуванні та створенні комфортних умов для приїжджого населення у туристичних центрах і зонах масового відпочинку й оздоровлення населення.

Історико-культурні пам'ятки, зокрема унікальні, створюють чимало приференцій для розвитку туризму, передусім - міжнародного. У найвигіднішому становищі перебувають країни, де поєднуються фізико-географічні чинники розвитку та розміщення з наявністю унікальних історико-культурних пам'яток (Італія, Греція, Єгипет, Хорватія, Туреччина, Мексика, Таїланд та ін.).

До унікальних пам'яток відносять Сім чудес світу, описані "батьком історії" Геродотом. Щоправда, із них збереглися лише єгипетські піраміди. Сучасна версія Семи чудес світу виглядає так:

  • 1. Велика китайська стіна (Китай).
  • 2. Статуя Христа Спасителя (Південна Америка, Бразилія, м. Ріо-де-Жанейро).
  • 3. Храм Петра (Азія, Йорданія).
  • 4. Місто давніх інків Мачу-Пікчу (Південна Америка, Перу),
  • 5. Піраміди племені майя Чичен-Іца (Північна Америка, Мексика, півострів Юкатан).
  • 6. Колізей (Європа, Італія, м. Рим).
  • 7. Тадж-Махал (мавзолей султана Шаха Джахана і його дружини Мумтаз-Махал) (Азія, Індія, м. Аграна).

Україна вирізняється наявністю унікальних історичних пам'яток. До Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ввійшли Софійський Собор із прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська лавра та історичний центр Львова. Ще два об'єкти мають транскордонний статус - це Геодезична дуга Струве та букові праліси Карпат. Такий скромний перелік не відображає повністю значення України у світовій цивілізації. Тому необхідно номінувати до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО десятки історико-культурних об'єктів - від Чернігова до Кам'янця-Подільського, від Криму до Канівського заповідника, від "Кам'яних могил" Запорізької області до резиденції буковинських митрополитів у Чернівцях та ін.

Унікальність історико-культурних пам'яток у розвитку туризму полягає не лише в повсюдному їх розміщенні й доступності для огляду туристами, а насамперед у впливі на морально-естетичний та культурний розвиток людини.

Геополітичні чинники суттєво позначаються на прийнятті рішень із організації міжнародних поїздок (рис. 1.6). Тут необхідно враховувати політичну ситуацію, її стабільність, відсутність конфліктів, ставлення населення до іноземних туристів, політичну культуру й аж тоді приймати рішення про відвідування цієї чи іншої території, країни, регіону.

Потреби в туризмі безпосередньо пов'язані з багатьма факторами його розвитку (рис. 1.7). Найголовніші з-поміж них - соціально-економічні, демографічні, соціально-психологічні та природно-географічні.

Конкретні соціологічні дослідження відпочинку й оздоровлення працівників промислових підприємств м. Львова, здійснені автором в Інституті регіональних досліджень наприкінці 80-х - на початку 90-х років XX ст., засвідчили, що туризм як соціальне явище поступово стає життєво необхідною потребою. Так, серед півтори тисячі респондентів за активний відпочинок висловилися більшість опитаних (66%), хоча в цей період туристичні путівки купували переважно одинокі громадяни (85%). Отже, в сімейному бюджеті не вистачало коштів, та й існуюча вітчизняна база розміщення відпочиваючих не була пристосованою для приймання сімейних груп.

Результати дослідження підтверджують і те, що в групі соціально-економічних чинників, які формують потребу в туристичних мандрівках, чільне місце посідають реальні доходи (грошові можливості регулюють мету споживання), бюджет вільного часу (необхідна умова реалізації подорожі), рівень освіти, професія і навіть соціальний стан.

Друга група факторів вказує на те, що обсяг туристичних потреб і його динаміка залежать передусім від загальної чисельності населення, тобто демографічної ситуації. І насамперед - від режиму відтворення населення, віку, статі, сімейного стану.

З-поміж соціально-психологічних чинників істотно впливають на особистість потенційного туриста спосіб життя, стереотип поведінки у вільний час, традиції населення, його ментальність.

На формуванні потреб потенційного туриста можуть суттєво позначатися природно-географічні чинники, а саме - стан навколишнього середовища та місце проживання. За умов інтенсифікації виробничих процесів, екологічної напруги туристичні послуги повинні охопити і міське, і сільське населення. Однак тривалий час відпочинок у громадській

Чинники, що визначають потребу в туризмі та вибір його видів

Рис. 1.7. Чинники, що визначають потребу в туризмі та вибір його видів

думці фіксувався як атрибут переважно міського населення. Наприклад, серед робітників - "маятникових мігрантів", котрі мешкали у сільській місцевості, а працювали в місті, за активний відпочинок на маршруті вихідного дня та в період відпустки висловились відповідно лише 4 % та 6 %. Безперечно, туристична рухливість міського населення значно більша, ніж сільського, та й міські умови життя спричиняють потребу в активному відпочинку на природі. Згадаймо, що на початку XIX ст. у містах проживало всього 3 % населення світу, вже через 100 років - 13, а через 200 (початок XXI ст.) - приблизно 45 %. Тобто у наші дні в містах сконцентровано майже 3 млрд міських поселенців Землі36.

Отже, туристичні потреби та їх обсяги в сучасному світі переважно зумовлені:

  • - підвищенням добробуту населення, суспільства;
  • - збільшенням тривалості вільного часу;
  • - зростанням загальної кількості населення;
  • - ментальними особливостями населення;
  • - природно-кліматичними умовами проживання, екологічним станом навколишнього середовища.

Бюджет вільного часу впливає не лише на формування туристичних потреб, а й на вибір видів туризму та місця його проведення. За п'ятиденного робочого тижня позаробочий час людини розподіляють на щоденний (після робочого дня), тижневий (вихідні, святкові дні) та відпускний (щорічний). Щорічний, або відпускний період, і щотижневий, на відміну від щоденного вільного часу, який безпосередньо пов'язаний із режимом роботи впродовж доби, постають головною умовою туристичної діяльності, адже саме в цьому періоді трудова людина може проводити вільний час поза постійним місцем проживання понад 24 год.

На вибір видів туризму та місця його проведення впливає наявність туристичних ресурсів та об'єктів розміщення туристів. Скажімо, на запитання про найкраще місце відпочинку 22,9 % львівських респондентів висловилися за відпочинок біля моря, 11,5 - у горах, 5,1 % - у курортній місцевості. Не менш важливе значення має пора року. Короткотривалому туризму, за нашими даними, у теплий сезон присвячують вільний час 16,4 %, а в холодний - усього 7,3 % опитаних. Безпосередньо впливають на вибір видів і форм подорожі фізичні можливості, склад групи, рівень духовного розвитку потенційних туристів37.

В умовах ринкової економіки, після входження України до Всесвітньої організації туризму (1997 р.), безумовно, простежуються нові тенденції, котрі суттєво позначаються на виборі видів туризму та місці його проведення. Неабияка роль у цьому випадку належить рекламі, навіть моді, тобто престижності відпочинку на всесвітньо відомих курортах, світових туристичних центрах.

Отже, з-поміж чинників, що визначають потреби в туризмі й істотно впливають на вибір його видів, вирізняються найперше соціально-економічні, зокрема рівень добробуту суспільства, що пов'язано з можливістю збільшення витрат на туризм та організацією вільного часу. Всі інші чинники хоч і не є другорядними, але й не визначальними у їх формуванні.

 
<<   ЗМІСТ   >>