ВТОРИННІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ ТА ПРОБЛЕМИ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ

Одноразове використання матеріалів та ресурсів спричинило масове накопичення відходів і виробництва стійких забруднювачів природного середовища. Відходи — це будь-які речовини, матеріали й предмети, що утворюються в процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення або виявлення, та власник яких має позбутися їх шляхом утилізації або видалення. Небезпечні відходи — відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища й здоров'я людини та потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними^*135.

*135: {Закон України "Про відходи" від 5 березня 1998 р. №187/98-ВР (зі змінами, внесеними згідно з Законом від 7 березня 2002 р. №3073-ІІІ // ВВР. – 2002. - №31. – Ст. 214) // ВВР. – 1998. - №36-37. – Ст. 1.}

Небезпечні відходи (НВ) за способами і масштабами утворення, а також способами ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (НС) поділяються на групи:

• — НВ, що утворюються і нагромаджуються в режимі регламентного функціонування таких систем сфери виробництва, котрі використовують сировину або продукцію, в якій містяться небезпечні компоненти (зокрема, токсичні);
• — непридатні для використання матеріали або продукція, що містять токсичні речовини і мають бути вилучені зі сфери споживання (застарілі пестициди й отрутохімікати, непридатні для вжитку ліки тощо);
• — НВ аварійного походження, що виникають унаслідок небезпечного забруднення токсичними речовинами ґрунтів, водойм, рослинності, предметів споживання під час стихійних лих і антропогенних катастроф;
• — відходи, переважно побутові (комунальні) та змішаного типу, забруднені небезпечними відходами. Вони з'являються тоді, коли у звалища безпечних відходів скидають НВ (пестициди, барвники, нафтопродукти тощо).

Поводження з відходами — це дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення. До операцій поводження з відходами належать^*136:

*136: {Там само. – Ст. 1.}

• — збирання відходів — діяльність, пов'язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації або видалення;
• — зберігання, що полягає у тимчасовому розміщенні відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення);
• — оброблення (перероблення) відходів — це здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних зі зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення;
• — утилізація — використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів;
• — видалення відходів — здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації;
• — знешкодження — зменшення або усунення небезпечності відходів шляхом механічного, фізико-хімічного чи біологічного оброблення;
• — захоронення — остаточне розміщення відходів під час їх видалення у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установлених нормативів.

Відходи як вторинна сировина — це відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні й економічні передумови. При цьому загальна схема використання вторинних ресурсів має такий вигляд:

• — відмова від використання матеріалів, без яких можна обійтись;
• — повторне застосування матеріалів як вторинних ресурсів;
• — переробка вторинних ресурсів для виробництва інших продуктів;
• — безпечне спалювання вторинних ресурсів з метою виробництва енергії;
• — захоронення відходів, які не можна повторно використати будь-яким шляхом.

Методи поводження з відходами поділяються на дві великі групи:

• — утилізаційні у тобто ті, котрі вирішують завдання економії паливно-енергетичних і матеріальних ресурсів; підвищують ступінь замкненості виробничих циклів, що сприяє екологізації виробництва;
• — ліквідаційні, які застосовуються у зв'язку з неможливістю на певному етапі розвитку технології утилізувати відходи як вторинне джерело сировини. Вони спрямовані на те, щоб захоронення відходів максимально відповідали екологічним і санітарно-гігієнічним вимогам.

Основним напрямом вирішення проблеми ліквідації відходів є застосування в усіх галузях господарства безвідходної технології, тобто перехід на утилізаційні методи. Оскільки на більшості підприємствах планують застосовувати лише мало відходні технології, складування виробничих і побутових відходів залишається основним методом їхньої ліквідації. Форми складування і характер відходів дуже різноманітні — це терикони і відвали гірничовидобувних підприємств, хвостосховища збагачувальних фабрик, полігони та звалища побутового сміття тощо. Більшу частину відходів в Україні становлять промислові відходи.

Звалища побутових відходів поширені повсюди і часто неорганізовані, що збільшує їх небезпеку в санітарно-гігієнічному аспекті. Неорганізовані звалища відходів можуть бути одним із головних каналів проникнення сторонніх речовин у природний кругообіг. Крім цього, звалища та полігони для поховання відходів є джерелами біологічного забруднення навколишнього середовища. На сьогодні майже 70—80 % промислових і побутових відходів складують на наземних звалищах. За ступенем впливу звалищ на середовище, особливо на ґрунтові води, за процесами, що відбуваються у товщі звалищ, а також за розвитком рослинності на поверхні звалища вирізняють чисті та мішані звалища. Крім того, вирізняють звалища побутового сміття та закриті полігони (під землею і рихлою породою).