Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Теоретичні основи сучасної української педагогіки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

Пошук системи

Головні компоненти системи

Описати систему виховання і розвитку означало б відповісти на три фундаментальні запитання.

  • 1. Якою е структура цієї системи, тобто з яких елементів вона складається, які функції в ній ті елементи виконують і як взаємодіють між собою.
  • 2. Яким змістом наповнюємо цю структуру, що, зрозуміло, залежить від часу, в якому живемо, і від обраної нами життєвої, а отже, і виховної стратегії.
  • 3. Оскільки система виховання і розвитку функціонує як динамічна, то в ній потрібно визначити також те, що зумовлює її процесуальні характеристики, що, власне, робить цю систему процесом?

Є підстави вважати, що структура — це щось незмінне в системі. Образно кажучи, — це певний "каркас", щось на взірець незаповненої анкети, таке, що має ознаки універсалізму. Будучи стійким елементом системи, структура, згідно з нашим припущенням, мала б однаково стосуватися різних педагогічних концепцій, якщо, звичайно, це концепції повноцінні. Вона також не може бути винайденою кожен раз різними педагогами при переході з епохи в епоху чи від одного суспільного устрою до іншого. Структура виховання формується історично " відповідно до природи самої людини, що залишається відносно незмінною. Тому якщо ми констатуємо, що виховання однієї епохи відрізняється від виховання іншої, то це не стосується структури, а лише її змістовного наповнення, який виступає як елемент підстановчий. Відповідно, можна вважати, що універсалізм структури виховання споріднює погляди різних педагогів минулого і теперішнього часу.

Міркування щодо стійкості структури знаходимо в працях К. Ушинського. Наполегливо відстоюючи думку про те, що виховання кожного народу є специфічним, має свої національні особливості, він з такою ж послідовністю наголошує і на універсалізмі різних систем. "...У всякому громадському явищі, — пише він, — крім історичної, суто народної й тому не наслідуваної (рос. — "неподражаемой") сторони, є і своя раціональна сторона, відкидати яку тільки тому, що вона виявилася раніше в іншого народу, було б надто нелогічно" (Ушинський К., 1983, с. 39). Він вказує на "схожість педагогічних форм усіх європейських народів" (Там само, с. 47, 75). Спорідненість різних систем виховання вчений пояснює, зокрема, спільною метою виховання і єдністю психологічних законів, "які скрізь є основою для всякої виховної діяльності" (Там само, с. 44), а відтак уважає, що в цьому сенсі європейська педагогіка "не винайшла ще нічого, чим можна було би замінити класицизм" (Там само, с. 46).

Приймаючи такий погляд на структуру системи виховання — бодай гіпотетично — припускаємо, що і структура комуністичного виховання більшовиками не винайдена, а відтак, що вона в очищеному вигляді придатна і для нашого сучасного виховання. Ці міркування спонукають нас придивитися до системи комуністичного виховання уважніше.

З цією метою відштовхнемося від висловлювання Василя Сухомлинського, яке, правдоподібно, якнайповніше віддзеркалює її сутність. Він пише: "... Людина повинна чинити за велінням совісті, а найголовнішим спонукачем сумління має бути комуністичний ідеал" (Сухомлинський В., 1976, т. 1, с 118). У цій формулі відразу проглядають три елементи структури тодішньої системи виховання: а) людина з її совістю; б) її поведінка ("повинна чинити"); в) комуністичний ідеал, що слугує "найголовнішим спонукачем сумління". Дещо прихованим(як сам собою зрозумілий) виступає ще один елемент — г) ідеологія, яка репрезентує зв'язок між людиною і комуністичним ідеалом (рис. 8).

Рис. 8. Структура системи комуністичного виховання

Рис. 8. Структура системи комуністичного виховання

Взаємодія всіх цих чотирьох елементів структури схематично зображена на рис. 8. Кожен з них має в ній своє місце, яке йому приписує наведене вище висловлювання В. Сухомлинського. Людина (А), що формує свою свідомість з допомогою ідеології (Г), спрямовує погляд на головний, у даному випадку комуністичний, ідеал (В) і під його впливом будує свою поведінку в різних сферах життя — "чинить за велінням совісті" (Б).

Універсальні функції всіх чотирьох елементів структури розкриємо нижче, а поки що торкнемося інших компонентів системи.

Зміст виховання є варіативним компонентом будь-якої системи. У згадуваному вже висловлюванні Костянтина Ушинського цей компонент системи виховання названий "ненаслідуваною стороною". Зміст слугує наповненням структури, визначається історичними обставинами та потребами того чи іншого суспільства, а ці потреби, зрозуміло, бувають різними. Зміст — також "найпомітніший" компонент системи виховання, а тому часто визначає її "обличчя", напрям та цілі. Звідси природним є припущення, що саме зміст, а не структура сьогодні відрізняє виховання комуністичне від виховання національно-демократичного. Віддзеркалюючи зміни у світогляді, протиріччя між старим і новим, саме зміст стає предметом гострих суперечок. З іншого боку, невиразність і нечіткість бачення змісту виховання стає великою перешкодою на шляху до успіху в цій сфері.

Зауважимо принагідно, що врахування різниці між структурою і змістом виховання дає ключ і до сучасної оцінки нашої педагогічної спадщини. Будь-хто з наших педагогів минулого ґрунтував свої рекомендації на універсальній структурі виховання, але наповнював її змістом тої епохи, якій служив, а тому ставлення до цього змісту може бути не завжди позитивним.

Процесуальні аспекти системи. Запропонований вище "каркас" системи виховання (структура + зміст) має статичний характер. Часом для того, щоб "діяти", система мусить мати джерело динаміки: хтось має цю систему запустити і нею керувати (див. рис 8, Д). Найперше — це інститути виховання, що, виконуючи певне соціальне замовлення, діють як суб'єкти відповідно до панівного педагогічного світогляду і обраних у його річищі методів та засобів виховання. Збірним суб'єктом такої дії є виховник — у найширшому значенні цього слова (як, наприклад, у юриспруденції поняття "законодавець"). Він не є елементом основної структури, а лише виконує функції її організатора, зовнішньої сили, що втілюється у діяльності педагогів та практичних виховників, а також у діяльності родини, дошкілля, школи, Церкви, дитячих і молодіжних організацій, ЗМІ тощо.

У певному сенсі джерелом динаміки може бути і сам вихованець, статус якого в цій системі поглядів підносимо до рівня суб'єкта. Людина здатна і повинна здійснювати над собою певні виховні зусилля, а відтак бути готовою до морально-етичної оцінки — прийняття чи заперечення — того, що пропонують їй різні зовнішні чинники, про які йтиметься нижче.

Зрозуміло, що глибинні зміни в суспільній свідомості, перехід до нових суспільних стосунків вносять сьогодні в дію цього компонента системи новий зміст — нове педагогічне мислення, вимагають переоцінки методів виховання і нового трактування відповідних засобів і чинників. Виходимо, отже, з того, що так само, як й іншим компонентам, "джерелу динаміки" властива інваріантна структура і варіативний зміст.

 
<<   ЗМІСТ   >>