Повна версія

Головна arrow Туризм arrow Економіка туризму

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Механізми підтримки економічного розвитку індустрії туризму

Політика зарубіжних країн у сфері туризму в останню чверть XX ст. орієнтувалася на рекламно-інформаційну діяльність. Рекламна індустрія, як і індустрія туризму, перебувала в ці роки в розквіті. Поширення засобів масової інформації й відкриття їх можливостей в області реклами спонукали до використання нових технічних засобів з метою збільшення споживчого попиту в туризмі. Але організувати велику рекламну кампанію з просування національного туристичного продукту неможливо без фінансової й організаційної підтримки держави. Таку підтримку було отримано, причому метою урядів закордонних країн насамперед було поліпшення динаміки й використання феномену масового туризму.

Рекламно-інформаційна діяльність, спрямована на збільшення потоку туристів у свою країну, залишалася функцією номер один державних органів аж до кінця XX ст.

Туризм як багатогалузевий комплекс потребує координації й регулювання, більше, ніж будь-яка інша сфера. Водночас державна присутність і регламентація сковують підприємницьку ініціативу й заважають розвитку ринкових відносин. Іншими словами, держава повинна втручатися, коли цього вимагають інтереси суспільства й галузі, і відступати на другий план, даючи змогу суб'єктам туристичної діяльності діяти самостійно, якщо це необхідно, хоча поєднання суворої регламентації з розумною самостійністю є справою непростою.

У постіндустріальному суспільстві туризм є одним з головних видів діяльності, що визнають практично всі розвинені країни. Якщо в цих країнах туристична галузь конкурує з автомобілебудуванням і нафтопереробкою, то в країнах, що розвиваються, туризм часто виявляється провідною галуззю економіки, єдиним джерелом формування державного бюджету.

Виникнувши в надрах приватного сектора, туризм може стійко розвиватися, тільки за умови, що державні структури забезпечать для цього необхідні юридичні, політичні, економічні та інші гарантії. Повністю віддавши туризм "у володіння" ринковим факторам, не можна забезпечити його стійкого розвитку, уникнути збитків природним і культурним цінностям, які є об'єктами приваблення туристів. Саме держава повинна передбачити механізми, які обмежують стихійний розвиток галузі й спрямовують її еволюцію в потрібне русло, щоб зберегти природне й культурне середовище для прийдешніх поколінь.

Отже, потреба в державному регулюванні туризму зумовлена декількома причинами:

  • - комплексним характером галузі, що вимагає втручання зовнішнього координатора - елементами туризму є засоби розміщення, підприємства харчування, розважальні установи й туристичні підприємства - організатори поїздок. Крім того, туризм є зоною, в якій сходяться інші галузі економіки - транспорт, торгівля, сільське господарство;
  • - тісним взаємозв'язком туризму з навколишнім середовищем, культурною й природною спадщиною, залежність від престижу країни в очах міжнародної громадськості, проблем безпеки та ін.;
  • - впливом туристичної галузі на загальний стан економіки країни, що визначається прямими надходженнями від внутрішнього й в'їзного туризму, а також активізацією діяльності в суміжних галузях, у тому числі завдяки мультиплікаційному ефекту;
  • - значним виховним впливом туризму, особливо в межах своєї країни, - формування почуття патріотизму й допомога в гармонійному розвитку людини;
  • - пропагандою національних туристичних цінностей, яка рівнозначна пропаганді державної моделі країни, в тому числі політичного ладу, економіки, культури й способу життя населення;
  • - тим, що в низці країн туризм є вирішальним чинником, який визначає стан платіжного балансу, а також основним постачальником твердої валюти, на чому будується економічна незалежність країни.

Кожна з перелічених причин уже є достатньою підставою для того, щоб держава не оминала увагою туристичну сферу. Крім того, існує чимало підстав віднести туристичну галузь до стратегічних галузей економіки, тобто до таких, які впливають на стан всієї економіки не локально, а глобально. Державні органи не можуть ігнорувати ці обставини при визначенні сфер першорядного регулювання.

Параметри розвитку туристичної галузі, яка набула світового визнання як провідний сектор послуг, встановлюються державою. Вона ж покликана визначати юридичні й податкові правила, згідно з якими буде функціонувати індустрія туризму. До завдань державних органів у будь-якій сфері діяльності традиційно відносять пряме державне інвестування чи залучення приватних інвестицій для розвитку необхідної інфраструктури, особливо в найменш сприятливі з економічної точки зору регіони. Це дає змогу вирівняти рівні розвитку різних економічних зон у межах країни.

Нарешті, до державних функцій належать підготовка й підвищення кваліфікації професійних кадрів.

Для успішного розвитку туризму, що впливає не тільки на темпи економічного розвитку країни, а й на її міжнародний імідж, держава бере на себе низку додаткових функцій, зокрема, з просування на міжнародних ринках країни як туристичного напрямку, розробки національної туристичної політики, спрямованої на розширення й відновлення туристичної пропозиції. В завдання держави входить також вирішення характерної для туризму проблеми сезонності, яку не в змозі перебороти самостійно багато учасників туристичної діяльності, і демократизації відпочинку.

 
<<   ЗМІСТ   >>