Повна версія

Головна arrow Економіка arrow Економічна політика

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Особливості зовнішньоекономічної політики України

Останніми роками Україна переживає важкий період комплексних структурних перетворень, фінансово-економічного оздоровлення всього національно-господарського комплексу, визначення власних способів стабілізації і формування сприятливої бази для функціонування та співпраці міжнародних бізнес-структур, інституцій, установ.

З перших днів незалежності Уряд України здійснює послідовну політику входження в міжнародне співтовариство. На цьому шляху надзвичайно важливим завданням постає створення нового торговельного режиму, інтегрованого у світове економічне середовище. У ситуації, коли експорт є одним з найголовніших важелів розвитку окремих галузей національної економіки, стає неможливим ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі без повноправного членства у Світовій організації торгівлі. Від членства України в системі СОТ безпосередньо залежать перспективи збільшення іноземних інвестицій в економіку України, забезпечення технологічного оновлення та переоснащення національного виробництва, збільшення експортного потенціалу та експорту високотехнологічної продукції. За оцінками Міністерства економіки, після приєднання України до СОТ обсяг вітчизняного експорту зросте майже на 1 млр. дол. США. Проте вступ до СОТ потребує від України значною мірою лібералізувати свій зовнішньоекономічний режим, реалізувати принципи вільної торгівлі з країнами — членами СОТ. Між іншим, хоч вступ України до СОТ і розширить доступ її товарів на світові ринки та сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату всередині країни, однак неминучими будуть і негативні аспекти такого приєднання, а саме швидке проникнення на внутрішній ринок могутніх іноземних компаній та витискання ними вітчизняних товаровиробників, унаслідок чого може бути втрачено державний контроль за ринком, а відтак почне зростати дефіцит у торгівлі.

Негативно впливає на розвиток українських зовнішньоекономічних зв'язків брак у країні здорового політичного та соціально-економічного клімату. Протягом усіх 1990-х років одночасно з перерозподілом власності точилася гостра політична боротьба між прихильниками та супротивниками переходу до нового типу соціально-економічних відносин. Природно, такі процеси не сприяли стабільному економічному розвитку країни, а спричинили розбалансованість економіки та загострення соціальної напруженості в країні. Реально це виявилось у глибокій соціально-економічній кризі, що супроводжувалася падінням обсягів ВВП, розквітом тіньового сектору економіки, рекету, корумпованості, хабарництва та правопорушень. Унаслідок цього Україна за обсягом ВВП та доходами населення скотилася на одне з останніх місць у світі, а за ступенем економічної безпеки ввійшла до переліку країн з найбільшим ризиком для бізнесу, таких як Ефіопія, Колумбія тощо.

Крім того, суттєвими хибами та суперечностями грішить сучасне законодавство України, наявна взаємна неузгодженість законів: існують розбіжності між законом "Про лізинг", митним та податковим законодавством; зміст законів подекуди не відповідає сучасним вимогам та нормам міжнародного права. Істотною вадою українського зовнішньоекономічного законодавства є брак у багатьох випадках механізму реалізації цих законів, унаслідок чого більшість із ухвалених законів не діє. Отож, через те що немає механізму (правил) реалізації законів, частина укладених контрактів не реалізовується і Україна зазнає величезних збитків.

Основна перепона, яка суттєво гальмує розвиток зовнішньоекономічної діяльності України на початку XXI ст., — непослідовність проведення економічної політики. Для нерозвинутого українського ринку (за неплатоспроможного споживача, нестачі капіталу та передових технологій виробництва) характерна ситуація, коли максимально припустима ціна для покупця товарів виявляється нижчою від витрат виробництва і, відповідно, неприйнятною для приватного виробника. Тобто споживач не в змозі сплатити ціну, яка б відшкодувала витрати виробника, а отже, задовольнити свої потреби. Унаслідок цього виробництво товарів, навіть украй важливих для суспільства, не розширюється. Ці ознаки властиві і діяльності спільних з іноземним капіталом підприємств (за винятком тих, що існують в умовах пільгового оподаткування).

Такі умови зовнішньоекономічної діяльності України аж ніяк не сприяють співробітництву з іншими країнами, головною сферою якого у 1990-х рр. залишалася зовнішня торгівля (та і її обсяги були незначними), а також інші форми зовнішньоекономічних зв'язків. Щорічні іноземні інвестиції в економіку України також не були вражаючими.

Отже, економічні обставини, що склалися наприкінці 90-х рр. в Україні, обумовили характер і напрямки її зовнішньоекономічної діяльності. За змістом вона відповідала стану та можливостям української економіки, а також відчувала дію нових явищ світового економічного середовища. Але загальновизнано, що зовнішнє економічне середовище тільки справляє вплив на створення ефективних економік, однак не здатне їх створювати.

Словом, і українська економіка перехідного періоду, і зовнішньоекономічна діяльність на нинішньому етапі оцінюються як суперечливі: якщо остання й має тенденцію послідовного входження у міжнародне співтовариство, то вітчизняне економічне середовище підриває її. Не сприяє зовнішньоекономічній діяльності також і переважно протекціоністський зовнішньоекономічний курс, головною причиною якого є низька конкурентоспроможність більшої частини вітчизняних товарів та послуг. Тобто в такий спосіб внутрішній ринок України захищається від натиску іноземних товарів і послуг.

На превеликий жаль, через повільне економічне реформування Україна й досі перебуває на узбіччі світових економічних перетворень. Слабкий рівень інтегрованості до світових економічних відносин є свого роду бар'єром, який гальмує загальну капіталізацію внутрішнього ринку. Заважають інтегруватись у міжнародні економічні відносини і недосконалі приватизаційні процеси, погана продуманість яких позначається на стані фондового ринку, а отже, і на всіх сферах економіки. Традиційні труднощі відчуває Україна щодо залучення в економіку іноземних інвестицій. Це відбувається внаслідок ризиковості їх запровадження в українському економічному середовищі, специфіки правового поля та нестабільності політичної ситуації. Україна суттєво відстає у справі залучення іноземних інвестицій: так, для порівняння: 2000 року в Україну надійшло 750 млн. дол. іноземних інвестицій, Польща за цей період одержала 8,5, Чехія — 5,5, Росія — 3,5 млрд. дол. СІЛА. Також в Україні функціонують банківські установи і небанківські фінансові посередники, котрі сприяють перекачуванню грошей за кордон. Отже, роль і місце України у світі залежать від, результативності економічних реформ усередині країни.

Економічна ситуація в Україні залишається складною. Так, за показником ВВП на душу населення, що на початок 2000 р. становив 619 дол., країна посідала 17-те місце серед 27 колишніх країн з плановою економікою. Інфляція в Україні, як і раніше, висока, західні експерти прогнозують її дальше підвищення, а отже, наростатиме негативний вплив інфляційних процесів на розвиток подій у зовнішньоекономічній діяльності.

Підтримка з боку тих чи тих зовнішньоекономічних партнерів є вагомим чинником економічних успіхів України, але перебільшувати його значення навряд чи потрібно, оскільки перш за все в державі слід створити нормальну ринкову економіку, яка працювала б за прозорими та зрозумілими правилами.

Актуальним для України на нинішньому етапі є така зовнішньоекономічна діяльність, яка була б зорієнтована на подолання наслідків колоніального минулого та на інтереси власної національної економіки, а не на користь дружніх держав.

Отже, зовнішньоекономічна діяльність України має бути скерована на якнайповнішу реалізацію потенціалу нації завдяки становленню конкурентоспроможної економіки та ефективній міжнародній взаємодії в науково-технологічній, торговельній та фінансово-інвестиційній сферах.

Важливим чинником функціонування національної економіки є нарощування експорту країни на зовнішні ринки, збільшення його питомої ваги у світовій торгівлі. Однак, досягаючи дедалі більшої відкритості вітчизняної економіки, Україна все відчутніше стикається з проблемою гарантування власної економічної безпеки як загальнонаціонального комплексу заходів, спрямованих на невпинний та стабільний розвиток економіки держави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Останнім часом у сфері експортної діяльності помітно підвищилися можливості України в здійсненні зовнішньоторговельних операцій. Так, 2000 року вона провадила їх зі 189 країнами світу, зберігаючи додатне торговельне сальдо. Проте показники українського експорту суттєво відстають від обсягів, потрібних для виведення економіки зі стану стагфляції. Недостатні обсяги експортної діяльності України відповідають недостатньому рівню конкурентоспроможності її товарів та послуг, але зазначимо, що 2000 року експорт та імпорт товарів і послуг дещо зросли. Позитивною за останні роки є тенденція переорієнтації товарних потоків за межі країн СНД.

Загалом протягом цих років зберігається додатне сальдо зовнішньої торгівлі, відбулося скорочення обсягів загального рівня та впорядкування надходження товарів некритичного імпорту.

Аналіз експортної діяльності України за 1998—2000 рр. свідчить, що незважаючи на переорієнтацію товарних потоків до країн за межами СНД, активізувалася торгівля з основним торговельним партнером України — Російською Федерацією. Проте ця ситуація неоднозначна: з одного боку, вона свідчить про поступову стабілізацію зовнішньоекономічних зв'язків України з Росією, а з другого — посилюється загроза економічній безпеці України. Тому одним з першочергових стратегічних завдань української зовнішньоекономічної діяльності є підтримка необхідного рівня економічної безпеки національної економіки, а саме: ліквідація від'ємного зовнішньоекономічного сальдо в торгівлі товарами, альтернативність зовнішніх джерел постачання енергоносіїв на національний ринок, активна протидія встановленню контролю з боку Росії над інфраструктурною мережею України, реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі між Україною та Росією, створення комплексної інформаційної бази щодо стану економічних відносин та прогнозування їхнього розвитку з метою вироблення виваженої стратегії щодо нормалізації взаємин та попередження загроз економічній безпеці України.

Запорукою успіхів у економічних відносинах України з країнами СНД є запровадження принципів вільної торгівлі у двосторонніх та багатосторонніх взаєминах, розвиток партнерства з Росією, яке не суперечило б якісно новим історичним умовам І відповідало національним інтересам України. Закономірним етапом глобалізації економічних процесів України може стати розгортання спільних торговельних зон у прикордонних регіонах з Угорщиною, Чехією, Польщею тощо.

Не викликає сумнівів те, що розвиток процесів глобалізації світового суспільства — найглибша соціальна, економічна та технологічна революція. Це насамперед — революція у свідомості людей: від прагнення людини здобувати матеріальні блага — до самовираження, від панування над природою — до гармонійних відносин з нею, від ставлення до праці не як до способу заробляти гроші, а як засобу реалізації своїх здібностей. Проте нерозвинутість усіх форм економічного і суспільного існування в Україні обумовлює прямо протилежний напрям. Йому притаманний загальний занепад моралі, адже масове розкрадання верхівкою державної власності відбувалося за мовчазного традиційного конформізму основної частини українського народу, а інколи навіть виправдувалося нею. Наявна нині масштабна деградація соціальної структури українського суспільства суперечить загальносвітовим тенденціям, коли за "ринковим ренесансом" світової економіки настало піднесення неринкової сфери економіки: підвищився особистий та загальносуспільний добробут, колосально нагромадився людський капітал, котрий, за оцінками експертів США, у 3—4 рази перевершує нагромадження капіталу в його матеріально-речовій формі.

Натомість в Україні з ірраціональним підприємництвом, розвитком не стільки фермерства, скільки парцелярних господарств у якісно нових формах відбувається руйнація досягнень попередньої системи у сфері соціального захисту населення на тлі його економічного зубожіння, коли не забезпечується навіть біологічно необхідний рівень існування 90 % населення. Унаслідок такої недалекоглядної політики приниження людського фактора в країні виникла складна демографічна ситуація. Населення стрімко зменшується через вкрай погані умови існування: смертність збільшується, народжуваність знижується, легальна і нелегальна міграція за кордон посилюється. Україна зазнає втрат І через відплив інтелекту, оскільки працю вчених держава оцінює дуже низько. Важко передбачити наслідки такої міграції з погляду інтелектуального виснаження нації. Таке нераціональне використання людського потенціалу у своїй країні суперечить соціально-економічній моделі глобалізації людства, тому що постіндустріальні суспільства перебувають на етапі вдосконалення своїх відносин, що дозволяє особливо плідно використовувати людський капітал.

Непродумане реформування українського економічного середовища ще на початковій стадії невиправдано різко обмежило саме сферу соціального захисту населення. Було введено платну медицину, запроваджено мінімальний рівень пенсій для всіх категорій працівників без урахування трудового внеску, пільгове пенсійне забезпечення державних службовців, недостатнім виявився захист населення у зв'язку з безробіттям. Економічно безпідставним є запровадження в Україні нагромаджувального пенсійного забезпечення, дальше поширення платної медицини, скасування соціальних пільг постраждалим унаслідок виробничого травматизму, аварії на Чорнобильській АЕС тощо.

Між тим у постіндустріальному суспільстві Заходу активно формується сектор "виробництва людини", де нагромаджується людський капітал, і саме він все більше визначає розвиток і структуру ринку, динамізм і конкурентоспроможність економіки країн у світі.

З огляду на те що економічна ситуація в Україні залишається складною, деяке економічне пожвавлення останніх років не варто розцінювати як надзвичайний успіх, тому зовнішньоекономічна діяльність держави має враховувати сучасні реалії щодо конкретизації напрямів розширення співробітництва України у сфері зовнішньоекономічних відносин з західними партнерами. Таке співробітництво має віддавати перевагу пріоритетним напрямам високо/технологічного виробництва та досліджень, до яких належать: аерокосмічне виробництво та аерокосмічні технології, виробництво лазерної техніки та оптико волоконних носіїв інформації, розвиток інших засобів зв'язку разом з модернізацією наявних комунікацій зв'язку, розроблення біотехнологій, опрацювання і запровадження принципово нових технологій зварювання та порошкової металургії тощо.

Отже, на порозі третього тисячоліття Україна має долучитися до загальносвітового процесу глобалізації. Для цього вкрай потрібні такі передумови: створення конкурентної економіки за рахунок удосконалення виробництва та споживання енергоносіїв; розвиток транспортної інфраструктури; забезпечення високого рівня інформашиних технологій; підвищення рівня життя народу; формування людського капіталу і на цьому підґрунті — якісно нової робочої сили; створення системи ефективного використання ресурсів.

 
<<   ЗМІСТ   >>