Повна версія

Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Наукові засади раціонального природокористування та сталого розвитку

Україна належить до держав з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, тому розв'язання проблем охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є пріоритетним.

Погіршення стану довкілля зумовлене історичними й екологічними факторами розвитку економіки. Висока концентрація населення та промислового виробництва справляють негативний вплив на навколишнє середовище, а в окремих регіонах через нерівномірність розселення населення і розміщення промислового виробництва на території України такий вплив створює дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8 % території України і де проживає 16 % населення, в тому числі 22 % міського, випускається понад 20 % усієї промислової продукції, в тому числі 64 % паливної, 43 металургійної, 31 хімічної та нафтохімічної, 25 % електроенергетичної.

На Придніпров'я припадає 9,8 % території та близько 12 % населення України (14 % міського). Тут виробляється 18 % промислової продукції, в тому числі 52 % металургійної, 22 електроенергетичної, 13 % хімічної та нафтохімічної. Промисловість тут зосереджена на вузькій смузі вздовж Дніпра, що призводить до сильного забруднення повітря, води й землі, особливо в районах найбільшої концентрації промислових об'єктів.

Екологічно напруженими регіонами є Прикарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська області), Північний Крим, Сумська область (північна частина), Черкаська область (придніпровська частина), м. Київ. Це зумовлено розміщенням тут потужних хімічних та нафтохімічних виробництв. У деяких районах Київської, Харківської, Івано-Франківської, Вінницької, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Одеської областей рівень забруднення навколишнього середовища досить високий внаслідок розміщення великих об'єктів електроенергетики (теплові й атомні електростанції). Особливо складна екологічна обстановка склалася в районах, що прилягають до Чорнобильської АЕС. З квітня 1986 р. тут проводяться роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії.

Охорона навколишнього середовища зумовлена потребою усунення негативного антропогенного впливу на деякі компоненти природи. Особливо актуальною для України є проблема охорони водних ресурсів. У нашій державі у розрахунку на одного жителя припадає 1000 м3 води місцевого стоку на рік, але забезпечення водою в різних частинах країни неоднакове. Так, у Західній економічній зоні воно в 7 разів вище, ніж у Південній, та втричі вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м3 на одного жителя.

Головним джерелом живлення річок є атмосферні опади (60- 80 %) та підземні води (10-20 %). Ресурси підземних вод, за розрахунками спеціалістів, становлять від 16,8 до 21,6 км8, з них близько 3 км3 на Поліссі, понад 7 км3 у Лісостепу, близько 2 км3 у Степу, 6,5 км3 у Карпатах і 0,25 км3 у Криму.

Прісною водою населення і промисловість забезпечуються переважно за рахунок забору води з річок, яких в Україні 73,4 тис. загальною довжиною близько 260 тис. км. Переважають невеликі річки, яких 69,2 тис, або 94,2 %. Лише близько 130 з них мають довжину понад 100 км. Із загального об'єму стоку 210 км8 води на річний стік басейну Дніпра припадає 53,3 км8, Дністра - 8,7, Сіверського Дінця - 5, Південного Бугу - 3,4 км3. У межах України протікає Дунай, довжина якого 174 км і середній річний стік 123 км3. На решту басейнів річок припадає трохи більше ніж 16 км8 річного стоку.

На Дніпрі створено 6 водосховищ загальною площею водного дзеркала майже 7000 км3 об'ємом води 43,8 км3. Загальний забір води з водосховищ коливається від 15,2 до 26,9 км8, з них 4- 6 км3 йде на зрошення. Значні запаси води зосереджені в озерах і лиманах (всього 11 км8, з них прісної води 2,5 км8). Усього озер близько 7 тис. загальною площею водного дзеркала 6172 км2, із сумарним об'ємом води 96,9 млн м3.

Майже 2 тис. км становить довжина берегової лінії України, яку омивають води Чорного та Азовського морів. Північна частина Чорного моря із середньою глибиною 60-120 м добре нагрівається в літній період і багата на рибу - 180 видів, в Азовському морі, середня глибина якого 8 м, майже 350 видів риб. Чорне й Азовське моря дуже забруднені викидами неочищених вод з підприємств чорної металургії, хімії, нафтохімії, вугільної та харчової промисловості. Найбільша частка скидання забрудненої води в Харківській (83 %), Луганській (80), Миколаївській (69), Волинській (66), Івано-Франківській (56), Донецькій (53) областях та м. Києві (62 %). Разом ці області дають понад 60 % скидів неочищених вод, а якщо додати скиди Запорізької та Дніпропетровської областей, то ця частка зросте до 85 %.

В Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій областях та АР Крим на морських узбережжях, особливо у місцях масового відпочинку й лікування, напружена екологічна обстановка склалася внаслідок частих аварійних скидів господарсько-побутових стоків. У зв'язку з цим потрібно створювати в усіх населених пунктах південної частини України надійне водоканалізаційне господарство.

У південних областях відчувається дефіцит прісної води в об'ємі 28-32 млн м8 щороку. Це стосується переважно областей (млн м8): Дніпропетровської - 3,9, Запорізької - 4,3, Донецької - 2,6, Херсонської - 2,1 та Одеської - 1,6, АР Крим - 2,4, що призводить до перебоїв у забезпеченні населення водою.

Разом з тим в областях західної економічної зони рівень споживання води був низький - 0,1-0,3 млн м3 на рік, або в 20- 40 разів менший, ніж у східній та південній економічних зонах. Причинами цього є нестача водомістких галузей промисловості, низький рівень урбанізації, достатнє зволоження ґрунтів, які не потребують зрошення.

Актуальна проблема забезпечення водою сільського господарства південних областей. З цією метою організовується міжбасейнове переміщення прісної води системою каналів для зрошуваних систем.

Площа зрошуваних земель становить 2,4 млн га, на них виробляється понад 7 % валової продукції рослинництва, проте площа земель, які потребують зрошення, становить понад 10 млн га. Для покриття дефіциту води побудовано великі гідротехнічні споруди й канали для її переміщення з багатоводних у маловодні райони. Найбільшими з них є такі канали: Сіверський Донець - Донбас 130 км завдовжки і пропускною спроможністю 43 м3 води за секунду; Дніпро - Кривий Ріг - відповідно 35 км і 41 м8; Краснознам'янський - 102 км і 44 м3, Головний Каховський - 130 км завдовжки, 110 м завширшки та 6-8 м завглибшки; Північно-Кримський - понад 400 км і 234 м3; Дніпро - Донбас - 263 км і 120 м8.

Ґрунти України, незважаючи на її порівняно невелику територію, досить різноманітні - майже 650 видів. У цілому структура ґрунтів України характеризується такими даними (% загальної площі): типові чорноземи - 18, звичайні чорноземи - 27,7, південні чорноземи - 8,9. Решту площі займають підзолисті ґрунти (7 %), опідзолені (5), сірі лісові (6,7), каштанові (9), лучні (2), дерново-глейові (1,3), буроземні (0,4 %) та ін.

Внаслідок інтенсивного ведення землеробства на основі методів водної та хімічної меліорації останніми роками значно погіршився баланс гумусу, особливо в чорноземах, підвищилися концентрація шкідливих хімічних продуктів, засоленість і кислотність ґрунтів, порушилися водний і повітряний режими. У зв'язку з цим особливо актуальними нині є проблеми: розробки аграрною наукою нових технологій обробітку ґрунту та вирощування сільськогосподарських культур з метою збільшення його родючості з урахуванням того, що в Україні значна частина родючого гумусового шару щороку втрачається через водну та вітрову ерозію. Найбільшої шкоди завдає водна ерозія в Карпатах, на Подільській, Придніпровській та Середньо-Руській височинах, Донецькому кряжі, в Кримських горах.

Щороку із сільськогосподарського обороту вилучається 5- 7 тис. га ріллі під складування відходів виробництва, особливо на Донбасі і в Придніпров'ї.

Значні площі угідь погіршилися внаслідок неякісного проведення робіт зі зрошування та осушення їх, недостатнього вапнування кислих та гіпсування засолених ґрунтів.

Значної шкоди завдає ґрунтам невміле використання мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин великої токсичності, що негативно впливає як на ґрунти, так і на флору, фауну та здоров'я людини. Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг. Тепер у степовій і лісостеповій зонах залишилося близько 50 % лісосмуг, створених раніше. Внаслідок цього, а також у зв'язку з розширенням посівів ґрунтовиснажливих культур (рапсу, кукурудзи, буряків, картоплі) різко зросла еродованість земель: за період 1960-1990 рр. у Степу - з 34 до 41,6 %, у Лісостепу - з 22 до 30 %, на Поліссі - з 8,4 до 12,5 %. На 50- 60 % еродовані землі в Донецькій, Луганській та Кіровоградській областях.

Охорона й раціональне використання земель передбачають насамперед створення полезахисних смуг, лісових насаджень, терасування крутих схилів, спорудження гідротехнічних протиерозійних, протисельових, протизсувних об'єктів, рекультивацію земель, застосування нових раціональних методів обробітку, меліорацію земель. Зрозуміло, що ці види робіт враховуються при розробці агротехнічних заходів і вони мають бути різними для кожного регіону України. Зокрема, рекультивація земель має здійснюватись там, де антропогенна діяльність негативно вплинула на ґрунти (Донбас, Придніпров'я, райони видобутку корисних копалин тощо), лісонасадження і створення лісосмуг - у зоні Степу й Лісостепу. Через недосконалість систем обробітку щороку внаслідок змиву та видування вітром втрачається 400- 500 млн т ґрунту, а разом з ним 15-18 млн т гумусу, 73-75 т азоту, 0,55-0,60 т фосфору, 0,9-1 млн т калію. Урожайність на цих землях знижується на 20-60 %.

У північній, західній та центральній частинах України 9,8 млн га становлять ґрунти з підвищеною кислотністю, які потребують вапнування. Фактично вапнування проводиться на площі 1,2-1,4 млн га. На 1 га необхідно вносити до 5,8 т вапна. З цією метою можна використовувати відходи цукрових заводів, які містять вапняк (карбонат).

Актуальним залишається контроль якості сільськогосподарської продукції на вміст радіоактивних та шкідливих хімічних елементів. За даними досліджень, у західних та центральних областях України площа забруднених земель цезієм-137 та строн-цієм-90 становить 8,5 млн га. Особливо забруднені землі Чернігівської (1,8 млн га), Житомирської (1,5 млн), Київської (1,3 млн) та Вінницької (1,3 млн га) областей.

Висока територіальна концентрація великих промислових підприємств призводить до підвищення викидів у повітря шкідливих хімічних речовин. Охорона атмосферного повітря забезпечується насамперед спорудженням газопиловловлювальних об'єктів, впровадженням маловідходних технологій, утилізацією шкідливих речовин і тепла.

Найбільшими забруднювачами є підприємства хімічної, нафтохімічної, металургійної, електроенергетичної промисловості. Понад 60 % всього обсягу вловлюваних шкідливих речовин припадає на Донецьку, Дніпропетровську та Луганську області.

Проблема очищення атмосферного повітря й надалі залишається невирішеною. Досі в атмосферу викидається багато оксидів азоту, сірчистого ангідриду, які випадають у вигляді кислотних дощів, внаслідок чого знижується врожайність сільськогосподарських культур. Разом з тим економічна криза і пов'язані з нею зменшення обсягів виробництва привели до зниження шкідливих викидів удвічі.

Хоча західні області України забруднюють повітря менше, проте, враховуючи безпосередню близькість промислових зон країн Європи і переважно західний напрям переміщення атмосферних мас, забруднення повітря тут досить високе і кислотні дощі завдають великої шкоди сільському господарству. Західні вітри приносять на територію України щороку 3,3 млн т сполук сірки.

Забруднення повітря можна знизити застосуванням нових еколого-захисних технологій виробництва, впровадженням нових потужностей тільки в комплексі з газопиловловлювачами, обов'язковим проведенням екологічної експертизи при проектуванні нових об'єктів та періодичних екологічних аудитів.

Одним з компонентів екологічного середовища є лісові ресурси, захист яких не тільки не втратив своєї актуальності, а навпаки, останнім часом набув особливого значення.

Важливе ґрунтозахисне, водоакумулятивне, противітрове значення мають лісосмуги та лісові масиви, вони також є місцем гніздування птахів і розмноження диких тварин, тому їх потрібно постійно відтворювати. За післявоєнні роки заліснено близько 4,5 млн га, або майже половину площ покритих лісом, які необхідно і надалі розширювати, довівши до 20 % всієї території України.

Ліси України високопродуктивні, про що свідчить приріст їх з розрахунку на 1 га. На хвойні ліси припадає 54 % загального запасу деревини: сосни - 35 %, ялини - 16, ялиці - 3 %. Рубки лісу проводяться на площі понад 21 тис. га, при цьому вихід ліквідної деревини становить 4,8 млн м8. Рубки догляду за лісом проводились у 1998 р. на площі 343 тис. га, в результаті отримано 3,7 млн м3 деревини.

Майже 40 % запасів деревини становлять твердолистяні породи (дуб високостовбурний - 18 %, дуб низькостовбурний - 4, бук -13, граб - 2 %). Хвойні породи зосереджені на Поліссі (сосна) та в Карпатах (ялина, ялиця), дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук - у західній частині України. М'яколистяні породи (береза, осика, вільха сіра та чорна, липа, тополя та ін.) становлять 7 % запасу деревини і зосереджені на Поліссі та в Лісостепу.

Ліс очищає повітря, акумулює воду, рівномірно розподіляє поверхневий стік, захищає круті схили ярів, балок, гір від розмивання, має рекреаційне значення. Захист лісів полягає в раціональному використанні деревини. Потрібно не стільки нарощувати лісозаготівлі, скільки збільшувати глибину переробки деревини. А поки що деревина корисно використовується не більш як на 30 %, решта йде у відходи. Збільшення виходу виробів з тієї самої кількості деревини рівнозначне додатковій кількості лісозаготівель.

Внаслідок антропогенного впливу на природний комплекс змінюється видовий склад як рослин, так і тварин. Для збереження усього видового складу флори та фауни створюються заповідні території. Природнозаповідний фонд України складається з більш як 5 тис. об'єктів, а площа його становить понад 1 млн га. Такі заповідні території є в усіх областях.

Для вирішення проблем охорони навколишнього середовища слід поглибити рівень наукових досліджень, розгорнути обґрунтування екологічних прогнозів для окремих регіонів та України в цілому.

Потребує вдосконалення система управління природоохоронною діяльністю. Необхідно законодавчо чітко визначити відповідальність підприємств і населення за порушення заборони викидання неочищених вод у водойми і викидів шкідливих речовин в атмосферу, виробити систему безпечних технологій внесення мінеральних добрив, пестицидів, на науковий рівень піднести процес лісозаготівель, щоб звести до мінімуму шкідливий вплив на екологію від існуючої технології вирубування лісу.

Особливу роль у захисті навколишнього середовища має відігравати екологічний моніторинг (дослідні станції, постійні пости спостереження за окремими компонентами природи й екологічною ситуацією у найбільш екологічно небезпечних регіонах). Нагромадження фактичних даних дасть змогу поглибити наукові дослідження і вносити пропозиції щодо екологічної політики держави.

Оздоровлення навколишнього середовища в Україні не можливе без координації зусиль усіх організацій, які займаються проблемами екології. Для розроблення регіональних програм екологічного оздоровлення територію України за рівнем забруднення поділено на зони (рис. 2.10).

  • 1. Надзвичайно забруднена територія (61 тис. км2). Тут забруднення повітря в 20-250 разів перевищує нормативи, води - у 5-25 разів, ґрунтів - у 1,5-8,5 раза. До цієї зони належать Придніпров'я, Донбас, східна частина Причорномор'я, Чорнобильська АЕС і Чернівецька область, а також 78 міст, у яких забруднення повітря перевищує допустимі норми у 60 разів, і 21 місто, де забруднення води перевищує норми в 12 разів.
  • 2. Дуже забруднена (116,7 тис. км2) та забруднена (121,2 тис. км2) території. Це території, зосереджені в районах, прилеглих до Чорнобильської АЕС, південної частини України, Полісся.
  • 3. Помірно забруднена територія (144,8 тис. км2). Тут найбільш сприятливі умови для життя, трудової діяльності й відпочинку. Сюди внесено центральну частину України, а також захід-

Екологічна ситуація в Україні

Рис. 2.10. Екологічна ситуація в Україні (за М.С. Пушкар та Є.П. Качаном)

ні області (крім Полісся), Харківську, Полтавську, Сумську, південну частину Чернігівської області.

4. Умовно чиста (49,1 тис. км2) територія - Карпати, Шацькі озера, Південний берег Криму, деякі райони Придніпров'я (між Обуховом Київської області і Кременчуком), північно-західні райони Одеської і Миколаївської областей, західна частина Кіровоградської, південно-західна Черкаської і південна частина Київської областей. Сприятлива екологічна ситуація також у Полтавській і Сумській областях, на південному сході Чернігівщини, в північних регіонах Харківської та Луганської областей.

Деякі райони 30-кілометрової зони Чорнобильської АБС та причорноморські регіони інтенсивного зрошування відносять до території екологічної небезпеки. Тут забруднення ґрунтів у 10 разів перевищує нормативний фон, води - в 5-45 разів.

Кожен з регіонів України має свої проблеми охорони природи, тому для них потрібно розробляти окремі програми екологічного захисту. Виконання цих програм потребує фінансування. Зрозуміло, що значні кошти на оздоровлення екології повинні виділятися з державного бюджету. Екологічні проблеми обов'язково мають враховувати економісти різних рівнів управління.

 
<<   ЗМІСТ   >>