Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow Валютні операції

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Документарний акредитив

Документарний акредитив - це угода, згідно з якою банк зобов'язується на прохання клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару), на користь якої відкрито акредитив.

У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь такі сторони:

  • - аплікат, наказодавець (той, хто віддає наказ на відкриття акредитива) - покупець-імпортер;
  • - акредитивний банк - банк-емітент (банк покупця-імпортера);
  • - авізуючий банк - банк, якому доручається повідомити експортера про відкриття на його користь акредитива і передати його текст;
  • - бенефіціар за акредитивом - продавець-експортер.

При виконанні акредитива не банком-емітентом, а іншим банком (це може бути не банк експортера, а третій банк, що дав підтвердження), останній отримує за акредитивом право на вимогу від емітента платежу на відшкодування своїх виплат бенефіціару максимально швидким способом. Вимога платежу за акредитивом, яка називається рамбурсом, може направлятися не тільки банку-емітенту, а й третьому банку, якщо емітент надав йому право здійснити платіж за даним акредитивом. У будь-якому разі банк, на який виставлений рамбурс за акредитивом, є рамбурсуючим банком.

Процес узгодження умов надання акредитива і термінів його виконання має три фази.

Фаза 1: Угода про акредитив.

На першій фазі розглядається пропозиція щодо умов поставки товару. Експортер надає потенційному покупцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем обговорює умови акредитива.

До експортного підприємства звертається зарубіжний покупець з проханням дати пропозицію на поставку товару чи послуги. Вже в момент висунення пропозиції чи укладання угоди про купівлю-продаж продавець повинен чітко собі уявляти, які ризики і вимоги йому потрібно враховувати, а саме стосовно:

  • - надійності та кредитоспроможності покупця;
  • - політичних, економічних та юридичних умов в країні покупця;
  • - власної ліквідності.

Залежно від потреби в ступені надійності він обирає одну із трьох форм акредитиву: відкличний акредитив; безвідкличний акредитив; безвідкличний підтверджений акредитив.

Для безперешкодного здійснення акредитивної операції продавець крім усього іншого повинен мати точне уявлення як повинен бути складений акредитив стосовно; виду та конструкції акредитиву; строку дії; шляху та засобів транспортування; страхового захисту; базису цін. Ці фактори впливають на калькуляцію піни експортера, а також на витрати по всіх можливих банківських гарантіях, що виставляються на користь покупця. Переговори по умовам акредитиву дають продавцю прекрасну можливість впливати на зміст акредитиву. Покупець при наявності акредитивної оговорки зобов'язаний відкрити акредитив на користь продавця, а продавець повинен дотримати передбачену форму здійснення платежу через акредитив.

Фаза 2: Відкриття аккредитиву.

Друга фаза - підписання умов поставки товару та його оплати. Імпортер дає експортеру замовлення на поставку товару, відповідно підписавши договір з купівлі-продажу (контракт). Водночас він дає своєму банкові доручення на відкриття акредитива.

Імпортер вирішив прийняти пропозицію експортера. У відповідності до погоджених умов, після того, як він віддав замовлення чи підписав договір купівлі-продажу, йому слід розпорядитися про відкриття ним акредитиву на користь продавця.

Дорученням на відкриття акредитиву імпортер (наказодавець акредитиву) вимагає від банку дати його постачальнику зобов'язання здійснити платіж. Банк виконує цю вимогу, як правило, лише в тому випадку, якщо він може перекласти це зобов'язання на імпортера, оскільки він не може розглядати товар як єдину гарантію, особлива, якщо для нього не існує ринку функціонуючого збуту. Тому акредитиводавець повинен володіти активами чи відповідним кредитом в банку, що відкриває акредитив.

В інтересах імпортера ретельно сформулювати умови акредитиву. Повні та чіткі умови акредитиву дають максимальні гаранти для того, щоб замовлений товар був відвантажений своєчасно, в гарному стані і по договірній ціні, або була надана послуга у відповідності з домовленістю. Інша причина, через яку умови акредитиву повинні бути сформульовані дуже ретельно, криється в принципі незалежності акредитиву від основної угоди. Акредитиви по своїй природі являють собою угоди, відособлені від договору купівлі-продажу та інших договорів, на яких вони можуть ґрунтуватися. Для банку це значить, що він перевіряє документи незалежно від товарної угоди, яка лежить в основі акредитиву.

Якщо банк відкрив акредитив, то єдиною умовою для початку виконання його платіжного зобов'язання є подача в строк документів у відповідності до умов акредитиву. Акредитиводавець не може більше перешкодити сплаті документів на тій підставі, що нібито поставка товарів чи інші дії бенефіціара по виконанню контракту були здійснені не у відповідності до договору.

Бенефіціар не повинен безумовно приймати акредитив. Акредитив вважається акцептованим ним, якщо він подає необхідні документи в строк до банку-кореспонденту чи банку, що відкрив акредитив.

Якщо в акредитиві помічено невідповідність бенефіціар повинен негайно пред'явити претензії безпосередньо покупцю і вимагати від нього внести відповідні виправлення (зміни) через банк-емітент. При згоді покупця і банку (ів) - учасника (ів) зі змінами у акредитиві, він набуває юридичної сили.

Тому включення до акредитиву лише необхідних даних дозволяє уникнути багатьох махінацій та затримок. Занадто детальний опис товарів не надає імпортеру додаткової надійності, а лише збільшує кількість даних, що необхідно перевірити, а відповідно і джерела помилок.

Експортер завжди має можливість не вдатися до акредитиву і дозволити завершитись його строку дії. Йому навіть не потрібно інформувати про це імпортера чи банки-учасники. Акредитив втрачає силу, якщо банк не подав ніяких документів до дати завершення строку дії акредитиву.

Фаза 3: Використання акредитиву.

Третя фаза є завершальною - товар поставляється і виконуються умови акредитива. Експортер відвантажує замовлений товар і надає банку документи на оплату.

Експортер в строк відправив товар чи надав послугу. Документи, необхідні у відповідності з акредитивом, підготовлені. Перед тим, як експортер подасть документи до банку, він повинен обов'язково переконатися, що вони по всіх пунктах відповідають акредитиву.

Всі необхідні документи повинні бути в наявності (повнота), вони не повинні порушувати умов акредитиву (правильність), ні суперечити один одному, оскільки банк при прийнятті рішення про прийняття чи неприйняття документів чітко притримується принципів жорсткого дотримання документів та строків.

Загальним для всіх видів акредитивів є таке:

  • а) за угодою між продавцем і покупцем, що зафіксована в договорі купівлі-продажу, перший сплачує купівельну ціну через банк (звичайно за місцеперебуванням продавця) проти наданих документів - як правило, і транспортних;
  • б) виконуються інші передбачені в акредитиві умови, які банк довів до відома продавця. За надання документів банк сплачує купівельну ціну і, залежно від умов акредитиву, платить проти документів або з розстрочкою, або шляхом акцепту (негоціації) переказного векселя, виставленого продавцем.

На рис. 10.2 зображено, як виконується розрахунок у формі документарного акредитиву.

У практиці міжнародних розрахунків розрізняють такі основні форми акредитива:

Відкличний акредитив у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом за вказівкою сторони, яка дала наказ на відкриття акредитива навіть без попереднього повідомлення бенефіціара. Відкличний акредитив не утворює ніякого правового платіжного зобов'язання банку.

Безвідкличний акредитив дає бенефіціару високий ступінь гарантії того, що його поставки і послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива. Безвідкличний акредитив, якщо надані документи й додержані всі його умови, є твердим зобов'язанням платежу банку-емітента. Для змінення та анулювання умов безвідкличного акредитива обов'язково необхідна згода як бенефіціара, так і відповідальних банків.

З погляду додаткових зобов'язань, безвідкличні акредитиви поділяються на:

  • - безвідкличний непідтверджений акредитив - банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитиву й не бере ніякого зобов'язання платежу. У цьому разі він не бере ніякого власного зобов'язання щодо платежу і, таким чином, не зобов'язаний його проводити по документах, які надані бенефіціаром, за свій рахунок;
  • - безвідкличний підтверджений акредитив - банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив і в такий спосіб зобов'язується здійснити платіж за документами, що відповідають акредитиву, які подано вчасно.

Рух грошей та документів за акредитивної угоди

Рис. 10.2. Рух грошей та документів за акредитивної угоди

Документарні акредитиви можуть бути покритими і непокритими.

Непокритими вважаються такі акредитиви, які підтверджуються банками без попередньо зарезервованих ними коштів клієнтів на своїх рахунках для оплати товару (послуги) за акредитивом.

Покритими вважаються акредитиви, при відкритті яких банк-емітент попередньо надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття), що належать імпортеру, на суму акредитива на термін дії зобов'язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для платежів за акредитивом. Покриття може надаватися кількома способами:

  • - кредитуванням на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку в банку-емітенті або іншому банку;
  • - наданням виконуючому банку права списати всю суму акредитива з рахунку банку-емітента, що ведеться в ньому;
  • - відкриттям банком-емітентом страхових депозитів або депозитів покриття у виконуючому банку.

Класифікація акредитиві здійснюється за наступними ознаками.

  • 1. За способом використання акредитиви поділяються на документарні (товарні) та грошові (циркулярні):
    • - документарні (товарні) використовуються для розрахунків за товари та послуги при наданні обумовлених в акредитиві документів;
    • - грошові (циркулярні) - це такі акредитиви, виплата за якими не обумовлена наданням документів.
  • 2. За формою акредитиви поділяються на документарні акредитиви та акредитивні листи.

У більшості країн терміни "документарний акредитив" та "комерційний акредитивний лист" - синоніми. Ллє, наприклад, у США, Великобританії та Китаї, а також у закордонних відділеннях найбільших банків Англії та США технологічні процеси та можливості акредитивних листі суттєво відрізняються від запропонованих документарними акредитивами.

Розрахунки у формі акредитивних комерційних листів повинні бути погоджені сторонами у контракті купівлі-продажу.

Особливість акредитивних комерційних листів полягає у тому, що вони направляються не банку в країні продавця, а безпосередньо бенефіціару. При цьому банк у країні продавця може використовуватися лише як проміжна інстанція. Бенефіціар після відправлення товару та отримання усіх необхідних, передбачений у акредитивному листі, документів може або передати їх банку, обраному на свій розсуд, або направити для сплати безпосередньо банку, який виписав акредитивний лист.

Експортер, який погодився на розрахунки з використанням акредитивних листів повинен прийняти до уваги, що йому не буде відмовлено у акцепті тратт банком його країни лише у тому випадку, якщо акредитивний лист виписаний солідним (першокласним) банком та його гарантія купити виставлені тратт вважатиметься іншими банками достатньою.

Суб'єктам господарської діяльності України можна порекомендувати погоджуватися на розрахунки за акредитивними листами лише за умови, що акредитивні листи виписуватимуться банками-кореспондентами Національного банку України та іншими першокласними іноземними банками, платоспроможність яких не викликає сумніву, а також з урахуванням того, що така форма розрахунків здійснюватиметься обома сторонами на принципах взаємності.

  • 3. За способом повідомлення бенефіціара про відкриття акредитиви поділяються на:
    • - прямо авізовані та авізовані через авізуючий банк;
    • - попередньо авізовані.

Прямо авізовані акредитиви банк емітент направляє безпосередньо бенефіціару без втручання іншого банку. Бенефіціар у свою чергу повинен звернутися з вимогами до закордонного банку, що його обслуговує. Ця форма авізування має ряд недоліків, характерних при розрахунках. Перш за все, бенефіціар не має необхідних умов для контролю справжності акредитиву, більше того, ще ускладнює процес з'ясування платоспроможності банку-емітента.

Акредитиви, які направляються безпосередньо бенефіціару, тобто втручання іншого банку, використовуються підробниками документації навіть щодо банків, які є досить надійними та мають досконалу технічну базу. Експортер, котрий бажає захистити себе від подібної практики, повинен вимагати авізований акредитив або підтверджений банком у його власній країні.

Авізований акредитив - це акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб сповістити бенефіціара про відкриття акредитиву без будь-якого зобов'язання як із боку авізуючого банку, так і з боку банку-емітента.

4. За ступенем гарантованості оплати сум, які мають бути сплачені експортеру, акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні.

Відкличний акредитив - це акредитив, який може бути в будь-який час змінений, або відкликаний (анульований) банком-емітентом за дорученням імпортера, що доручив банку-емітенту відкрити цей акредитив, без обов'язкового повідомлення бенефіціара.

Оскільки відкличний акредитив не створює додаткових зобов'язань імпортера в частині оплати куплених ним товарів, експортери не вважають його достатньою гарантією і у зовнішньоторговельних розрахунках він використовується досить рідко. У випадку, коли імпортер та експортер усе ж таки дійдуть згоди щодо використання у міжнародних розрахунках відкличного акредитиву, останній може бути використаний як інструмент, який завдяки своїй простоті, точності та невеликій вартості порівняно з відкличним акредитивом забезпечить:

  • - платіж у встановлені терміни, роблячи зручнішим управління грошовими ресурсами продавця;
  • - контролювання банком розпоряджень продавця, що стосуються документів про відправку товару.

Юридичне зобов'язання банку-емітента, який відкрив безвідкличний акредитив, не може переглядатися у межах встановленого терміну дії без згоди всіх зацікавлених сторін (покупця, його банку та продавця). Однак, слід зазначити, що у цій конструкції відсутній прямий зв'язок між покупцем та продавцем. Справді, лише торговельний контракт пов'язує їх та накладає зобов'язання на експортера за поставку товару, а на імпортера - за оплату цього товару.

5. За наявністю або відсутністю підтвердження за акредитивом з боку авізуючого або іншого банку акредитиви поділяються на підтверджені та непідтверджені.

Безвідкличний акредитив може бути авізований бенефіціару через інший банку без будь-якої відповідальності з боку авізуючого банку. Разом з тим безвідкличний акредитив за дорученням банку-емітента може бути підтверджений іншим банком (безвідкличний підтверджений акредитив). Банк, який підтвердив акредитив, зобов'язаний перед бенефіціаром своєчасно здійснити обумовлені акредитивом платежі. Тому підтвердженим може бути тільки безвідкличний акредитив.

Таким чином, підтверджений безвідкличний акредитив - це акредитив, за яким банк-емітент звертається з проханням до іншого банку (досить часто - до авізуючого банку) взяти безпосередню участь у операції шляхом надання свого власного зобов'язання до безвідкличного зобов'язання банку-емітента. Підтверджуючий банк зв'язаний з банком-емітентом. Останній повинен здійснити рамбурс на банк, який робить підтвердження, якщо той здійснив платіж. Безвідкличний підтверджений акредитив дає експортеру ту перевагу, що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, але й банк, який підтвердив акредитив. Якщо акредитив підтверджено іншим банком, експортер отримує додаткові гарантії від деяких ризиків, які не можуть бути забезпечені банком-емітентом (наприклад, ризиків, пов'язаних із забороною в країні імпортера виплати іноземної валюти за торговельним зобов'язанням).

Англійські банки та банки деяких інших держав практикують відкриття у себе безвідкличних акредитивів з одночасним їх підтвердженням. При цьому мається на увазі, що експортер у даному випадку отримує додаткові гарантії, однак таке підтвердження не має нічого спільного з "Уніфікованими правилами" та практикою більшості країн. Відповідно до "Уніфікованих правил" безвідкличний акредитив, підтверджений банком-емітентом, може розглядатися просто як безвідкличний акредитив. Тому, якщо український експортер хоче отримати додаткові гарантії за акредитивом, він повинен вказати в контракті, яким банком (своєї або третьої сторони) цей акредитив повинен бути підтверджений.

Якщо уповноважений банк не є кореспондентом банку-емітента, в платіжних умовах контракту доцільно вказувати рамбурсуючий банк, який розташований у країні валюти платежу та є кореспондентом цього уповноваженого банку. При використанні рамбурсних інструкцій акредитив повинен містити інформацію про те, що рамбурс здійснюється згідно з "Уніфікованими правилами" для рамбурсів за документарними акредитивами, розробленими та затвердженими Міжнародною торговою палатою, (публікація МТП № 25). У деяких випадках українські банки можуть підтверджувати акредитиви банків кореспондентів, які мають стабільне фінансове становище та з якими вже е позитивний досвід співпраці у різних галузях банківських діяльності. Такі акредитиви можуть підтверджуватися у межах лімітів та правил, встановлених банком. При цьому під правилами підтвердження акредитивів мається на увазі дотримання таких умов:

  • - при акредитиві на експорт як виконуючий банк необхідно вказувати уповноважений український банк;
  • - рамбурсні інструкції повинні передбачати якнайшвидше надання уповноваженому банку покриття. Тобто банк-емітент при відкритті акредитива мусить надати право дебетувати свій рахунок в українському банку, якщо такий є, або право рамбурсу на один із банків-кореспондентів (з яким український банк має позитивний досвід співробітництва), або повинен перерахувати попередньо валютне покриття;
  • - при акредитивах на імпорт (для оперативнішого виконання акредитивної операції) українським банкам, при отриманні підтвердження за конкретним акредитивом від зарубіжного 6анку-ко-респондента, необхідно керуватися законодавством конкретної країни, яке регулює здійснення експортно-імпортних операцій.

Так, згідно з практикою роботи ряду іноземних банків (зокрема швейцарських та англійських) до надання їхнього підтвердження необхідно не тільки депонувати кошти за акредитивом у підтверджуючому іноземному банку, але й підписати заставну угоду. Ліберальнішим стосовно цього є валютне законодавство Німеччини. При взаємодії з найнадійнішими українськими банками такі авторитетні німецькі банки, як "Дойчебанк", "Коммерцбанк" у ряді випадків надають своє підтвердження за відкритими українськими банками акредитивами навіть без грошового покриття.

Непідтверджений акредитив - це акредитив, який не містить зазначеного вище зобов'язання. У цьому випадку авізуючий банк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття акредитива та платить лише у тому випадку, коли банк-емітент перерахує йому відповідну суму.

  • 6. За валютою платежу акредитиви поділяються на такі, що сплачуються:
    • - у національній валюті бенефіціара;
    • - у національній валюті імпортера;
    • - у третій валюті.
  • 7. За характером платежу у зв'язку з можливістю / неможливістю здійснювати часткові поставки продукції акредитиви поділяються на подільні та неподільні.

Подільним акредитивом передбачається виплата експортеру відповідно до контракту сум після кожної часткової поставки.

Неподільним акредитивом передбачається, що уся сума, яка належить експортеру, буде сплачена після завершення поставок або після останньої часткової поставки. Такий акредитив використовується зазвичай при постачанні окремими партіями обладнання, технологічно тісно пов'язаного, тобто коли не поставка однієї або кількох партій робить неможливим використання обладнання, яке надійшло раніше. Неподільний акредитив, таким чином, захищає інтереси імпортера.

  • 8. За місцем та суб'єктом виконання акредитиви поділяються на такі, що:
    • - виконуються банком емітентом у країні імпортера;
    • - виконуються авізуючим або підтверджуючим банком у країні бенефіціара;
    • - виконуються за участю третьої сторони.

У тих випадках, коли виконуючим банком є банк-емітент, строк дії акредитиву закінчується у країні банку-емітента, і акредитив сплачується тільки після отримання та перевірки документів, необхідних для розкриття акредитиву.

У випадку, коли виконуючим банком є авізуючий банк, можливі декілька видів оплати документів залежно від того, який спосіб оплати зазначено в умовах контракту.

9. Залежно від виду зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарської діяльності (експорту чи імпорту товарів та послуг) акредитиви поділяються на акредитиви на імпорт та акредитиви на експорт.

Акредитиви на імпорт - використовуються для розрахунків за імпортовані іноземними фірмами товари та надані послуг і відкриваються українськими банками за дорученням українських фірм-імпортерів.

Акредитиви на експорт - використовуються для розрахунків за експортовані інофірмами товари та надані послуги і відкриваються іноземними банками за дорученням іноземних фірм імпортерів.

У розрахунках за український експорт акредитиви відкриваються, як правило, іноземними банками з авізуванням їх через українські банки. Найвигіднішим у цьому випадку є призначення виконуючим банком уповноваженого українського банку.

При розрахунках за імпорт доцільно використовувати акредитиви, якими передбачено платіж в українському банку-емітенті проти документів, що надходять від іноземного експортера. Це дає змогу запобігти можливому заморожуванню валютних коштів суб'єктів господарської діяльності України та банків на рахунках в іноземних банках для наступних платежів за акредитивами.

Одним із видів імпортних акредитивів є транзитні акредитиви. Вони можуть авізуватися, підтверджуватися та виконуватися уповноваженими банками за дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають ці акредитиви в інших країнах. Як правило, транзитні акредитиви авізуються за рахунок іноземного банку-емітента, який також сплачує комісійні та інші витрати авізуючого банку. Підтвердження та виконання транзитних акредитивів доцільно здійснювати тільки в особливих випадках, наприклад, за умови надання уповноваженому українському банку з боку банку-емітента попереднього валютного покриття.

  • 10. За способом виконання акредитиви поціляються на такі, що виконуються:
    • - шляхом платежу за пред'явленням;
    • - шляхом акцепту;
    • - шляхом платежу з відстрочкою;
    • - шляхом негоціації.

Платіж за пред'явленням здійснюється, як правило, авізуючим або підтверджуючим банком у країні експортера при наданні відповідних фінансових та комерційних документів. Такий спосіб виконання акредитиву дає змогу експортеру отримати платіж одразу після надання відповідних документів до банку-платника.

Акредитиви, які виконуються шляхом акцепту. При акцептуванні акредитиву надається також вексель. Незалежно від того, на кого виставлено вексель, банк-емітент, а за необхідності - підтверджуючий банк зобов'язуються акцептувати та здійснити платіж у зазначений строк.

Перший варіант є найсприятливішим для експортера: авізуючий банк або підтверджуючий банк після пред'явлення необхідних документів у його касах акцептує тратту.

Другий варіант: акцепт банком-емітентом, який акцептує тратту після отримання документів та визнання їх відповідно до умов акредитиву.

Третій варіант - найменш сприятливий для експортера - акцепт наказодавцем.

Акредитиви, які виконуються шляхом платежу з відстрочкою. Вибір між відстроченим платежем та акцептом обумовлюється головним чином звичаями та законодавством країни-експортера. Наказодавець може уникнути оплати мита та митних зборів на цінні папери ряду країн, якщо вибрав відстрочений платіж замість акцепту. При цьому способі виконання платежу банк-емітент та підтверджуючий банк (якщо акредитив підтверджений) зобов'язаний здійснити платіж у визначений термін.

Акредитиви, які виконуються шляхом негоціації. За такої форми виконання акредитиву (використовується у США, Китаї та англомовних країнах) банк-емітент зобов'язується платити експортеру за пред'явленням або шляхом акцепту, але передбачається також можливість негоціації (переговорів). Як правило, банк-емітент відправляє листа безпосередньо на адресу бенефіціара, де передбачається:

  • - термін дії для негоціації у країні бенефіціара;
  • - уточнення про добропорядність ("Bona fide"), за яким банк-емітент зобов'язується платити пред'явнику акредитива з доданими до нього оформленими належним чином документами.

На практиці банк-емітент для передачі акредитива бенефіціару досить часто використовує послуги банку-кореспондента, якому відводиться допоміжна роль при пересиланні акредитиву та засвідченні підписів, зазначених в акредитиві, і який не отримує повноваження на здійснення платежів. При виконанні акредитива бенефіціару не обов'язково звертатися до банку.

Н. Залежно від наявності депонованих грошових коштів у підтверджуючому банку акредитиви поділяються на покриті та непокриті.

Покритими вважаються такі акредитиви, при відкритті яких банк-емітент попередньо надає у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитиву на строк дії зобов'язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для виплат за акредитивом.

- Валютне покриття може надаватися шляхом:

кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку у банку-емітенті або іншому банку;

  • - надання виконуючому банку права на списання всієї суми акредитиву з кореспондентського рахунку, відкритого у нього банком-емітентом у момент отримання акредитиву до виконання;
  • - відкриття банком-емітентом у виконуючому банку депозитів покриття або страхових депозитів.

Непокритими вважаються такі акредитиви, при виставленні яких банк не депонує кошти клієнта на окремому рахунку і відповідно не надає попередньо у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття).

12. Залежно від наявності других бенефіціарів акредитиви поділяються на переказні (трансферабельні) та непереказні.

У статті 48 "Уніфікованих правил" дається таке тлумачення переказного акредитиву:

А. Переказним (трансферабельним) є акредитив, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) має право уповноважити банк, що здійснює платіж, платіж з відстрочкою платежу, акцепт чи негоціацію, або будь-який банк, уповноважений негоціювати переказуючий банк, на те, щоб акредитивом могли користуватися повністю або частково одна чи декілька інших осіб (другі бенефіціари).

Б. Акредитив може бути переказано тільки тоді, коли він прямо означений банком-емітентом як "переказний" ("трансферабельний"). Такі терміни, як "подільний", "дрібний", "перепоступлений" та "передаваний", не роблять акредитив переказним.

В. Якщо інше не обумовлено в акредитиві, трансферабельний акредитив може бути передано тільки один раз. Відповідно акредитив не може бути переказано за дорученням другого бенефіціара наступному, третьому бенефіціару..."

Таким чином, переказний (трансферабельний) акредитив надає бенефіціару право давати розпорядження банку, який здійснює оплату, акцепт або купівлю тратт (документів), передавати акредитив повністю або частинами одному або кільком третім особам (другим бенефіціарам). Другі бенефіціари не мають права подальшого переказу трансферабельного акредитива. Права за акредитивом передаються для того, щоб постачальник міг профінансувати субпостачальника (субпостачальників) за рахунок коштів за акредитивом. Частини трансферабельного акредитиву можуть бути переказані окремо, якщо часткові відвантаження не заборонені умовами акредитиву. Трансферабельний акредитив частіше використовується у межах однієї країни. Право на переказ акредитива в іншу країну повинно вказуватися в його умовах. Український імпортер може відмовитися від такої вказівки на тій підставі, що він не знає субпостачальників і перед ним відповідає за умовами контракту тільки безпосередньо постачальник.

У свою чергу акредитив, який не можу бути використаний другим (и) бенефіціаром (бенефіціарами) є непереказним акредитивом. 13. Спеціальні форми акредитивів.

Компенсаційний акредитив. Компенсаційний акредитив має багато схожого з трансферабельним, але існують також і суттєві відмінності. При трансферабельному акредитиві виставляється лише один акредитив, який потім переказується першим бенефіціаром (посередником) другому бенефіціару. При компенсаційному акредитиві використовуються два акредитиви.

Перший акредитив (основний акредитив) за дорученням іноземного покупця виставляється банком покупця, де посередник виступає у ролі бенефіціара.

Другий акредитив за дорученням посередника виставляється банком посередника, до справжній постачальник товарів виступає у ролі бенефіціара

Компенсаційні акредитиви не відображені в "Уніфікованих правилах". Слід зазначити, що посередник та його банк будуть домагатися виконання постачальником умов другого акредитива таким чином, щоб посередник, у свою чергу, мав можливість виконати належним чином умови першого (основного) акредитива. При компенсаційному акредитиві посередник звертається з дорученням до свого банку про прийняття основного акредитива. Тому банк-емітент для виставлення другого акредитива прагне впевнитися, що платіж за основним акредитивом буде здійснено належним чином. Отже, найоптимальнішим є такий варіант, коли основний акредитив є підтвердженим безвідкличним акредитивом.

Умови основного акредитива можуть бути схожими з умовами другого акредитива, за винятком того, що:

  • - ціна за одиницю та за весь товар за основним акредитивом повинна бути нижчою, ніж за другим акредитивом;
  • - дата відправки товарів за основним акредитивом повинна передувати даті відправки за другим акредитивом;
  • - дата закінчення строку платежу за основним акредитивом повинна бути передувати відповідній даті за другим акредитивом.

Якщо основний акредитив відкрито в одній валюті, а другий акредитив - в іншій, необхідно, щоб банк-емітент другого акредитива своєчасно сповістив українського посередника про тенденцію зміни курсу валюти основного акредитива відносно валюти другого акредитиву. Це потрібно для того, аби український посередник мав можливість вжити заходів в умовах несприятливої зміни біржового курсу.

Зустрічний акредитив. Зустрічні акредитиви схожі з компенсаційними (back-to-back) за винятком того, що при зустрічному акредитиві банк-емітент для другого акредитива не приймає перший (основний) акредитив як "забезпечення". Замість цього банк отримує інструкції дебетувати рахунок експортера (посередника) за всіма платежами, які здійснюються за другим акредитивом. Перший (основний) акредитив використовується як потенційне джерело надходження грошових коштів на рахунок експортера (посередника).

Резервний акредитив ("стенд-бай"). Резервні акредитиви, або акредитиви "стенд-бай" (Stand-by letter of credit), які інколи ще називають чистими, є спеціальними видами акредитивів і за своєю суттю більше тяжіють до банківської гарантії. Практика використання таких акредитивів зародилася у США, оскільки банки цієї країни відповідно до діючого законодавства не можуть надавати гарантії у чистому вигляді. На відміну від документарних акредитивів, які забезпечують, перш за все, інтереси експортера, резервний акредитив як інструмент забезпечення платежів є значно гнучкішим та універсальнішим.

Так резервний акредитив може використовуватись і як документарний акредитив, і для додаткового забезпечення платежів на користь експортера (скажімо, при розрахунках у формі інкасо або банківського переказу). Але такий акредитив (як аналог авансової гарантії або гарантії виконання) може виступати і як забезпечення повернення раніше виплаченого імпортером (замовником) авансу або виплати неустойок та штрафів на користь імпортера при неналежному виконанні експортером контракту. Таким чином, резервний акредитив (як і банківську гарантію), на відміну від документарного акредитиву можна віднести до непрямого забезпечення платежу. Такий акредитив може бути реалізовано лише у тому випадку, якщо наказодавець резервного акредитиву не виконає свої зобов'язання. Резервні акредитиви отримали велике поширення у міжнародній практиці. Тому вони також стали предметом уніфікації та підпорядковуються "Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів" (у редакції 1993 року). Із цієї позиції резервні акредитиви мають певні переваги порівняно з банківськими гарантіями, які підпорядковуються національному законодавству. Оскільки резервні акредитиви належать до категорії незабезпечених кредитів, більшість банків виставляє їх за дорученням тих клієнтів, які мають у них свої рахунки.

Слід також зазначити, що є фінансова і комерційна моделі акредитива "стенд-бай":

Фінансова модель акредитива "стенд-бай" фактично розглядається як міжнародна гарантія, в той час як комерційний "стенд-бай" може розглядатися як гарантія за документарним акредитивом. При характеристиці фінансової моделі акредитива "стенд-бай" як міжнародної гарантії, що адресована бенефіціару, необхідно акцентувати увагу на кількох особливих моментах.

Акредитив з "червоним застереженням" - застосовується як метод фінансування до відвантаження товару. Він передбачає виплату відповідної суми авансу.

Револьверний акредитив застосовується тоді, коли покупець віддає розпорядження поставляти замовлений товар частинами через відповідні проміжки часу (договір про поставки партіями).

Револьверний (поновлюваний) акредитив використовується для забезпечення регулярних постачань. Акредитив може відновлюватися як щодо суми, так і стосовно терміну дії, що вказується в "револьверному застереженні" тексту акредитива. Так, наприклад, у тексті акредитива може бути зазначене таке: "сума 100000 тричі поновлювана до загальної суми в 300000" чи "сума 100000 тричі поновлювана першого числа кожного місяця до загальної суми 300000, невикористана частина не переходить у наступну місячну квоту". Револьверні акредитиви можуть бути кумулятивними (коли невикористана частина квоти додається до наступної частини акредитива) чи некумулятивними (коли невикористана частина квоти анулюється).

Для полегшення складання акредитивного доручення банки дають імпортерові спеціальний бланк заяви на відкриття акредитива.

Бланк заяви на відкриття акредитива заповнюється наказодавцем акредитива щонайменше у трьох примірниках. У заяві вказуються всі необхідні реквізити: номер рахунку клієнта; номер поточного рахунку; форма акредитива (відкличний чи безвідкличний); сума іноземної валюти цифрами та прописом; назва авізуючого банку; назва банку, який виконує акредитив; назва й адреса бенефіціара (іноземною мовою); термін дії акредитива; назва товару; інші реквізити, які строго відповідають умовам контракту.

Усі вказані реквізити перевіряє співробітник відділу імпортних акредитивів банку-емітента при виявленні невідповідностей або певних помилок заява негайно повертається наказодавцеві без виконання із зазначенням мотивів повернення для внесення необхідних корективів.

Якщо існує необхідне покриття угоди або ліміти кредитування і до доручення на відкриття немає ніяких зауважень, то акредитив відкривається. Банк, що відкрив акредитив, у більшості випадків направляє його для авізування у банк-кореспондент, котрий, як правило, перебуває в країні бенефіціара. Лише в особливих випадках повідомлення надсилається безпосередньо на адресу бенефіціара. Покупець отримує повідомлення про виконання як підтвердження відкриття акредитива.

Для експортера та імпортера процедура використання акредитива являє собою багатоетапний процес, який складається з цілої низки перевірок та дій. Після того як експортер у строк відправив товар або надав відповідні послуги, він ретельно перевіряє відповідність документів умовам акредитива.

Принцип строгої відповідності документів означає, що банк мусить ретельно перевіряти відповідність тексту поданих документів тексту умов акредитива і може робити платіж тільки проти документів, відповідних акредитиву.

Принцип суворого дотримання термінів вимагає, щоб указана в акредитиві дата закінчення терміну для подання документів і останній термін відвантаження товарів суворо дотримувались.

Якщо дата закінчення терміну акредитива припадає на вихідні або святкові дні, то термін подання документів подовжується до наступного робочого дня. Разом з тим банки не приймають транспортних документів, у яких указується більш пізня дата їх видачі, ніж дата закінчення терміну акредитива. Останньої дати відвантаження, зафіксованої в акредитиві, таке подовження не стосується, і термін 21 день за акредитивом, який не має кінцевої дати відвантаження, не подовжується.

Під час перевірки поданих бенефіціаром документів співробітниками виконуючого банку можуть бути виявлені розбіжності з умовами акредитива або в їх оформленні. До таких розбіжностей належать;

  • - неправильно оформлені транспортні документи;
  • - відсутність у транспортному документі вказівок про оплату фрахту або інших транспортних витрат;
  • - неправильний розмір суми оплати за акредитивом;
  • - страхування пізніше дати відвантаження товару;
  • - характеристика товару в рахунку не відповідає умовам акредитива;
  • - вага і ціна товару, що вказані в документах, не відповідають умовам акредитива.

Виконуючий банк не може взяти такі документи до виконання. Документи повертаються бенефіціару на доопрацювання для переоформлення у супроводі спеціального листа, в якому вказуються всі виявлені розбіжності.

На практиці використовуються три основні альтернативні варіанти рішення:

  • - банк-кореспондент повідомляє банку-емітенту по телексу про невідповідність і просить його все ж дозволити здійснити оплату;
  • - банк-кореспондент пропонує бенефіціару відправити документи в банк-емітент на інкасо. У цьому разі покупець, сплативши вартість товару, стає володарем документів;
  • - банк-кореспондент може оплатити документи "умовно". Якщо покупець або банк-емітент не заявить про свою готовність оплатити документи, які мають недоліки, бенефіціар зобов'язаний повернути суму акредитива банку (включаючи комісійні витрати і відсотки). І

Банк-емітент має право виставити претензію виконуючому банку щодо розбіжностей у документах і вимагати повернення сплаченої бенефіціару суми. Виконуючий банк зобов'язаний тримати документи і надавати їх у розпорядження банку-емітента до повної оплати поданих документів або до зняття застережень щодо виплати. Банк-емітент втрачає право виставляти будь-які претензії з боку наказодавця акредитива, які виникають через розбіжності в документах.

Акредитивна форма розрахунків при здійсненні міжнародних операцій є найскладнішою і дорогою. За кожну операцію за акредитивом, а також за підвищені кредитні ризики банки беруть комісію вищу, ніж при інших формах розрахунків. Банки використовують спеціально встановлені тарифні ставки комісійних зборів та поштово-телеграфних витрат, а також витрат за користування системою SWIFT.

Українські та російські банки використовують такі види комісійних, як:

  • - попереднє авізування акредитива;
  • - авізування документарного акредитива;
  • - відкриття і підтвердження акредитива;
  • - переказ трансферабельного акредитива;
  • - платежі, негоціація, перевірка, прийняття і відправлення документів;
  • - зміна умов акредитива;
  • - акцепт тратт;
  • - поштово-телеграфні витрати;
  • - витрати за відправлення повідомлень по системі SWIFT.

При нарахуванні комісійних за здійснення тих чи інших операцій співробітник відділу імпортних акредитивів користується відповідною ставкою, яка вказана в збірнику комісійних тарифів. Такі збірники надсилаються на адреси всіх іноземних банків, які є кореспондентами домашніх банків, щоб працівники іноземних банків могли перевірити правильність нарахованих комісійних. Іноземні банки-кореспонденти надсилають на адресу домашніх банків збірники тарифів комісійних зборів, які вони застосовують у себе.

Нараховуючи комісійні за операції, спеціалісти банків повинні звертати особливу увагу, за чий рахунок сплачуються витрати - за рахунок бенефіціара чи за рахунок наказодавця акредитива. У випадку, коли згідно з умовами контракту й акредитива передбачається оплата всіх витрат за рахунок наказодавця акредитива, витрати обох банків (банку-емітента і банку-ремітента) відносять на рахунок наказодавця акредитива.

Використання акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом - "Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів", який розроблено Міжнародною торговельною палатою (МТП) у Парижі. Ці правила періодично (один раз у вісім-десять років) переглядаються, доповнюються і змінюються виходячи з тенденцій розвитку міжнародної торгівлі і розрахунків, упровадження нових способів передання інформації, прискорення перевезення вантажів тощо. Сьогодні діє редакція Правил від 1993 р. (публікація МТП № 500).

Уніфіковані правила визначають поняття і види акредитивів, способи і порядок їх виконання та передання, зобов'язання і відповідальність банків, вимоги до поданих за акредитивами документів та порядок їх надання, інші питання, що виникають у практиці розрахунків за акредитивами, дають тлумачення різних термінів.

Правила є обов'язковими для банків, які приєдналися до них, та їхніх клієнтів, що здійснюють розрахунки за акредитивами. До документарного акредитива включається застереження про те, що Правила є складовою кожного виду акредитива, який застосовується при розрахунках між контрагентами.

Уніфіковані правила містять опис процедур, обов'язків, зобов'язань і технічних термінів, що значно зменшує трудність при співробітництві з закордонними організаціями. Проте, слід зазначити, що зазначені в уніфікованих правилах процедури є обов'язковими для всіх учасників розрахункових операцій, якщо вони не суперечать державним, федеральним або місцевим законам. Уніфіковані правила з міжнародних розрахунків приймаються Міжнародною торговельною палатою в Парижі і редагуються нею з періодичністю 8-10 років. Редагування уніфікованих правил є об'єктивною необхідністю, продиктованою швидким розвитком, особливо в останні десятиліття, нових технологій і засобів зв'язку, нових видів міжнародних перевезень і т.п., що потребує уточнення понять і термінів, що використовуються при розрахунках за допомогою акредитивів.

Уніфіковані правила і звичаї для акредитивів складаються з 49 статей, що також підрозділяються на сім розділів:

  • 1) загальні положення і визначення (статті 1-5);
  • 2) види акредитивів і повідомлення про них (статті 7-12);
  • 3) зобов'язання і відповідальність (статті 13-19);
  • 4) документи (статті 20-38);
  • 5) інші положення (статті 39-47);
  • 6) трансферабельний акредитив (стаття 48);
  • 7) переуступка виторгу (стаття 49).

Основні положення, що визначаються уніфікованими правилами і що стосуються роботи банків по акредитивах такі.

Насамперед, акредитив являє собою зобов'язання банку здійснити оплату на користь експортера при дотриманні останнім всіх умов акредитива. З вищевикладеного випливає, що банки повинні з розумною старанністю перевіряти документи, що даються експортером із метою визначення відповідності їхньої форми й змісту закладених в умовах акредитива. Відповідність документів умовам визначається банками винятково по їхніх зовнішніх ознаках, банки не несуть ніякої відповідальності за автентичність і юридичне значення будь-яких документів. У випадку, коли з зовнішніми ознаками документи не можна визнані цілком відповідним умовам акредитива, з банків автоматично знімається зобов'язання проводити оплату цих документів. Акредитив по своїй природі представляє угода, відособлена від договору, на якому він може бути заснований, і, отже, банки не зобов'язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є на такий договір посилання. Своєчасність одержання відшкодування, на яке має право банк-платник, знаходиться під відповідальністю банка-емітента.

Таким чином, Уніфікованими правилами і звичаями для акредитивів передбачений повний перелік дій, що можуть або повинні здійснювати банки при обслуговуванні ними розрахунків у формі акредитива. Підвищена ж ступінь відповідальності банків при цьому знижується жорсткими умовами в аспекті строків дій банківських зобов'язань, а також в аспекті вимог до дотримання умови акредитива.

Слід зазначити, що при обслуговуванні акредитивної форми розрахунків за зовнішньоторговельними угодами банки керуються ще одним комплексом міжнародних нормативів, зробленим Міжнародною торговельною палатою, що регулює базисні умови постачання продукції від експортера до імпортера Зазначені нормативи в останній редакції були випущені в 1990 році за назвою "инкотермс-90. Умови постачання продукції закріплюються продавцем і покупцем у договорі, а далі відбиваються на умовах акредитива за типологією, визначеною в зазначених правилах. При перевірці банком документів і прийнятті ним рішення про відповідність їхнім умовам акредитива, виконання експортером умов постачання продукції імпортеру визначається згідно транспортних документів, базуючись на положеннях, закріплених у правилах "Інкотермс".

На сьогоднішній день, відповідно до чинного законодавства, із метою забезпечення своєчасного і якісного проведення розрахунків за зовнішньоторговельними контрактами, сторонами яких є суб'єкти підприємницької діяльності України, акредитивні розрахунки повинні здійснюватися відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для акредитивів. Вимоги уніфікованих правил повинні враховуватися суб'єктами підприємницької діяльності при укладанні контрактів. У протилежному випадку такі зовнішньоекономічні договори можуть бути у встановленому порядку визнані недійсними.

Як уже було зазначено, уніфіковані правила в кожній окремій країні приймаються до виконання в рамках норм національного законодавства. 6 Україні основними нормативними документами, що регулюють міжнародні розрахунки, є такі:

  • 1. Закон України "Про банки і банківську діяльність".
  • 2. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
  • 3. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
  • 4. Інструкція Національного банки України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті по експортно-імпортних операціях на умовах відстрочки платежів або постачання".

При здійсненні будь-якої операції комерційні банки керуються, у першу чергу Законом "Про банки і банківську діяльність". Відповідно до статті 3 цього закону, банки можуть здійснювати розрахунки з доручення клієнтів, банків-кореспондентів і вести їхні рахунки. Стаття 32визначає, що банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених у міжнародній банківській практиці.

Україна як самостійна держава встановлює зовнішньоторговельні й інші економічні зв'язки з закордонними країнами через свої органи й уповноважені організації. Режим здійснення валютних операцій і пов'язаних із ними міжнародних розрахунків на території країни, повноваження державних органів і функції банків і інших кредитно-фінансових установ України, права й обов'язки суб'єктів валютних відношень установлюються Декретом Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і контролю". Декрет відзначає, що єдиним законним засобом платежу на території України, що приймається без обмежень, є валюта України. Порядок вивозу, переказ і пересилка через кордон і за кордон резидентами і нерезидентами, розрахунки між ними в межах торгового обороту здійснюються в іноземній валюті тільки через уповноважені банки, Для здійснення валютних операцій НБУ видає генеральні (на здійснення валютних операцій на весь період дії режиму валютного регулювання) і індивідуальні (на здійснення разових валютних операцій) ліцензії. Здійснення комерційними банками операцій із валютними цінностями без одержання ліцензії призводить до застосування в такі банки санкцій у виді штрафів, або, при повторному виявленні порушення, що розглядається, виключення їх із Республіканської книги реєстрації банків.

Міжнародні розрахунки за комерційними договорами здійснюються уповноваженими банками, як правило, у ВКВ, а також у валюті з обмеженою конвертованістю і розрахунковій валюті клірингових рахунків, відповідно до умов міждержавних і міжбанківських договорів. Уповноважені банки можуть здійснювати міжнародні розрахунки у формі акредитива, інкасо, банківського переказу й в інших формах, що мають місце в міжнародній банківській справі. Вибір конкретної іноземної валюти і форми розрахунків по зовнішньоторговельних контрактах визначається угодою сторін і фіксується в умовах контракту.

 
<<   ЗМІСТ   >>