Повна версія

Головна arrow Історія arrow Історія нових незалежних держав

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Громадянська війна

Громадянська війна, що тривала з 1992 до 1997р., принесла величезні жертви і страждання, завдала колосальних збитків економіці республіки. За різними підрахунками, під час неї загинуло від 100 до 300 тис. людей, при тому, що загальна чисельність населення республіки становила 6,5 млн. Сотні тисяч стали інвалідами, втратили годувальників. На території країни перебувало 1,5 млн. біженців, за її межами — 750 тис. Зруйновано понад 150 тис. будинків, десятки тисяч пограбовано. Вартість війни в економічному плані становила приблизно 7 млрд. дол. Обсяги виробництва у 1997 р. впали на 72 %, порівняно з показниками на початку війни. Знищено понад третину національного багатства республіки, практично паралізовано економіку. Війна і руїна призвели до спалахів епідемій, зокрема черевного тифу.

Разом з тим війна об'єктивно стала стихійним регулятором демографічного розвитку суспільства. Значна частина корінного населення опинилася за межами держави внаслідок збройної боротьби і вимушеної еміграції. Практично все некорінне населення залишило територію республіки. Нині кожний п'ятий колишній мешканець Таджикистану перебуває або в Росії, або в Афганістані. Обвальний виїзд росіян і російськомовних фахівців поставив на межу зупинки ряд найважливіших підприємств і цілі галузі економіки, насамперед енергетику, військово-промисловий комплекс, хімічну промисловість та ін.

Непримиренна опозиція та ісламісти за кордоном намагаються представити громадянську війну в Таджикистані як "війну між ісламом і комунізмом", "віруючими і невіруючими", "ісламом і християнством". Насправді точилася і точиться боротьба між мусульманами різних таборів за власні економічні, політичні та регіональні інтереси у дуже непростих умовах надзвичайного перенаселення і величезних нестач.

Існує тісний зв'язок між общинним характером суспільних відносин у Таджикистані і його специфікою демографічного розвитку. Слід наголосити на дуже високих темпах природного відтворення населення у цій новій незалежній державі. Протягом останніх десятиліть вони становлять 3—4 % щорічно, що є найвищим показником серед усіх пострадянських ННД.

У специфічних природно-географічних умовах Таджикистану (93 % території — гори і тільки 40 % площ можна використовувати для ведення традиційного сільського господарства) високі темпи зростання чисельності населення призвели до того, що за останні 80 років на одного жителя республіки припадає замість колишніх 14 га території лише 2,6, а зрошуваної землі — головного постачальника продовольства — замість 0,5 га — трохи більше 0,1. Проте, незважаючи на надзвичайно високе аграрне перенаселення, селяни дуже неохоче мігрують до міст. Насамперед, вони не бажають змінювати традиційний спосіб життя, що сприймається як загроза самому його існуванню. Також небажане розірвання традиційних родинних або сусідських відносин, що також негативно впливає на основи суспільного буття.

На специфіці соціальної структури населення Таджикистану відобразилися також особливості його промислового розвитку. Через неможливість забезпечити промисловість (за винятком частини харчової і легкої) місцевими робочою силою та кадрами фахівців, їх привозили сюди з Росії та інших союзних республік. У результаті створилася бінарна система розселення; відокремлення в одній державі двох найбільших груп населення, які відрізняються між собою за всіма етносоціальними та соціонормативними параметрами (етнічно, конфесіально, за мовою, культурою, освітою тощо). На одному полюсі — селянство, котре мешкає майже у 3,5 тис. селищ, на другому — працівники промисловості, які живуть у 18 містах і селищах міського типу.

Така система розселення визначила специфіку соціальної структури таджицького суспільства і заклала колосальний заряд конфліктності. Раніше чи пізніше він мав дати про себе знати. Це закономірно, оскільки потреби населення Таджикистану випереджали зростання власного економічного потенціалу. При цьому невпинно знижувалася ефективність сільського господарства. Вражають такі дані: у 1913—1914 рр. Таджикистан виробляв на душу населення 102,5 кг зерна на рік (що вже тоді було недостатньо); у 1989—1990 рр. — 59— 63, а в 1993 р. — лише 44,6 кг. М'яса виробляли у 1913 р. 46,7 кг, у 1989—1990 рр. — 21—22, у 1993 р. — приблизно 7 кг. Виробництво молока на душу населення залишалося до 1993 р. на рівні 80-річної давнини. Свої потреби з більшості продовольчих позицій Таджикистан задовольняв за рахунок увезення з інших республік. Нині Таджикистан може забезпечити своє населення тільки овочами. Навіть обсяги виробництва плодів, ягід і винограду на душу населення, чим завжди славився Таджикистан, за останні чверть століття невпинно знижувалися.

Як і в інших нових незалежних державах Центральної Азії, в Таджикистані дуже складна екологічна ситуація. Суттєвий вплив на неї мають енергетика та видобувна промисловість. Великі водосховища для забезпечення роботи гідроелектростанцій і регулювання водостоку будувалися без глибокого вивчення наслідків довготривалого впливу величезних мас води на гірські структури, де ще не завершилися процеси формування сучасної орографії, а саме ріст хребтів і опускання впадин. У 1985 р. на півночі Таджикистану стався сильний землетрус, епіцентр якого знаходився у західній частиш найбільшого Кайраккумського водосховища (Таджицького моря). В результаті були зруйновані декілька селищ і місто Кайраккум, сотні людей загинули. Крім того, при будівництві водосховищ затоплювалися значні масиви родючої землі, а також селища, мешканці яких змушені були переселятися до інших районів. Звичайно, це сприймали болісно власне переселенці, а також посилювалася конфліктність у тих місцях, куди вони прибували. З метою розвитку сільського господарства збільшувалася іригація — відповідно і засолення ґрунтів, що зумовлює потребу збільшення води для їх промивання. Вода стає все більше дефіцитною. Навіть льодовики в горах Таджикистану почали уходити вгору.

На стан навколишнього середовища негативно впливає розвиток видобувної промисловості. Ця галузь теж негативно діє на гідрологічний режим, склад водостоку і мікроклімат загалом. Відомий випадок сходження гори на Курамінському хребті, під якою тривалий час видобували вугілля. Постійні снігові лавини, селі (грязьові потоки), зливи, землетруси майже щорічно знищують значну частину економічної інфраструктури республіки.

Таджицька криза, котра потім переросла у громадянську війну, виникла унаслідок взаємодії декількох внутрішніх і зовнішніх чинників. Внутрішніми каталізаторами конфлікту стало різке загострення соціально-економічних проблем, насамперед швидке збільшення чисельності населення за умов нестачі землі, монокультури бавовнику, значний надлишок працездатного населення як у місті, так і на селі. Мали значення поліетнічний склад населення, традиційний для таджиків поділ за регіонально-клановою належністю і боротьба між регіональними елітами за поділ влади. Великий вплив мали спалах і швидка політизація ісламу в республіці. Ісламісти і демократи, усі противники комуністичного режиму, який захитався в умовах перебудови, вміло використали у своїй пропаганді невдоволення населення засиллям ленінабадського клану, всевладдям партійного апарату і грубими порушеннями щодо ісламської релігії. Як одночасно і внутрішній, і зовнішній фактор слід розглядати роль наркобізнесу. Експерти вказують, що громадянська війна була "інспірована наркомафією, котра намагалася через Таджикистан прокласти надійні канали транспортування наркотиків у Росію та Європу". Обстановка нестабільності, громадянської війни дала змогу перетворити гірський Бадахшан не тільки на найважливіший перевалочний пункт на шляху з Афганістану через Таджикистан і далі — до Москви і на Захід, але і на місце виробництва героїну. Між ісламістськими екстремістами, афганськими моджахедами і наркоділками є прямий зв'язок.

З 1993 р. "пиріг" ділять зі змінним успіхом Ленінабад, Куляб і Гіссар. "Скривджені", як і раніше, залишаються Гарм і Бадахшан. Боротьба за владу в Таджикистані — це боротьба за оволодіння ресурсами і можливість розпоряджатися ними. По суті, внутрішня таджицька міжусобиця є боротьбою регіонів і за виживання на тлі перенаселеності долин, катастрофічної нестачі водно-земельних, енергетичних і продовольчих ресурсів. У Таджикистані склалися такі правила гри, за яких ідеологія вже не відіграє суттєвої ролі. Реальність така, що місцеві еліти суперничають, відстоюючи насамперед власні інтереси й інтереси своїх вотчин. Це боротьба відчаю, оскільки держава не має ані сил, ані коштів, щоб підтримати всі області й райони. Лідери регіонів-переможців починають диктувати свої політичні та економічні умови переможеним, аби сприяти розвитку насамперед своїх місцевостей за рахунок інших.

Після встановлення миру потрібно було відновлювати мирне життя. 6 листопада 1994 р. прийняли нову Конституцію (по* правки вносилися у 1999 і 2003 рр.), знов почав працювати парламент — Маджлісі Олі. Діють шість політичних партій, серед яких і Комуністична, і Партія ісламського відродження Таджикистану.

Головна небезпека для республіки і режиму полягає у загрозі повного економічного краху, що може настати без допомоги з боку Росії, Узбекистану, країн-донорів, МВФ. У 1997 р. спостерігалося незначне зростання обсягів виробництва в деяких галузях промисловості, зокрема у золотовидобувній. Були накреслені заходи, спрямовані на створення основ ринкової економіки. Проте через бюрократичну тяганину процес приватизації відбувається в республіці вкрай низькими темпами. Основною формою приватизації стала індивідуальна приватна власність. До травня 1995 р. Таджикистан перебував у зоні російського рубля. З 10 травня того року було запроваджено національну грошову одиницю — рубль, яку 30 жовтня 2000 р. замінили на сомоні.

Економіка поступово налагоджується: щорічне зростання ВВП становить 7 %. Міжнародна спільнота надає чималу допомогу, зокрема фінансову. Проте рівень бідності населення становить понад 80 %, у результаті на заробітки за кордон їде щороку понад 1 млн осіб. Таким чином економіка країни дуже залежить від заробітків трудових емігрантів. За оцінкою ЄБРР, щорічно вони пересилають понад 1 млрд дол., що становить половину ВВП країни. Проте ці гроші не інвестуються, а витрачаються на поточне споживання. Певну роль відіграє торгівля і перевезення героїну із сусіднього Афганістану, що, за оцінками фахівців, становить 100—120 т на рік. Гострими є проблеми забезпечення продовольчої та енергетичної безпеки, інформаційні та комунікаційні проблеми тощо. За обсягом ВВП на душу населення республіка поступається усім пострадянським країнам.

Таджикистан не має величезних запасів нафти і газу, які б могли зацікавити іноземних інвесторів. Проте є родовища золота, урану й інших рідкісноземельних металів і прісної води (найпривабливіша для інвесторів гідроенергетика, під час візиту до Таджикистану в березні 2008 р. Президент України В. Ющенко домовився про участь України у цій сфері). Однак понад 93 % території країни займають гори, і видобування корисних копалин ускладнене також недостатньо розвиненою інфраструктурою. Для країни важливо підтримувати мир і стабільність з метою безпеки транспортування енергоресурсів та інших природних ресурсів Центральної Азії через Афганістан, Пакистан, Китай, Киргизстан і Узбекистан.

Загроза розширення дій ісламістської опозиції зберігається, її бойові загони одержують допомогу з боку ісламських країн, закордонних релігійних центрів. Центри з підготовки таджицьких бойовиків діють в Афганістані, Ірані, Судані, Пакистані та інших державах. Але в цілому нині опозиція не здатна змінити політичний режим у Таджикистані без допомоги інших ісламських країн. У самій країні підтримка серед населення становить приблизно 5—7 %. Однак соціальна база в опозиції все ще є, оскільки зберігаються соціально-політичні й економічні причини для невдоволення урядом.

Перемога "проурядових сил" перетворила таджицько-афганський кордон майже на лінію фронту, котрий охороняли в основному російські прикордонники. Самостійно таджицький уряд не міг його утримати і опинився перед загрозою, що боротьбу за владу переграє опозиція за допомогою афганських моджахедів. До того ж між Таджикистаном та іншими республіками Центральної Азії фактично не існувало кордонів. Тобто від колишніх південних кордонів колишнього СРСР і до Північного Льодовитого океану не було жодних перешкод. Росія опинилася перед дилемою: або піти, або залишитися. Якби вона пішла, то за "афганізованим" Таджикистаном могли рушити Узбекистан і Киргизстан, а далі — кордон між Казахстаном і Росією теж фактично не існував. Шлях у Росію для банд, наркотиків, зброї був би відкритий. Якщо залишитися, це б означало стати на дуже непопулярний шлях для власної країни, котра ще не звільнилася від "афганського синдрому", зазнати людських жертв, додаткових великих витрат, відрядити додаткові контингенти прикордонних військ. Російське керівництво обрало другий варіант. На основі міжнародних договорів і двосторонніх домовленостей російські прикордонні війська залишилися у Таджикистані, Киргизстані й Туркменістані.

Таджикистан особливо зацікавлений у хороших відносинах із Росією, яка тим чи іншим способом може розв'язати чимало місцевих проблем, звичайно, в обмін на військову присутність і контроль над ресурсами. У свій час Москва сприяла налагодженню діалогу між протидіючими сторонами у громадянській війні. У 2004 р. статус 201-ї мотострілецької дивізії, котра надала значну допомогу Народному Фронтові, змінили. На її основі створили російську військову базу, що стала першою військовою сухопутною базою Росії у Центральній Азії. Також споруджується нова авіабаза на аеродромі Айні у 25 км від Душанбе, тобто друга російська військова база в країні. У тому самому році Росії передано унікальний комплекс контролю космічного простору "Нурек" за таджицькі борги.

Проте, незважаючи на розвиток двосторонніх відносин, вони не вільні від проблеми. Серед них — рішення Душанбе відмовитися від допомоги Росії в охороні таджицько-афганського кордону. Коли у 1998 р. закінчився 5-річний термін угоди з цього питання, Таджикистан вирішив його не подовжувати, а здійснювати охорону кордону власними силами. Росія відчула не тільки зменшення своєї геополітичної присутності у регіоні, а й посилення наркотрафіку з Афганістану. Таджикистан для забезпечення захисту кордону одержує значну фінансову допомогу від США, проте досі не налагодив дієвий захист. Тому в цій справі йому допомагають спеціальні підрозділи російської 201-ї військової бази. І Росія, і Таджикистан — члени СНД, Організації договору колективної безпеки і митного союзу. Економічні зв'язки двох країн мають коріння ще у народногосподарській інтеграції часів СРСР. Росія була і залишається найбільшим спонсором і кредитором Таджикистану.

"Основою нашої зовнішньої політичної діяльності, — зазначає президент Е. Рахмон, — є політика "відкритих дверей", готовність до співробітництва з усіма суб'єктами міжнародних відносин за умови поваги загальноприйнятих міжнародних норм та принципів". Проте не можна сказати, що керівництво Таджикистану має чітко визначений зовнішньополітичний курс. На перший план для нього виступає не політичний, а економічний фактор. Тому Таджикистан зацікавлений у співпраці з усіма державами, котрі готові надати йому реальну фінансову й економічну допомогу. Таджикистан — член Євразійського Економічного Співтовариства (ЄврАзЕС) і Шанхайської організації співробітництва.

Важливе значення для Таджикистану мають відносини із країнами Центральної Азії. Це відбилося у тому, що республіка вступила до відповідного союзу держав. Хоча чимало домовленостей, підписаних його членами, не виконуються у повному обсязі. Зокрема, Таджикистан особливо турбують відносини з Узбекистаном. Між ними залишаються проблеми делімітації та демаркації зовнішніх кордонів, транскордонні земельні й водні проблеми.

Прихід націонал-патріотичних та ісламістських сил у Таджикистані розглядали в Узбекистані як загрозу цілісності та безпеці Узбекистану, оскільки між ними спірними є питання про належність двох великих узбецьких міст — Самарканда і Бухари. У Таджикистані часто кажуть: "Більшовики із своєю сталінською національною політикою пошматували всю Середню Азію, відібрали у нас, таджиків, дві перлини нашої культури - - Бухару і Самарканд, передали їх узбекам". Ця проблема не зникла. Крім того, в Узбекистані, особливо у Ферганській долині, значного поширення набувають фундаменталістські ідеї. Звідси фундаменталістів Таджикистану забезпечують релігійною літературою. Отже, допомагаючи таджицькому Народному Фронтові, Узбекистан водночас боровся проти посилення впливу власних фундаменталістів.

Особливе значення має територіальна близькість Таджикистану до Афганістану. Афганістан 1990-х років перебував у розпалі міжусобних війн, але через своє геостратегічне положення продовжував безпосередньо впливати на загальну ситуацію у центральноазіатському регіоні. Саме по території нинішнього Афганістану і Таджикистану склався історичний кордон між Середнім Сходом і Середньою Азією річками Аму-Дар'я і Пяндж. Питання контролю над Афганістаном і загалом над цим регіоном завжди турбувало Росію, Китай, Велику Британію, яку пізніше змінили СІЛА. Зміцнити свої позиції у цьому регіоні прагнуть також Туреччина, Іран, Пакистан, Індія. Головний нерв — посилення чи послаблення ісламізму, радикального ісламу. До того ж додається проблема боротьби з розповсюдженням наркотиків. Афганські наркоділки вже наприкінці

1980-х років сформували політику майбутнього наркотрафіку через Таджикистан. Тобто маленький Таджикистан перебуває на перехресті інтересів найбільших країн світу і регіону.

Таджикистан — типова авторитарна держана у формі президентської республіки. Президент у сучасному Таджикистані є і головою виконавчої влади, в його руках сконцентрована величезна влада. Апарати президента й уряду об'єднані. 31994 р. посаду президента займає Емомалі Рахмон (у 2004 р. він позбавився російського закінчення прізвища "-ов"), якого переобирали у 1999 та 2006 рр. Референдум із внесения поправок до Конституції Таджикистану відбувся 22 червня 2003р. У н кому взяв участь 91 % громадян, які мали право голосу. До Конституції внесено понад 50 поправок, зокрема надання можливості Е. Рахмону після закінчення у 2006 р. терміну його повноважень ще двічі переобиратися на 7-річ ний термін. Референдум, по суті, перетворив Е. Рахмона на другого після Туркменбаші довічного президента у Центральній Азії. Він може правити Таджикистаном як мінімум до 2020 р. Його сім'я — наибагат-ша родина в країні. Щоправда, більшість із 9 дітей президента ще малі, аби розвивати власний бізнес. Одну зі старших доньок Тахміну вважають засновницею декількох торговельних мереж і Банку розвитку Таджикистану. Найбільш активну роль у родинному бізнесі відіграє брат дружини президента Хасан Садуллоєв.

У республіці діє парламент. 27лютого 2000р. відбулися перші в історії країни багатопартійні вибори. Президентська Народно-демократична партія одержала 64,5 % голосів виборців" друге місце посіла Комуністична партія Таджикистану -20,6, третє — Ісламська партія відродження Таджикистану -7,4 %. Іншим партіям не вдалося подолати 5-відсоткового бар'єру проходження до парламенту. Наступні вибори відбулися 24 лютого2005р. За президентську Народ по-демократичну партію проголосувало 74 % виборців, Комуністичну партію -13, Партію ісламського відродження — 8 %. Незалежні кандидати отримали п'ять місць. Соціал-демократична, Демократична і Соціалістична партії зазнали невдачі.

Державні структури, котрі колись запровадила в Середній Азії Росія, а потім радянська влада, не вписалися у місцеве суспільство. Ставлячись зверхньо до форм місцевої соціальної організації, вони існували автономно і практично не торкали повсякдення традиційних общин. Поступово, зберігаючи зовнішній "західний" вигляд, державні структури все більше перетворювалися на традиційні для східних суспільств структури влади з їхньою високою авторитарністю і деспотичністю, специфічними правовими нормами. Особливий вплив на це мав іслам.

Іслам у Середній Азії — не тільки релігія, а й спосіб життя. Його сповідують 95 % населення Таджикистану. Іслам є сильним консервантом, змушуючи суспільство відтворюватися із мінімальними змінами та послаблюючи його адаптивні і трансформаційні можливості. Тому непростою е проблема адаптації таджицького суспільства не тільки до постіндустріального, а навіть індустріального суспільства.

На початку XXI ст. Таджикистан має низку серйозних проблем, що ускладнюють його подальший розвиток:

  • 1) у політичному плані — це штучні кордони, які не повною мірою відповідають вимогам стабільного національно-державного розвитку і провокують таджиків на прикордонні конфлікти й територіальні претензії;
  • 2) у соціальному — наявність консервативних соціальних структур, котрі суперечать ефективному суспільному розвиткові у сучасному світі, а також протистояння двох великих соціальних груп — корінного і некорінного населення, хоча ця проблема останнім часом менш відчутна;
  • 3) в економічному — відсутність життєзабезпечувальної економіки, як промислової, так і сільськогосподарської;
  • 4) у демографічному — неконтрольоване зростання чисельності населення, що не дає змоги навіть зберігати досягнутий рівень добробуту за рахунок внутрішніх ресурсів;
  • 5) в екологічному — руйнування життєвого середовища за відсутністю значних просторів, що мають рекреаційне значення.

Невирішеність таких проблем зумовлює соціальне напруження. Воно відчутне у цьому регіоні і не одноразово вже призводило до соціальних вибухів. Глибинні причини конфліктів лежать насамперед у площині соціально-екологічної дисгармонії, спричиненої наслідками модернізації. Прискорена і бездумна індустріалізація аграрної республіки, нераціональне і витратне використання природних ресурсів, насильство над селянською культурою призвели до руйнівних результатів як для довкілля, так і для суспільства в цілому. Індустріальна атака на традиційне у своїй основі суспільство зумовила деградацію в усіх сферах життя. Нині Таджикистан — яскравий приклад системної кризи (соціальної, економічної, екологічної, духовно-культурної, інтелектуальної, державної, політичної та ін.). Політичної та економічної стабільності в республіці не можна досягти без переходу до моделі сталого розвитку.


Завдання для самоперевірки

Які табори суперничали у політичному житті Таджикистану напередодні і на початку розбудови незалежної держави?

Які сили зійшлися у громадянській війні 1992—1997 рр.?

Яких втрат зазнала країна в результаті братовбивчої війни?

З'ясуйте головні суперечності між Таджикистаном і його сусідами.

Наскільки серйозна проблема ісламізму в Таджикистані? У чому полягають російські інтереси в Таджикистані? Визначте проблеми, які має республіка на сучасному етапі її розвитку.

Завдання для самостійної роботи

Побудуйте схему кланових відносин у Таджикистані. Визначте головні характерні риси таджицького суспільного устрою.

Як можна охарактеризувати ресурсні можливості Таджикистану?

Прослідкуйте етапи розвитку таджицької кризи. Визначте вплив Афганістану на розвиток подій у Таджикистані.

Як Сполучені Штати Америки ставляться до Таджикистану?


 
<<   ЗМІСТ   >>