Повна версія

Головна arrow Право arrow Вступ до права Європейського Союзу

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Позови про бездіяльність

Загальні питання

Оскільки Договір про заснування Європейського Співтовариства містить механізм для забезпечення виконання державами-членами своїх зобов'язань згідно з правом Співтовариства, до нього включені положення, спрямовані на те, щоб інституції Співтовариства діяли згідно з вимогами Договору. На це спрямовані положення ст. 175, яка надає державам-членам і інституціям Співтовариства право оскаржувати в Суді Європейських Співтовариств дії Ради, Комісії, Європейського Парламенту і, з певними обмеженнями, Європейського центрального банку. За змістом деякі автори визначають ст. 175 і 173 як додаткові одна до одної; до певної міри ст. 175 ДЗЄС є дзеркальним відображенням зазначеного в ст. 173 позову про визнання правових актів недійсними. Тут, як і у випадку з позовом про скасування, є дві перешкоди: умови прийнятності й матеріальні підстави.

Критерій прийнятності

Згідно зі ст. 175 ДЗЄС критерій прийнятності можна визначити як такий, що є ширшим за використовуваний у випадку з позовом про визнання правових актів недійсними, так і такий, oо є вужчим. Ширшим він є тому, що не зазначаються будь-які процесуальні строки подання позову (принаймні на його початковій стадії); вужчим — тому, що заявник для порушення справи повинен спочатку звернутися до інституції, бездіяльність якої оскаржується. Для того oоб відповідати критерію прийнятності, позивач має відповідати одночасно трьом таким умовам.

Право подавати позов

Знову необхідно зробити розмежування між позивачами, в ролі яких виступають інституції, та позивачами — приватними особами. Перші описані в дуже загальних рисах у першому абзаці ст. 175 як "держави-члени або інші інституції Співтовариства". Термін інші інституції включає в себе Європейський Парламент, як було підтверджено СЄС у 1988 р. До цього переліку ДЄС додав Європейський центральний банк, але тільки в тих галузях, які перебувають у межах його компетенції (ст. 175, абз. 4 ДЗЄС). Стосовно позивачів — приватних фізичних та юридичних осіб, то їм дозволяється подавати позови з питань, зазначених у ст. 175, проти інституції Співтовариства, бездіяльність якої щодо цієї особи не приводить до прийняття актів інших, ніж рекомендації та позиції. Обсяг поняття бездіяльність щодо приватної особи не є цілком зрозумілим. З певними застереженнями можна погодитися з деякими вченими, що воно має відповідати двом критеріям. Перший полягає в тому, що відповідний документ підпадає під сферу дії акта, на який зроблено посилання в ст. 175 ДЗЄС і який має юридично зобов'язувальний характер. Другий критерій полягає в тому, що правовий акт, який інституції-відповідачу слід було б прийняти з метою виконання своїх зобов'язань за Засновницьким договором, був би неодмінно адресований приватній особі за умови дійсного прийняття згаданого документа.

Інституції, які можуть виступати як відповідач у суді

Позов може бути поданий щодо невиконання Договору Європейським Парламентом, Радою, Комісією, а також Європейським центральним банком, але лише в тих галузях, що належать до компетенції цих установ.

Попереднє звернення до інституції-відповідача

Перед тим, як подати позов до Суду, заявник повинен звернутися до інституції, проти якої він подає позов, щоб спонукати її вжити необхідних заходів. Таке звернення має бути чітко висловленим і вказувати на те, що в разі, якщо відповідна інституція протягом двомісячного терміну не відреагує на це звернення належним чином згідно зі ст. 175 ДЗЄС, проти неї може бути подано позов.

Підстави для розгляду

Після того, як позивач подолає перешкоду, яка полягає у відповідності його позову критерію прийнятності, він повинен переконати Суд, що бездіяльність відповідної інституції є "порушенням цього Договору". СЄС не дає чітких пояснень з цього приводу, тому що дуже небагато позовів відповідали критерію прийнятності. Однак у рішенні в справі Parliament v Council Суп, дав деякі корисні вказівки. У цій справі Раду було звинувачено в тому, що вона не забезпечила свободи надання послуг у сфері міжнародного транспорту і не встановила умов, відповідно до яких перевізники-нерезиденти можуть надавати транспортні послуги на території держави-члена. СЄС постановив, oо виходячи зі ст. 59, 60, 61 та 75 (1)(а) ДЗЄС надання таких послуг у цій галузі має бути дозволено. Єдине, в чому відповідна інституція мала свободу дій, так це засоби, за допомогою яких вона повинна була досягти такого результату. Тому ці зобов'язання чітко визначені, і будь-яка спроба ігнорувати їх згідно зі ст. 175 вважається бездіяльністю. Від Ради вимагалося поширити свободу забезпечення послуг на транспортний сектор, оскільки таке розширення стосувалося перевезень між двома або більше країнами. Було встановлено, що відповідні заходи не були вжиті, тому Раду звинуватили у бездіяльності.

 
<<   ЗМІСТ   >>