Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow Нумізматика

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Монетне карбування на території Київської держави у X—XI ст.

У період становлення та розбудови давньоруської держави на її землях знову поширились візантійські монети. На півночі Русі вони поступалися куфічним дірхемам та західноєвропейським денаріям, але у середньому Подніпров'ї та на південно-західних землях, які підтримували тісні контакти з Візантією, вони відігравали значну роль у грошовому обігу. Саме візантійські золоті соліди (номізми) та срібні міліарісії стали взірцями для перших монет київських князів — золотих златників та срібних срібляників.

Перші знахідки золотих та срібних монет із відкарбованим на них ім'ям князя Володимира Святославича (980—1015) з'явилися наприкінці XVIII ст. В листопаді 1796 р. київський аптекар Г. Ф. Бунте випадково купив загадкову золоту монету, яка була знайдена до 1794 р. десь на Чернігівщині чи Полтавщині. Дещо пізніше, близько 1815р., неподалік Борисполя знайшли срібну монету Володимира Великого. Обидві вони були вперше опубліковані у наступному році під назвою "златник" та "срібляник". Першу назву запозичено з тексту угоди князя Ігора з візантійцями 945 р., а другу — з літописної оповіді з Іпатського списку (XV ст.) про перенесення у 1115 р. мощів св. Бориса та Гліба, під час якого у натовп розкидали "срібляники". Упродовж першої половини XIX ст., через невелику кількість відомих монет київського карбування, зацікавлення ними було незначне, а їх давньоруське походження піддавалось сумніву. Так, відомий російський нумізмат Я. Рейхель приписував монети з іменами Володимира та Ярослава правителям балканських слов'ян. І лише знахідка у 1852 р. Ніжинського скарбу, який складався з понад 200 монет, остаточно встановила їх давньоруське походження. Ще більше посилило зацікавлення монетами київських князів виявлення другого великого скарбу срібляників: у 1876 р. у Києві під час будівельних робіт на Вознесенському спуску знайшли зітлілий полотняний згорток, в якому зберігалось понад 120 монет. На відміну від Ніжинського скарбу, в якому представлені майже всі типи монетної продукції київських князів, до Київського скарбу входить лише один тип срібляників Володимира Великого.

Нагромадження значної кількості нумізматичного матеріалу дало змогу здійснити попередню атрибуцію, класифікацію, систематизацію та укласти каталог монет Київської Русі. Вперше це вдалося виконати відомому досліднику-нумізмату І. Толстому, який, вивчивши легенди срібляників, здійснивши їх стилістичний аналіз і порівнявши окремі типи, у 1882 р. запропонував хронологію випусків монет київських князів. Він же встановив візантійські впливи на давньоруське монетне карбування. Згодом усі ці проблеми перебували в центрі уваги знаних нумізматів О. Орєшнікова, Н. Бауера, О. Ільїна, В. Яніна, І. Спаського та ін. Завдяки запровадженню до наукового обігу нових монетних знахідок, використанню новітніх методик роботи з нумізматичним матеріалом, їм вдалося укласти повну топографію давньоруських монет, провести їх систематизацію та каталогізацію. При цьому при виділенні окремих монетних типів дослідниками брались за основу відмінності у зображеннях аверса та реверса монети, змісті її легенд та різновидності тризуба — княжого родового знака власності.

Одними з перших монет київського карбування були златники Володимира Святославича. Композиційно вони наближені до візантійських солідів імператорів ВасиліяІІ та Константина VIII (976—1025). Відомі 11 златників цього правителя діляться на два основних типи, котрі розрізняються легендами аверсів монет. На першому вміщено напис "Владимир на столе", на другому — "Владимир, а се его злато". Середину монетного поля аверса займає поясне зображення князя, увінчаного вінцем, зі скіпетром, який завершує хрест, у правій руці. Над лівим плечем Володимира вміщено родовий знак власності роду Рюриковичів — тризуб. Упродовж останніх двох століть дослідники неодноразово робили спробу розшифрувати його значення, висуваючи при цьому десятки найрізноманітніших припущень, однак жодне з них не є цілком переконливим. Реверс монет обох типів однаковий — зображення Христа-Пантократора, навколо якого кругова легенда, що подає повне ім'я Ісуса Христа. Рідкісність златників, невелика кількість штемпелів, що використовувалися для їх карбування, свідчать про короткий період цієї емісії. Причинами для її здійснення міг бути шлюб князя Володимира з візантійською принцесою Анною і хрещення Русі у 988 р. Золоті монети київського карбування вагою близько 4,0—4,4 г виготовлялися з високопробного золота (916—958-ї проби) і метрологічно відповідали візантійським солідам. Це дало підстави припустити, що останні використовувались як сировина для виробництва златників. На ринку обидві групи монет функціонували паралельно, про що свідчить вміст монетних скарбів, в яких златники занотовані разом з солідами кінця X — початку XI ст.

Візантія. Василій II. Константин VIII (976—1025). Солід. Золото

Візантія. Василій II. Константин VIII (976—1025). Солід. Золото

Візантія. Василій II. Константин VIII (976—1025). Солід. Золото

Київська Русь. Златник Володимира (980—1015)

Одночасно з карбуванням златників на київському монетному дворі розпочалося виготовлення срібляників. Більшість штемпелів для першої емісії срібляників виконані майстрами, які виготовляли штемпелі златників. Застосувавши метод порівняльного аналізу штемпельних зображень та іконографії написання літер легенд, це переконливо довів І. Спаський. На відміну від золотих монет, при виготовленні срібляників використовувався різний за вмістом срібла монетний сплав. При цьому високоякісних екземплярів (875—800-ї проби) було значно менше, ніж низькопробних (600—300-ї проби)" а частина монет була відкарбована з міді і містила лише незначну частку срібла. Це пояснюється відсутністю власної сировинної бази та зменшенням надходження арабського монетного срібла. Купці, які безпомилково визначали якість монет, якісніші з них використовували при здійсненні міжнародних платежів, а низькопробні срібляники залишалися на місцевому грошовому ринку. Саме тому серед монет, виявлених за межами Київської Русі, переважають монети високої якості. Порівнявши штемпельні різновиди срібляників, І. Спаський довів, що після короткого періоду карбування златників емісія срібної монети продовжувалася, причому масштаби її були доволі значними. Про це свідчить участь у виготовленні штемпелів різчиків, які ще не мали належного досвіду. Залучені до роботи майстри були русичами, що доводить використання ними не візантійської скульптурної методики, а графічної, яка застосовувалася при виготовленні звичних для місцевого населення арабських дірхемів. Вона стала визначальною і при виконанні композиції руських монет.

Наступні типи срібляників Володимира (всього дослідники виділяють чотири основних типи срібних монет цього володаря) характеризуються відмінностями зображень і легенд аверса та реверса. Для монет II—IV типів властива нова схема зображень. На їх реверсі погруддя Христа-Пантократора замінене зображенням княжого родового знаку власності — тризуба. Значних змін зазнала також легенда обох боків монети, яка стала єдиною: "Владимир на столе", "а се его сребро". Для київських монетних майстрів відмова від зображення Христа-Пантократора і уніфікація тексту легенди означали відхід від візантійських монетних зразків і формування власних стандартів оформлення монет. Надалі при створенні нових типів монет Володимира Великого та його наступників застосовувалася лише дана схема.

На срібляниках Володимира Великого другого типу різчики монетних штемпелів запровадили низку нових елементів: збільшили зображення князя, навколо його голови вмістили німб, ввели кольчугу до одягу правителя, обов'язковим елементом аверса стало зображення престолу, на якому сидить володар. Основний елемент реверса — тризуб — в основному повторює княжий знак, вміщений на златни-ках та срібляниках першого типу, однак його деталі є більш виразними. Характерним для цього типу є застосування подвійного крапкового обрамування по краях поля монети. Впорядковано також порядок укладення легенди, яка завжди читається від центру монети зліва направо (на аверсі — від нижнього кінця скіпетра, на реверсі — від основи тризуба). Срібляники Володимира Великого другого типу, як і їхні попередники, випускалися зі срібла різної якості. При цьому більшість з них має незначну частку цього дорогоцінного металу. Різними є і вагові показники монет: від 2,4 до 3,2 г. Встановити хронологічні рамки цієї емісії досить важко. І. Спаський припустив, що срібляники цього типу відкарбовані у першому п'ятнадцятилітті XI ст. Ареал їх поширення охоплював територію Середнього Подніпров'я, що було зумовлене низькою якістю цих монет. їхня присутність зареєстрована лише у двох іноземних скарбах — на території Польщі та Німеччини, але виявлені там екземпляри були високопробними і повновартісними.

Характерними ознаками третього типу срібляників Володимира Великого, який суттєво відрізняється від попереднього, є детальне прокарбування на їх аверсі деталей княжого престолу, відсутність німба над головою правителя, похилене вправо зображення скіпетра, який князь тримає обома руками, а також правильне і повне написання легенди "Владимир на столе", "а се его сребро". Ускладнюється зображення тризуба: воно прокарбовується подвійним контуром, стає більш заокругленим. Як і монети двох попередніх типів, срібляники третього типу були переважно низькопробними, а їхні вагові показники коливаються від 2,6 до 3,2 г. Незначна кількість знахідок скарбів зі срібляниками третього типу не дає змоги навіть приблизно встановити дату їх карбування. Імовірно, це міг бути початок XI ст.

Срібляники Володимира Святославича четвертого типу відрізняються від інших типів правильністю та досконалістю виконання рисунка та легенд. Замість верхньої частини постаті правителя, на них зображено князя, що сидить на престолі. Престол має вигляд широкого крісла з невисокою спинкою, на його сидінні довга подушка, а внизу — стілець для ніг. Детально прокарбовано риси обличчя володаря, елементи його одягу. Навколо голови князя знову з'являється німб. Значну увагу різчики штемпелів приділили і виконанню зображень та легенд реверса. Особливо детально опрацьовано вигляд княжого знака— тризуба, який характеризується пропорційністю та співрозмірністю окремих частин. Монети цього типу виготовлялися наприкінці панування Володимира, а їхня якість не відрізнялася від попередніх емісій. Немає суттєвих змін і у вагових параметрах, які коливаються в рамках від 2,4 до 3,4 г.

Аналіз монетного матеріалу дав підстави І. Спаському висунути припущення про існування у Києві трьох монетарень. У кожній з них працював досвідчений різчик штемпелів, якому допомагало по декілька помічників. Дотримуючись загальної схеми монетних зображень та легенд, кожен майстер проявляв свою індивідуальність, яка визначалася рівнем його майстерності та освіченості. Карбування срібляників велося спорадично, залежно від потреб княжого двору чи грошового ринку.

Київська Русь. Срібляник Володимира (980—1015)

Київська Русь. Срібляник Володимира (980—1015)

Після смерті Володимира Святославича між його синами відразу ж розпочалася боротьба за київський престол. її жертвами стали Борис, Гліб та Святослав Володимировичі, а основними претендентами на вінець великого князя виявилися Святополк Окаянний та Ярослав Мудрий. Кожен з них намагався довести свої права на батьківську спадщину, використовуючи усі можливі засоби пропаганди. Одним із них була емісія власної монети, яка вважалася прерогативою великого князя київського — суверенного володаря всієї Київської Русі. Першому вдалося посісти престол Святополку (1015—1016, 1018), який відразу ж налагодив карбування срібляників. За сюжетами та технікою виконання монети цього правителя наближені до срібляників Володимира Великого четвертого типу. На них майже без змін відтворено постать правителя, елементи його одягу, деталі престолу, а також легенду. Новим у зовнішньому оформленні було ім'я нового великого князя у легенді аверса, змінено також княжий знак власності з тризуба на двозуб, правий зуб якого увінчаний хрестом. Можна припустити, що зміна Свято-полком княжого родового знака власності спричинена його походженням. Адже, будучи сином Ярополка — старшого сина великого князя Святослава Ігоровича і старшим серед членів роду Рюриковичів, він уважав себе єдиним спадкоємцем великокнязівського престолу і заперечував це право за синами Володимира Святославича. Саме тому він виводив свій княжий знак від двозуба свого діда Святослава, яким, можливо, послуговувався його батько Ярополк.

Застосувавши метод порівняльного аналізу штемпелів, І. Спаський довів, що над виконанням срібляників Святополка працювали три різчики штемпелів, один із яких був автором срібляників Володимира Великого четвертого типу. Кожен із них мав свій стиль роботи. Кілька штемпелів, рівень виконання яких був значно нижчим, виготовили їхні помічники та учні. Якість монет Святополка не відрізнялася від монетної продукції його попередника. Лише декілька екземплярів було відкарбовано з високопробного срібла, більша ж частина емісії — це білонні або мідні монети. Метрологічні параметри срібляників Святополка також наближені до однотипних монет Володимира — вони коливаються від 2,4 до 3,0 г.

До срібляників Святополка подібні монети (відомими є чотири примірники) з іменем "ПЕТРОС" та зображенням апостола Петра на аверсі. Вміщення на реверсі цього типу срібляників двозуба, який повністю повторював княжий знак Святополка, дає підстави датувати їх близько 1016 р. — кінцем першого панування цього князя у Києві або короткочасним відновленням його правління у Києві за допомогою польського короля Болеслава Хороброго у 1018 р. Це припущення підтверджується тим фактом, що Святополк при хрещенні отримав ім'я Петро. Крім того, дослідникам відомо 10 екземплярів срібляників, на яких ім'я князя подане у формі "ПЕТОР". Порівнявши зображення та легенди, а також метрологічні параметри, вони теж віднесли їх до випусків Святополка. Ареал поширення срібляників цього князя обмежений територією Київського, Чернігівського та Переяславського князівств, що окреслює частину Київської Русі, над якою йому вдалося встановити своє панування.

Найменше дискусій у нумізматичній науці викликали монети Ярослава Володимировича (Мудрого). Відразу ж після першої публікації на початку XIX ст. вони були безпомилково визначені як монети княжих часів. На даний час відомо шість примірників срібляників великого розміру. На їх аверсі вміщено погрудне зображення християнського покровителя князя св. Георгія (Юрія), навколо якого — два кола крапкового обрамування. Основним елементом реверса є княжий знак — тризуб, навколо якого напис "ЯРОСЛАВЛЕ СРЕБРО". Всі дослідники відзначають високий мистецький рівень виконання монет і вважають, що створені вони одним майстром — людиною високоосвіченою, добре обізнаною з візантійською традицією карбування монет та виготовленням матриць печаток. Рівень виконання зображень аверса та реверса, а також літер легенди свідчать про його досвід у справі виготовлення монетних штемпелів. Будучи старшим сином Володимира Великого і вважаючи себе єдиним його спадкоємцем, Ярослав запозичив княжий знак власності свого батька — тризуб і розвинув його, додавши кружок на вершину середнього зуба. Топографія знахідок срібляників цього типу, більшість з яких виявлено у прибалтійському регіоні, дала підстави дослідникам зробити висновок про карбування цих монет у період князювання Ярослава у Новгороді. Адже саме наприкінці 1014 р.—на початку 1015 р. він відмовився сплачувати батькові щорічну данину у розмірі 2 тис. гривен срібла. Характерною особливістю цих монет є їх висока якість — всі вони відкарбовані зі срібла 960-ї проби, а їх вага перевищує 3 г. Це стало можливим завдяки надходженню в останні десятиліття X ст. на територію Північно-Східної Русі значної кількості західноєвропейських денаріїв. За вартістю срібляники Ярослава відповідали ногатам південноруської монетно-вагової системи X ст. Крім срібляників великого розміру, знаними є й менші моне

Київська Русь. Срібляник Святополка (1015—1016,1018)

Київська Русь. Срібляник Святополка (1015—1016,1018)

Київська Русь. Срібляник Ярослава (1016—1017,1018—1054)

Київська Русь. Срібляник Ярослава (1016—1017,1018—1054)

ти Ярослава Мудрого, метрологічні параметри яких відповідали тогочасним західноєвропейським денаріям і були наближеними до вагової норми давньоруської рєзани X ст.

Окрему групу у нумізматичній спадщині Київської держави становлять монети, відкарбовані у другій половині XI ст. тмутараканським князем Олегом-Михаїлом, сином чернігівського князя Святослава Ярославича. Виготовлялися вони зі сплаву різної якості — відомі срібні, білонні та мідні екземпляри. На їх аверсі вміщено зображення його небесного покровителя — архангела Михаїла, а на реверсі — легенду "Господи, помози Михайлу". Ареал обігу монетної продукції Олега-Михаїла був обмежений територією його удільного князівства. Свідченням цього є топографія їх знахідок — вони виявлені лише на території Таманського півострова.

Нумізматична спадщина Київської Русі становить майже 340 монет, відкарбованих з використанням 220 штемпелів. Діяльність монетарень Києва та Новгорода розпочалася у 80-х роках X ст. і продовжувалася до кінця другого десятиліття XI ст. (не пізніше 1018 р.). Сировиною для виготовлення монет були іноземні монети— арабські дірхеми та західноєвропейські денарії. Погіршення якості цих монет та зменшення їх надходження на давньоруський грошовий ринок спричинили випуск низькопробних срібляників у київській монетарні. Більша частина її продукції не обслуговувала міжнародну торгівлю, а скеровувалася на місцевий ринок. У процесі виготовлення руських монет первинними зразками були візантійські монети та печатки, однак уже на початках монетного карбування Володимира Великого київські монетні майстри виробили власний стиль монетних зображень та написів. Завдяки цьому златники та срібляники володарів Київської держави, однією з причин випуску яких була пропаганда князівської влади, стали важливими пам'ятками її політичної та економічної історії, духовно-релігійного життя, культури, мови, письма та мистецтва.

 
<<   ЗМІСТ   >>