Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Філософія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ І НОВОГО ЧАСУ

План

  • 1. Антропоцентризм філософії епохи Відродження
  • 2. Основні особливості Європейської філософії XVII— XVIII століть
  • 3. Дилема емпіризму і раціоналізму у філософії Нового часу
  • 4. Механістична наукова картина світу

Антропоцентризм філософії епохи Відродження

Епоха Відродження (Ренесанс - від фр. Renaissance) - перехідна епоха від середньовіччя до Нового часу, від феодалізму до капіталізму, звернення до культурної спадщини античності. Почавшись в XIV столітті в Італії, ренесанс в XV-XVI століттях поширюється в інших західноєвропейських країнах.

Які основні особливості філософії цього періоду?

Антисхоластичний характер філософії.

В епоху Відродження проходить процес секуляризації - звільнення духовної культури від релігії і церкви. Філософія, звільняючись від релігії, перетворюється знову у світську діяльність, у своєму ідейному розвитку тісно переплітаючись із гуманітарним знанням і мистецтвом.

Антропоцентризм - ствердження ідеалу гармонічної, розкріпаченої, творчої особистості, краси і гармонії дійсності, звертання до людини, як до вищого сенсу буття. Відомий філософ - гуманіст Піко делла Мірандола Джовані (1463-1494) в "Промові про гідність людини" так формулює основний принцип світогляду нової епохи - епохи відродження, тоді погодився бог з тим, що людина - утвір невизначеного образа, і, поставивши його в центрі світу, сказав:"... Я ставлю тебе в центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше обдивлятися все, що є у світі. Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоб ти сам, вільний і славний майстер, сформував себе в образі, якому ти віддаси перевагу. Ти можеш переродитися в нижчі, нерозумні істоти, але можеш переродитися по велінню своєї душі і у вищі, божественні.

Діячі епохи Відродження називали себе гуманістами (від лат. humanus - людський), підкреслюючи цим свою спрямованість до чисто людських земних інтересів. У світогляді цієї епохи підкреслюється творча воля людини. Мітель Эйкем де Монтень (1533-1592) у своїх "Досвідах" стверджує, що: доля не приносить нам ні зла, ні добра, вона поставляє лише сиру матерію того і іншого, і здатне запліднити цю матерію сім'я. Наша душа, більше могутня щодо цього, чим доля, використовує і застосовує їх за своїм розсудом, будучи, таким чином, єдиною причиною і розпорядницею свого щасливого або тяжкого стану2. Завдяки такій світоглядній установці епоха Відродження дала світу таких видатних особистостей, як писав Ф. Енгельс - „... титанів по силі думки, пристрасті і характеру, по багатосторонності і ученості. Люди, які заснували сучасне панування буржуазії, були всім чим завгодно, але тільки не людьми буржуазно-обмеженими. Навпаки, вони були більш-менш овіяні характерними для того часу духом сміливих шукачів пригод.... Звідси та повнота і сила характеру, які роблять їх цільними людьми. Різнобічність - ось ідеал людини епохи Відродження. Теорія архітектури, живопису і скульптури, математика, механіка, картографія, філософія, етика, естетика, педагогіка - таке коло занять, наприклад, флорентійського художника і гуманіста Леона-Баттиста Альберті (1404-1472), Леонардо да Вінчі (1452-1519) був не тільки великим живописцем, але і великим математиком, механіком, інженером, Альбрехт Дюрер (1471-1528) був живописцем, гравером, скульптором, архітектором, винайшов систему фортифікації; Нікколо Макіавеллі (1469-1527) був державним діячем, істориком, поетом, і, крім того, першим гідним згадування військовим письменником нового часу4. Людина в поданні гуманіста Альберті, не "вутлий човен", "не лампада на вітрі", як вчила церква, а герой, який прийшов у життя робити подвиги і великі діяння.

Оптимізм світогляду епохи Відродження заснований не на благості божественного творіння (як у середньовіччя), а на вірі в життєві, добрі, творчі сили людини, здатності її змінити світ на кращій.

Я в мир пришел порок развеять в прах Яд себялюбья всех змеиных злее Я знаю край, где зло ступить не смеет, Где Мощь, Любовь и Разум сменят страх Томмазо Кампанелла

Повернемося до нашої таблиці "Чесноти в історії культури". Заповніть наступний стовпець, відповідаючи на запитання: які чесноти шанувалися, культивувалися в епоху Відродження ?

Пантеїзм - ще одна характерна риса світогляду і філософії епохи Відродження. Пантеїзм (від грец.: παυ - всі і υεσς - бог) - філософське вчення, яке ототожнює бога і світ; бог розчинений у світі, у природі, природа - обожнена. Микола Кузанський (Микола Кребс, 1401-1464), наприклад, розглядаючи бога як нескінченний максимум і наближаючи його до природи, як до обмеженого максимуму, сформулював ідею нескінченності Всесвіту. Бог немов спускається на Землю і розчиняється в природі.

Натхнення, обожнювання природи, магіко-алхімічне її тлумачення характерне для концепції філософа, натураліста і лікаря - Парацельса (псевдонім; справжнє ім'я Пилип Ауре-ол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм, 1493-1541). Ґрунтуючись на розумінні природи як живого цілого, перейнятого єдиною світовою душею, Парацельс допускає можливість магічного впливу людини на природу за допомогою таємних засобів. Пізнаючи свою душу, а також осягнувши архей (одушевлений початок будь-якого елемента природи) і вступивши з ним у магічний контакт, людина може керувати природою. Крім основних першоелементів (земля, вода, повітря і небо) Парацельс виділяє три алхімічних початки: ртуть (відповідає духу), сірка (душа) і сіль (тіло). Оскільки вся природа по Парацельсу населена духами і демонами, то завдання медицини - відновлювати порушений вторгненням чужого духу порядок; тобто лікар повинен лікувати і тіло, і душу, і дух хворого.

Проведіть порівняння понять: теїзм, пантеїзм, атеїзм, політеїзм, монотеїзм

Методологічна стратегія пізнання визначається тим, що Відродження - перехідна розумова епоха, час звільнення думки від оковів схоластичної мудрості. Вірі в авторитет гуманісти відродження з великою енергією протиставляють необмежену силу розуму, досвід, спостереження, критичне мислення, вільне від забобонів. В той же час, для мислителів епохи відродження не характерний крайній, сухий раціоналізм, світ для них не втратив ще своєї багатобарвності, не перетворився в абстрактну чуттєвість геометра, а розум виступає в ролі комплексного, часом навіть напівфантастичного мислення, часом не позбавлений здатності в наївній простоті вгадувати дійсну діалектику реального світу. В концепції Миколи Кузанського, наприклад, розум є вищим ступенем пізнання (із трьох основних: відчуття, розсудок, розум), оскільки саме розум здатний поєднувати протилежності й, отже, пізнавати нескінченне. Універсальний шлях сходження до істини, по Кузанському, у з'єднанні видимих протилежностей згідно їх природної єдності.

Леонардо да Вінчі обґрунтовував ідею про необхідність сполучення практичного досвіду і його наукового осмислення як головного шляху відкриття нових істин. Він стверджував, що закохані в практику без науки, немов керманич, що ступає на корабель без керма або компаса; він ніколи не впевнений, куди пливе...1.

 
<<   ЗМІСТ   >>