Структура економічного простору

Визначають два підходи до визначення структури економічного простору. Перший підхід базується на безпосередньому координуванні економічних зв'язків, процесів та явищ у просторі і обмежені чітко визначеними просторовими кордонами. Тут йдеться про економічний простір населеного пункту, адміністративного району, економічного району, країни, групи країн в розумінні регіону, континентів, про глобальний економічний простір.

У даному випадку простір уявляється як умістилище об'єктів, а економічний простір — як частина цього простору (тобто підпростір), де розміщені господарські об'єкти і здійснюється господарська діяльність. Залежно від обраного дослідником способу розгляду такий економічний простір може бути представлений одно -, дво- чи тривимірною моделями.

Другий підхід полягає в опосередкованому проектуванні економічних зв'язків, процесів та явищ, що відбуваються в економічному просторі на його координатах. При цьому просторові межі можуть бути нечіткими, виходити за межі територіальних одиниць, перетинатися і накладатися одна на одну, оскільки інтереси суб'єктів господарювання не обмежуються кордонами населеного пункту, регіону чи країни. Чим більше таких перетинань, взаємопроникнень та накладень, тим щільнішим буде економічний простір. У такому аспекті можна розглядати економічний простір підприємства, галузі, галузевого комплексу, окремого індивідуума, колективу, місцевої громади тощо.

У другому підході простір розглядається як множина взаємозалежних, взаємопов'язаних місцеположень господарської діяльності. Тобто, він є під простором геопростору як множина економічних об'єктів із певною структурою, тобто заданою сукупністю відношень. У такому розумінні економічний простір є багатовимірним, але його завжди можна співвіднести з вимірним простором і територією (чи її моделлю — картою).

Загальною моделлю такого простору є тривимірна матриця географічних даних розміру т — п — і, де т— число місць господарської діяльності; п — кількість ознак, що їх характеризують; і — кількість проміжків часу (звичайно років), під час яких здійснювалася реєстрація спостережень.

Слід також виділити два втілення поняття " економічний простір" — абстрактне і конкретне. Абстрактне втілення полягає у філософському розумінні економічного простору як форми існування економічних об'єктів і явищ. Конкретне втілення полягає в тому, що економічний простір для дослідника — це певна кінцева множина взаємопов'язаних місць господарської діяльності.

Залежно від масштабів економічних зв'язків структура економічного простору може включати глобальний, регіональний, ареальний і локальний види.

Глобальний простір — характеризується зв'язками між територіально розосередженими об'єктами, які займають значні площі (кілька країн) і мають тісні технологічні, економічні та управлінські зв'язки між державами щодо досягнення певної мети.

Регіональний простір — об'єднує виробників і споживачів товарів та послуг в єдину економічну систему в межах регіонів України. Його об'єднуючою ланкою є загальна інфраструктура (водо-, енерго-, газопостачання тощо).

Ареальний простір — формується на обмеженій території (адміністративного району, агломерації, вузла, територіальних громад) і характеризується економічними зв'язками між підприємствами щодо використання певного ресурсу, агломераційного ефекту тощо.

Локальний простір — система економічних зв'язків, які складаються в процесі господарської діяльності конкретних територіальних громад. Важливу роль регулятора формування цих локальних економічних просторів відіграють органи місцевого самоврядування, формуючи сучасну інституційно-правову основу підприємницької діяльності.

За якісними ознаками економічний простір може бути промисловим, аграрним, рекреаційним, інформаційним, де розглядаються зв'язки між відповідними суб'єктами.

Яку ж роль відіграє економічний простір у формуванні регіональних соціально-економічних систем?

Регіональний економічний простір — це поліструктурна система,— це сукупність ресурсів та суб'єктів господарювання і відносини між ними, що формують відповідні сфери діяльності в процесі економічного відтворення, забезпечують суспільне виробництво, обмін, розподіл і споживання матеріальних благ та послуг для потреб суспільства. Основні ознаки регіонального економічного простору такі:

• — регіональний економічний простір формується в конкретному територіальному вимірі відповідного системного рангу (елементи системи розселення, адміністративно-територіальні одиниці, економічного району тощо) у вигляді організації економічного простору;
• — має історичний характер формування та зв'язок його системно суттєвих ознак з історичними процесами розвитку і формування суспільно економічної формації держави;
• — йому притаманні багато вимірність і поліструктурність, які в межах економічного простору утворюють поля й відповідні їм структури — інституційну, фінансову, виробничу, інфраструктурну, технологічну, торгівельну та ін.;
• — дискретність формування економічного простору, закономірна нерівномірність його розвитку;
• — можливість і необхідність управління формування економічного простору регіону, наявність системи регулювання його розвитком.

Регіональний економічний простір підпорядкований системі національної економіки. Він функціонує у певних межах економічної самостійності відповідно до розмежування повноважень між центром і регіонами. Елементи в ньому взаємодіють між собою, утворюючи просторові,часові, просторово-часові взаємозалежності. Так формуються вертикальні і горизонтальні зв'язки: одні — через дію компонентів простору, інші — через відносне положення одних та інших на території. Поєднання цих зв'язків призводить до виникнення складніших просторових структур і систем. Тому економічний простір відносно стійкого просторового розвитку продуктивних сил

• — це сукупність економічних відносин або їх формальних аналогів
• — регіональних соціально-економічних систем.

Економічний простір відіграє роль цілісної системи взаємодоповнюючих суб'єктів господарювання на відповідній території, між якими існує стійкий розподіл праці. Формування регіональних соціально-економічних систем відбувається за такими основними принципами: територіальність, комплектність, цілісність, глобальність.

Територіальність — це головна властивість економічного простору, що передбачає врахування всієї сукупності факторів регіонального розвитку, загальних закономірностей розміщення продуктивних сил, принципів регіональної політики на перспективу з метою раціоналізації територіальних пропорцій. Вона вивчає просторову диференціацію об'єктів дослідження. Територію слід розглядати як основу об'єднання людського суспільства та економіки. Вона є базою, де проходить життя людини, є ресурсом природи і суспільства. Тобто територія становить середовище життя людини із специфічними соціально-економічними, матеріально-технічними умовами. Тому територіальний аспект просторового розвитку є визначальним при вивченні розміщення продуктивних сил економічного простору.

Принцип комплексності розуміють як забезпечення пропорційного і збалансованого функціонування території. Поняття "комплексність" означає поєднання всіх елементів, явищ, що складають одне ціле. Комплексність просторового розвитку продуктивних сил — це поєднання структурних елементів та пропорційно взаємопов'язаний розвиток усіх підсистем, внутрішнє узгодження економічних, екологічних, соціальних процесів і явищ; розвиток регіонів як територіальних суспільних систем; ефективність використання соціально-економічного й природно-ресурсного потенціалу. На регіональному рівні вона виражається через різні елементи господарства регіону, їх раціональне використання (насамперед, природних ресурсів), через подальше вдосконалення інфраструктури, трудових ресурсів, науково-технічного та освітнього потенціалу як складових єдиного економічного простору країни.

Принцип регіональної цілісності пов'язаний з єдністю природних, соціальних та економічних процесів і явищ, що проявляється на території економічного простору. За принципом регіонально-цілісного підходу регіон розглядається як цілісна система і як складова економічного простору.

В сучасних умовах триєдиний підхід у дослідженні економічного простору доповнюється новою якістю — глобальністю, тобто необхідністю співвідношення локальних, регіональних та національних проблем з їх світовим (глобальним) фоном.