Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Політичні системи світу

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Порядок заміщення посади глави держави у монархіях

На сьогодні порядок заміщення посади глави держави залежить від форми державного правління, прийнятій в тій чи іншій країні.

У державах з монархічною формою правління посада глави держави належить монарху на основі діючого в певній країні порядку престолонаслідування. Цей порядок визначається конституцією або спеціальним законом, які значною мірою доповнюються правовими звичаями, в основу яких покладено принцип первородства, тобто престол наслідує старший прямий нащадок монарха з так званої старшої лінії правлячої династії. Наприклад, у ст. 2 Конституції Японії 1946 р. зазначено, що "імператорський трон є династичним і успадковується згідно закону про імператорське прізвище, прийнятим Парламентом".

Більшість сучасних монархів є спадковими. Нині існують наступні системи престолонаслідування:

  • 1) салічна система - наслідування престолу здійснюється лише особами чоловічої статі у порядку первородства (Бельгія, Йорданія, Таїланд, Японія). Наприклад, у ст. 28 Конституції Йорданського Хашимітського Королівства 1952 р. зазначено, що "престол Йорданського Хашимітського Королівства успадковується династією короля Обдали Бен Аль-Хусейна безпосередньо чоловічою лінією: а) королівський титул повинний переходити від власника престолу до його старшого сина, а потім до старшого сина того сина і далі прямим успадкуванням за зазначеною схемою..";
  • 2) кастильська система - при наслідуванні престолу перевага віддається чоловікам, хоча визнається право і за жінками, тобто молодший брат виключає з черги престолонаслідування старшу сестру (Великобританія, Данія, Іспанія). Наприклад, у п. 1 ст. 57 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. проголошено, що "іспанська Корона успадковується спадкоємцями Його Величності Дона Хуана Карлоса I де Бурбон, законного спадкоємця історичної династії. Успадкування престолу здійснюється у звичайному порядку первородства і представництва, причому перевага надається близькій родинній лінії більш дальній; у випадку однакової лінії в однієї родині - більш близькі родичі - дальнім, чоловіки перед жінкою, а у випадку однієї статі - старшому перед молодшим", а згідно п. 2 ч. I Конституції Королівства Данія 1953 р. "королівська влада успадковується королівською династією чоловічої та жіночої статі відповідно до положення Закону про престолонаслідування від 27 березня 1953 р.";
  • 3) удосконалена кастильська (шведська) система - надає однакові права на престол спадкоємцям чоловічої і жіночої статі, тобто монархом стає більш старша за віком дитина, незалежно від того, це син чи донька (Норвегія, Швеція). Наприклад, у §1 Закону Королівства Швеції "Акт про престолонаслідування" від 26 вересня 1810 р. у редакції 1979 р. зазначено, що "право наслідування Шведського престолу переходить до осіб чоловічої і жіночої статі . Старший брат і сестра і спадкоємці старшого брата і сестри мають перевагу перед молодшим братом і сестрою і спадкоємцями молодшого брата і сестри";
  • 4) австрійська (Габсбурзька) система - право наслідування у жінок виникає лише у разі, коли відсутні законні спадкоємці на престол по чоловічої лінії, у тому числі двоюрідні брати, племінники тощо (Нідерланди). Наприклад, у ст. 25 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. визначено, що "після смерті Короля право на престол переходить по лінії спадкоємності успадкування до старшого за віком законному спадкоємцю Короля.".

Інакше вирішується питання престолонаслідування в мусульманських монархіях. За мусульманської системи престол наслідує не певна особа, а правляча сім'я (частина династії), яка на сімейній раді сама визначає, хто саме із найближчих родичів покійного монарха (осіб чоловічої статі, але не обов'язково синів) вступить на престол (Катар, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія). Наприклад, у ст. 5(с) Основного Закону Королівства Саудівська Аравія 1992 р. зазначено, що "Король призначає коронного принца й може змістити його королівським наказом", при цьому кандидатура спадкоємця престолу повинна бути схвалена колегією, яка складається із представників дому саудідов і мають титул принців. У Кувейті спадкоємцем може бути призначений будь-який син монарха, а у Катарі - будь-який його родич. В Йорданії, незважаючи на те, що престолонаслідування здійснюється за салічною системою спадкування, відповідно до п. а ст. 28 Конституції Йорданського Хашимітського Королівства 1952 р. "Король... може обирати спадкоємцем одного зі своїх братів. У цьому випадку престол переходить від власника до нього". Іноді запропонована монархом кандидатура підлягає схваленню парламентом.

У Малайзії та Об'єднаних Арабських Еміратах існує так звана "виборна монархія", що поєднує елементи монархії і республіки, і за якої глава держави - монарх обирається і тільки на певний строк. Так, у Малайзії глава держави (Верховний Правитель) обирається Радою Правителів, яка складається із дев'яти спадкових правителів штатів (султанів), зі свого складу строком на п'ять років. Правителі обираються на пост Верховного Правителя почергово. Черговість обрання Верховного Правителя зумовлюється датою вступу правителів на трон. В Об'єднаних Арабських Еміратах глава держави (Раїс) обирається Вищою Федеральною Радою із семи правителів еміратів (емірів або шейхів) зі свого складу строком на п'ять років. Він може бути переобраний без будь - яких обмежень у часі.

Необхідно зазначити, що виборність монарха суперечить самій суті монархічної форми правління.

У разі виникнення вакантного престолу встановлюється регентство, тобто тимчасове правління іншої офіційної особи (яка називається регентом) замість монарха від його імені. Історично регентом ставав один із найближчих родичів монарха або інша близька до нього особа за згодою сім'ї і порадою вищих посадових осіб держави. Наприклад, у ст. 5 Конституції Японії 1946 р. визначено, що ". регент здійснює дії, що відносяться до справ держави, від імені Імператора.", у ст. 95 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. зазначено, що "у випадку вакантності трону палати на спільному засіданні встановлюють тимчасове регентство.", а у ст. 94 цієї Конституції встановлено, що "регентство може бути довірено тільки одній особі. Регент приступає до виконання своїх функцій тільки після принесення присяги.". Іноді функції державного управління здійснюються особливою колегією - регентською радою, у складі кількох осіб із числа членів правлячої династії, які колегіально здійснюють повноваження монарха. Наприклад, у п. 3 ст. 59 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. визначено, "якщо немає нікого, хто б міг стати Регентом згідно з спадкоємними правами, Генеральні кортеси призначають регентство у складі одного, трьох або п'яти чоловік". Регентство може бути встановлене і за умов тимчасової недієздатності монарха, його неповноліття та в деяких інших випадках. Наприклад, у ст. 59 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. проголошено, що "1. Якщо Король є неповнолітнім, його батько чи мати, а при їх відсутності - повнолітній родич, другий за правом спадкування після неповнолітнього Короля. негайно займає посаду Регента і є Регентом до настання повноліття Короля. 2. Якщо Король виявиться недієздатним здійснювати свої повноваження і ця недієздатність признається Генеральними кортесами, Регентом становиться негайно спадкоємний принц, якщо він досяг повноліття.".

Конституції більшості сучасних парламентарних монархій регламентують порядок встановлення регентства та його здійснення, а за умов відсутності законних спадкоємців вирішення цього питання відносять до компетенції парламенту. Наприклад, у п. 9 ч. II Конституції Королівства Данія 1953 р. визначено, "якщо престол є вакантним і немає спадкоємця престолу, Фолькетинг обирає Короля і визначає подальший порядок престолонаслідування", у п. 3 ст. 57 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. зазначено, що "у випадку коли згасають усі гілки династії, які мають право на успадкування Корони, Генеральні кортеси вирішують питання про успадкування в найбільш відповідній для інтересів Іспанії формі", у ст. 30 Конституції Королівства Нідерландів 1983р. проголошено, що "спадкоємець Престолу може бути призначений Актом парламенту, якщо у Короля немає спадкоємця... Спадкоємець Короля обирається більшістю не менше ніж дві третини голосів".

На сьогодні в конституціях ряду парламентарних монархій зафіксовано, що важливою складовою процедури вступу на престол є складання присяги монархом, яка відбувається під час коронації (Іспанія), при вступу на престол (Люксембург) або при прийнятті відповідних повноважень (Нідерланди). Наприклад, у ч. 2 ст. 91 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. встановлено, що "Король вступає на трон після урочистого складання перед зборами обох палат наступної присяги: Клянуся додержуватися Конституції і законів бельгійського народу, забезпечувати національну незалежність і територіальну цілісність".

Зазвичай процедура прийняття присяги монархом здійснюється на спеціальному засіданні парламенту. Наприклад, у п. 1 ст. 61 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. проголошено, що "під час Коронації Король складає перед Генеральними кортесами присягу.", у ст. 5 Конституції Великого Герцогства Люксембург 1868 р. у редакції 1983 р. зазначено, що "при вступу на трон він (Великий Герцог - В.К.) ... складає присягу в присутності Палати депутатів...", у ст. 32 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. визначено, що "приймаючи на себе повноваження королівської влади, Король складає присягу на відкритому спільному засіданні обох палат Генеральних штатів...", а у п. 8 ч. II Конституції Королівства Данія 1953 р. встановлено, що "Король до вступу на престол складає урочисту Присягу та підписує її перед Державною Радою...".

У новітній історії країн світу є випадки, коли монарх є главою кількох держав. Це так звана особиста унія. Наприклад, англійська Королева іменується "її Величність милістю Божою Королева Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії та інших підвладних їй держав і територій, глава Співдружності, захисниця віри", і вважається одночасно главою 17 держав. Проте більшість держав з монархічною формою правління у своїх конституціях визначили ряд умов, за яких монарх може бути главою іншої країни. Наприклад, у п. 5 ч. II Конституції Королівства Данія 1953 р. визначено, що "Король не повинен займати королівський престол у будь-яких інших державах без згоди Фолькетингу", а згідно п. 1 ст. 87 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. "Король не може бути одночасно главою іншої держави без згоди обох палат", при цьому кожна палата може обговорювати це питання тільки у присутності не менше двох третин її складу, а для його вирішення потрібно не менше двох третин голосів.

Необхідно зазначити, що усунути монарха з престолу юридичними засобами практично неможливо, але його можна примусити відректися. Наприклад, у п. 5 ст. 57 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. зазначено, що "зречення чи відставка... яке виникло у зв'язку з порядком успадкування Корони, вирішується законом", а згідно п. 1 ст. 28 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. "Король вважається таким, що зрікся престолу, якщо він складає шлюб, без затвердження Актом парламенту". Нарешті монарха можна усунути з престолу насильницьким шляхом за наслідками зміни політичної системи чи зміни форми державного правління. Так, після Другої світової війни монархічна форма правління була ліквідована конституційним шляхом в Італії, Індії, Кенії, Нігерії, Пакистані, в результаті перевороту - в Афганістані, Єгипті, Ефіопії, Іраку та революції - в Албанії, Болгарії, В'єтнамі, Румунії, Угорщині.

Основними причинами збереження монархії як форми державного правління і монарха як глави держави при цій формі організації влади є:

  • - по-перше, правлячим політичним силам є вигідним збереження монархів тому, що на сьогодні прерогативи монарха значно ширші за президентські. Це так звані сплячі повноваження - абсолютне вето, яке, на відміну від президентського скасувати не можна, достроковий розпуск нижньої палати парламенту, усунення уряду. Збереження монархії і великих повноважень монарха дозволяє правлячим колам у кризових ситуаціях або за умов різкого загострення соціальних проблем і конфліктів скористатися повноваженнями монарха як дієвим конституційним резервом;
  • - по-друге, це данина політичним, правовим і релігійним звичаям та традиціям, а також консерватизм в організації функціонування державної влади. Певні політичні сили через релігійні організації та засоби масової інформації постійно і цілеспрямовано підтримують у свідомості народу імідж монарху, що стоїть над усіма класами і політичними течіями, який неупереджено вирішує державні проблеми.
 
<<   ЗМІСТ   >>