Форми та тенденції розвитку міграції робочої сили

Основні форми міграції за напрямками руху - еміграція (виїзд з країни) та імміграція (в'їзд у країну). Відповідно до рівня кваліфікації - міграція малокваліфікованої робочої сили і висококваліфікованих спеціалістів. За соціальною структурою - міграція робітників та службовців (або інтелігенції). Відповідно до строків - міграція асиміляційна (на постійне місце проживання) і ротаційна (на певний термін). Відповідно до дотримання законодавчих норм - легальна і нелегальна. За характером регулювання - вільне переміщення робочої сили та обмежене (на певний термін).

Відповідно до напрямків світових міграційних процесів виділяють такі міграційні потоки:

• o з країн, що розвиваються, - до розвинених країн;
• o у межах розвинених країн (наприклад, у межах ЄС);
• o у межах країн, що розвиваються, (зі слаборозвинених - до нових індустріальних країн);
• o з постсоціалістичних країн - до розвинених країн (в основному відплив науково-технічної інтелігенції);
• o у межах постсоціалістичних країн (наприклад, з України - до Росії).

До основних центів імміграції робочої сили відносять традиційні - США та Західну Європу (Німеччина, Франція, Великобританія, Бельгія та ін), та нові - Австралія і Нова Зеландія, нафтовидобувні країни Близького Сходу, нові індустріальні країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону та латинської Америки, серед колишніх республік СРСР - Росія.

До особливостей сучасних міграційних процесів можна віднести збільшення кількості нелегальних мігрантів та переорієнтацію з асиміляційної до ротаційної міграції, тобто робітники цілеспрямовано їдуть заробити кошти за кордоном.

Міграційна політика та соціально-економічні наслідки міжнародної міграції

Міграційна політика - політика держави у сфері міграції населення і трудових ресурсів. Вона включає два напрямки - імміграційну та еміграційну політику. Імміграційна політика - регламентація правил і норм прийняття іноземних громадян. Еміграційна політика - регламентація правил і порядку виїзду громадян країни за кордон і захист їх прав у країнах, які приймають. Прорахунки у виборі орієнтирів міграційної політики викликають небажану реакцію у вигляді зростання нелегальної міграції, підвищення соціальної активності мігрантів після повернення. В цій сфері очевидна неефективність жорстких директивних заходів і необхідність непрямого, координуючого впливу з боку держави та урядів.

Країни-імпортери трудових ресурсів, які постійно відчувають потребу у залученні робочої сили, свою імміграційну політику основують на заходах, які регулюють чисельність та якісний склад мігрантів. Інструментом цього регулювання є показник імміграційної квоти, який щорічно розраховується та затверджується за окремими категоріями робітників на основі аналізу національного ринку робочої сили, національного ринку житла та соціальної обстановки в суспільстві. Основними вимогами до іноземної робочої сили є рівень кваліфікації та професійної підготовки, досвід роботи за спеціальністю, віковий ценз, стан здоров'я.

Країни-експортери трудових ресурсів забезпечують постійний приплив робочої сили на світовий ринок. Проведення еміграційної політики спрямовано на досягнення таких цілей: сприяння скороченню безробіття в країні; надходженню валютних коштів від трудящих-емігрантів; забезпечення відповідного рівня умов життя і праці для робітників-емігрантів.

Міграція робочої сили викликає різні наслідки для країн-екс-портерів та країн-імпортерів трудових ресурсів. До ряду позитивних наслідків для країн-імпортерів робочої сили можна віднести:

• o підвищення конкурентоспроможності вироблюваних товарів внаслідок зменшення витрат, які пов'язані з більш низькою зарплатою іноземних робітників;
• o економія на витратах на освіту та професійну підготовку іноземних робітників;
• o встановлення з боку іноземних робітників додаткового попиту на товари та послуги, стимулюючи зростання виробництва;
• o робітники-іноземці виступають соціальним амортизатором під час кризових явищ;
• o економія на пенсійному забезпеченні робітників-мігрантів. До негативних наслідків можна віднести посилення соціальної

напруги, коли мігранти посідають робочі місця національних робітників; визначення тенденції до зниження заробітної плати; потенційна загроза зростання безробіття.

До позитивних наслідків експорту робочої сили можна віднести:

• o зменшення тиску надлишкових ресурсів та соціальної напруги в країні;
• o надходження валютних коштів, які в деяких країнах перевищують надходження від інших форм зовнішньоекономічних відносин;
• o економія на навчанні новим професійним навикам, ознайомлення з передовою організацією праці в країні прийому.

До негативних наслідків для країн експортерів робочої сили можна віднести "відплив умів" - виїзд висококваліфікованих спеціалістів.

Міграція висококваліфікованих спеціалістів набуває дедалі більшого розмаху. Спеціалістів, які виїжджають, приваблює, передусім, вищий рівень зарплати та побутових умов, а також більші можливості для професійного зростання. Сьогодні ця проблема активно постає перед колишніми соціалістичними країнами.

Україна перетворюється на експортера робочої сили. За оцінками спеціалістів, за кордоном працює від 2 до 5 млн українців. На жаль більшість працює нелегально, що зменшує можливості для отримання державною доходів від переказів працівників-мігрантів. Проблемою стає також відплив висококваліфікованих працівників та науковців.