Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Інформаційна політика України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РАДІО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ

В Україні налічується 1260 телерадіоорганізацій різних форм власності, які мають ліцензію на право мовлення. У цьому масиві суб'єктів телерадіоінформацінної діяльності слід виокремити три загальнонаціональні телекомпанії, що мають у своєму розпорядженні найпотужніші мережі поширення телевізійного сигналу в метровому діапазоні, утворені ще за часів СРСР. Вони забезпечують інформацією 80—97% населення країни. Це Національна телекомпанія України (НТКУ) і ТРК "ЕРА", котрі використовують мережу УТ-1, телекомпанія "Студія "1+1"" (приватна компанія, що використовує мережу УТ-2) й Українська незалежна телевізійна корпорація "Інтер" (приватна компанія, що використовує мережу УТ-3). Ця група лідерів (своєрідний український аналог "трьох велетнів телеіндустрії США" Ей-Бі-Сі, Ен-Бі-Сі, Сі-Бі-Ес) має доступ практично в кожну українську оселю.

Кожен із трьох українських китів телебачення заповнює свою нішу в інформаційному просторі України.

НТКУ — некомерційна компанія, за типом мовлення близька до тих інформаційних структур, які у світі зазвичай називають Public Television.

"Студія "1+1"" — комерційна телекомпанія, орієнтована переважно на україномовного глядача.

УНТК "Інтер" — комерційна телекомпанія, у програмній політиці якої значне місце посідають передачі, розраховані на російськомовну аудиторію.

Варто зауважити, що цей поділ сьогодні є доволі умовним. Програми усіх трьох компаній вирізняються широким розмаїттям тематик. Хоча на початковому етапі свого розвитку цільові аудиторії зазначених компаній значною мірою формувалися за вищенаведеними ознаками.

Як уже йшлося вище, у 90-ті роки відбувався потужний розвиток нових компаній. На даний час, окрім трьох згаданих, існує ще вісім загальнонаціональних та мережевих компаній. їм практично нічого не дісталося зі спадщини Радянського Союзу в плані технічних засобів доставки сигналу до споживача. Вони були змушені створювати свої мережі практично з нуля: встановлювати передавачі в обласних центрах і найбільших містах країни. Доставка сигналів із основних телецентрів до периферії здійснюється за допомогою супутникових каналів. Парк засобів доставки програм цих компаній новий і доволі економний в експлуатації.

Події останніх місяців 2004 р. довели високу свідомість наших громадян, їхнє прагнення до свободи і демократії. Основну роль у формуванні настроїв у суспільстві відіграли телебачення і радіо. Якщо на початку виборчого процесу відверті симпатії до майбутнього Президента демонстрували лише кілька телерадіоорганізацій, то вже після другого туру майже всі мас-медіа почали об'єктивно інформувати глядачів та слухачів про події, пов'язані з виборами.

Зокрема, високої оцінки заслуговує діяльність НРКУ. Ця організація найбільшою мірою відповідає тому формату мовлення, який прийнято називати громадським, або суспільним.

НТКУ на певному етапі виборчого процесу також стала надавати ефір усім учасникам подій, чим забезпечила дотримання принципів об'єктивності й неупередженості при висвітленні подій в Україні й у світі. Більшість українських телерадіоорганізацій у своїх програмах приділяють неабияку увагу проблемам євроінтеграції.

Поки що в регіонах України діють усього 30 державних телерадіомовників, тоді як комерційних у і0 разів більше. Така ж пропорція простежується й у видавничих організаціях: з 1100 видавництв регіонального рівня лише 10% мають державну форму власності, а з 1514 поліграфічних підприємств лише 343 державні і комунальні. До того ж вони, як правило, мають форму акціонерних товариств.

Телерадіокомпаніям надають послуги з поширення телерадіопрограм як оператори зв'язку Концерн РРТ та ВАТ "Укртелеком". Разом вони налічують у своєму складі понад 1250 телевізійних передавачів потужністю від 10 Вт до 50 кВт (загальною потужністю 2260,2 кВт) та понад 250 радіопередавачів потужністю до кількох мВт. У їхньому розпорядженні також розгалужена мережа радіорелейних ліній для транслювання телерадіопрограм загальною довжиною понад 15 тис. км.

Окрім парку передавальних засобів, власниками яких є оператори зв'язку, телерадіоорганізації станом на кінець 2003 р. мали власні передавачі (близько 550) та радіопередавачі (понад 400). Протягом 2004—2005 pp. парк передавальних засобів збільшився ще на 354 одиниці (телепередавачів — на 267; радіопередавачів — на 87).

Протягом останніх років значно зріс сегмент кабельного телебачення та супутникового телемовлення. Сьогодні кабельне телебачення України визначається такими показниками:

* потужні мережі (більш як 50 тис. абонентів) — 26;

* ефірно-кабельні мережі типу МІТРІС, MMDS — 30;

* локальні мережі — 510.

В Україні нині відбувається перехід на розповсюдження телесигналів через супутник. Широко застосовують супутникову технологію розповсюдження сигналів такі компанії, як "1-й Національний", ТРК "Студія "1+1"", "Тоніс", ТРК "Україна", а також ТРО ЗАТ "Новий канал", ЗАТ "ММЦ-СТБ", TOB "ICTV, "OTV", "Ml", "TV "Kiev"", "KPT", KTM "К1", KTM "K2"„ " Інтер", "Інтер+", "Ентер", "Ентер-фільм", "РТР - Україна", ТРК "Глас", МБМ "5 канал", "ТЕТ", ДТРК "Культура", ЗАТ "ТРК "Україна"., ЗАТ "ТК "ТЕТ"", TOB "ТРК "Ера"", ЗАТ "ТелеОдин", ДТРК "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення" УТР".

Що стосується радіомовлення, то на даний час в Україні налічується більш як 500 радіоорганізацій, з яких 355 є місцевими редакціями проводового мовлення.

У 90-ті роки прискореними темпами опановувався верхній діапазон ультракоротких хвиль (87,5 — 108 мГц), так зване FM-мовлення. На його основі розбудували свої мережі потужні радіостанції, зокрема "НБМ" (освоєно 17 частот), "Гала" (освоєно 12 частот), "Наше радіо" (освоєно 20 частот).

Станом на кінець 2004 р. місцеві мовники освоїли 220 радіочастот.

З метою забезпечення дотримання телерадіокомпанія ми норм Закону України "Про захист суспільної моралі" та посилення контролю за його виконанням при Держкомтелерадіо України створено Громадську експертну раду з питань захисту суспільної моралі. Систематично здійснюється аналіз періодичних друкованих видань на предмет їх відповідності Закону України "Про захист суспільної моралі".

Створено Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі.

Головною передумовою розвитку будь-якої галузі за ринкових умов є наявність та заохочення конкуренції, недопущення монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, зокрема в рекламній.

Специфічною особливістю системи телерадіомовлення в Україні є наявність у ній системи проводового мовлення, яка дісталася нам у спадщину від СРСР. Цей найдешевший і найдемократичніший вид мовлення дуже популярний серед широких верств населення, зокрема серед сільського. Цією системою користуються для поширення своїх програм НРКУ (додатково до ефірного поширення), ОДТРК, а також районні студії. Вартість послуги тут не перевищує 50 коп. (вона принципово має бути низькою) і не переглядалася від часів СРСР [27; 47; 75; 90; 95; 105; 115).

ВИДАВНИЧА СПРАВА ТА ПОЛІГРАФІЯ

У 2004 р. випуск книжкових видань за тиражами збільшився порівняно з 2003 р. на 7,1 млн. примірників. Випуск видань українською мовою порівняно з 2002 р. збільшився на 3% і становив 66,3%. Простежується тенденція до збільшення випуску наукових видань, художньої та дитячої літератури як за назвами, так і за тиражами.

Одним із важелів підтримки національного книговидання на сьогодні залишається випуск друкованої продукції за Програмою соціально значущих видань на засадах державного замовлення. Основною проблемою реалізації Програми було неповне бюджетне фінансування (в повному обсязі Програму було профінансовано лише двічі — у 2000 та 2003 pp.).

Протягом останніх років відбулося значне збільшення планових обсягів фінансування Програми випуску соціально значущих видань. Так, у 2002—2004 pp. було видано 552 назви друкованих видань загальним тиражем 2 164,5 тис. примірників.

Беручи до уваги той факт, що національна книга є одним із важливих чинників формування позитивного іміджу країни на міжнародній арені, Держтелерадіо сприяє участі вітчизняних видавців у пріоритетних зарубіжних книжкових виставках-ярмарках, зокрема у Франкфуртському міжнародному книжковому ярмарку (Федеративна Республіка Німеччина, м. Франкфурт-на-Майні) та Московській міжнародній книжковій виставці-ярмарку (Російська Федерація) тощо.

У рамках закордонних виставок-ярмарків проводяться Дні української книги, на яких презентуються нові видавничі проекти, відбуваються зустрічі з видавцями, авторами книг, представниками засобів масової інформації. Це сприяє пропаганді української книги серед міжнародної спільноти, налагодженню книгообміну, поглибленню міжнародного співробітництва у книговидавничій галузі та виставковій діяльності.

Важливим набутком вітчизняної видавничої галузі є проведення спеціалізованих виставок "Книжковий сад", "Поліграфія", "Милосердя" та інформаційна підтримка регіональних книжкових виставок-ярмарків в Одесі — "Зелена хвиля", Харкові -"Світ книги", Херсоні — "Книжковий салон", Львові — "Форум видавців", Донецьку — "Преса і книга Донеччини", Ялті -"Кримська весна", Запоріжжі — "Хортицькі джерела" [5; 101].

Станом на 01.01.2005р. в Україні видано 2892 свідоцтва про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, анульовано 131 свідоцтво, три суб'єкти видавничої справи виключені з Державного реєстру.

До єдиної бази даних на цей час внесено 2761 суб'єкт видавничої справи. За час ведення Реєстру виникла необхідність внести відповідні зміни до законодавчих, нормативних документів, що регламентують порядок ведення Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, зокрема щодо визначення механізму відповідальності суб'єктів видавничої справи за порушення вимог Закону України "Про видавничу справу" [5; 101].

 
<<   ЗМІСТ   >>