Предмет i метод історії економічних вчень

Етапи еволюції та предмет історії економічних вчень

В загальному сенсі історія економічних вчень - це наука про історію економічної думки. Як і будь-яка інша наука, вона має початок і не має кінця, оскільки ідеї, концепції, теорії народжуються і не вмирають, навічно залишаючись в анналах пам'яті людства. Але ж цей початок поглинули віки, і тому відкритим є питання: "Хто і коли започаткував історію економічних вчень?" Будемо вважати, що її зародки з'являються саме тоді, коли стародавні мудреці в своїх творах висловлюють ідеї про економічні ідеї, критично аналізують економічні думки попередників. Найтриваліший етап нагромадження окремих елементів, складових, "цеглинок" майбутньої науки продовжувався впритул до початку XIX ст.

Другий етап еволюції історії економічних вчень охоплює майже все XIX століття. Історичний аналіз розвивається в межах політичної економії і ще не має самостійного значення. Але в творах А. Сміта, Дж. Мак-Куллоха, К. Маркса, теоретиків історичної школи в Німеччині - Б. Гільдебранда, Ф. Ліста, В. Рошера та інших провідних вчених він стає необхідною передумовою, правилом розробки і обґрунтування тієї чи іншої авторської концепції або теорії, формуються такі його специфічні риси як хронологія; компаративізм (порівняльна характеристика) та узагальнення.

На третьому етапі еволюції (кінець XIX - перша половина XX ст.) історія економічних вчень виділяється в самостійну науку і вводиться до навчальних програм європейських університетів. Започатковуються систематичні наукові дослідження (Ш. Жид, Ш. Ріст, Й. Шумпетер), поповнюється методичний інструментарій. За філософсько-економічною термінологією саме в цей період народжується саморефлексія історії економічних вчень - вона починає вивчати саму себе.

Ми є сучасниками четвертого етапу еволюції історії економічних вчень, коли вона розвивається на власній основі, а зазначена саморефлексія досягає рівня ґрунтовних досліджень з методології науки. Автори популярних серед студентів підручників - В. Базилееич, М. Блауг, Р. Васильєва, Є. Василевський, В. Жамін, С. Злупко, Л. Корнійчук, А. Кредисов, П. Леоненко, Б. Селігмен, О. Худокормов, В. Черковець, П. Юхименко, И. Шумпетер - є провідними фахівцями, істориками-економістами найвищого рівня. Але монополії на істину не існує, і саме історія економічних вчень надає приклади студентських захоплень та ідей, розвиток яких приніс їх авторам всесвітнє визнання. Вершини ближчі в молодії літа.

Отже, предметом історії економічних вчень є процеси виникнення, розвитку, боротьби та зміни пріоритетів економічних ідей, концепцій, теорій, напрямків і шкіл, еволюції економічної науки як системи знань на різних етапах розвитку суспільства.

Методологія історії економічних вчень

Після з'ясування, що вивчає історія економічних вчень, постає питання: "Як це робиться?" Відповідаючи на нього, історики-економісти запропонували багато різних, найбільш загальних методологічних підходів, але найбільш розповсюдженими є традиційний, неоліберальний, марксистський, інституціональний та парадигмальний.

Згідно з традиційним або кумулятивним підходом розвиток економічної думки розглядається як процес нагромадження знань, а її прогрес пов'язується, перш за все, з ускладненням відповідного інструментарію економічних досліджень. Наприклад, простий емпіричний опис процесів, явищ, ідей, характерний для етапу зародження науки, значно поступається їх критичному аналізу, узагальненню та порівнянню, тобто інструментарію, який притаманний більш зрілому стану науки.

Неоліберальний або неокласичний підхід передбачає розгляд історії економічних вчень як боротьби прихильників двох ідеальних типів господарства - вільного ринкового та центрально-керованого. Прогрес в розвитку економічної науки пов'язується зі ступенем обґрунтування переваг економіки вільної конкуренції та вільного підприємництва, яка орієнтована на потреби і здібності окремого економічного суб'єкта.

У відповідності з марксистським підходом історія економічних вчень постає як процес розвитку, боротьби та, перш за все, революційної зміни економічних поглядів і соціальних груп (прошарків) в контексті прогресивного, поступального руху та зміни способів виробництва - первісного комунізму, азійського, античного, рабовласницького, феодального, капіталістичного та комуністичного. Джерелами розвитку економічних ідей вважаються зміни і протиріччя економічного життя суспільства, зіткнення інтересів різних класів і соціальних груп (прошарків), протиріччя в самій теорії, а критерієм їх прогресивності - відповідність діалектико-матеріалістичному підходу до вивчення суспільних явищ і процесів, який було започатковано К. Марксом і Ф. Енгельсом.

В межах інституціонального підходу історія економічної думки характеризується з огляду на еволюцію інститутів в доіндустріальному (аграрному або традиційному), індустріальному та постіндустріальному суспільстві, значна увага приділяється так званому "неекономічному" контексту розвитку економічних вчень. Мова йде про спроби прослідкувати та визначити вплив на цей розвиток політичних, соціальних, культурно-духовних факторів, а також ментальних особливостей народів.

Парадигмальний підхід виходить з того, що історія економічних вчень є історією революційних змін пануючих економічних парадигм (від грецької - приклад, взірець) - сукупностей найбільш загальних, ключових економічних ідей та методологічних настанов. Якщо ту чи іншу парадигму прийнято науковим співтовариством, тобто більшість вчених вважає її правильною, то головною метою стає упорядкування парадигмальних ідей, концепцій, синтез тих нових поглядів, які їй не суперечать. Поява принципово нових економічних проблем, які неможливо пояснити в межах старої парадигми, каталізує розробку відповідних якісно нових ідей. Рано чи пізно їх нагромадження призводить до формування нової парадигми, яка утверджуючись, відкидає стару. В цьому і є сенс наукової революції.

В межах кожного із зазначених підходів переважає певний специфічний погляд на історію економічних вчень. Це означає, що, по-перше, жоден з них не є вичерпним і повним, оскільки виражає одну точку зору з багатьох; по-друге, кожен з них збагачує загальне бачення і конкретні характеристики предмета; по-третє, в цьому сенсі вони є самоцінними та рівноцінними. Справа кожного, хто вивчає або розвиває історію економічних вчень, - обрати той чи інший підхід або розробити власний.

Ми - автори підручника - зробили спробу реалізувати один з варіантів інтеграційного підходу, який поєднує найбільш значущі складові розглянутих вище підходів. Його ключові ознаки:

• 1) системно-синергетична характеристика онтології (буття) та гносеології (пізнання) як економічної думки взагалі, так і окремих економічних вчень, течій і шкіл. Останні виникають в ту чи іншу епоху розвитку людства або на зламі епох в конкретному суспільно-природному середовищі та під цим впливом еволюціонують (онтологічний аспект), у визначеній мірі відображають багату людську природу - культурно-духовну, етнічну, національну, соціальну, політичну тощо, а також спираються на критичне сприйняття ідей та вчень попередників, загальну логіку розвитку економічної науки (гносеологічний аспект). Отже в загальному плані економічні ідеї і вчення є синергетичним результатом взаємодії людського буття і пізнання, тобто таким результатом, який неможливо отримати на основі звичайної суми або поєднання буття і пізнання, - потрібний їх творчий, вищий синтез;
• 2) основними джерелами розвитку економічних ідей, концепцій, теорій, течій і шкіл є: а) протиріччя і зміни суспільно-природного середовища, економічного життя; б) взаємодія різних соціальних верств населення, їх економічних потреб та інтересів; в) протиріччя у самій економічній науці та її окремих складових (ідей, концепцій, теорій, гіпотез), а також між економічною наукою та суміжними науками (соціологія, політологія тощо);
• г) особливості та протиріччя індивідуальності, особистості вченого-творця. Науку рухають вперед конкретні люди і рухають тому, що вони були або є саме такими, а не іншими, то чи можна дозволити собі не знати, якими були ці люди і як вони жили?
• 3) "наскрізний" розгляд еволюції (від зародження до теперішнього часу) головних сучасних напрямків, течій та шкіл економічної думки в парадигмальному контексті. Так, в другій темі підручника розглядаються ранні економічні погляди: а) прапарадигма економічної науки - так званий "ембріональний" період її розвитку, в якому містяться зародки її подальших досягнень і невдач; б) меркантилістська парадигма, яка безпосередньо передує народженню економічної науки, оскільки започатковує перехід від опису економічних явищ і процесів до їх дослідження та пояснення. В третій і четвертій темах класика і марксизм розглядаються в якості складових вартісної парадигми, наріжним каменем якої є теорія трудової вартості. Щоправда, як ми побачимо, пізня класика вже багато в чому суперечить останнім. П'ята і шоста теми присвячені характеристиці кориснісної парадигми з її неокласичною та кейнсіанською складовими. Незважаючи на їх відчутні відмінності, їх загальним фундаментом є теорії граничної корисності; витрат виробництва; трьох факторів виробництва.

Інституціональний напрямок сучасної економічної думки, який в основному відповідає змісту соціальної парадигми, розглядається в сьомій темі. Увага тут концентрується на соціальній складовій багатства на відміну від вартісної та кориснісної складових, які є характерними відповідно для вартісної та кориснісної парадигми. Таким чином, різні напрямки, течії та школи економічної думки вивчають різні складові багатства: вартісну - вартість і гроші; кориснісну - економічні блага та послуги; соціальну - саму людину, людський капітал. Восьму тему присвячено еволюції економічної думки України в контексті історичних та духовних змін.

Зрозуміло, запропонований підхід не претендує на "остаточну" істину. Але він дозволяє, по-перше, прослідкувати внутрішню логіку еволюції кожного з головних напрямків сучасної економічної думки в контексті загального розвитку людського суспільства; по-друге, позначити точки їх "дотику" відмінності та протиріччя; по-третє, представити українську економічну думку як особливу, специфічну, але невід'ємну складову світової економічної думки.

Як відомо, методологія науки включає й ті методи, які вона використовує для пізнання свого предмету. Для історії економічних вчень найбільш значущими є:

• а) діалектичний, який передбачає розгляд економічних ідей, концепцій, теорій в їх загальному взаємозв'язку з іншими ідеями, концепціями, теоріями, суспільним, перш за все, економічним життям, в невпинному русі та суперечливій взаємодії. Важливо також бачити в кожному вченні його унікальні риси, які породжуються конкретно-історичними умовами тієї чи іншої країни; особливі - притаманні певному напрямку, течії, школі економічної думки, а також всезагальні - характерні для будь-яких ідей, теорій, концепцій, для економічної думки в цілому. Метод діалектики всезагального, особливого та унікального саме і передбачає вивчення складної взаємодії зазначених складових;
• б) метафізичний метод, у відповідності з яким ідеї, концепції, теорії досліджуються в стаціонарному стані, поза взаємозв'язками з іншими ідеями, концепціями, теоріями. Це дозволяє "вхопити" сутність того чи іншого вчення, його родові ознаки, що є необхідною передумовою для подальшого використання діалектичного методу;
• в) метод єдності історичного та логічного, за яким будь-які концепції, теорії або вчення повинні розглядатися з точки зору і реальної історії їх еволюції, і внутрішньої логіки еволюції. Якщо логічний аспект в своїх головних рисах є адекватним аспекту історичному, то дослідження рухається у вірному напрямку, і навпаки;
• г) компаративний, - який передбачає порівняльну характеристику різних ідей, концепцій, теорій, вчень за тими чи іншими ознаками, що дає змогу поглибити знання як їх самих, так і досліджуваних в їх межах економічних категорій, зробити висновки щодо можливості їх практичного використання;
• д) метод узагальнень - дозволяє групувати окремі ідеї, поняття - в концепції та теорії; окремі концепції та теорії - в економічні вчення, школи, а останні - в течії та напрямки. Узагальнюючи реальні історичні факти, можна обґрунтовано пояснити деякі причини і наслідки появи і розвитку ідей, концепцій, теорій, вчень.

Наведений перелік методів не є вичерпним. Використання будь-якого їх набору має відповідати предмету, завданням дослідження, а також тому загальному методологічному підходу, який вирішено при цьому використати.

Функції та цілі історії економічних вчень

Історія економічних вчень - наука суспільна, а тому не може не виконувати обов'язкові суспільні функції (див. рис. 1.1).

По-перше, вона сприяє збагаченню пізнавального потенціалу суспільства в цілому та кожної окремої людини, формуванню "пануючих висот" їх світогляду. Світло ідей попередників допомагає нащадкам обирати правильний шлях в науці та творчості.

Рис. 1.1. Функції історії економічних вчень (ІЕВ)

По-друге, історія економічних вчень надає багату панораму ідеологій, їх взаємодії та боротьби. Неможливо свідомо обрати для себе ту чи іншу економічну ідеологію, не підозрюючи про їх існування, історію виникнення та становлення. Навіть для нігілістів важливо знати, від чого відмовляєшся.

По-третє, в методологічному контексті історія економічних вчень разом з економічною історією та історією економічної політики є важливою складовою історико-економічної науки. її місце в системі економічних наук визначається тим, що, з одного боку, вона не тільки описує, підсумовує, але й узагальнює, теоретично осмислює досягнення багатьох економічних наук, і в цьому сенсі, з іншого боку, є необхідною основою та передумовою їх подальшого розвитку.

По-четверте, теоретичний історико-економічний матеріал є принципово важливим з точки зору застосування в економічній політиці та господарській практиці. Це як раз той випадок, коли ідеї можуть стати матеріальною силою. Чи будуть вони утворюючими або руйнуючими, - залежить, насамперед, від рівня та якості знань та умінь тих, хто береться за їх (ідей) практичне втілення.

Таким чином, стає зрозумілим, що головними цілями вивчення історії економічних вчень як навчальної дисципліни є: опанування основних досягнень світової та вітчизняної економічної думки, формування на цій основі масштабного, варіантного і реалістичного фундаментального економічного мислення та сучасного світогляду; сприяння становленню прогресивної ідеології розбудови незалежної України та конкурентоспроможної соціально та екологічно орієнтованої змішаної економіки; оволодіння історико-економічною методологією досліджень, основними методами та інструментами аналізу конкретної економічної дійсності; формування вмінь використовувати набуті знання для розробки практичних рекомендацій та пропозицій щодо економічної політики та господарської практики.