Заходи поетапного припинення використання ОРР

Згідно з рішенням, яке було прийнято на 10-й зустрічі країн - Сторін Монреальського протоколу в м. Каїрі у жовтні 1998 року, Україна до 2002 року повністю припинила використання ОРР, враховуючи повну заборону експорту та імпорту ОРР. Рішення Монреальського протоколу відносно України також містить рекомендацію щодо організації діяльності по збору та відновленню відпрацьованих холодоагентів та галонів, підготовки відповідних спеціалістів, налагодження координації з відповідними міністерствами установами та закладами стосовно визначення та впровадження замінників ОРР. Впровадження Проекту вилучення речовин, що руйнують озоновий шар та поступовий перехід українських промислових підприємств на ОБР та озонобезпечні технології дозволяють зпрогнозувати припинення використання ОРР в Україні. Проте, з метою повного припинення використання ОРР відповідно до Монреальського протоколу в Украіні ще необхідно здійснити низку технологічних, нормативно-правових та організаційних заходів.

Технологічні заходи

Враховуючи світовий досвід переходу до використання альтернативних озоноруйнівним речовин, Програма передбачає:

• o припинення використання розчинників - ХФВ-113, тетрахлормета-ну, метилхлороформу і перехід на миючі засоби та інші замінники;
• o перехід на використання в аерозольній продукції суміші вуглеводнів (пропану та бутану), стислого повітря, двоокису вуглецю;
• o використання озонобезпечних речовин, систем та вогнегасників в установках автоматичного пожежогасіння на об'єктах паливно-енергетичного комплексу, космічної галузі, авіації, транспорту, морського та річкового флоту.

Нормативно-правові заходи:

• o розробка Національного плану дій щодо виконання Україною вимог Монреальського протоколу та поправок до нього;
• o розробка програми сервісного обслуговування холодильної та іншої техніки;
• o формування квоти та подання заявки до Озонового секретаріату на використання ОРР для життєво необхідних потреб;
• o прийняття Закону України щодо ратифікації Монреальських поправок до Монреальського протоколу;
• o впровадження інформаційних наклейок та екологічного маркування ОРР та продукції, що їх містить,
• o розробка норм і правил обслуговування холодильної техніки з метою запобігання викидів ОРР,
• o стандартизація та сертифікація ОБР, розробка технічних умов та регламентів щодо їх застосування у виробничих циклах;
• o впровадження економічного стимулювання. Організаційні заходи:
• o консолідація зусилль причетних міністерств та відомств з метою виконання вимог Монреальського протоколу;
• o оновлення складу та підвищення рівня МКК, введення до складу комісії представників депутатського корпусу, громадських та міжнародних організацій;
• o організація інформування населення щодо екологічної небезпеки ОРР для озонового шару;
• o запровадження екологічного контролю та нагляд за діяльністю підприємств - користувачів (сектор обслуговування холодильної техніки) та постачальників холодоагентів;
• o створення фонду Монреальського протоколу з урахуванням надходжень від митних зборів за ввезення ОРР та продукції, що їх містить;
• o вивчення питання щодо створення в Україні виробництва ОБР;
• o розвиток міжнародного співробітництва.

З метою вирішення цих питань до участі в реалізації заходів залучено Українську асоціацію користувачів та постачальників холодоагентів, підприємства, наукові установи, експертні та громадські організації відповідної спрямованості, діяльність яких може сприяти належному виконанню вимог Монреальського протоколу в Україні.

Завдання, що стоять перед Україною у сфері переходу на виробництво і використання замінників озоноруйнівних речовин, значно складніші, ніж ті, що стоять перед високорозвиненими країнами. По-перше, Україна запізнилася з початком виконання обов'язків, які випливають з вищезазначених документів. По-друге, період заміни ОРР на озонобезпечні речовини збігалося в Україні з глибокою економічною кризою. З цього випливає, що наша країна не може розраховувати на приватні інвестиції у виробництво замінників ОРР. Дефіцит державного бюджету не дозволяє отримати необхідні асигнування. Ці та деякі інші обставини визначають специфіку екологічної політики України, зокрема її можливості залучитись до вирішення такої глобальної проблеми, як захист озонового екрану.

Міжнародна угода в Кіото

Відомо, що проблеми глобального потепління зумовлюються різким збільшенням викидів в атмосферу. Необхідно не тільки визначити ефективність економічних стимулів до зменшення викидів, а й установити для кожної з країн світу квоти на викиди, що є надто складною процедурою міжнародних переговорів. Але людство може долати такі перешкоди. Доказом цьому є міжнародна угода (протокол) в Кіото (1997). Цим документом передбачається, що головні забруднювачі атмосфери планети - найрозвиненіші країни - повинні до 2012 року значно скоротити викиди в повітря шести типів газів, зокрема вуглекислого, що стали причиною виникнення так званого "парникового ефекту", який призводить до потепління клімату на планеті. До протоколу приєдналися 159 країн, проте ратифікували його до теперішнього часу тільки частина з них.

Доцільно розглянути, які екологічні переваги Україні може дати Кіот-ський протокол.

По-перше, якщо навіть "антропогенні" викиди і не є основною причиною глобального потеплення, їх зменшення у будь-якому випадку може зменшити темпи даного процесу. Сперечатися тут можна тільки про цифри, а не про самий принцип.

По-друге, виконання положень Кіотського протоколу неминуче стимулює підвищення ефективності використовування енергоресурсів і розвиток нових екологічно чистих енерготехнологій. Тут можна провести прямі аналогії з високотехнологічними розробками військово-промислового комплексу - багато з них жодного разу не знадобився на практиці, але дали відчутний поштовх розвитку всієї промисловості в цілому.

По-третє, Україна зможе заробити чималі гроші за рахунок торгівлі квотами на викиди вуглекислого і інших шкідливих газів в атмосферу.

Кіотській протокол набуває чинності, якщо на частку країн, що підписали його, приходиться не менше 55 % світових викидів парникових газів. Це може статися за умови ратифікації протоколу США, які відмовляються це робити тому, що вважають його дискримінаційним по відношенню до розвинених країн.