Повна версія

Головна arrow Туризм arrow Економіка туризму

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Правове регулювання економічного розвитку туристичної діяльності в різних країнах

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму - дуже складна система. Постійне розширення міжнародного туристичного обміну зумовило потребу його міжнародно-правової регламентації і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій. Туристичні обміни пов'язані з перетином державних кордонів, а перебування туристів на території іноземної держави і переміщення нею, покликане регулювати міжнародне право.

Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій формують основи міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей. Стаття 24 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., проголошує: "Кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки". Стаття 12 "Міжнародного пакту про громадянські і політичні права", прийнятого 6 грудня 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН, закріплює право кожної людини вільно полишати будь-яку країну, в тому числі власну.

Із зростанням обсягів туризму і розширенням його географії, а також з розвитком засобів транспорту і включенням у маршрути декількох країн одночасно, до організацій туристичних поїздок долучилися міжнародні організації.

У формуванні туристичного законодавства провідна роль належить парламентським структурам, туристична адміністрація може виступити з законодавчою ініціативою. Туристична діяльність регламентується як прямо, так і опосередковано. У першому випадку йдеться про створення спеціального туристичного законодавства, у другому - туристичне законодавство включається в блок законодавчих актів, які стосуються як туризму, так і інших галузей економіки. В останньому випадку національна туристична адміністрація повинна відстоювати інтереси туристичного сектора, обґрунтовуючи значення туристичних проблем і проблем, які виникають в інших секторах економіки.

Головні завдання, які стоять перед країнами в сфері туристичного законодавства: визначення сфери діяльності, яка потребує регламентації, і відпрацьовування юридичних механізмів впливу на неї. Схема механізму правового регулювання міжнародного туризму зображена на рис. 8.1.

Переходячи до практичного вирішення питань, пов'язаних з розробкою туристичного законодавства, необхідно окреслити коло питань, які підлягають регламентації.

На підставі світової практики доходимо висновку, що туристичне законодавство регламентує такі напрями діяльності:

  • - роботу об'єктів туристичної індустрії, передусім засобів розміщення;
  • - професійну діяльність у туризмі (туристичні професії), умови, за яких стає можливим професійне провадження туристичної діяльності;
  • - права та обов'язки учасників туристичної діяльності, заходи із захисту прав споживача в туризмі;
  • - допомога туризму з боку держави.

Схема механізму глобального регулювання міжнародного туризму

Рис. 8.1. Схема механізму глобального регулювання міжнародного туризму

Далі ми детальніше розглянемо способи регламентації основних сфер діяльності в туризмі на базі аналізу законодавчих актів провідних туристичних країн світу.

Основні важелі державного регулювання туристичної діяльності - створення особливого правового поля, в якому формуються умови, що забезпечують цивілізований розвиток основних сфер, пов'язаних з функціонуванням туристичного комплексу. На практиці, крім законодавчих заходів, що визначають права та обов'язки учасників туристичного ринку, поширені такі форми впливу на туристичну сферу, як ліцензування, сертифікація й стандартизація.

Сертифікація послуг проводиться з метою захисту прав і законних інтересів громадян, які споживають послугу.

Сертифікація - це процедура, яка підтверджує відповідність об'єкта сертифікації (в даному випадку - туристичної послуги) нормам і правилам, встановленим державою для подібних послуг. Сертифікації в туризмі підлягають або туристичні послуги, або послуги готелів (як у більшості європейських країн). Процедуру підтвердження відповідності здійснює орган сертифікації - незалежна від споживача й виконавця уповноважена на це організація.

Законодавством різних країн передбачені два види сертифікації: обов'язкова й добровільна.

Обов'язкова сертифікація звичайно запроваджується там, де немає чітких механізмів саморегулювання, які працюють за наявності потужних професійних об'єднань, що надають діям своїх членів цивілізованої ринкової форми. Там, де такі об'єднання існують, наприклад, у Швейцарії, обов'язкова сертифікація поступається місцем добровільній сертифікації як ініційованій виробником послуги процедурі підтвердження відповідності якості послуг, які надаються, вимогам стандартів обслуговування й інших нормативних документів, що визначають якість послуг подібного роду. За підсумками сертифікації видається документ, що є письмовим підтвердженням того, що послуга, яка сертифікується, відповідає встановленим вимогам.

Завдання сертифікації:

  • - створення умов для діяльності підприємців на національному товарному ринку, а також для участі в міжнародній економічній співпраці й міжнародній торгівлі послугами;
  • - сприяння споживачам у компетентному виборі продукції (товарів, робіт, послуг);
  • - захист споживача від недобросовісності виробника (продавця, виконавця);
  • - контроль безпеки продукції (товарів і послуг) для навколишнього середовища, життя й здоров'я споживача, а також його майна;
  • - підтвердження показників якості продукції, встановлених виробником.

Більшість регулятивних нормативних актів - це стандарти того чи іншого змісту, що підтверджує тісний взаємозв'язок процесів сертифікації й стандартизації й велике значення останньої для розвитку всієї туристичної індустрії.

Будь-який процес зіставлення послуг з чинними в даній галузі стандартами випереджає класифікація цих послуг, тобто перш ніж розпочати процедуру стандартизації, необхідно з'ясувати, чи належить послуга до групи, на яку поширюється стандарт. Наприклад, при присвоєнні розряду тому чи іншому засобові розміщення визначають спочатку його тип, а вже потім підтверджують його приналежність до тієї чи іншої категорії. Стосовно готелів, то діють одні види стандартів, якщо ж об'єктом стандартизації стає мотель, то вимоги до його оснащення й устаткування змінюються.

Зупинимося більш докладно на методах вирішення питань сертифікації в законодавстві різних країн.

 
<<   ЗМІСТ   >>