Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Філософія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС: ЗАКОНОМІРНОСТІ, ТЕНДЕНЦІЇ, ПРОТИРІЧЧЯ

План

  • 1. Проблема спрямованості розвитку суспільства
  • 2. Критерії і закономірності суспільного прогресу
  • 3. Теорія суспільно-економічної формації
  • 4. Технократичні концепції прогресу
  • 5. Філософія культурно-цивілізаційного циклизма

Проблема спрямованості розвитку суспільства

Відомо, що розвиток - це процес спрямованих, закономірних змін матеріальних і ідеальних об'єктів. Чи існує провідний напрямок у розвитку людства і який він? З безлічі точок зору на цю проблему виділимо і охарактеризуємо три полярних.

1). Найпоширеніша позиція в суспільствознавстві провідним напрямком розвитку суспільства вважає прогрес ~ тенденцію поліпшення, вдосконалювання однієї або декількох сфер громадського життя. Історія може тупцювати на місці і навіть іти іноді назад, але, в остаточному підсумку, тенденція прогресу невблаганно прокладає собі дорогу через всі протиріччя і конфлікти. Людство йде по сходам прогресу нагору, до світлого майбутнього. Різні теорії прогресу відрізняються критерієм виділення ступенів (фаз історії) і їх кількістю. Наприклад, Г.Гегель залежно від ступеня свободи в історії суспільства виділяє чотири ступеня (дивись схему 36).

Ступені світового історичного прогресу по ГЕГЕЛЮ

Карл Маркс відповідно до типу виробничих відносин виділяє п'ять ступенів (дивись схему 37).

Ступені суспільного прогресу по К.Марксу

У К.Маркса, на відміну від замкнутої схеми П.Гегеля, історичний процес відкритий у майбутнє. Комуністичної формації поки що немає. Більше того, К.Маркс неодноразово підкреслював, що комунізм це не ідеальний завершений стан суспільства, а нескінченний шлях до нього.

2). Протилежна позиція провідним напрямком вважав регрес - рух вниз, погіршення стану суспільства. Історик античності Гесіод в книзі "Праці і дні" писав, що людство пережило п'ять основних стадій, щораз як би спускаючись по сходам історії на одну ступінь наниз. Почавши золотим, пройшовши срібний і інші століття, воно виявилося у залізному. Споконвічний стан людського роду - "золоте століття" - ера безхмарного щастя, всього було вдосталь, земля давала все, не треба було працювати, кожен жив безтурботно, проводячи свій час у банкетах і достатку. У залізний вік, який став зараз долею людини, люди проводять свої дні в праці, турботах і сумі. Такої ж точки зору дотримувалися, наприклад, Л.Сенека, Ж.Ж.Руссо. В XX столітті "розчарування в прогресі", відродження апокаліпсичних очікувань пов'язані з усвідомленням і прогнозуванням глобальних проблем. Песимістичні прогнози прийдешніх катастроф є не просто передчуттям, а прораховуються на математичних і кібернетичних моделях.

Незважаючи на протилежність, перша і друга позиції єдині в загальному підході до історії. Розвиток людства розглядається як єдиний закономірний процес; за основу береться ескалаторна модель історії. Всі народи рухаються по одному ескалаторі (нагору або вниз) перебуваючи на різних його ступенях (хтось обігнав і виїхав уперед, а хтось відстав, але відсталий пройде ті ж самі ступені).

3). Третя позиція - протилежна першим двом, у ній заперечується єдність історичного прогресу. Методологічним принципом пояснення історії є ідея циклічності і деревоподібна модель існування людських культур. Історія людства представляється як відносно самостійний розвиток окремих культур (культури - окремі плоди па древі історії). Кожна культура, розвиваючись, проходить певні стадії, цикли у своєму розвитку.

Ідея циклічності реалізована, наприклад, в теорії історичного круговороту Джамбаттисто Віко (італійський філософ, 1668-1744 pp.). Він представив історію як розвиток всіх націй по циклах, які складаються із трьох епох: божественної (бездержавність, підпорядкування жерцям), героїчної (аристократична держава) і людської (демократична республіка або представницька монархія). Кожний цикл, проходячи стадії дитинства, юності і зрілості, закінчується загальною кризою і розпадом даного суспільства. Зміна епох здійснюється в силу суспільних переворотів.

Методологія культурно-цивілізаційного циклизма продовжує розвиватися і у сучасній філософії історії (дивись розділ 5 цієї теми).


 
<<   ЗМІСТ   >>