Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Інформаційна політика України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Проблема оптимізації інформаційного прориву України

Отже, розглянемо очевидну проблемність у питанні оптимізації та прискорення інтеграції України в європейський інформаційний простір у таких ключових аспектах:

  • • неможливість відокремлення цього напряму зовнішньополітичної стратегії України від ширшого поля діяльності держави у сфері демократизації суспільних відносин і настільки ж незаперечна доцільність його розгляду на загальному тлі процесів, які відбуваються всередині країни;
  • • безумовно значний і часом вирішальний вплив інформаційної політики всередині Української держави на стан, характер і рівень ставлення до неї європейських партнерів та їхньої готовності сприяти нашому інтегруванню в континентальний інформаційний простір.

Характерно, що на різного роду підготовчих заходах до проведення 7-ї Європейської міністерської конференції з питань засобів масової інформації зарубіжні учасники наголошували на тому, що основну увагу слід приділити широкому колу питань, пов'язаних із захистом інформаційних прав і свобод громадян.

За нових політичних умов Міністерська конференція, зберігай таку змістову орієнтацію, підтвердила стратегічний принцип допущення Української держави на європейський інформаційний простір на засадах рівності й партнерства. При цьому слід ураховувати, що ідея конференції була підтримана Радою Європи, вочевидь, саме в контексті намірів сприяти подоланню такого явища, як порушення конституційних прав і свобод українських громадян на вільне виявлення поглядів і переконань.

Сьогодні можемо констатувати, що в Україні створені необхідні політичні передумови для того, щоб ці свободи і права були забезпечені реально. Тому для українського політикуму важливо не стільки критикувати відомі зловживання попередньої влади, скільки представити власне бачення, позицію, наміри і плани, розраховуючи водночас на відповідні пропозиції практичного характеру віл наших європейських партнерів.

Ретельний аналіз демократичного поступу як такого дає нам можливість вибудувати схему цільових пріоритетів для української влади, реалізація яких, на наш погляд, могла б оптимізувати євро-інтеграційну політику у сфері ЗМІК, що визначається авторами даного дослідження як передумова масштабного, а не спорадичного інтегрування України як держави (а не її окремих представництв і представників, як це було раніше) в єдиний інформаційний простір Європи. Це насамперед:

  • • реальна демократизація суспільних відносин, безумовне дотримання конституційних норм, у тому числі через реалізацію ідей, положень і рекомендацій, висловлених на парламентських слуханнях "Інформаційна політика України: стан і перспективи" (1999), "Проблема інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України" (2001), "Стратегія розвитку національного телерадіоінформаційного простору" (2003) та ін. Останнім часом у суспільстві дедалі чіткіше усвідомлюється необхідність не стільки виявлення й констатації хиб і порушень, скільки збереження й розвитку досягнутих протягом останніх років успіхів та подальшої адаптації законодавчого й політико-правового забезпечення діяльності ЗМІ до європейських стандартів і критеріїв;
  • • формування концептуальних засад і програм державної політики України в інформаційній сфері на засадах верховенства національних інтересів і обстоювання іміджу окремих державних діячів і політиків України саме в такому контексті;
  • • динамізація ринкових реформ у національній економіці як основи наближення українського суспільства до сучасного європейського соціально-економічного рівня життєдіяльності держави й суспільства, що водночас уможливлює належне забезпечення фінансування проектів і програм масштабного входження в європейський інформаційний простір. Першо-завданням тут виступає завершення так званого первісного накопичення капіталу з притаманними йому такими суспільними виразками, як тіньова економіка, політизація бізнесу, залежність останнього від влади поза рамками прийнятих законів, обслуговування інтересів державних та ділових структур, що надають ліцензії на відкриття ЗМІ та (або) фінансово забезпечують їх;
  • • системні заходи, спрямовані на створення політико-правових, фінансово-економічних і суспільних умов для реального подолання корупції. Тим більше, що максимальне прискорення впровадження європейських критеріїв суспільного розвитку України здатне радикально мінімізувати загрози, породжені корупцією як чинником негативного ставлення зовнішнього світу до нашої держави та її керівництва. У сфері ЗМІ слід відмовитися від спорадичності у викритті корупції і корупціонерів, надавши цій формі журналістики постійність і цілеспрямованість. Це має особливе значення з огляду на те, що тривалий час політичний режим в Україні активно (незалежно від того безпосередньо чи опосередковано) залучав журналістів до корупційних діянь, їх опосередкованої підтримки чи якихось форм виправдання корупції;
  • • впровадження принципу рівності всіх громадян перед законом, що вимагає прискореного формування справді незалежної судової влади. Тут має бути цілковита відповідність європейській демократичній традиції, в рамках якої спірні питання вирішуються в суді, без будь-якого тиску інших гілок влади чи ділових структур;
  • • якомога швидше розкриття найбільш гучних кримінальних справ, насамперед тих, що пов'язані з обмеженням журналістських прав і навіть посяганням на життя журналістів за декларованої участі високих представників влади. Різнобічне представлення сутності цих справ громадянам України в контексті дезавуювання тоталітаризму й показу явних переваг демократії з цілеспрямованим залученням до цієї справи представників ЗМІ;
  • • максимально можливе, всебічне сприяння свободам і правам журналістів з боку держави на засадах політико-правових механізмів, прийнятих у західній демократичній спільноті націй;
  • • упорядкування механізмів управління і власності на засоби масової інформації, усунення соціальних несправедливостей у цій сфері через максимальне залучення організацій громадянського суспільства до здійснення контролю;
  • • мінімізація політичних впливів так званих олігархів, формування стабільної демократичної політичної системи і політичного режиму, спроможних створити політико-правову й моральну атмосферу, яка б унеможливлювала тотальний контроль олігархічних та інших груп інтересів у політичному житті нації-держави;
  • • демократизація регіональної політики з максимальним використанням передових європейських досягнень у царині забезпечення місцевого самоуправління.

У ході реалізації окреслених вище цілей Україні, з огляду на чітке підтвердження нинішньою владою, у тому числі коаліційним урядом, курсу на європейську інтеграцію, доцільно перенести у правову площину основні положення і принципи "копенгагенських критеріїв", передбачених для країн—кандидатів на вступ до ЄС. Йдеться про

* стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав меншин;

* наявність ефективної ринкової економіки, здатної витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС;

* спроможність взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС, насамперед відданість цілям створення економічного та валютного союзів [11; 24].

"Копенгагенські критерії" лише на перший погляд передбачають пріоритет економічної складової інтеграційного процесу. Уважніше ознайомлення з ними й особливо з практикою їхнього застосування засвідчує, що вони більшою мірою зосереджені на питаннях, пов'язаних із рівнем реальних демократичних свобод, а також так званою "європейською ідентичністю".

У цьому сенсі вкрай важливо забезпечити виконання вже прийнятих попередньою владою указів і постанов демократичного спрямування. Як приклад назвемо Указ Президента України від 28 лютого 1995 р. "Про Державну програму розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року" чи "Закон України про телекомунікації". Однак певні положення цих документів потребують переосмислення з урахуванням сумного досвіду їхнього практичного застосування. Зокрема, потребує уточнення стаття 5 вказаного закону, де заявлено таке: "Право власності, незалежно від її форми, а також право на технічне обслуговування й експлуатацію мереж телекомунікацій загального користування може належати будь-якій юридичній особі — резиденту України". Тут, вочевидь, існує потреба використання антимонопольних попереджень.

Важливою й водночас маловідомою в Україні (в тому числі й на рівні вищих органів державного управління) є наведена нижче інформація щодо "букви" та "духу" "копенгагенських критеріїв":

  • • "копенгагенські критерії" являють собою умови членства в Європейському Союзі для країн Центральної та Східної Європи, з якими у ЄС попередньо були підписані Європейські угоди (Угоди про асоціацію). Робимо висновок: інформаційне забезпечення асоційованого членства України в ЄС неможливе без активної діяльності на європейському інформаційному просторі;
  • • за умови виконання "копенгагенських критеріїв" Європейський Союз готовий офіційно визнати за кожною з асоційованих країн Центральної та Східної Європи не просто можливість, а право на здобуття статусу свого повноправного члена. Висновок той самий: без активної і цілеспрямованої роботи на європейському інформаційному просторі підтвердити таке право Україні буде значно складніше;
  • • зусилля, спрямовані на досягнення асоційованими країнами належного рівня відповідності "копенгагенським критеріям", з моменту проголошення цих критеріїв перетворюються не лише на їхню (асоційованих країн) власну мету, а й на спільну мету Європейського Союзу і кожної із цих країн. Виходячи з цього робимо висновок: нова українська влада має не на словах, а на ділі показати й підтвердити, що критеріально її мета збігається з цілями, продекларованими й впровадженими в політичну практику ЄС, скориставшись можливостями участі в європейському інформаційному просторі [20; 59; 104].

Зусилля української сторони мають бути спрямовані на виконання "копенгагенських критеріїв". Тому в інформаційній діяльності України в європейському напрямі важливо довести, що в нашій державі нині відповідно до критеріїв членства в ЄС реалізуються:

^ принципи рівного доступу громадян до інформації, в тому числі про діяльність центральних органів державної влади (президента, міністерств і відомств);

^ місцеве самоврядування та підтримка інститутів громадянського суспільства й окремих громадян;

^ урахування належним чином позиції європейців;

^ поєднане впровадження "букви" і "духу" "копенгагенських критеріїв".

Пріоритетність співпраці (інтеграції) України і ЄС з метою вступу до нього визначається відповідністю такої співпраці національним інтересам України, доцільністю такого кроку з огляду на потенціал країни, характер і магістральний напрям її подальшого внутрішнього розвитку.

Для адекватного розуміння проблемності формування справді європейської інформаційної політики в Україні як передумови оптимального входження до європейського інформаційного простору пріоритетне значення мають також окремі базові принципи демократичної політичної думки. Серед них — розглянуті нижче:

Обов'язковість заміни декларацій про об'єктивний характер глобалізації реальним урахуванням новою українською владою глибинного значення й сутнісного змісту принципу взаємозалежності держав та інтеграційних формувань при виробленні інформаційної політики всіх держав, особливо тих, які порівняно недавно з'явилися на політичній карті світу.

Для України тут пріоритетом виступає подолання неузгодженості та прямих суперечностей у змістовому наповненні інформаційних потоків, що йдуть на українське суспільство від західних демократій, а також іще по суп не визначеного російського політикуму;

Необхідність урахування й використання концепту про фундаментальну залежність між характером внутрішньої політики певної пострадянської держави перехідного типу і її наміром забезпечити ефективність зближення з євроатлантичною спільнотою та співробітництва з нею в інформаційній сфері.

За специфічних українських умов першорядне значення для нової влади вочевидь матиме завдання подолання певного політико-ідеологічного розколу між населенням різних регіонів, що помітно посилився в ході передвиборної кампанії 2004 р. і з новою силою проявився під час парламентських виборів 2006 р. Тут насамперед необхідно брати до уваги, що однією з основних причин цього розколу стала відверто антидемократична інформаційна політика адміністрації колишнього президента країни, яка реалізовувалася через ЗМІ, контрольовані регіональними олігархічними структурами.

З іншого боку, регіональні органи влади в Україні регулювали інформаційні та медійні структури в такий спосіб, щоб підігравати олігархічним бізнес-елітам національного і регіонального рівня, подаючи інформацію, що відповідала їхнім інтересам. Унаслідок цього в Україні виникло кілька інформаційних полів, кожне з яких "спеціалізувалося" на обслуговуванні інтересів певних кланів і політико-бізнесових груп, а не національного суспільства. Працювати на таких засадах у європейському інформаційному просторі принципово неможливо.

Верховенство критеріального підходу (до побудови євроатлантичної стратегії загалом і, зокрема, у сфері ЗМІ) щодо так званого організаційного та інституціонального виміру стратегії входження в європейське інформаційне поле.

Це вкрай важливо для нового керівництва України з огляду на те, що протягом останніх кількох років президентства Л. Кучми питання критеріїв членства в європейських інтеграційних формуваннях практично замовчувалося й підмінялося загальними деклараціями про "небажання" офіційних властей Євросоюзу мати справу з Україною як державою, що може претендувати на членство в ЄС. На наш погляд, лише практичне закладення критеріїв європейськості в основу економічної, політичної та інформаційної (що особливо важливо з огляду на створений попереднім політичним режимом дисбаланс у сприйнятті Європи населенням різних регіонів України) стратегії нинішньої влади може змінити ситуацію у громадській думці України, яка була штучно розділена попереднім політичним режимом на проросійську і про-європейську, а також внести необхідний позитив у ставлення європейців до України.

Загальна доцільність формалізації розгляду міжнародно-інформаційної стратегії держави як своєрідного продовження політичного ; курсу на національних теренах.

Для України тут найважливішим виступає подолання наслідків так званої інформаційної багатовекторності, яка полягала в і тому, щоб орієнтувати національну дипломатію і журналістику переважно на формування позитивного іміджу президента. Зовнішньополітичному відомству України та національним ЗМІ слід | не тільки реалізовувати й обстоювати проголошений і неодноразово підтверджений президентом і прем'єром європейський вибір, а й зробити його справді загальнонаціональною метою. Досягти цього без ефективного й цілеспрямованого залучення інформаційного чинника впливу на європейський політикум і громадян неможливо [5].

Нині базовою причиною гальмування оптимізації інформаційної політики України в європейському напрямі, на жаль, залишається той факт, що для Заходу українська влада і політикум І нашої держави в 2006 р. знову стали стратегічно невизначеними, тобто такими, що представляють державу, яка ще остаточно не виробила стабільної стратегії та механізмів реалізації європейського вибору. Без сприяння такій визначеності українська журналістика не зможе повноцінно здійснювати свою суспільну функцію.

 
<<   ЗМІСТ   >>