Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

Світова війна породила негативні зміни в способі життя народів, економічну розруху, відірвала від господарства мільйони робітників і селян усіх воюючих країн. Життя та побут переважної більшості населення воюючих країн уже в перший рік війни швидко зазнали різких змін у бік їхнього погіршення.

Тривалий робочий день, зниження заробітної плати й зростання цін, погане харчування зумовили зростання смертності серед цивільного населення. Разом зі значними військовими втратами це призвело до істотного скорочення чисельності населення Австро-Угорщини, Німеччини і Франції. Життєвий побут мільйонів людей визначали важка повсякденна праця, довге стояння в чергах, голод і холод. У прифронтових зонах населення страждало від артилерійських та авіаційних бомбувань цивільних об'єктів у тилу. На окупованих територіях звичайним явищем ставали безцеремонні реквізиції, контрибуції та неприкриті грабунки з метою вилучення продуктів харчування, тяглової сили, інших матеріальних цінностей. З'явилася незнана доти проблема біженців.

Скрізь посилилася тенденція до підпорядкування державного апарату капіталістичним монополіям, до державного регулювання обсягів виробництва, видів продукції та строків її виготовлення. Вводилися примусові посівні плани та обов'язкова здача селянами врожаю державі. Спільною ознакою військово-державного капіталізму багатьох країн було введення примусової праці для робітників, заборона трудящим висувати будь-які вимоги, застосовувати страйки. Становище робітників і селян обох ворогуючих груп держав дедалі погіршувалося, буржуазія одержувала казкові прибутки.

Під впливом шовіністичної пропаганди та в погоні за надприбутками, які ввижалися їм за встановленням світового панування, одержанням анексій і контрибуцій, німецька буржуазія та поміщики, зокрема їхні партії в рейхстазі, підтримували вимоги щодо військових асигнувань, військово-поліцейського нагляду за населенням, мілітаризації праці й економіки. Лідери німецької соціал-демократії та профспілок усіляко сприяли шовіністичному одурманюванню трудящих і, стоячи на позиції "захисту вітчизни", вимагали від робітників відмовитися від боротьби в період війни.

Тим часом на фронті й у тилу наростали антивоєнні настрої.

Вже в перший рік війни мали місце випадки братання солдатів воюючих країн. Починаючи з 1915 р. у Німеччині почастішали страйки та робітничі демонстрації. Осібне місце в цих питаннях займали ліві соціалісти Німеччини (К. Лібкнехт, Р. Люксембург, В. Пік та ін.), які діяли під гаслом "Війна війні", розвінчували грабіжницький характер імперіалізму, закликали до солідарної боротьби спільно з народами інших країн.

Безумовно підтримували імперіалістичну політику уряду буржуазно-поміщицькі партії Австро-Угорщини. Соціал-демократи закликали австрійських та угорських трудящих підтримувати війну, трактуючи її як "визвольну" війну проти царської Росії, закликали робітників до "громадянського миру". Проте дезорганізовані хаотичними мобілізаціями промисловість і сільське господарство, інфляція, злидні та голод, жорстока реакція воєнної диктатури збудили зростання антивоєнних настроїв народів Австро-Угорщини. В австрійській соціал-демократичній партії почало діяти "ліве крило" на чолі з Ф. Адлером, а в угорській соціал-демократії - революційна група Е. Сабо, які розгорнули боротьбу із соціал-шовіністами, вели антивоєнну агітацію. Але найактивнішими були виступи слов'янських народів. Антивоєнні та соціально-політичні настрої природно перепліталися в них з національно-визвольними устремліннями. Широкого розвитку такі виступи набули в Чехії, Словаччині, Галичині. Солдати - чехи, словаки та українці масово здавалися в полон росіянам.

Хвиля шовіністичних настроїв у різних шарах суспільства не оминула й Великобританію. Разом з буржуазією тред-юніони, лейбористська партія та Британська соціалістична партія закликали народ підтримати війну "проти прусського мілітаризму". Однак ці настрої поступово слабшали під впливом зниження життєвого рівня, мілітаризації праці, тривалих понадурочних робіт без вихідних. Уже в 1915 р. застрайкували машинобудівники та суднобудівники в Шотландії, шахтарі Південного Уельсу, вимагаючи підвищення заробітної плати й уведення робітничого контролю над виробництвом.

Навесні 1916 р. вибухнуло національно-визвольне повстання в Ірландії з метою створення незалежної республіки. 1200 учасників "цивільної гвардії" захопили в Дубліні головні будівлі та стратегічні пункти. Але підняти на боротьбу всю Ірландію повстанцям не вдалося: робітники й дрібні селяни їх не підтримали, оскільки повсталі не мали чіткої соціальної програми. 20-тисячному урядовому війську вдалося протягом тижня придушити повстання.

Проте нові страйки та заворушення в самій Великобританії, пов'язані з вимогами вилучення прибутків у буржуазії, націоналізації важливих промислових об'єктів, контролю продовольчого постачання, свідчили про наростаюче невдоволення трудящих. Виявляли антивоєнні настрої й англійські солдати.

Як і в інших країнах, на початку війни шовіністичні настрої у Франції були досить сильними. Вони старанно підігрівалися буржуазією та вождями соціалістичної партії, які спільно діяли під гаслом "священної єдності" нації перед лицем ворога. Та розвиток подій на фронті, погіршення становища трудящих і зростаюче збагачення буржуазії відкрили французам очі на справжній характер війни, на причини зубожіння народу та небаченого зростання прибутків новоявлених "нуворишів" - спекулянтів, грошові мішки яких розбухли на військових поставках. Це засвідчив страйковий рух залізничників, швейників, трамвайників, шахтарів, який 1916 р. втричі виріс порівняно з 1915 р. У міру посилення невдоволення мас почала зростати антивоєнна опозиція у французьких соціалістичній партії та профспілках. Проте вони відкидали революційні засоби антивоєнної боротьби, обмежуючись пацифістськими проектами "тиску на уряд для укладення миру". Ліві соціалісти Франції були нечисленні й нерішучі, і, незважаючи на "поради" В. Леніна, які він надсилав їм із Швейцарії, суттєвого впливу на робітничий рух не справляли.

Російська буржуазія та поміщики, зацікавлені в нових ринках, у наживі від воєнних поставок з піднесенням зустріли війну й проголосили "єдність царя з народом". Буржуазна російська преса розгорнула шалену пропаганду війни. В хід було пущено всі засоби для отруєння народу шовінізмом.

У роки війни в Росії прискорено розвивалися старі й створювалися нові монополістичні об'єднання, що контролювали практично всю промисловість. Війна забезпечувала буржуазії одержання фантастичних прибутків, які сягали 100-200 %. Становище робітників погіршувалося, робочий день продовжувався, масово застосовувалися понадурочні роботи. Промисловість не задовольняла запитів військових. Воєнні витрати все більше покривалися за рахунок іноземних кредитів. Різко занепало сільське господарство: у більшості губерній до половини сіл лишилося без чоловіків, що зумовило скорочення виробництва сільгосппродукції. Нестача продовольства набувала катастрофічних розмірів. Воєнна та економічна криза в Росії поступово переростала в соціально-політичну.

У таких умовах швидко наростав робітничий рух. Протягом серпня - грудня 1914 р. в Росії відбулося 68 страйків, у 1915 р. - більше тисячі, у 1916 р. - 1500. Незважаючи на урядові репресії, страйки все частіше переростали з економічних у політичні. Посилився селянський рух. Уряд не раз використовував збройну силу для придушення заворушень на селі.

Більшовицька партія й особливо активно ЇЇ Петроградський комітет докладали чимало зусиль, щоб використати послаблення царизму для підготовки революції. Широко розгорнулася агітаційна робота більшовиків в армії та на флоті за те, щоб спрямувати багнети на власних капіталістів та поміщиків. У жовтні 1916 р. вибухнуло повстання на лінійному кораблі "Тангут". У ті ж дні під час страйку-протесту проти війни та дорожнечі в Петрограді два піхотних полки відмовилися стріляти в страйкарів і спрямували зброю проти поліцейських.

Про назріваючу революційну ситуацію свідчили національно-визвольні повстання в Середній Азії. У 1915 р. відбулося 113, а в 1916 р. - 218 страйків українських робітників, які дедалі ширше надавали своїй боротьбі антивоєнного, політичного змісту. Частішали розгроми та підпали поміщицьких маєтків, усього під час війни в Україні стався 161 селянський виступ. Усе гучніше лунав голос української громадськості за суспільний пере-устрій в Росії та розв'язання національного питання. Зокрема, в декларації Ради Товариства українських поступовців (ТУ 11), прийнятій у грудні 1916 р., це завдання формулювалося так: "... Боротимемось за демократичну автономію України, гарантовану такою ж федерацією рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурно-національних вартостей і політичних прав українського народу..." В Україні діяли й осередки, що стояли на принципах державної незалежності. Зокрема, 1915 р. в Катеринославі виник Ініціативний комітет Українського самостійного союзу.

Загроза революції та визвольних рухів у "національних окраїнах" Росії штовхала в опозицію до царизму й значну частину дворянства, буржуазії, військових. Назріваючі зміни в Росії ставали невідворотними.

Втягнувши до своєї орбіти колоніальні та залежні країни, світова війна великою мірою визначила і їхній економічний та політичний розвиток. У країнах Азії й Африки з'явилися передумови піднесення визвольного руху.

У цілому зумовлені Першою світовою війною основні суперечності капіталістичної системи та породжене ними загострення внутрішнього становища викликали наростання загального негативного ставлення народів воюючих країн до війни. Еволюція громадської думки відбувалася в бік поступового посилення вимог економічного та політичного переустрою народного життя.

 
<<   ЗМІСТ   >>