Види аудиту та їхні особливості

У зв'язку із тим, що поняття "аудит" у сучасному світі часто використовується для характеристики діяльності з незалежної перевірки будь-яких процесів чи явищ, тому й видів аудиту зараз визначається декілька. Частина авторів називає їх типами аудиту, деякі фахівці розглядають тільки одну-дві класифікаційних ознаки, окремі науковці визначають їх до десяти.

Рис. 1.1. узагальнює існуючі класифікації аудиту за п'ятьма критеріями (ознаками).

Так, аудит в Україні поділяється на обов'язковий і добровільний відповідно до п. 8 Закону України "Про аудиторську діяльність" [25] та інших нормативно-правових актів за рішенням суду, арбітражу чи слідчих органів.

У зв'язку із цим обов'язковий аудит інакше можна назвати регламентованим, так як його проведення обумовлено (регламентується) законодавчими актами, в яких визначено категорії підприємств, що подають звіт (висновок) незалежного аудитора про фінансово-господарську

Рис. 1.1. Класифікація видів аудиту

діяльність та фінансовий стан у відповідні інстанції (перед поданням річної звітності до органів, що справляють податки і збори, при отриманні банківського кредиту, перед емісією цінних паперів тощо). Мета обов'язкового аудиту — захистити інтереси держави, можливих кредиторів та інвесторів від навмисного перекручення (викривлення) показників фінансової звітності суб'єктів господарювання.

Добровільний аудит проводиться з ініціативи самого суб'єкта господарювання аудиторськими фірмами (аудиторами) незалежно від того, чи передбачена (регламентована) така перевірка законом. Метою цього виду аудиту можуть бути: з'ясування стану фінансової звітності підприємства та її показників, здійснення контролю за роботою обліково-фінансового апарату, аналіз стану бухгалтерського обліку в цілому та окремих його розділів тощо.

Залежно від того, ким безпосередньо здійснюється аудиторська перевірка та надаються супутні послуги, аудит прийнято поділяти на зовнішній і внутрішній.

Необхідно зауважити, що Теми 1-11 дисципліни "Аудит" розглядають підходи та методику саме зовнішнього аудиту. Внутрішньому аудиту присвячено Теми 12-14, які за відповідними спільними питаннями базуються на матеріалах щодо діяльності аудиторських фірм та приватних підприємців-аудиторів, тобто — аудиту зовнішнього. Так, у методах та процедурах означені види аудиту не мають істотних відмінностей, однак вони відрізняються за суб'єктами та об'єктами перевірки, за метою та характером діяльності, внутрішній і зовнішній аудитори керуються різними основними нормативними законодавчими актами та складають різні види підсумкових документів за результатами перевірки тощо.

Так, внутрішній аудит повинен забезпечувати адекватність управління політиці підприємства на всіх його рівнях (в т.ч. і в обліку), високу конкурентоспроможність і прибутковість підвідомчих одиниць, достовірність і точність обліку, полегшувати проведення зовнішнього аудиту тощо.

У своєму розвитку внутрішній аудит пройшов шлях від детальних перевірок (які подібні до ревізій товарно-матеріальних цінностей, що здійснювались у СРСР державою для всіх підприємств і які зараз проводяться вищестоящими органами до підпорядкованих суб'єктів господарювання) та суцільного контролю документів із простою фіксацією відхилень до надання відповідної експертно-аналітичної оцінки.

Внутрішній аудит може виконувати наступні завдання:

• - аналіз системи обліку та внутрішнього контролю;
• - вивчення бухгалтерської оперативної інформації (за окремими статтями);
• - вивчення економічної ефективності управлінських рішень на різних рівнях господарювання;
• - аналіз адекватності політики у сфері менеджменту;
• - оцінка якості інформації;
• - розробка проектів управлінських рішень;
• - проведення стратегічного аналізу тощо.

З точки зору еволюції (тобто — послідовних етапів розвитку аудиту в світі) прийнято виділяти три групи: стверджуючий (підтверджувальний) аудит, системно-орієнтований аудит та аудит, що базується на ризику.

На стадії свого становлення аудит перевіряв та підтверджував практично кожну господарську операцію, у якості робочих документів аудитора обов'язково складалися паралельні облікові регістри до всіх регістрів клієнта. При незначній кількості замовників щодо проведення аудиту, аудитори мали можливість перевірити та висловити свою думку про достовірність фінансової звітності за даними бухгалтерського обліку.

При значному обмежені замовлень щодо підтвердження достовірності фінансової звітності, аудиторські фірми повинні були шукати достатній обсяг інших видів робіт, виконання яких не суперечило б їхньому статуту, а тому виникла необхідність у наданні послуг з проведення консультацій, ведення та оновлення бухгалтерського обліку тощо, тобто — надання аудиторських послуг. Цей період отримав назву — період системно-орієнтованого аудиту. Крім того, аудитори поступово відходять від слова "підтвердити" звітність клієнта, так як це має на увазі перерозподіл відповідальності за її складання між аудитором і клієнтом, що не є об'єктивним та правомірним. А тому аудитори лише висловлюють свою немодифіковану чи модифіковану думку, на основі зібраних аудитором доказів, та надають її у відповідному виді звіту (висновку) незалежного аудитора за об'єктом перевірки.

У подальшому своєму розвитку, при значному збільшенні замовлень та обмеження часу на проведення аудиту, аудитор став орієнтуватися здебільше на ту інформацію, яку надавала система внутрішнього контролю клієнта. Як правило, аудитор лише спостерігав за певними операціями чи діями, повністю довіряючи, нажаль, не самостійно отриманим даним. Звичайно, при відмінній організації системи внутрішнього контролю проведення зовнішнього аудиту значно полегшувалося, але в такому випадку втрачалися принципи скептицизму, незалежності та об'єктивності. Тому сучасна аудиторська практика говорить про умову повної недовіри внутрішньому контролю для максимального зниження ризику аудиту за цією складовою.

На поточний момент більш розповсюджений вид аудиту, який передбачає ризик, пов'язаний із вибірковим дослідженням господарських операцій, виходячи із умов діяльності клієнта та детального вивчення його "проблемних" об'єктів та статей. З одного боку, це дозволяє зменшити ризик аудитора щодо невиявлення відповідних викривлень за означеними "вузькими місцями", а з іншого — збільшує ризик пропуску або нерозкриття певної "не відібраної" інформації, яка також може містити викривлення. Цей період дістав назву — періоду аудиту, що базується на ризику.

Залежно від частоти проведення аудиту здійснюється поділ видів аудиту на первинний аудит та періодичний (той, що виконується певною аудиторською фірмою (аудитором) для даного клієнта вже не вперше, а послідовно із періоду в період) виникає у зв'язку із тим, що проведення аудиту вперше суттєво збільшує ризик і трудомісткість перевірки. Аудитору необхідний додатковий час на пізнання специфіки діяльності клієнта, його слабких і сильних сторін в організації обліку та внутрішнього контролю. Крім того, мають місце певні запитання, які передаються у письмовій формі до попереднього аудитора (аудиторської фірми) про обставини заміни перевіряючих й більш пильна увага та скептицизм до вхідних залишків за рахунками обліку клієнта у випадках відсутності цього зворотного зв'язку.

Практика аудиторської діяльності свідчить про переваги періодичного аудиту. Така співпраця взаємовигідна як аудитору, так і клієнту.

У залежності від того, що саме (який обсяг чи вид діяльності) перевіряє аудитор чи аудиторська фірма, аудит прийнято поділяти на операційний аудит, аудит на відповідність та аудит фінансової звітності.

Операційний аудит, як правило, перевіряє будь-яку частину процедур та методів функціонування системи господарювання з метою оцінки її продуктивності й ефективності. У операційному аудиті перевірки не обмежуються тільки бухгалтерським обліком. Вони можуть включати оцінку організаційної структури, рівня комп'ютеризації, методів виробництва, маркетингу та будь-якої іншої галузі, за якою аудитор є кваліфікованим. Значення операційного аудиту в останні роки зростає, він, як правило, є більш мобільним та схожим на консалтинг адміністрації, ніж на те, що традиційно вважається аудитом.

Метою аудиту на відповідність є з'ясування дотримання у господарській системі тих специфічних процедур та правил, які приписані персоналу вищестоящим керівництвом (адміністрацією). Результати цього виду аудиту, як правило, повідомляються лише працівникам підрозділу, яке перевірялося, та керівництву, а не широкому колу користувачів.