Повна версія

Головна arrow Право arrow Адвокатський іспит

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Право на свободу та особисту недоторканість. Свобода пересування

Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів, які передбачають стандарти захисту права на свободу та особисту недоторканність, зокрема Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).

Ст. 5 гарантує людині особисту недоторканість, захищаючи її, зокрема, від свавільного арешту чи затримання. Вона гарантує визначені основні процедурні права, такі, як право бути належним чином поінформованим про підстави арешту, право негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і право на швидкий розгляд судом законності затримання або продовження строку затримання.

У ч. 1 ст. 5 Конвенції встановлений вичерпний перелік випадків, коли позбавлення особи свободи допустимо у демократичному суспільстві, ст. 1 Протоколу № 4 до Конвенції забороняє позбавляти особу свободи за невиконання контрактного зобов'язання. Якщо національним правом держави передбачені інші випадки обмеження свободи особи, то вони визнаються Європейським судом такими, що порушують ст. 5 Конвенції. Кожна особа, у випадку її затримання або арешту державними органами, наділяється процесуальними гарантіями, передбаченими у ч. 2-5 цієї статі.

Згідно з п. "с" ч. 1 ст. 5 Конвенції, законний арешт або затримання особи здійснюється з метою припровадження її до компетентного законного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції України). КПК України закріплює підстави затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину (ст. 177), підстави взяття особи під варту (ст. 183).

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну (Загальна декларація прав людини (ст. 13), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 12), Конвенція про захист прав і основних свобод людини з Протоколом № 4 до неї та інші міжнародно-правові акти).

Згідно зі ст. 64 Конституції України та Законів України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16 березня 2000 року, "Про правовий режим воєнного стану" від 6 квітня 2000 року свобода пересування обмежується лише в умовах надзвичайного або воєнного стану і лише на території, на якій запроваджено такий стан.

Основними документами, якими обмежується вільний вибір місця проживання, свобода пересування в Україні її громадян та інших осіб, є, наприклад, Закон України "Про правовий статус іноземців" від 22 вересня 2011 року, Закон України "Про біженців та осіб, які погребують додаткового або тимчасового захисту" 8 липня 2011 року.

Конституційно визнане право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання на практиці все ще лімітується державою шляхом встановлення дозволу на реєстрацію передбаченого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року.

 
<<   ЗМІСТ   >>