Повна версія

Головна arrow РПС arrow Географія промислових комплексів

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Закономірності та принципи територіальної організації промислових комплексів

Територіальна організація промисловості формується під дією певних закономірностей - багаторазової повторюваності внутрішніх, суттєвих і необхідних причинно-наслідкових зв'язків, зумовлених впливом факторів розвитку промислового виробництва. Вони поділяються на загальні та специфічні. Перші діють у будь-якому товарному виробництві. Це насамперед закономірність територіального поділу праці; концентрації і спеціалізації промисловості; регіональних відмінностей у продуктивності праці та ін. Специфічні закономірності властиві певним суспільно-економічним формаціям і типам господарської діяльності. їх дія виявляється в різних способах виробництва, що відрізняються своєю базою.

В умовах розвитку суспільного господарства України можна виокремити такі основні закономірності територіальної організації промисловості:

  • 1) комплексно-пропорційне розміщення промислового виробництва з метою найбільш раціонального й ефективного використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;
  • 2) наближення промислових підприємств до джерел сировини, палива і енергії, місць зосередження трудових ресурсів та районів споживання готової продукції;
  • 3) розміщення промислових підприємств з урахуванням можливостей розвитку форм суспільної організації виробництва - концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування;
  • 4) формування раціональної структури промисловості, всебічний розвиток і вдосконалення функціонування промислових утворень комплексного характеру - галузевих, міжгалузевих, локальних і регіональних промислових комплексів;
  • 5) розташування промислових підприємств відповідно до вимог охорони навколишнього середовища, найраціональнішого використання природних ресурсів та ефективного розв'язання екологічних проблем;
  • 6) розміщення промислових підприємств з урахуванням об'єктивного процесу внутрішньо - і міждержавного поділів праці та спеціалізації промисловості сусідніх країн та економічних районів держави.

Останнім часом, з розвитком ринкових відносин та активізацією підприємницької ініціативи в промисловому комплексі

України, до зазначених вище закономірностей додаються й інші, зумовлені формуванням всебічно розвиненого та глибоко диверсифікованого ринкового середовища, загостренням конкуренції за природні та економічні ресурси виробництва (землю, працю, капітал, інформацію), насиченням промислових підприємств комерційними та науково-інноваційними факторами розвитку.

Отже, до додаткових закономірностей територіальної організації промислових комплексів належать:

  • 1) закономірність приядерної та примагістральної територіальної концентрації виробництва. Ця закономірність ґрунтується на дії об'єктивних законів регіональної конкурентоспроможності та територіальної концентрації, оскільки саме на згаданих вище територіях промислові підприємства отримують найвищі показники економічної ефективності виробництва. У результаті підприємства цих територій одержують підвищений економічний ефект від свого функціонування залежно від особливостей суспільно-географічного мікроположення;
  • 2) закономірність посилення диверсифікації та спеціалізації виробництва. Така закономірність сформувалась під дією законів територіальної диференціації та інтеграції, що сприяють подрібненню промислових підприємств, звуженню їх спеціалізації, посиленню диверсифікації виробництва та реалізації кінцевої і проміжної продукцій у ринкових установах території. Основними рушійними силами при цьому є жорстка конкуренція, дефіцит факторів економічного розвитку, зростання науково-технічних інновацій, розвинена комерційна сфера та система ринкових відносин. Внаслідок цього окремі підприємства, керуючись мінімізацією витрат (насамперед на сировинні і земельні ресурси) та зростанням продуктивності праці й ефективності використання основних засобів (завдяки НТП), звужують свою діяльність, переводять її у вузькоспеціалізований напрям, в якому вони можуть зайняти власну нішу й ефективно конкурувати з іншими виробниками;
  • 3) закономірність зростання регіональної конкурентоспроможності промислових підприємств. У ринкових умовах розвитку істотно посилюється конкурентна боротьба промислових підприємств за економічні фактори виробництва. Унаслідок дії конкурентних переваг ефективно розвиваються лише ті підприємства, які знижують собівартість готової продукції, активно впроваджують інновації, підвищують рівень конкурентоспроможності тощо;
  • 4) закономірність спадної економічної ефективності виробництва від центру до периферії промислового району (вузла, агломерації), що пов'язана із законами територіальної концентрації та конкурентоспроможності. Економічна ефективність промислового виробництва найінтенсивніше виявляється при наближенні до центральних міських населених пунктів, які мають великий економічний, комерційний, ринковий, науково-інноваційний, комунікаційний, трудоресурсний та інноваційний потенціал. Тому саме ці території й одержали найвищі показники економічної ефективності промислового виробництва. Із віддаленням від центру економічна ефективність промисловості поступово знижується;
  • 5) закономірність зростання модульності та інноваційності промислового виробництва. Для промислових підприємств у ринкових умовах характерні значний організаційний розподіл, пріоритетність розвитку малих і середніх виробництв, що формуються в умовах високої вартості земельних ресурсів, поширення інформаційних та інноваційних технологій і ринкових механізмів розвитку. Малі підприємства в таких умовах набувають ознак модульності - високої гнучкості на ринку, інноваційності, дрібно-товарності та підвищеної конкурентоспроможності.

Закономірності територіальної організації промисловості відображають дію низки географічних та економічних законів розвитку суспільства і становлять їх модифікацію внаслідок своєрідності розміщення виробництва на основі територіального поділу праці. У процесі розвитку і розміщення галузей промисловості виникають складні взаємозв'язки виробництва з навколишнім середовищем, що свідчить про залежність розвитку низки галузей від локальних природних умов і ресурсів. Є значні регіональні відмінності в освоєнні території, густоті населення і концентрації виробництва, а також забезпеченості галузей паливом, сировиною, робочою силою, транспортом. Формуються різні умови для розвитку концентрації та спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва в регіонах.

Характерно, що різним типам країн властиві свої закономірності розміщення і територіальної організації промисловості. Показовим прикладом може бути промисловість економічно розвинених країн світу, де розташування підприємств завжди залежить від одержання у процесі діяльності максимальних прибутків. Забезпечення високих прибутків на промислових підприємствах економічно розвинених країн - головна рушійна сила розвитку економіки. Внаслідок вільного переливання капіталу з одних галузей в інші, широкого розвитку конкуренції між монополіями відбувається боротьба за виживання. В таких умовах неможливе функціонування промислових підприємств, що не забезпечують мінімальних прибутків, вони розорюються і ліквідуються.

Однак гостра конкуренція між монополіями, боротьба за сфери впливу і ринки збуту приводять до нерівномірного розміщення промисловості в масштабах країн, окремих економічних регіонів і світового господарства. У сучасному світовому господарстві п'ять країн - США, Японія, Китай, Німеччина, Франція - концентрують на своїх територіях 3/4 виробництва всієї промислової продукції економічно розвинених держав і країн, що розвиваються.

В умовах розвитку промисловості колишньої унітарної держави Союзу PCP головна увага приділялась формуванню єдиного народногосподарського комплексу на основі централізованого планування. Це зумовило як позитивні зрушення у територіальній організації промисловості, так і низку негативних процесів. Позитивним слід вважати досягнення більш рівномірного розміщення промисловості і зближення рівнів економічного розвитку районів та окремих республік, створення промислових об'єктів на окраїнах, реалізацію принципу комплексного розвитку економічних районів. Адже на території колишньої Російської імперії промисловість розміщувалася переважно в Центрі (Московська, Владимирська, Тверська губернії) і в Петербурзі. Тут концентрувалося 2/3 потужностей всієї обробної промисловості, у тому числі 70 % хімічної, 90 % текстильної та основні потужності машинобудування.

Головною негативною рисою централізованого планування Радянського Союзу стало ігнорування думки місцевих органів управління, нав'язування окремим регіонам переважно принципів галузевого планування через союзні міністерства, недооцінювання, а інколи й повне ігнорування комплексно-пропорційного розвитку промисловості республік та економічних районів.

Сучасний період економічних реформ передбачає широке впровадження у народногосподарську практику нових досягнень науки і техніки. З проголошенням України незалежною державою, створенням нових державних структур з'явилися нові проблеми у розвитку її економіки. Аналогічні складнощі виникли також у Російській Федерації та інших суверенних державах на території колишнього СРСР. Ця ситуація потребує розробки нових методологічних підходів щодо вдосконалення принципів розміщення промисловості і територіальної організації виробництва. Необхідні методологічні та методичні розробки з проблем ефективності територіального поділу праці між регіонами України, а також між колишніми союзними республіками, адже їх промисловість була настільки тісно інтегрована в єдиному народногосподарському комплексі СРСР, що розірвати виробничі зв'язки багатьох промислових підприємств практично неможливо. Отже, потрібні нові взаємовигідні угоди між нині вже суверенними державами, щоб максимально зберегти виробничо-територіальні зв'язки по лінії спеціалізації та кооперування промисловості у тих галузях, які розвиваються на основі міждержавного співробітництва.

Виявлення закономірностей територіальної організації промисловості є важливою умовою ефективного управління окремими галузями і промисловими комплексами. Закономірності потрібно розуміти для розроблення певних наукових принципів розміщення підприємств, їх груп і цілих галузей. Принципи варто розглядати як правила діяльності для органів управління, що займаються розміщенням промислових об'єктів І організацією промислового виробництва на державному та регіональному рівнях. Отже, принципи відображають закономірності, в них стисло викладені науково обґрунтовані положення, якими мають керуватися вчені і практики у процесі розробки проектів будівництва та організації діяльності підприємств промисловості.

Нині відбувається переорієнтація промислової політики, яка має передбачити систему заходів уряду, спрямовану на перерозподіл ресурсного потенціалу України для створення, розвитку та якісного оновлення бази економічного зростання. її стратегія ґрунтується на визначенні найпріоритетніших для України напрямів промислового та науково-технічного розвитку для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товарів, всебічній мобілізації інтелектуальних, фінансових і матеріальних ресурсів держави.

Реалізація Концепції державної промислової політики в період формування ринкових відносин в Україні дає підставу для виокремлення декількох принципів розміщення промислових об'єктів:

  • 1) принцип раціонального розміщення промисловості. Його сутність полягає у тому, що під час розміщення підприємств (одиночному чи груповому) потрібно забезпечити високу ефективність виробництва. Раціональне розміщення промисловості передбачає:
    • - наближення матеріало-, паливно- та водомістких, енергоємних галузей до джерел сировини, палива, енергії, води;
    • - наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;
    • - наближення масового виробництва малотранспортабельних видів продукції до місць її споживання;
    • - ліквідацію (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного району в інший;
    • - обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розташування нових промислових об'єктів у малих І середніх містах;
    • - охорону природи і наукове обґрунтування природокористування, забезпечення відповідних умов життя та праці населення;
  • 2) принцип комплексного розміщення промислових об'єктів, що передбачає:
    • - комплексне використання природних ресурсів та всіх виробничих відходів на промислових підприємствах;
    • - раціональне застосування трудових ресурсів усіх вікових груп чоловічої і жіночої статі;
    • - встановлення ефективних виробничих зв'язків між підприємствами та етапами енерговиробничих циклів;
    • - створення єдиної виробничої інфраструктури з метою обслуговування підприємств, розташованих у межах територій промислових центрів і вузлів;
  • 3) принципи збалансованості та пропорційності розміщення промислових галузей, згідно з якими слід дотримуватися збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів - з іншого;
  • 4) принцип ефективної спеціалізації галузей промисловості, промислових центрів, вузлів, агломерацій і районів з урахуванням природних, матеріальних і трудових ресурсів, міжгалузевого і територіального поділів праці;
  • 5) принцип обмеженого централізму під час розміщення промислових підприємств, який передбачає органічне поєднання інтересів країни та її економічних регіонів. Відповідно до цього принципу розвиток промисловості в адміністративних областях і макрорайонах має відбуватися на основі врахування як державних, так і регіональних інтересів. Розвиток промисловості в регіонах не може ігнорувати державну регіональну політику, створювати ситуацію, яка могла б зашкодити реалізації важливих державних програм. Головною метою регіональної політики є рішуча перебудова структури промислового виробництва й управління, засудження та відмова від відомчого підходу до розташування промислових підприємств;
  • 6) принцип пріоритетності розвитку науково спрямованих модульних виробництв при скороченні частки низькоінноваційних сировинних та енергоємних підприємств;
  • 7) принцип державної підтримки й економічного стимулювання розвитку пріоритетних економічно вигідних галузей промисловості (на основі створення пільгових режимів функціонування в межах технополісів, технопарків, територій пріоритетного розвитку тощо);
  • 8) принцип активізації ринкових механізмів розвитку промислового виробництва, закладів виробничої і соціальної інфраструктури, особливо науково-інноваційного і комерційного спрямування;
  • 9) принцип прозорості та неупередженості під час розподілу економічних факторів виробництва (земельних ділянок, ресурсів праці, капіталу, інформації) між суб'єктами промислової підприємницької діяльності;
  • 10) принцип вільного доступу різних суб'єктів промислової підприємницької діяльності до об'єктивної ринкової та комерційної інформації;
  • 11) принцип поліпшення соціальних умов життя людей та досягнення високого рівня соціального розвитку території;
  • 12) принципи раціонального природокористування й охорони природи, що засновані на ринкових механізмах розвитку, рентній вартості землі та інших природних ресурсах.

Головне завдання раціональної територіальної організації промисловості - досягнення вищої продуктивності праці на підприємствах шляхом залучення до трудової діяльності важливого джерела ресурсів, які можна використати для прогресивних економічних і соціальних перетворень. Важливу роль в удосконаленні принципів територіальної організації промисловості відіграють капіталовкладення в різні її галузі. Саме вони є дієвим засобом для дальшого розвитку та оптимізації структури основних міжгалузевих комплексів - машинобудівного, паливно-енергетичного, хімічного. Для переведення промисловості на інтенсивний шлях розвитку потрібно скоротити капіталовкладення на нове будівництво та розширення об'єктів виробничого призначення і збільшити їх частки для реконструкції та технічного переоснащення підприємств.

 
<<   ЗМІСТ   >>