Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Філософія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Міфологічний світогляд

Міфологія є формою цілісного масового (колективного) переживання і тлумачення дійсності за допомогою чуттєво-наочних, нерідко персоніфікованих образів. У міфі колективні страхи (фобії), надії, сподівання й очікування опредмечені.

Міфологія (грец. mythos - слово і logos - вчення) - спосіб духовно-практичного освоєння світу, форма світосприйняття архаїчної людини, представлена в системі міфів.

Міф є розгорнутим оповіданням, у якому нерідко розвитку подій притаманний циклічний характер (вмирання і воскресіння). Формуючись із обрядових процедур, взаємодіючи з ними, міфологія поступово охопила питання щодо походження і будови світу, людини, культури, соціального устрою тощо. Міфологічний спосіб розуміння навколишньої дійсності здійснювався засобами її олюднення, як і магічний, реалізовувався за допомогою чуттєво-наочних образів. Він також є дотеоретичною (дорефлексивною) формою світогляду, оскільки відображає фантастичну, домислену, наївно-емпіричну картину світу.

Людина давнього часу перебувала у полоні міфологічного мислення. За своїм значенням міф був для неї конкретністю і реальністю. Міфічне (штучно створене думкою) і реальне (природне) тісно спліталися у свідомості людини в єдине ціле. За цих умов міф був необхідною особливістю думки і людської діяльності.

Разом із визріванням міфологічних уявлень поступово накопичувалися і практичні знання, формувалася первісна наука, зароджувалися зерна майбутніх складних світоглядних форм. Будь-яка справжня міфологія містить в собі логоміфію, тобто "розум міфу", його Логос, - зазначає російський етнокультуролог М. Ліфшиц. Конкретика трудової діяльності спричиняла появу "мисливського" і "землеробського" світоглядів, які відбивали характер ставлення первісного соціуму до тваринного світу і природи взагалі. Пам'ятки архаїчної культури охоплюють інформацію про те, як саме первісні люди поступово переходили від примітивного копіювання природи до аналітично-знакового, символічного її зображення. У них проглядається намагання з'ясувати себе, про що свідчать численні антропоморфні (людиноподібні) фігури, зроблені із глини (кераміка), каменю, кісток. Багато антропоморфних виробів присвячували жінкам. їх зображення за кількістю, широтою розповсюдження домінували в мистецтві магічно-міфологічного періоду. Це наголошувало на значенні матерів як родинно-родових покровительок, берегинь домашнього вогнища (особливо за матріархату).

Формування світогляду стародавніх народів відбувалося упродовж тисячоліть. У різних культурах є як спільні сюжети (культ жінки, матері-прародительки), так і мотиви, які відображають особливості природного розташування, способу господарювання (приморські, лісостепові або гірські народи), особливості традицій, звичаїв тощо. Так, шумерська міфологія, відома з середини VI тис. до н. е., а за письмовими джерелами (клинопис) - із III тис. (аккадська мова), сповнена уявлень про астральних (зіркових, містично пов'язаних із небесними світилами) богів, висловлює ідеї вічного кругообігу (вмирання та воскресіння) і гармонії між світом живих і світом мертвих.

У шумерських міфах представлено ідею творення людини з глини. Для вавилонських сказань (II тис. до н. е.) характерні космогонічні і теогонічні уявлення про створення світу і людей, розповіді про спричинене волею богів людське бідування тощо. Багато їх дійшло до нашого часу завдяки грецьким філософам-письменникам, які подорожували країнами Передньої Азії.

Цікавими світоглядними свідченнями відзначається китайська міфологічна культура (початок XIV-XI ст. до н. е.), у якій представлені родові анімістичні (лат. anima - душа) вірування - фантастичні уявлення про наявність душі у всіх речах, а також культ (лат. - поклоніння) предків - віра в існування надприродного зв'язку між людьми та безсмертними душами їх померлих предків, які залишалися членами роду і були здатними визначати їх майбутнє.

З давнини збереглися свідчення світоглядних уподобань стародавніх єгиптян. Єгипетська міфологія почала формуватись у VI-IV тис. до н. е., тобто задовго до виникнення античної цивілізації. Кожен єгипетський ном (поселення людей) мав свій храм богів (пантеон). У Єгипті значно помітнішим, ніж в інших країнах, був культ диких тварин (крокодил, гіпопотам, лев, шакал), а також домашніх (кіт, корова, бик, священний козел).

Одну із найдавніших світоглядних культур залишила людству індоєвропейська міфологія, яка є сукупністю не лише власне індійських (індуських), а й хетських, арійських, вірменських, кельтських, германо-скандинавських уявлень, слов'янських міфологій тощо. Згідно з археологічними і лінгвістичними джерелами носії давньої індоєвропейської культури у IV-III тис. до н. е. локалізувалися в південноруських степах та у Південно-Східній Європі. У господарстві індоєвропейців переважало скотарство, провідною галуззю було конярство, що разом із винаходом коліс і спорудженням колісниць сприяло їх інтенсивним переміщенням у Ш-II тис. до н. е. по Європі, через Кавказ і Центральну Азію - до Індостану.

У міфологічній культурі давніх народів важливе місце займали календарні та аграрні міфи, які символічно відтворювали природні цикли (вмирання і воскресіння природи як смерть і народження богів), а також культові міфи. Відтворюючи різні способи символічного опису явищ природи і власного буття, замінюючи одні символи чи їх низку іншими, міфологічна думка наших пращурів робить явища і події умоосяжними. Надалі це розвинулося в релігійному і філософському світоглядах. Міфотворчість стала первісним підґрунтям духовної культури, у т. ч. української.

 
<<   ЗМІСТ   >>