Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Філософія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Пізнання як одкровення

У пізнанні сущого середньовічні філософи виділяють два рівні.

Перший рівень - вищий - знання надприродного. Головний спосіб пізнання - одкровення - передача людям істин, які виходять від Бога і відображають його волю. Бог є не тільки абсолютне благо, але і абсолютна істина, тому один раз отримане в одкровенні знання є догматом, тобто положенням, що не вимагає доказу або аналізу, а прийнятим на віру. У християнстві основними видами одкровення є тексти Біблії або Євангелія.

Другий рівень - нижчий - знання єства, яке відшукується людським розумом. Тут зразком, нормою вважали тексти Платона і Арістотеля, а також коментарі їх арабськими філософами.

Співвідношення цих двох рівнів пізнання інтерпретувалися в середньовічній філософії у проблемі співвідношення розуму і віри, науки, філософії і теології. Позначимо деякі крайні варіанти вирішення цієї проблеми.

Точка зору повного заперечення цінності науки. Пріоритет віри над розумом. Відповідно до Петра Даміані (1007-1072) раціональне мислення повертається проти віри, будь-яка філософська думка небезпечна для віри і вважається основою єресі і гріха.

Раціоналістична точка зору, представлена Абеляром і його учнями, які обґрунтовували необхідність піддати догмати віри оцінці розуму, як вищого критерію істини і омани. Примат розуму над вірою відстоював також Роджер Бекон (1214-1292).

Точка зору двоїстої істини, висунута латинськими авер-роїстами. Стверджує, що істини теології і філософії черпаються з різних джерел і коштовні кожна по своєму. Віл ьям Оккам, наприклад, стверджував, що буття бога - предмет релігійної віри, а не філософії, яка опирається на доказ. Розмежування віри і розуму.

Примирення віри і розуму при збереженні пріоритету віри характерно для філософії Ф. Аквінського. Філософія і конкретні науки виконують по відношенню до теології пропедевтичні, службові функції. Відоме положення Фоми про те, що теологія не звертається до інших наук як до вищих стосовно неї, але прибігає до них як наближеним до неї служницям. Теологія не черпає з філософії і інших наук ніяких істин - вони є в одкровенні - але використовує їх з метою повчання. Використання їх не є предметом слабості теології, а навпроти, на думку Фоми, випливає з убогості людського розуму. Раціональне знання посереднім і вторинним чином полегшує розуміння відомих догматів віри, наближає до пізнання "першопричини" всесвіту, тобто Бога.

Істина релігійної філософії - це відповідність знання догматам віри. Кожна річ іменується істиною, оскільки наближається до подібності з Богом. Таким чином, логічна істина є нижчим видом істини, який підпорядкований істині онтологічній, божественній.

Яка з точок зору Вам здається найбільш логічної і зрозумілою. Аргументуйте свою відповідь.

Дискусія про універсалії: реалізм - номіналізм

Характерною рисою середньовічної філософії є дискусія про універсали* - загальні поняття. У цій дискусії обмірковувались як онтологічні проблеми: що є реально суще; чи володіє загальне ознаками реального буття чи ні; як співвідносяться загальне і одиничне у світі; так і гносеологічні проблеми: яким чином існує ідеальне; чи можливе раціональне понятійне пізнання; як співвідносяться мислення і дійсність.

У трактуванні сутності загального, співвідношенні загального і одиничного виділяються дві крайні позиції: реалізм і номіналізм.

Реалізм - філософський напрямок, який визнає існування загального, загальних понять (ідей) поза речами, до існування речей в божественному розумі. Концепцію реалізму в середньовічній філософії розвивали: Августин Аврелій, Ансельм Кентерберійський, Альберт Великий, Фома Аквінський. На відміну від крайнього реалізму, який стверджує, що загальне існує тільки поза речей, Фома Аквінський обґрунтував позицію помірного реалізму, який стверджує трояке існування універсалій:

  • до речей у божественному розумі; ідеї як вічні прообрази речей;

o у речах, як їх сутності, субстанціональні форми; о після речей, у людському розумі, як поняття, результат абстракції.

Номіналізм (від лат. nomen - ім'я) - філософське вчення яке заперечує онтологічний зміст універсалій. Номіналісти стверджують, що реально існують тільки одиничні речі, а загальне - це результат діяльності розуму, який знаходить зв'язки між речами. Представники цього напрямку в середньовіччі; Росцелін, Іоанн Дуне Скотт, Вільям Оккам, Микола з Отрекура, Іоганн Бурідан та ін.

Крайнощі двох протилежних позицій знімаються в концептуалізмі Абеляра.

Концептуалізм (від лат, conceptus - поняття) - філософське вчення, яке, не приписуючи загальним поняттям самостійної онтологічної реальності, стверджує, що в одиничних предметах існує щось загальне, на підставі чого в пізнанні виникає концепт - поняття, виражене словом.

Дискусія про універсалії виявила дві позиції філософів і на проблему створення світу. Реалісти вважають, що розум - це головне і в акті творіння (Бог створює світ завдяки ідеям, зразкам, які споконвічно в нього існують), так і в акті пізнання. Номіналісти ж стверджують, що головне в творінні світу не розум, а воля (Бог створює світ в акті вільної волі).

 
<<   ЗМІСТ   >>