Повна версія

Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія: Хрестоматія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Уява

Л. К. Балацька. Уява в житті дитини

<...>Уява - найзагальніша здібність, за допомогою якої людина пізнає оточуючий світ як суспільна Істота. <...> Велику роль відіграє уява в житті дітей. Найбільш повно захоплює уяву дітей казка. <...>

Діти люблять красиві казки, у яких бажане приймається за реальне. Любов до казки пов'язана з прагненням дитини одухотворяти оточуюче. Ця дуже важлива властивість дитячої психіки, яка підказує цікаві методи виховання.

Як відомо, в 20-х і на початку 30-х років у нас знайшлись педагоги, які заперечували уяву, казки, фантастику, мрії дитини, бачачи в них небезпеку для виховання, і вважали за потрібне боротися з цим "злом".

У наш час казка, фантастика відновлені у своїх правах. Але ще й зараз зустрічаються окремі випадки неправильного ставлення до них.

Казка має виховне значення. Адже для дітей зовсім неважливо, хто герой казки: людина чи тварина, рослина чи комаха. Важливо інше - що він робить, в ім'я чого, який він: чи красивий і добрий, чи потворний І злий. У казках, як і в навколишній дійсності, є страждання, боротьба, поразки, перемоги. Народ, створюючи казкові образи своїх захисників від ворогів, прекрасно розумів, що рано чи пізно дитина зустріне подібні ситуації в житті, І чим раніше вона все це сприйме через казку, тим стійкішим захисником добра виросте.

Якщо придивитись до ігор, малюнків дітей, прислухатись до їхньої мови, можна попобачити, наскільки сонячним, яскравим, сповненим неймовірними чудесами здається їм світ. Навіть у страшних казках вловлюють вони щось радісне, а в буденних подіях - незвичайне, яке не помічають дорослі. <...>

За цю святковість почуттів люблять дитинство, згадують його з вдячністю усе життя. Проте не кожному вдається зберегти і в дорослому віці це вміння бачити красу. Як слушно зазначав С. Міхалков, саме тим, хто свіжо сприймає світ, ми зобов'язані чудовою музикою, хорошими книжками... Вони розкривають перед нами у звуках, кольорі, слові красу і мудрість світу, тому що талант і починається з дитячої вразливості і помноженої на життєвий досвід і духовну зрілість здібності відкривати в буденному прекрасне.

О. Довженко, видатний кінорежисер і письменник, перші роки пізнання світу називав чарами дитинства, коли всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, якщо висихає і сліпне уява, якщо згадуючи дитинство та юнацтво, нічого не бачить вона дорогого, радісного. Безбарвна ота людина і труд її безбарвний.

Усім дітям без винятку властиво бачити світ щасливим і добрим. Зруйнувати це враження грубим втручанням - значить заподіяти дитині, зло. До фантазії та ігор дітей треба ставитись з повагою, прагнучи зрозуміти їх .<...>

Без уяви дитина не могла б передбачити наслідки своїх дій, вчинків. Це істотна функція уяви, яку треба розвивати. Необхідно вчити дітей передбачати результати своїх власних дій не тільки відносно себе, а й відносно інших людей. Уява є регулятором поведінки.

Уявні мотиви, які інколи висуває дитина, посилюють її бажання, допомагають захистити свою гідність, виховати самодисципліну. Ігрові ситуації, що організує вихователь, дисциплінують дитину в навчанні. Уявні мотиви - це обхідний шлях впливу дорослих на дітей.

Фантазія як засіб пізнання

Привласнювання суспільного досвіду - важлива функція уяви дитини. Одним зі способів такого привласнювання є гра.

Дитина охоче бере на себе певну роль: я - машина, шофер, тато і т. ін. На думку відомого швейцарського вченого Ж. Пьяже, у цьому видна тенденція до відтворення того, що вразило, до пригадування того, що сподобалось, тобто до конструювання широкої сфери своїх відносин з дійсністю.

Вивчення особливостей уяви молодших школярів показує, що вона служить їм, як і дошкільникам, не лише для прояву власної активності, а й для пізнання навколишнього світу. Якщо основна увага дошкільників звернута на усвідомлення призначення предметів, то молодші школярі намагаються зрозуміти також зв'язок одних предметів з іншими, причини їх походження та способи виготовлення. Виявляючи розумову активність, діти завжди доповнюють свій обмежений досвід та знання образами уяви. Вони висловлюють сміливі припущення, посилаються на факти, відомі лише їм одним, по-своєму тлумачать існуючі в природі та суспільстві залежності. При цьому молодші школярі критичніше, ніж дошкільники, ставляться до своїх фантазій, а головне, намагаються надати вигадуваним подіям риси вірогідності. <...>

У кожному колективі є діти, які, маючи більш яскраву, розвинену фантазію, ніж у їхніх ровесників, нерідко використовують її для самоствердження в колективі, здобуття собі авторитету. В окремих випадках тенденція до безупинного фантазування може призвести до того, що дитина поступово призвичаїться до більш легкого способу пояснення причинно-наслідкових зв'язків, функцій та особливостей речей і явищ, замість того, щоб шукати справжні зв'язки. Отже, позитивно ставлячись до дитячих фантазій, треба вчасно спрямовувати дітей на те, щоб еони вміли раціонально використовувати у своїх вигадках (нехай - найдивовижніших) елементи реальних знань. <...>

Бути такими як дорослі. Спілкування з дорослими, емоційне ставлення до них викликає в дитини прагнення уподібнювати себе їм. Із цією метою дошкільники і молодші школярі грають різноманітні ролі. У молодших школярів втілення в роль буває більш тривалим, вони не обмежуються лише називанням персонажа чи об'єкта, а й відтворюють його дії, окремі властивості, зовнішній вигляд. Візьмемо, наприклад, такий факт. Батько з сином прийшли до перукарні постригтися. "Яку зачіску тобі зробити?" запитав перукар хлопчика. І той, не вагаючись, відповів; "Як у тата" (хоча у батька лисина). Взагалі тато - предмет найрізноманітніших фантазій дітей різного віку. Навіть неестетичні риси його зовнішності подобаються дитині. <...>

У процесі фантазії дитина ніби розширює зв'язки з зовнішнім світом. І це дозволяє їй брати участь в широкому колі подій, виявляти власну активність. <...>.

Спостереження показують, що часом дошкільники і молодші школярі, граючись на самоті, уявляють себе в різних ролях. Ось, трирічний Антон мчить на "мотоциклі", згодом на "Волзі". Потім він підходить до бабуні і робить рухи рукою, ніби фотографує її. Як з'ясувалось далі, хлопчик вирішив, що бабуня - відома кіноартистка і він веде зйомки нового фільму. Так протягом дуже короткого часу хлопчик встиг "зробити" кілька різних справ. <...>

Дошкільники в процесі гри охоче замінюють один предмет іншим. Паличка - уявлюваний кінь, який вірно служив і служить хлоп'ятам всіх часів і народів. Вона має неоціненні переваги перед іграшковим конем. На першій можна мчати в різних напрямках, на другому - далеко не поїдеш. За якою аналогією вибирає малюк замінник, важко сказати. Тут буває близька і віддалена схожість, а іноді й ніякої.

Усе раніше сказане заперечує поширену думку, нібито лише на п'ятому році життя намічається перехід від діяльності, яка потребує зовнішньої опори, до самостійної внутрішньої, пов'язаної із зростанням цілеспрямованості і довільності уяви.

Привласнюючи суспільний досвід, дитина за допомогою уяви переносить одержані знання в нові умови.

У цьому виявляється прагнення підростаючої особистості пояснити невідоме через відоме. Отже, уява включається у розумові дії. Усі діти в ранньому дошкільному І молодшому шкільному віці мають тенденцію поводитись з предметами так, ніби вони мають людські риси та якості. Дитячі іграшки переважно є копіями живих істот. Проекція людських відносин на іграшковий світ - головний зміст гри. Тому в дитячих фантазіях відбивається і рівень пізнання дитиною навколишнього світу, і його соціальна суть. Це дуже добре відбив у своїх спостереженнях за дитячою грою К. Д. Ушинський. Він писав: "У однієї дівчинки лялька миє, куховарить, шиє і прасує, у другої - пишається на дивані, приймає гостей, поспішає в театр чи на раут, у третьої - б'є людей, заводить собі копилку, перелічує гроші. Нам траплялося бачити хлопчиків у яких пряничні чоловічки одержували чини і брали хабарі. Тож не думайте, що все це минеться безслідно з періодом гри, загине разом з розбитими ляльками І поламаними барабанщиками; цілком імовірно, що з цього зав'язуються згодом асоціації уявлень, і плетениці цих асоціацій, які з часом, якщо який-небудь сильний, пристрасний напрям почуття та думки не розірве і не переборе їх на новий лад, зв'яжуться в одну обширну сітку, яка визначить характер і напрям людини".

Відомо, що діти часто приписують стихійним явищам природи людські якості, почуття, навіть наміри. В цьому виявляється активність дитячої уяви як засобу пізнання. Адже одухотворяючи природу, діти за допомогою аналогій намагаються розкрити невідомі їм причинно-наслідкові зв'язки, що Існують між предметами та явищами.

Інколи, завдяки далеким аналогіям, які проводять діти, між явищами І фантазіями, здавалося б, немає ніяких зв'язків. Тому дехто з психологів вважає, що уява, на відміну від мислення, алогічна. Насправді ж дитяча уява має свою логіку, яка часто суперечить об'єктивній логіці з причини обмеженого досвіду дитини. Проте навіть в таких випадках дитячі фантазії є першою сходинкою на звивистих стежках пізнання.

Казковими прийомами, що ґрунтуються на антропоморфізмі, тобто на одухотворенні дитиною речей та явищ, легше здійснювати виховний вплив на неї. Ігрові елементи, які неодмінно включають фантазію, перевтілення, завжди захоплюють дитину.

Часто ігрові ситуації вводяться дорослими для активізації інтелектуальної та емоційно-вольової сфер дитини. Так, проведені психологами досліди показали, що діти запам'ятовували набагато більше назв різких предметів, коли їм пропонували гру "в магазин", де вигравав той, хто був найменш забудькуватим покупцем. Або, наприклад, діти могли простояти "на посту", вважаючи себе вартовими важливих державних об'єктів, дуже довго, у той час як просто наказ дорослого не давав бажаних результатів.

Кожна праця краще виконується, коли людині допомагає уява, мрія. Звичайно, легко мріяти, уявляючи себе знаменитою артисткою на сцені, і набагато трудніше фантазувати, перучи білизну чи прополюючи грядки. Важливо зробити цікавою працю буденну, а інколи і нудну. <...>

За допомогою уяви не лише діти, а й ми, дорослі, переносимо на Інших людей, на природу наші переживання, почуття, розуміючи кожного по-своєму, виходячи з своїх почуттів, принципів, свого світосприймання, тобто суб'єктивно.

Так звані помилки в людях бувають саме тоді, коли ми комусь приписуємо бажані нам самим погляди, риси, почуття. Якщо потім виявляється, що все це людині не притаманне, ми починаємо ображатись на неї. Так може виникнути конфлікт.

У житті мають місце І протилежні факти, коли люди "міряють" всіх, як то кажуть на "свій аршин", уявляють і оцінюють іншого за образом і подобою своєю.

Привласнення і перенесення досвіду, почуттів - процеси взаємопов'язані І становлять суперечливу єдність. Ними треба вміло керувати при вихованні дитини, використовуючи їх як дійові способи пізнання нею навколишньої дійсності.

 
<<   ЗМІСТ   >>