9.2. Соціальні зв'язки і соціальні відносини

Для задоволення своїх потреб і інтересів людина завжди вступає у взаємозв'язок з іншими членами суспільства.

Соціальний зв'язок — соціальна дія, що виражає залежність і сумісність людей або груп. Це сукупність особливих залежностей одних соціальних суб'єктів від інших, їх взаємні відносини, які об'єднують людей у відповідні соціальні спільності і свідчать про їх колективне існування. Це поняття, що означає будь-які соціокультурні обов'язки індивідів або груп індивідів відносно один одного.

Поняття соціальний зв'язок запровадив до наукового обігу Е. Дюркгейм, який вважав, що можна вести мову про соціальні зв'язки в групі, організації та у суспільстві в цілому.

Соціальні зв'язки є об'єктивними, залежать від соціальних умов, у яких живуть індивіди. Основними їхніми елементами є: суб'єкти зв'язку (індивіди, спільноти), предмет зв'язку (з приводу чого він здійснюється; механізм регулювання взаємин між суб'єктами ("правила гри" між індивідами). Всі елементи соціального зв'язку тісно скоординовані один з одним. Проте на особливість соціального зв'язку впливає збільшення чи зменшення чисельності його учасників.

Можна виділити три групи факторів, що визначають наявність соціальних зв'язків: природно-біологічні (задаються спадковими ознаками, тобто самим фактором народження людини, що визначає її етнічні, расові ознаки); психологічні (наприклад, почуття спільності з іншими людьми, що і об'єднує людей у відповідні соціальні групи і спільності); соціально-інституційні (спеціально створені правила, норми, які особливим чином регламентують соціальні зв'язки і відносини, визначаючи порядок дії соціальних об'єктів в межах соціального інституту і контролюючи їх).

Соціальні зв'язки бувають формальними та неформальними, особистісними та колективними, прямими та опосередкованими, більш міцними та менш міцними.

Соціальні зв'язки також можуть виявлятись у формі соціального контакту та соціальної взаємодії. Люди постійно вступають у соціальні контакти: ми платимо за проїзд в транспорті, беремо книжки в бібліотеці, робимо покупки в магазині, запитуємо в перехожого котра година, де знаходиться потрібна нам вулиця. Визначальною рисою всіх цих соціальних контактів є їх поверхневий і короткочасний характер.

На відміну від соціального контакту, соціальна взаємодія є формою спілкування, яка передбачає систематичний, взаємний вплив індивідів.

Характерною рисою соціальної взаємодії є глибока і тісна координація системи дій суб'єктів. Якщо у соціальній дії приймає участь один індивід, то в соціальній взаємодії — принаймні два. Соціальна взаємодія відрізняється від соціальної дії наявністю зворотного зв'язку. Лише ту дію людини, яка направлена на іншу людину і викликає зворотну реакцію, можна кваліфікувати як соціальну взаємодію.

Структура та механізм соціальної взаємодії включає: суб'єктів взаємодії, тобто людей, які діють; зміни, викликані їх діями; вплив цих змін на інших людей; а також реакцію людей, на яких була спрямована дія.

Соціологія вивчає соціальну взаємодію на двох рівнях: мікро- і макрорівні. Мікрорівень — це рівень між особистісної взаємодії. Макрорівень — це взаємодія на рівні суспільства, соціальних інститутів.

У процесі взаємодії відбувається обмін інформацією, знаннями, досвідом, матеріальними та духовними цінностями. Індивід, фупа визначають свою позицію відносно інших, своє місце, статус в соціальній структурі, свої соціальні ролі. Роль, в свою чергу, приписує індивідові певні зразки поведінки та робить взаємодію передбачуваною. Отже, сама соціальна структура, соціальні відносини та соціальні інститути є результатом різних видів та форм соціальної взаємодії.

В сучасній західній соціології поняття "соціальна взаємодія" є одним з ключових. Через соціальну взаємодію різні автори прагнуть пояснити механізми функціонування і змін суспільства. Так, М. Вебер вважав, що в процесі взаємодії люди прагнуть максимально раціоналізувати свою поведінку з метою досягнення найбільшої економічної ефективності. Тому для соціальних дій характерні усвідомленість, раціональність та орієнтація на інших.

На думку П. Сорокіна, соціальна взаємодія є взаємним обміном колективним досвідом, знаннями, поняттями, у результаті чого виникає культура. На соціетальному рівні соціальну взаємодію можна уявити у вигляді соціокультурного процесу, під час якого передається колективний досвід від покоління до покоління.

Досить поширеною є теорія соціального обміну Дж. Хоманса. Він вважає, що взаємодію можна розглядати як обмін. Люди взаємодіють між собою, прагнучи врівноважити винагороди і витрати. Згідно з теорією Дж. Хоманса, поведінка людини обумовлена тим, чи винагороджувалися її вчинки і як саме. Аналізуючи взаємозалежність між винагородами і вчинками індивідів, він виділяє чотири типи цих залежностей:

• 1) чим частіше якийсь вчинок винагороджується, тим частіше він буде повторюватися;
• 2) якщо винагорода за якийсь вчинок залежить від певних умов, то людина прагне відтворити ці умови;
• 3) якщо нагорода велика, людина готова затратити для її отримання більше зусиль;
• 4) коли потреби близькі до насичення, то вона менше прагне докладати зусилля для їх задоволення.

Отже, Дж. Хоманс вважає, що соціальна взаємодія — це складна система обмінів, обумовлена співвідношенням затрат і нагород. Структура обмінів включає в себе: агентів обміну (двоє або більше людей), процес обміну (дії, що здійснюються за певними правилами), правила обміну (формальні або неформальні заборони, передбачення), предмет обміну (товари, послуги, подарунки), місце обміну (певне місце зустрічі).

Представники символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер) вважають, що поведінка людей стосовно один одного і предметів оточуючого світу визначається тим значенням, яке вони їм надають.

Е. Гоффман, представник соціальної драматургії, уявив реальну поведінку людей так, ніби вона відбувається на театральній сцені. Е. Гоффман порівнює людину з актором, яка в кожній конкретній ситуації виконує певну роль. Наприклад, пізно повертаючись додому, індивід готує для себе виправдання, репетирує жести й міміку, перевіряє переконливість майбутніх доводів та аргументів. Інакше кажучи, соціальні ситуації нагадують драматичні вистави, в яких актори прагнуть створювати і підтримувати сприятливі враження.

Можна виділити наступні види соціальної взаємодії:

• • за кількістю суб'єктів взаємодії: між двома людьми, між індивідом і групою, між групами;
• • за терміном: тривала й тимчасова;
• • за усвідомленістю взаємодії: усвідомлена та неусвідомлена;
• • за якістю: однорідна та неоднорідна;
• • за розташуванням учасників: безпосередня та опосередкована;
• • за статусними системами можна виділити наступні сфери соціальної взаємодії: економічна (індивіди виступають як власники, наймані працівники, підприємці, бізнесмени, безробітні); професійна (індивіди приймають в ній участь в якості водіїв, банкірів, професорів); сімейна (люди виступають в ролі батьків, матерів, братів тощо); демографічна (передбачає контакти між представниками різних статей, вікових категорій, національностей та рас); політична (люди співпрацюють або суперничають в якості представників політичних партій, суспільних рухів, суб'єктів державної влади); релігійна (контакти між представниками різних релігій, віруючих та атеїстів); територіально-поселенська (де відбуваються зіткнення, співробітництво, конкуренція між місцевими та прибулими, міськими та сільськими, емігрантами);
• • за видами дії: фізична, вербальна, жестова. Раніше вчені вважали, що спілкування здійснюється лише на вербальному (словесному) рівні. Однак, деякі з них (Дж. Бейтсон, Р. Бердуістелл, П. Уотцлевік) звернули увагу на те, що основна частина нашої взаємодії з іншими людьми має невербальний характер. Жести, вираз обличчя та рухи тіла вважаються невербальними каналами передачі інформації.

Наприклад, жестами руки можна виразити наказ, загрозу, запрошення, показати своє самопочуття та багато інших станів.

• за способами, за допомогою яких індивіди узгоджують власні цілі та засоби їх досягнення: кооперація (співробітництво декількох індивідів (груп) для вирішення загального завдання), конкуренція (індивідуальна або групова боротьба за володіння дефіцитними ресурсами), конфлікт (явне або приховане зіткнення інтересів соціальних суб'єктів).

Важливою формою вияву соціальних зв'язків є соціальні відносини.

Соціальні відносини — це відносно стійкі зв'язки між індивідами і соціальними групами, обумовлені їх неоднаковим положенням в суспільстві та роллю в суспільному житті.

Поняття "соціальні відносини" досить часто вживають як синонім суспільних відносин. Однак подібне ототожнення не завжди правомірне. Соціальні відносини це особливий вид суспільних відносин, що виникають між індивідами як членами спільноті виступають одним із способів вияву, трансформації та реалізації соціальності у суспільстві.

Суспільні відносини це завжди відносини з приводу того чи іншого матеріального чи духовного об'єкту. Вони складаються між соціальними суб'єктами в процесі їх спільної життєдіяльності на основі і з приводу задоволення спільних інтересів і потреб. Саме соціальні потреби і інтереси обумовлюють існування соціальних зв'язків між людьми, саму людську діяльність.

Таким чином суспільні відносини, з одного боку, завжди є соціальними, з іншого — конкретними, відносно самостійними відносинами — політичними, економічними, культурними тощо.

На думку більшості соціологів, суто соціальні відносини завжди відображають положення людей і соціальних груп в суспільстві, бо це завжди відносини рівності і нерівності.

Головним чинником виникнення і функціонування соціальних відносин є соціальний статус кожного з індивідів, розподіл цих статусів у суспільстві, у межах яких і з позицій яких вступають у взаємодію між собою та з суспільством індивіди, наповнюючи свої відносини реальним змістом статусної взаємодії.

Суб'єктами соціальних відносин виступають різноманітні соціальні спільноти й окремі індивіди. На думку О. Айзиковича, за суб'єктом всі соціальні відносини можна розділити на три структурних рівні:

• 1 – соціальні відносини соціально-історичних спільнот (між суспільствами, класами, націями, соціальними групами, містом і селом);
• 2 – соціальні відносини між суспільними організаціями, установами і трудовими колективами;
• 3 – соціальні відносини в формі міжособистісної взаємодії і спілкування всередині трудових колективів.

Виокремлюють різні види соціальних відносин:

• • за обсягом владних повноважень: відносини по горизонталі і відносини по вертикалі;
• • за ступенем регламентування: формальні (офіційно оформлені) та неформальні;
• • за способом спілкування індивідів: безособові або опосередковані, міжособові або безпосередні;
• • за суб'єктами діяльності: між організаційні, внутріорганізаційні;
• • за рівнем справедливості: справедливі і несправедливі. Основою відмінностей між соціальними відносинами є мотиви і потреби, головними з яких є первинні та вторинні потреби.

Внаслідок суперечності соціальних відносин однією з форм соціальної взаємодії стає соціальний конфлікт.