Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Філософія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Людина як мікрокосмос

Антропоцентризм, бачення людини як мікрокосмосу, як мети філософських збагнень, звернення до внутрішнього світу людини притаманні із самого початку українській філософії. Кирило Туровський у "Слові про розслабленого" в вуста Ісуса Христа вкладає таке звертання до людини: "Тобі всю тварину в услужіння створив. Небо і земля тобі служать: ти вологою, а це плодами. Заради тебе сонце світить, гріє, і місяць із зірками ніч висвітлює! Для тебе хмари землю дощем напувають, і земля в службу тобі зрощує всяку траву насінну і дерево плідне! Заради тебе ріки приносять рибу, а пустелі харчують звірів"'.

Антропологія цього періоду ґрунтується на головній тезі: людина створена богом, вона складається з духовних і тілесних начал. Проблема взаємозв'язку душі і тіла в людині є однієї із центральних у філософії Київської Русі. Никифор, митрополит Київський, наприклад, вважав, що між душею і тілом іде постійна ворожнеча: плоть противиться духу, дух - плоті. Довершеним Никифор визнає такий стан, коли дух панує над плоттю, приборкує тілесні страсті. Сама душа створена "божественним натхненням", вона безсмертна, перебуває в голові і володіє трьома силами: "словесною" (розум), "нестямною" (почуття), і "бажаною" (воля). Перше місце серед них, на думку філософа, займає словесна сила, яка "старіша є і вища всіх", вона відрізняє людину від всіх тварин, при її допомозі людина пізнає навколишній світ і бога; вона ж веде людей до гордині і ідолопоклонства. Почуття - "нестямна сила" - зір, слух, нюх, дотик, смак - "слуги" душі, перша з них - зір.

Пріоритет духовного, вічного, над скороминучим матеріальним характерний для світогляду всіх філософів тієї пори. Але одні, Феодосій Печерський, Кирило Туровський, наприклад, доводять його до теорії аскези, необхідності подавления плоті; інші, Володимир Мономах, вважає, що самітництво, аскетизм не єдиний спосіб порятунку душі, що добрими діяннями в миру можна надолужити свій гріх. Феодосій Печерський стверджує, що шлях порятунку лежить через подавления в людині споконвічного властивого йому земного, гріховного, пов'язаного з світом диявола, плотського єства. Служіння Богові повинне проявлятися в "діяльних справах" - у терпінні і стражданні, милостині і любові. Кирило Туровський також зміст людського життя вбачав у повній відмові від мирських, плотських насолод, у відході від суєтного і повсякденного до вічного, тобто до промислів про бога. На цьому заснована його ієрархія людських чеснот, які філософ представляє у вигляді дерева: "Що таке дерево життя? Смиренномудрість, початок якій покаяння... Стовбур того кореня - благовір'я... Від того стовбура багато різних віток, багато адже сказано, видів покаяння: сльози, піст, чиста молитва, милостині, смиренність, во-здихання та інше. Тих віток доброчесний плід: любов, слухняність, покірність, нищелюбіе, - багато шляхів спасіння".

Людина применшується перед особою безмежного Абсолюту - Бога, однак, її малість розглядається не як привід для приниження, а як передумова для розвитку людини. Через усвідомлення своєї гріховності людина стає динамічно спрямованою до морального вдосконалювання. Ідеал людини - це подвижник, борець за віру, страждалець за істину. Традиція морально-загостреного відношення до життя і до самого себе пронизує всю вітчизняну культуру і філософію. Совість, моральна чистота, прагнення творити добро, робити духовні подвиги розглядаються як фундамент особистісної самосвідомості. І сьогодні для нас актуальні слова "Повчання" Володимира Мономаха: "їжі і питву бути без шуму великого, при старших мовчати, мудрих слухати, старшим коритися, з рівними собі і молодшими в любові прибувати, без лукавого наміру розмовляючи, а побільше вдумуватися; не шаленіти словами, не засуджувати мовленням, не багато сміятися, соромитися старших, з дурними жінками не розмовляти: донизу очі тримати, а душу вгору - уникати їх; не ухилятися вчити ласих на владу, ні в що ставити загальне шанування...".

Навчися, віруюча людина, поступати благочестиво, навчися по євангельському слову, "очами керуванню, мови втриманню, розуму смиренності, тіла підпорядкуванню, гніву придушенню, думці чистоту дотримувати, спонукаючи себе до добрих справ Господа заради. Тебе позбавляють - не мсти, ненавидять - люби, переслідують - терпи, хулять - моли, умертви гріх"2.

Ще раз прочитайте два останніх абзаци і виділіть п'ять головних чеснот людини, яки вказали перші книжники Русі. Поверніться до таблиці "Чесноти в історії культури" і заповніть в ній 4-ий стовпець: головні чесноти у вітчизняній культурі.

Прочитайте притчу К. Туровського "Слово про сліпого та кульгавого" і дайте відповіді на такі питання:

ü які морально - філософські проблеми в ній порушені?

ü як ці проблеми ставляться і вирішуються в інших світоглядних концепціях і філософських системах?

ü зверніть увагу на символізм, алегоризм мови давньоруських філософів і спробуйте "розшифрувати" їхні символи.

 
<<   ЗМІСТ   >>