Стан і проблеми зони відчуження ЧАЕС

Україна — це епіцентр найбільшої у світі за всю історію людства ядерної техногенної катастрофи, яка відбулася на четвертому блоці Чорнобильської АЕС. У результаті викиду в атмосферу великої кількості радіонуклідів відбулося забруднення навколишнього середовища (повітря, ґрунтів, природних вод, рослинного і тваринного світів), стійке довготривале радіоактивне забруднення територій радіонуклідами цезію, стронцію та плутонію. Внаслідок катастрофи продукти радіоактивного розпаду забруднили 4,6 млн га сільгоспугідь (у тому числі 3.1 млн га ріллі) і 4,4 млн га лісів. Державні органи були змушені вивести з обігу 280 тис. га сільгоспугідь і 157 тис. га лісів. Восени 1991 р. у зв'язку зі створенням Міністерства з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи остаточно затверджено концептуальні положення щодо безпечного ведення сільськогосподарського виробництва і лісового господарства, за якими передбачається одержання чистої продукції. У землеробстві та рослинництві прийнято курс на агромеліоративні заходи: переорювання і вапнування пасовищ, унесення більших доз мінеральних добрив, створення шляхом дезактивації "чистих пасовищ".

Радіоактивному забрудненню радіоізотопами цезію-137 із щільністю випадінь більше 37 кБк/км² піддалося понад 43 тис. км² земель (майже 7 % території країни), близько 1.2 млн га сільськогосподарських угідь та 1,1 млн га лісів (до 12 % від їх загальної площі). Забруднення охопило 73 райони 12 областей. До радіоактивно забруднених територій, за національним законодавством, належить 2293 населені пункти. Територія України, радіоактивно забруднена внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на такі зони:

• — зона відчуження — територія, з якої здійснено евакуацію населення в 1986 p.;
• — зона безумовного (обов'язкового) відселення — територія, де відбулося інтенсивне забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 555кБк/км²та вище, або стронцію від 111кБк/км² та більш, або плутонію від 3,7 кБк/км² та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
• — зона гарантованого добровільного відселення — територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 185 до 555кБк/км², або стронцію від 5,5 до 111 кБк/км², або плутонію від 0,37 до 3,7кБк/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона отримувала у доаварійний період;
• — зона посиленого радіоекологічного контролю — територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 37 до 185 кБк/км², або стронцію від 0,74 до 5,55 кБк/км², або плутонію від 0,185 до 0,37 кБк/км² за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перебільшує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Чорнобильська зона відчуження — частина України, забруднена радіонуклідами внаслідок Чорнобильської катастрофи. Ці землі вилучено з народногосподарського обігу. Зона має особливу форму управління, яке здійснює адміністрація зони. Площа зони становить 2044 км2, на ній розташовано два міста (Прип'ять і Чорнобиль) та 74 села. Сільська та міська забудови займають 4—5 % площі, промислові споруди та шляхи — 5, ліси — майже 45, залужені поля — близько 30, луки — 10 %, 8 % території заболочено, 2 % займає акваторія Київського водосховища. У зв'язку з можливим виносом радіонуклідів за межі зони, розвиток природних процесів у її ландшафтах становить потенційну небезпеку для усієї країни. Відповідно до Концепції Чорнобильської зони відчуження на території України було проведено зонування території зони за виробничим принципом з урахуванням видів діяльності в її різних частинах, нерівномірності забруднення, розміщення виробництв та елементів інфраструктури, а саме:

• — ближня зона охоплює територію, розташовану в межах 5 км радіуса навколо ЧАЕС. Проведення радіаційно небезпечних робіт здійснюється за програмами, погодженими з органами Державного санітарного нагляду;
• — дальня зона охоплює територію в межах 5—ЗО км навколо об'єкта "укриття". Роботи тут виконуються за щомісячними планами-графіками; здійснюється регулярний радіаційний і дозиметричний контроль;
• — осельна зона — частина міської території м. Чорнобиль, на якій розташовані гуртожитки, об'єкти громадського харчування і торгівлі, соціально-культурного та медико-санітарного призначення;
• — зона спеціального режиму охоплює територію вахтового селища Зелений Мис;
• — відокремлені ділянки зони відчуження — території населених пунктів, жителі яких були евакуйовані.

Радіаційний моніторинг зони відчуження здійснює Державне спеціалізоване науково-виробниче підприємство "Чорнобильський радіоекологічний центр", що є структурним підрозділом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Забруднення територій у зв'язку з Чорнобильською катастрофою дуже неоднорідне, часто навіть у межах окремого населеного пункту. Забруднені території розрізняються типами ґрунтів, етнічними, господарськими, соціальними аспектами життєдіяльності людей, які на них проживають. Загалом це зумовило дуже складні особливості формування доз опромінення (рис. 1.6).

Опромінилися від викиду радіоактивних речовин мільйони осіб. Наприклад, в Україні 3,4 млн осіб постраждали внаслідок катастрофи. Згідно з оцінками різних фахівців, найбільш очікувані дози опромінення, що накопичуватимуться протягом 70 років (з 1986 до 2065 p.), людей, які проживають на найзабрудненіших територіях, становитимуть майже 160 мЗв. У період 1996—2056 рр. очікувані дози опромінення населення, яке мешкає в районах зі щільністю забруднення 185—555 кБк/м2, складуть близько 5-20 мЗв. Разом із тим, у місцевостях, де коефіцієнти переходу радіонуклідів із ґрунтів у рослинність особливо високі, тільки внутрішнє опромінення населення може перевищити 50 мЗв за 70 років.

Для значної частини населення, яке проживає на радіоактивно забрудненій території, за весь післяаварійний період вже реалізовано майже 90 % дози за все життя (70 років проживання на забруднених територіях). Нині та протягом наступних 10—20 років основним дозоутворювальним радіонуклідом є й буде цезій-137, що формує майже 90 % всієї дози опромінення. Територіальний розподіл щільності забрудненості цим радіоелементом зображено на рис. 1.6 за такою шкалою оцінювання: дуже низька (менше 0,1 кі/км2), підвищена (0,1—0,3), низька (0,3—1,0), середня (1,0—5,0), висока (5,0— 15,0), дуже висока (15,0—40,0), надзвичайно висока (понад 40,0 кі/км2).

За 20 років після катастрофи внаслідок природних процесів та протирадіаційних заходів, які застосовуються, радіаційна ситуація на забрудненій території України поліпшилася. Проте у зв'язку з великими періодами напіврозпаду радіоактивні речовини зберігатимуться в навколишньому середовищі упродовж багатьох десятиліть. Тому ще декілька поколінь людей піддаватимуться хронічному опроміненню іонізуючою радіацією в малих дозах.

Уряд України, уряди країн "Великої вісімки" та Комісія Європейського Співтовариства виробили спільний підхід до розробки і реалізації Всеохоплюючої програми для підтримки рішення України щодо закриття Чорнобильської АЕС. Програма ґрунтується на таких принципах:

• — дружні відносини між Україною та членами "Великої сімки";
• — принципова залежність між реформами в енергетичному секторі та досягненням цілей економічної й соціальної реформи в Україні;
• — підтримка рішення щодо закриття Чорнобильської АЕС та розроблення довгострокової стратегії для енергетичного сектору України, з урахуванням раціональних економічних, фінансових і природоохоронних критеріїв, що спричинить створення ефективного, сталого, орієнтованого на ринок енергетичного сектору, який відповідатиме потребам України;
• — необхідність постійного підвищення рівня ядерної безпеки в усьому світі а урахуванням принципів, визначених у Міжнародній конвенції з ядерної безпеки, а також, у зв'язку з цим, визнання суттєвої ролі, що відіграє незалежний національний орган регулювання з ядерної безпеки;
• — потреба мобілізувати фінансові ресурси міжнародного співтовариства та внутрішні джерела з метою підтримки рішення України закрити Чорнобильську АЕС;
• — забезпечення широкомасштабного співробітництва з боку українських учасників у всіх проектах, пов'язаних із всеохоплюючою програмою;
• 
• — визначення того факту, що дострокове закриття Чорнобильської АЕС матиме негативні економічні та соціальні наслідки для України і водночас сприятиме надходженню міжнародних фінансових ресурсів та підвищенню національних стандартів ядерної безпеки;
• — визнання того, що відповідальність за ядерну безпеку покладається виключно на державу, яка експлуатує атомні електростанції, і що потрібно мати ефективне законодавство, котре передбачатиме відповідальність за ядерну шкоду, згідно з прийнятими міжнародними нормами;
• — бажання підвищити ефективність виробництва і використання електроенергії;
• — значущість спільного зобов'язання вжити всіх необхідних заходів з метою виведення ЧАЕС із експлуатації в найменший строк.

У грудні 1990 р. на 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН прийнято резолюцію про міжнародне співробітництво у справі пом'якшення і подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. На її виконання в рамках ООН було створено комітет і робочу групу відповідної спрямованості, а заступника Генерального секретаря ООН призначено координатором із питань Чорнобиля. У травні 1993 р. у Мінську сформовано чотиристоронній координаційний комітет (до його складу увійшли керівники "чорнобильських" відомств трьох країн), який очолив заступник Генерального секретаря ООН.

З 90-х років XX ст. до справи щодо подолання наслідків катастрофи залучилися країни Європи. У 1995 р. в Україні здійснювалося майже 50 проектів і програм, у фінансуванні яких брали участь міжнародні організації й окремі країни. Це, насамперед, Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГATE), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Програма ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Європейська Комісія, інвестори зі США, Німеччини, Швейцарії, Швеції, Канади, Японії. Наприклад, ЮНЕСКО ініціювала та фінансово підтримала створення у Славутичі, Бородянці та Іванкові центрів соціально-психологічної реабілітації населення, яке потерпіло від аварії.

На першому енергоблоці Рівненської атомної електростанції (РАЕС) впроваджена безпечна діагностика реакторів і парогенераторів за допомогою центрального маніпулятора німецької фірми "Сіменс", що відповідає світовим стандартам. Установки цієї серії уведені в дію на РАЕС у рамках міжурядової угоди України і Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Вони використовуються у ФРН, США, ПАР, Швеції, Фінляндії, Угорщині й Словаччині. На західноукраїнському ядерному об'єкті створено сервісний центр автоматизованих дистанційних систем контролю, який обслуговуватиме також Південноукраїнську та Хмельницьку АЕС.

На Чорнобильській атомній електростанції неодноразово працювала група експертів МАГ ATE. Метою візитів була інспекція першого, другого і третього блоків, а також сховища опроміненого ядерного палива (СОЯП-1). Окрім звичайної інспекції, яка полягає в обслуговуванні систем контролю і спостереженні МАГАТЕ, інспектори спільно з фахівцями й керівниками Чорнобильської АЕС працюють над проектом установки мобільної системи, що контролюватиме переміщення ОЯП зі станції на СОЯП-2. Проект установлення устаткування, що буде узятий під гарантію МАГАТЕ, розробляється і фінансується разом із Лос-Аламоською і Сандійською національними лабораторіями (США).

Отже, на основі викладеного вище можна зробити такі висновки:

• — загалом у зоні відчуження спостерігається незначне покращення радіаційного стану, що зумовлено фіксацією радіоактивних речовин верхніми шарами ґрунту;
• — вміст радіонуклідів у повітрі приземного шару атмосфери зони не перевищує значень установлених для зони відчуження ЧАЕС контрольних концентрацій;
• — питна вода на промислових підприємствах і в населених пунктах, розташованих у зоні відчуження та зоні безумовного відселення, перебуває у межах норми;
• — головними джерелами радіоактивного забруднення довкілля е ставок-охолоджувач ЧАЕС, а також пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів;
• — простежується суттєве зменшення виносу радіоактивних речовин із зони відчуження в акваторію Київського водосховища.

Отже, видобування і переробка уранових руд, атомна енергетика і промисловість та інші джерела радіації в країні — потенційні чинники ядерної й радіаційної небезпеки в Україні. Незважаючи на це, зазначимо, що внаслідок передбачуваних загальнонаціональних державних заходів з метою зменшення радіоактивного забруднення радіоекологічна ситуація поступово поліпшується, а радіаційні ризики для населення зменшуються.