Повна версія

Головна arrow Етика та Естетика arrow Прикладна етика

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Етика юриста

  • 7.1. Предмет етики юриста.
  • 7.2. Мораль і право: спільне і відмінне.
  • 7.3. Моральні якості судді.
  • 7.4. Моральні якості прокурора.
  • 7.5. Моральні якості адвоката.
  • 7.6. Поняття фрустрації. Проблема професійних деформацій.

Предмет етики юриста

Підвалини ґрунтовних досліджень в галузі етики юриста було закладено у вступній лекції "Моральнісні засади в кримінальному процесі" курсу кримінального судочинства, підготовленого для слухачів Імператорського Олександрівського ліцею відомим російським юристом і громадським діячем Анатолієм Федоровичем Коні (1844-1927).

Читання курсу розпочалося восени 1901 р., а наступного року, зважаючи на новизну і важливість положень вступної лекції до курсу, вона була опублікована в "Журналі міністерства юстиції" з підзаголовком "Загальні риси судової етики". На тлі революційних подій 1905 року в Росії чіткіше виявив себе демократизм ідей статті, що не могло не викликати протидії з боку царської влади в особі тодішнього міністра внутрішніх справ і шефа жандармів В.К. Плеве. Останній зробив усе, щоб заборонити викладання курсу. Попри заборону і "неактуальність" курсу у вирі подальших революцій А.Ф.Коні продовжував розвивати та пропагувати свої сповнені гуманізму ідеї до кінця свого життя.

Доречним є зупинитись на короткому викладі цих ідей, що стали по праву відправними у формуванні предмета етики юриста.

Беручи до уваги певні тенденції у розвитку сучасного йому суспільства, А.Ф. Коні стверджував, що за нових обставин особливого значення набуває етична та суспільно-правова діяльність судді у всіх її проявах.

Завдання суду, що розглядає кримінальні справи полягає в дослідженні злочинного діяння і в справедливому застосуванні до людини, винуватість якої доведено, карального закону. Але суд - це не механізм далекий від життя, а живий і здатний до сприйняття організм, що перебуває в безпосередньому і різноманітному відношенні до проявів суспільного життя. На різних етапах кримінального процесу, досліджуючи злочинну дію і пов'язуючи з нею особу злочинця, оцінюючи його провину і застосовуючи до неї заходи кримінального покарання, стежачи, щоб ця оцінка була зроблена за правилами, суддя покликаний докладати усіх сил розуму та совісті, знань та досвіду, щоб осягнути життєву та юридичну суть справи. Отже А.Ф. Коні вказує на подвійний характер (природу) злочинних діянь. А на практиці це означає, що перед суддею постає складне завдання пізнати життєву та юридичну суті ("правди") кожної судової справи.

Надаючи цій правді певних форм, суддя повинен сприяти, в кожному окремому випадку, відновленню порушеного правопорядку. І якими б досконалими не були правила діяльності, вони можуть втратити свою силу і значення в недосвідчених, грубих чи недобросовісних руках. А.Ф. Коні справедливо звертає увагу на те, що чим більше варіантів у своєму практичному застосуванні припускають ці правила, чим більше стосуються вони особистості та долі людини, тим більш вагомим інтересам суспільного життя вони служать і тим стає більш значимим запитання - в чиї руки віддається застосування цих правил і за яких обставин. Недарма ж народна житейська мудрість говорить: "Не суду бійся, а бійся судді!"

Саме тому центром тяжіння організації правосуддя по кримінальним справам, на думку А.Ф. Коні, повинен бути визначений суддя та умови його діяльності, зумовлені розумним законодавством, а також ті типові риси, якими його забезпечує суспільне правове та моральнісне почуття. Власне, авторитетність звання судді, межі свободи його самодіяльності, обов'язкові правила його дій і моральнісні вимоги, що висуваються до нього, складають чітку картину стану карного правосуддя будь-де і в будь-який час.

Таким чином, аналіз судочинства з точки зору діяльності суддів повинен включати як складові вивчення:

  • o необхідних властивостей цієї діяльності, що виявляють себе у судовому рішенні, яке містить висновок про винуватість, опертий на внутрішнє переконання судді, тлумачення закону щодо даного випадку і визначення міри покарання;
  • o необхідних умов цієї діяльності;
  • o поведінки судді по відношенню до осіб, з якими судді доводиться спілкуватися, виконуючи свої професійні обов'язки.

А.Ф. Коні особливо підкреслив значення тієї ролі, яку повинно виконувати у виробленні суддею свого рішення його внутрішнє переконання. Приводячи низку прикладів з історії судочинства, він показав, що, маючи завдання бути живим виразником правосуддя, суддя не завжди, однак брав однакову участь у дослідженні істини. Не була однаковою і роль його внутрішнього переконання в різні історичні епохи.

Безперечно, суддя - орган держави. Держава розглядає його (пробачимо А.Ф. Коні оце його гегельянство - "держава розглядає") як засіб для точнішого і правильнішого виконання свого завдання охорони закону. Напруження душевних сил судді для відшукання істини в справі є виконання доручення держави. Держава, покладаючи надію на спокійну безсторонність його часто важкої праці, передає судді частину своєї влади. Тому вона очікує від судді обдуманого рішення, а не побіжної думки, навіяної чуттєвим поривом чи упередженим поглядом. Бідою для правосуддя А.Ф.Коні вважав ситуацію, коли судові рішення залежать від особистого свавілля. Тому суддя, розглядаючи справу, ніколи не має ні права, ні моральнісних засад говорити: "Sic volo, sic jubeo!" ("Як хочу, так сужу!"). Він повинен говорити, як те робив Лютер: "Ich Kann nicht anders!" ("Я не можу по-іншому!"). Цей крилатий вислів можна розвернути на всю повноту змісту стосовно діяльності судді. "Я не можу по-іншому, тому що і логіка речей, і внутрішнє почуття, і житейська правда, і сенс закону твердо і неухильно підказують мені моє рішення, і проти всього іншого буде говорити моя совість як судді і людини".

Прийнявши рішення, суддя може помилитися. Однак знову і знову Коні наголошує на тісному зв'язку правових і моральнісних аспектів діяльності судді. Якщо суддя хоче бути справді суддею, а не уособленим свавіллям, що схиляється в той чи інший бік, він повинен обґрунтовувати своє рішення тим, що в даний час йому здається логічно невідворотним і моральнісно обов'язковим.

А.Ф. Коні застерігає від недоліку, що досить часто зустрічається серед працівників суддів і названий "лінощами розуму". Ці лінощі розуму заважають встановити істину в хитросплетінні видимого і поверхневих суперечностях справи. Такий недолік особливо небажаний в силу того, що в процесі судочинства достовірність виникає з правдоподібності і є результатом послідовного усунення виникаючих сумнівів. А благий і розумний звичай, що набрав майже силу закону, велить будь-який сумнів тлумачити на користь підсудного.

Талановитий теоретик і практик А.Ф. Коні вказував і на небезпеки на шляху до прийняття правильного рішення, що підстерігають суддю, так би мовити, ззовні. Наказ, що надходить від "власть імущих", і можливість відсторонити суддю від розгляду конкретної справи чи, навіть, звільнити його, врешті, наполегливі, впливові прохання, перестороги можуть стати причиною тривоги за свій стан взагалі, побоювання наслідків свого майбутнього рішення і страх з приводу рішення, що вже оголошене. Перед суддею потрібно ставити високі вимоги не тільки щодо його знань і навичок, але і щодо його характеру. Але вимагати від нього героїзму неможливо. Звідси необхідність уберегти суддю від умов, що створюють підстави для розвитку в ньому малодушності і вимушеного догоджання. Звідси необхідна умова незмінюваності судді, що надає чесній, точно виконуючій свої обов'язки людині бездоганної поведінки, можливість спокійно виконувати свою діяльність судді. Той стан, за якого суддя може зовсім не тривожитись за свій завтрашній день, а думати про завтрашній день підсудного чи обвинуваченого, стан, що характеризується відомим висловом "Le cour rend des arrкts et pas des services" ("Суд приймає рішення, a не надає послуги") - є однією з найкращих запорук справедливості судових рішень.

А.Ф. Коні виокремлював і інший вид тиску на суддю, від якого його повинна відгороджувати не тільки незмінюваність, але й інші, моральнісні умови виконання обов'язку. Це тиск навколишнього середовища, який набуває самих різноманітних форм і створює навколо судді в його суспільному житті ту атмосферу, що прагне вплинути на результати його роботи по конкретній справі. Під виглядом "громадської думки" судді вказують лише на голос "громадської пристрасті". В судочинстві ж керуватись голосом "громадської пристрасті" завжди небезпечно і часто непристойно. Суддя, підкреслює А.Ф.Коні, повинен стояти вище цього при виконанні свого високого завдання, що опирається не на тимчасові і минущі враження, а на вічні і незмінні засади правосуддя.

Як галузь важливу і перспективну для дослідження А.Ф. Коні виокремив поведінку судді в процесі виконання свого службового обов'язку. Адже обстоювання незалежності своїх рішень і бажання реалізувати в них увесь доступний йому зміст поняття "справедливість" не вичерпує повноти того завдання, яке суддя вирішує під час судових засідань.

У радянський період проблеми професійної етики, зокрема етики юриста, тривалий час не досліджувалися. Причинами цього були і те, що знаходились послідовні противники таких досліджень у вищих ешелонах влади (наприклад, відомий А.Я. Вишинський, прокурор СРСР у 1933-1939 pp., академік AH СРСР), і те, що "сильним" аргументом непотрібності таких досліджень був такий - "етика в радянському суспільстві єдина".

Однак практика ідеологічної роботи гостро поставила питання морального виховання громадян країни. Відповіддю на це стало включення до переліку навчальних дисциплін вищих закладів освіти етики і початок викладання відповідного нормативного курсу в 1960-х роках. У 1970-ті - 1980-ті роки серед науковців розпочалися жваві дискусії щодо необхідності подальшого розвитку проблем професійної юридичної етики, з'явилися і перші монографічні та колективні роботи, в яких висвітлювалися різні сторони предмета етики юриста116.

На той же час в Україні одним з перших дослідників проблем етики юриста був професор Київського державного університету імені Тараса Шевченка Є.Г. Федоренко. У 1980 р. у Києві видано його посібник "Професійна етика", у якому спеціальний розділ присвячено етиці юриста.

Одним із найбільш вдалих підручників на пострадянському просторі стала праця О.С. Коблікова (1924-2001) "Юридична етика", перше видання якої побачило світ у 1999 р. У передмові до цього видання підручника автор писав, що вивчення моральнісних аспектів і проблем професії необхідне кожному юристу, особливо в сучасних умовах, коли поставлене завдання гуманізації суспільного і державного життя, коли людина проголошена Конституцією вищою цінністю і на перший план висуваються гарантії прав та свобод.

Підручник здобув високу оцінку серед спеціалістів і через кілька років був перевиданий (2003 р.). Структура підручника містила розділ, де дано загальну характеристику моралі як одному з найважливіших способів нормативної поведінки людини, особливій формі суспільної свідомості і виду суспільних відносин.

У другому розділі було розкрито зміст категорій етики (добро, зло, справедливість, обов'язок, совість, відповідальність, достоїнство, честь). У третьому розділі розглянуто загальні моральні норми та особливість їх впливу на професійну діяльність юриста. Враховуючи результати попередніх дискусій щодо визначення предмета етики юриста, О.С. Кобліков дав визначення поняття професійної етики, виокремив її види. Особливої уваги було надано викладу питань, що стосувалося історії та сьогодення судової етики.

У четвертому розділу, поглиблюючи уявлення про взаємозв'язок, автор аналізує моральнісні засади. Послідовно і всебічно висвітлено моральнісний зміст конституційних норм, що регламентують правосуддя і правоохоронну діяльність, визначено місце і роль моральних принципів у сфері матеріального права, охарактеризовано правові і моральні відносини в кримінальному процесі як цілісну систему.

П'ятий розділ має важливий ідейний стрижень - тезу, згідно з якою моральнісною метою доказової діяльності завжди залишається встановлення істини у кримінальній справі, що розглядається. О.С. Кобліков наголосив на тому, що категорія істини в системі чинного законодавства залишається вельми актуальною. Недотримання цієї вимоги має наслідком те, що доказова діяльність втрачає свою мету і стає безпредметною, а це, в свою чергу, створює ситуацію аморальну за змістом як стосовно до прав-ника, так і до інших учасників кримінального судочинства.

У сьомому розділі підручника характеризуються моральні начала здійснення правосуддя. Продовжуючи традицію, закладену А.Ф. Коні, О.С. Кобліков розглядає діяльність суду заломлену крізь призму етико-моральних цінностей. Це дає можливість визначати зміст високих моральних вимог, які повинні брати до уваги у своїй діяльності і судова гілка влади, і конкретний суддя, уповноважений здійснювати розгляд кримінальної справи.

У восьмому розділі підручника з опертям на етичні принципи викладено моральні стандарти, котрих повинні дотримуватися сторони судового процесу по кримінальним справам. Зважаючи на те, що виступи сторін обвинувачення захисту є важливими засобами забезпечення змагальності у судовому процесі, встановлення судової істини, увага до подальшого розвитку змісту моральних стандартів виступів прокурора і захисника є виправданою.

Проблематику, висвітлену у підручнику О.С.Коблікова, доповнюють змісти 9 і 10 розділів. Це, відповідно, проблема культури процесуальної діяльності та проблема моральних якостей юриста. Особливо рельєфно в цих розділах виражена думка про необхідність дотримуватися у майбутній професійній діяльності системи етичних принципів, мати певні моральні якості і не зупинятись на шляху їх вдосконалення, реалізувати на практиці, комплекс етико-моральних цінностей, що сприятиме утвердженню соціальної справедливості.

Розглядаючи особливості професійної діяльності юриста, О.С. Кобліков в першу чергу вказав на гласність її проведення та результатів, контроль з боку громадськості, громадської думки, оцінку з їх боку справедливості, моральності чи аморальності діяльності професійних учасників судочинства111.

Правилом є відкритий розгляд кримінальних справ всіма судами, а закритий розгляд - виключеним. Однак оголошення вироку у всіх випадках є публічним. Судді виконують свої обов'язки щодо здійснення правосуддя під час відкритих судових засідань, публічно, в присутності громадян. Громадська думка оцінює дотримання суддями моральних норм або ж їх порушення з боку суддів, справедливість чи несправедливість судових рішень саме опираючись на враження присутніх.

У присутності публіки, у відкритому судовому процесі, що розглядає кримінальну справу, прокурор підтримує державне обвинувачення. Його професійна діяльність, поведінка теж стають предметом моральної оцінки.

Важливою умовою проведення слідчих дій є нерозголошення матеріалів попереднього розслідування. Але вся доказова база стосовно конкретної кримінальної справи стає відомою в процесі судового розгляду. Більше того, підсудний, його захисник, потерпілий, свідки та інші особи, залучені до судового процесу, мають право дати свою оцінку попередньо організованим слідчим діям, висловити думку щодо відповідності цих дій правовим і моральним нормам.

Другою важливою особливістю професійної діяльності юриста О.С. Кобліков назвав її проведення у сфері соціальних і міжособистісних конфліктів. Діяльність суду - правосуддя - безперечно має на меті відновлення порушених злочинною дією прав. Але судова влада покликана встановлювати справедливість (законність) і за умови виникнення конфліктної ситуації в будь-якій сфері життя, що регламентується правом. А таку ситуацію може породити і спір з приводу розподілу майна, і відсутність згоди між батьками, що розлучаються, щодо долі дітей, і суперечки в суспільстві, викликані використанням тої чи іншої історичної символіки.

На осіб, яким держава доручає у відповідності до закону вирішувати соціальні і міжособистісні конфлікти, покладено високу моральну відповідальність за їх дії та рішення, що вони приймають. Тому моральні проблеми "... завжди супроводжують людей юридичної професії". Взагалі, вказані особливості професії юриста зумовлюють, на думку О.С. Коблікова, необхідність існування юридичної етики.

Спеціалісти в галузі проблем етики працівників юридичної професії вживають досить широкий перелік термінів для назви цього напряму наукових досліджень. Зустрічаються такі: етика юриста, професійна етика юриста, юридична етика, правова етика, судова етика, адвокатська етика. Попри розбіжності в деталях всі погоджуються з тим, що етика юриста, з одного боку, виступає як сукупність моральних вимог, що поширюються на працівників юридичної професії, а з іншого боку - як наука, що вивчає специфіку цих вимог, їх застосування на практиці у вигляді професійних моральних кодексів. Остання обставина надає права на існування таким підгалузям етики юриста, як етика судді, етика прокурора, етика слідчого, етика адвоката та ін.

О.С. Кобліков визначив юридичну етику як "вид професійної етики, сукупність правил поведінки працівників юридичної професії, що забезпечують моральний характер їх трудової діяльності і позаслужбової поведінки, а також як наукову дисципліну, предметом якої є специфіка реалізації вимог моралі в цій галузі"118.

Як своєрідний моральний кодекс юридична етика покликана регламентувати діяльність юристів різних спеціальностей - судді, прокурора, слідчого, адвоката, нотаріуса, юрисконсульта, арбітра; співробітників органів внутрішніх справ, СБУ, до числа обов'язків яких належить застосування положень чинного законодавства; робітників органів міністерства юстиції, судових виконавців, науковців - правників, викладачів правових дисциплін та ін.

Як наукова дисципліна юридична етика має предметом виявлення моралі в правосудді і правоохоронній діяльності.

У відповідності до таких розумінь предмета юридичної етики О.С. Кобліков дає і визначення судової етики. На його думку, судова етика - сукупність правил поведінки суддів та інших професійних учасників кримінального, цивільного та арбітражного судочинства, що забезпечують моральний характер професійної діяльності і позаслужбової поведінки, а також наукова дисципліна, предметом якої є специфіка виявлення вимог моралі в цій галузі119.

В останнє десятиліття систематичним викладом судової етики як самостійної юридичної дисципліни стала робота О.Ф. Закомлістова "Судова етика". Автор в якості методології дослідження використав принципи сучасної концепції правосуддя, основи процесуального права, етичної теорії та правової аксіології як складової філософії права.

У першому розділі висвітлено соціальні параметри судової етики (підвалини і принципи судової етики, співвідношення юридичного і етичного, етичний сенс права на судовий захист).

Матеріал другого розділу, що має назву "Моральне окреслення і артикуляція публічного правосуддя", знайомить з моральним станом правосуддя в суспільстві та з моральними протоколами судової влади і судового розгляду.

Беручи до уваги багатовимірність поняття "влада", О.Ф. Закомлістов вказує і на диференційований вигляд здійснення судової влади. Диференційованого вигляду набуває і судова етика як міждисциплінарна галузь теоретико-прикладного юридичного знання, що синтезує всі складові теорії і практики соціального знання (політичного, економічного, юридичного, психологічного і етичного).

Наслідком цього є наявність у структурі судової етики аспектів та поєднання зазначених складових знання:

етика публічного правосуддя (універсально-моральний аспект);

етика судової влади в системі гілок влади (політичний аспект);

етика судді (деонтологічний чи професійний аспект);

етика судового розгляду справ (публічний етико-юридичний аспект);

етика прав і свобод учасників судового розгляду (окремий етико-юридичний аспект);

етика справедливого правосуддя (соціально-моральний аспект).

Усі ці аспекти і складові етичного порядку публічного правосуддя окреслюють предмет судової етики як юридичного знання моральних засад правосуддя.

Третій розділ роботи О.Ф. Закомлістова присвячений проблемі справедливого судового розгляду, яка розкрита в питаннях забезпечення процесуальної справедливості, вимоги розумного терміну розгляду судової справи, співвідношення істини та справедливості в процесі судового розгляду.

Вимога судового розгляду справи в розумний термін часу має за мету високу якість правосуддя, її дотримання є умовою забезпечення справедливого розгляду справи (п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р.). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (підпункт п. 3 ст. 14) вказує на те, що кожен має право при розгляді будь-якого висунутого йому кримінального обвинувачення щонайменше на гарантію бути судимим на засадах повної рівності без невиправданої затримки.

О.Ф. Закомлістов вказує на те, що час у правосудді є часом публічного вирішення соціального конфлікту, який має зв'язок з визначенням прав і обов'язків сторін в цивільній справі чи з обвинуваченням особи за кримінальною справою. Особливістю критичного часу в правосудді, як і особливістю критичної маси у фізиці, є те, що на першу несправедливість, пов'язану з фактом звернення по судовий захист, накладається друга несправедливість, зумовлена бездіяльністю сили і права, покликаних (!) цю першу несправедливість усунути120.

Тяганину з розглядом справи можна назвати "присмерком справедливості", тобто тим випадком, коли справедливість, "світанок", не настає. Автор вдало приводить вираз Гегеля, який кваліфікує ситуацію у випадку затягування судом розгляду справи як накладання "сірого на сіре", тобто як таку, коли становлення справедливості підмінює собою її утвердження і буття, і коли справедливість залишається не визначеною в сущому. Таким чином, замість утвердження справедливості маємо її очікування як невизначену порожнечу того, що не збулося, яке губить себе у критичному настрої очікування настання справедливості.

Руйнівну силу очікування добре продемонстрував у своїх роздумах М. Бланшо: "Яким би важливим не був предмет очікувань, рух очікування його завжди безконечно переважає. Очікування перетворює все однаково важливе на однаково марне... Очікування не втішає. Тих, хто чекає, нічим і даремно втішати, нагноєння очікування, нудьга. Застійне очікування просякнуте до себе поблажливістю і, в кінцевому рахунку, - ненавистю"121.

О.Ф. Закомлістов також розглядає проблеми етики дискурсу в товаристві суддів, справедливого судді, інформаційного доступу до правосуддя та етичного сенсу конституційного правосуддя, висвітлює проблему юридичної аксіології. Категорії, добро, розум, справедливість аналізуються через зміст категорії суспільного блага. Автор визначає благо як вихід із стану нестатків. Це надлишок людського зусилля і важливо, щоб цей надлишок став умовою набуття багатства і благоустрою, тобто щоб цей лишок став у подальшому сумою, цінністю, втіленням запровадженого достоїнства і важливістю людини самої по собі. Світ людини не може існувати без ритмічного відтворення справедливості, позаяк цей світ не є райським існуванням. Справедливе ж реалізується у вільному користуванні правом. В контексті зазначеного важливим є такий висновок: "рух до блага повинен мати персоналістичний характер за умови свободи і права кожного, а публічна влада забезпечує благотворения усуваючи з соціуму руйнівні процеси, що нищать благо як принцип" .

Мабуть, симптоматичним є те, що може одночасно з працями О.С. Коблікова, О.Ф. Закомлістова в Україні з'явилося кілька підручників під назвою "Юридична деонтологія". Автор одного з них С.С. Сливка у слові від автора значення цієї науки визначає так: "це природний правовий компас, енциклопедія для юриста, це шлях до високої професійної майстерності та гарантія захисту його свобідної волі у природно-правовому просторі. Якщо юрист не володіє юридичною деонтологією, він назавжди залишиться вузьким спеціалістом, приреченим навіть інколи на провали в роботі"12 .

У 1980-ті роки В. Горшеньов і І. Бенедик визначили юридичну деонтологію як галузь юридичної науки, що мала на меті узагальнення системи знань про засади спілкування й мистецтво прийняття правильного рішення у юридичній практиці. Юридична деонтологія постала як наука про пошук умов необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста з колегами і тими, кому він надає професійні послуги і кого повинен обслуговувати правовими засобами у процесі реалізації свого правового статусу124.

Сучасний дослідник О.Ф. Скакун виходить з того, що юридична деонтологія - це галузь юридичної науки і навчальна дисципліна, яка має предметом систему знань про юридичну практичну діяльність і кодекс професійної поведінки юриста. Цей кодекс виник як звід правил дозвільного, зобов'язуючого і рекомендаційного характеру, якими професійний юрист повинен оволодіти і керуватися ними у відносинах, що виникають при виконанні службових (посадових) повноважень.

У вузькому значенні О.Ф. Скакун розглядає визначення юридичної деонтології як науку про застосування практичної діяльності юристів, тому на перший план тут виступають норми, що мають рекомендаційний характер. В широкому значенні юридична деонтологія - це наука, яка, крім моральних, аналізує вимоги (нормативи) психологічного, політичного, правового, економічного, екологічного, етичного, естетичного та інформаційного характеру, що постають перед юристами-практиками. Тому до норм рекомендаційного характеру тут додаються норми, які зобов'язують, забороняють і дозволяють125.

С.Д. Гусарєв та О.Д. Тихомиров визначають предметом юридичної деонтології систему, форми, методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів. Тому ця наука має на меті розкривати зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ, як юридична теорія та юридична практика, визначає свої функції, спираючись на норми і принципи суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює етичну складову діяльності юриста, беручи до уваги спеціалізацію юридичної професії126.

Аналіз наведених визначень юридичної деонтології дає можливість окреслити її проблемне поле (предмет), яке включає:

  • - знання про кодекс професійної поведінки, професійний етикет, застосування норм моралі, моральні вимоги (нормативи), співпрацю з колегами, взаємостосунки з громадянами, мудрість і мистецтво спілкування;
  • - відомості (система знань) про правознавство;
  • - відомості про юридичну практику, основні юридичні спеціальності;
  • - знання про ставлення до професійної діяльності, мистецтво приймати правильні (справедливі) рішення127.

С.С. Сливка зазначає, що проблеми першої групи слід відносити до курсу правничої етики юриста; другої - до теорії права; третьої - до курсу, що знайомить з системою судових та правоохоронних органів. Автор звужує предмет юридичної деонтології до проблем четвертої групи, вважаючи за потрібне доповнити наведений перелік проблем такими:

  • o пізнання сутності внутрішнього імперативу службового обов'язку у правових ситуаціях;
  • o пошук та встановлення правової істини самим юристом (а не іншими особами, установами);
  • o використання у службовій діяльності, поряд з позитивним правом, норми природного права для об'єктивної оцінки правової ситуації.

Отже, юридична деонтологія - це філософсько-правова наука про пізнання юристом сутності внутрішнього імперативу службового обов'язку, який створює передумови для формування особистісних норм його професійної поведінки і мотиви їхнього вибору з метою формування внутрішнього переконання, встановлення об'єктивної істини та прийняття справедливого правового рішення128.

Давньогрецький філософ Аристотель утворив новий іменник ethica (етика), щоб позначити особливу галузь філософського знання, предметом вивчення якої стали особливі людські якості - чесноти. Ці якості зараз ми називаємо моральними.

У сучасному розумінні етика - філософська наука, яка вивчає мораль як один з соціальних регуляторів життя суспільства, вагомий чинник життєдіяльності людини. Етика - теорія моралі. В подальшому будемо вживати для позначення теоретичного знання про специфіку виявлення моральних цінностей в процесі правової регуляції суспільного життя поняття "етика юриста". В певному сенсі варто взяти до відома думку Д.П. Котова, який будь-яку професійну етику розглядає як розділ етичної науки129.

Кожна з цих професійних етик обов'язково має як складову свого предмета моральний кодекс спеціалістів відповідної професії, тобто сукупність традицій, приписів, правил, норм поведінки, що зумовлені особливостями виконання професійних обов'язків і забезпечують формування неформальних (моральнісних) взаємовідносин, професійної солідарності, відповідальності за свою репутацію і репутацію свого колективу чи установи.

Як назву до цієї складової предмета етичної теорії доречно вживати інше поняття - "професійна мораль". Згадуючи лекції з формальної логіки, зазначимо, що зміст поняття "професійна етика" ширший за зміст поняття "професійна мораль". Професійна етика має складовими свого предмета і історію свого становлення, і етичну аксіологію відповідної професійної діяльності, і деонтологію, що виявляє специфіку професійного обов'язку, вивчає проблему належного у вимірах професії, врешті, досліджує вплив спеціалізації діяльності юриста на професійну мораль.

Як етико-правова дисципліна етика юриста дає можливість студентам вузів і факультетів правничого профілю глибше усвідомити сутність обраної професії, засвоїти моральні засади діяльності юриста. Попри існуючі "модуси" етики юриста (юридична деонтологія, судова етика), зумовлені акцентуванням уваги на тій чи іншій складовій її предмета, стрижнем, що об'єднує її в одну систему знань є визнання людини як об'єкту професії юриста. Проблеми справедливості, законності, порядку, судової істини не є проблемами абстрактними. їх вирішення обов'язково впливає на долю конкретної людини, так чи інакше змінює її внутрішній світ, підсилює чи розриває її зв'язок з соціумом, змушує переосмислювати своє життя, переоцінювати свою роль і своє "місце під сонцем", а отже, наближає чи віддаляє у такий спосіб суспільство на шляху до вистражданих за довгі тисячоліття історії ідеалів співжиття.

Опираючись на вище зазначене, коротко визначимо етику юриста як теоретичне знання про специфіку виявлення моральних цінностей в процесі правової регуляції суспільного життя.

Предмет етики юриста постає як проблемне поле, що включає:

  • - історію становлення і взаємозв'язків моралі і права як соціальних регуляторів;
  • - формування ідейних підвалин науки (етико-правові вчення), понятійно-категоріального апарату;
  • - етичну аксіологію професійної діяльності юриста;
  • - юридичну деонтологію;
  • - судову етику;
  • - професійну мораль (моральні якості професіонала-юриста).
 
<<   ЗМІСТ   >>