Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Обумовленість національних інтересів

Після набрання чинності Закону України "Про основи національної безпеки України" були визначені пріоритети національних інтересів, а саме:

  • - гарантування конституційних прав і свобод людини та громадянина;
  • - розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
  • - захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
  • - зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
  • - забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;
  • - створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
  • - збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;
  • - забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;
  • - розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
  • - інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір;

розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Аналізуючи ряд досліджень, що присвячені розгляду проблематики національної безпеки, можна сказати, що практично всі роботи на чільне місце ставлять національні інтереси, залишаючи поза увагою національну ідею та національний ідеал.

Деякі дослідники говорять про те, що усвідомлені національні інтереси становлять основу внутрішньої та зовнішньої політики держави, визначають ідеологію державної системи.

Ми ж підтримуємо думку тих дослідників (Медведчук , Ліпкан . Кириченко.), які вважають, що національні інтереси мають похідний, вторинний характер щодо національної ідеї та, взагалі, доречно вести розмову про певну понятійну ієрархію: національний ідеал - національна ідея - національні інтереси. 1 ось чому.

Мала енциклопедія етнодержавознавства визначає національний ідеал як сукупність уявлень того чи іншого народу про найдосконалішу модель свого національно-соціального устрою, яка найповніше відповідає його традиційним культурно-психологічним установкам і забезпечує подальший розвиток: кінцеву мету національно-визвольного руху.

Етимологічно "ідеал" означає взірець досконалості, кінцева, найвища мета прагнень; ідеальний образ, що визначає спосіб мислення й діяльності людини"*.

Національна ідея ж формується на основі національного ідеалу, тобто є певним способом досягнення національного ідеалу.

Автори вищезазначеної енциклопедії під національною ідеєю розуміють реакцію самозбереження суспільності, середовища існування і розвитку індивідів, національної своєрідності народів, потреби у розбудові національного життя, стимулювання національно-відроджувального процесу.

Медведчук В.В. зазначив, що будь-яка національна ідея, акумулює у собі найбільш значні, позитивні для суспільства інтереси, які склалися у суспільстві і сприймаються переважною більшістю населення, у першу чергу відповідним етносом, як необхідні для його подальшого розвитку, забезпечення добробуту народу6'.

Отже, національна ідея має вторинний характер від національного ідеалу. Вона не тільки базується та розвивається на його основі, але й забезпечує досягнення національного ідеалу. В свою чергу, національна ідея включає національні інтереси, які виступають теж є певним шляхом реалізації національної ідеї.

Таким чином, національний ідеал, національна ідея та національні інтереси є діалектично та ієрархічно взаємопов'язаними.

Особливо гострою є проблема збалансування інтересів представників усіх етносів, що компактно проживають на території України та представника титульної нації, оскільки Україна є поліетнічною державою.

З цього приводу є досить цікавою та слушною позиція Медведчука В.В., який зазначив, що коли ми будемо стверджувати, що в українському суспільстві панівне становище займає принцип "двоетнічності" (йдеться, власне, про український та російський етноси), або взагалі"поліетнізму", який визнає існування на рівному соціальному статусі декількох етносів, то сама концепція ідеї втрачає свій сенс. З іншого боку, не можна погодитися й із застосуванням принципу "моноетнічності" України, оскільки у реальному житті він обов'язково проявить себе у гаслі "Україна для українців", що неминуче призведе до етнічного протистояння. Тому, і це знайшло своє закріплення в Конституції України 1996 року, загальновизнаною є модель так званого "титульного етносу", яким є український етнос, а також "етнічних меншин", до яких належать представники усіх інших етнічних груп, незважаючи на їх чисельність. Саме такий підхід відповідає міжнародній практиці етнодержавотворення, яка в питаннях прав людини і громадянина не визнає жодних привілеїв для представників титульної нації.

Ще однією проблемою є намагання певних політичних сил використання таких категорій як "національна ідея" та "національний інтерес" для реалізації власних інтересів.

Саме тому, формування національної ідеї має відбуватися природним шляхом, у ході розвитку суспільства, а активність з боку тих чи інших державних інституцій при цьому повинна зводитися до найбільш точного і повного вираження дійсного змісту національного інтересу (системи інтересів) та сформульованої на цій основі національної ідеї.

Кожному історичному періоду розвитку суспільства та держави відповідно властиві змістовні зміни в національних інтересах.

Це не означатиме зміну напряму пріоритетів цієї ідеї, а свідчитиме про постійний пошук життєздатних моделей розвитку української нації, її утвердження в якості сильної, прогресивної та гуманістичної нації через реалізацію національних інтересів. Причому національна ідея, становлячи собою продукт мислення української нації, дієво втілюватиметься у дійсність, а отже відображатиме рівень розвитку нації на тому чи іншому етапі еволюції. Можна навіть сказати, що національна ідея є відбиттям національного інтелекту, адекватного, з одного боку, реаліям існування української нації і її можливостям до втілення цієї ідеї, а з іншого - тим ідеалам, моделям існування, до яких вона постійне прагне67.

Враховуючи вищевикладене, вважаємо доречною думку дослідників, які зазначили, що при формуванні національної ідеї слід мати на увазі такі аспекти:

  • 1) національна ідея не повинна проголошувати титульний етнос виключним, через що надавати йому суттєві переваги перед іншими етносами, що складають ту чи іншу націю;
  • 2) національна ідея має бути синтетичною, тобто включати як інтереси титульної нації, так і інтереси етнічних меншин, що проживають на території країни;
  • 3) національна ідея має бути інтегративною, тобто об'єднувати інтереси титульної нації і етнічних меншин;
  • 4) при побудові національної ідеї слід використовувати наступний принцип: однаковість індивідів - загибель для популяції. Отже, національна ідея не має урівнювати усіх членів нації, стандартизувати їх відповідно до окреслених настанов. Навпаки, розмаїття етносів, об'єднаних спільною національною ідеєю, і є запорукою її тривалого, а головне - усвідомленого існування;
  • 5) національна ідея має відбивати об'єктивні прагнення та інтереси нації на конкретно визначеному історичному етапі розвитку. Будь-які суб'єктивістські намагання забарвити національну ідею у власний колір, надаючи їй або релігійного, або політичного, або іншого змісту спаплюжать ідею, підміняють її на утилітарні прагнення, індивідуальний інтерес. Саме тому національна ідея не може ґрунтуватись на гаслі богообраності та на інших гаслах, які за своєю суттю створюють вакуум нації, роблячи її окремішною, месіанською і недосяжною для інших, створюючи об'єктивні передумови для її возвеличення;
  • 6) національна ідея, будучи за своїм змістом гуманістичного напряму, має включати для своєї реалізації лише ті засоби, які передбачає національне та міжнародне законодавство. Будь-які засоби, застосування котрих веде до порушення законодавства (чи то тероризм, чи то геноцид, чи то диверсії, чи то війни тощо) суперечать самій суті національної ідеї, яка ґрунтується на засадах демократії та гуманізму;
  • 7) ураховуючи поліетнічність України, наскрізною лінією має проходити толерантність титульного етносу до інтересів етнічних меншин".
 
<<   ЗМІСТ   >>