Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Філософія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Розробка ідей марксизму в працях Г.В. Плеханова і В.І. Леніна

Марксизм як ідеологія робітничого класу вдосконалювався в нерозривному зв'язку з розвитком міжнародного комуністичного руху і швидко поширювався в Європі і в усьому світі. Йосип Діцген, Франц Мерінг, Поль Лафарг, Август Бебель,

Карл Каутський, Едуард Бернштейн, Антоніо Лабріора, Дмитро Благоєв і інші мислителі і діячі робітничого руху багато зробили для розвитку і популяризації ідей марксизму. В Росії першим відомим марксистом був Г.В. Плеханов, а з В.І. Леніним пов'язують новий етап у розвитку марксизму.

Георгій Валентинович Плеханов (1856-1918) народився в дрібнопомісній дворянській сім'ї, закінчив військову гімназію у Воронежу, два роки вчився в гірничому інституті в Петербурзі, звідки змушений був піти, тому що вступив на шлях активної революційної боротьби. Спочатку брав участь у русі народників, а пізніше став переконаним марксистом, виступив з рішучою критикою ідеології народництва. З 1880 по 1917 рік жив в еміграції. В Женеві він створив першу російську марксистську організацію - групу "Звільнення праці", перевів програмні роботи К. Маркса і Ф. Енгельса на російську мову, був активним учасником ІІ -го Інтернаціоналу, брав участь у створенні газети "Іскра". На ІІ-му з'їзді РСДРП розійшовся з більшовиками в питанні про методи революційної боротьби і строки соціалістичної революції. Помер Г. Плеханов у Росії, не підтримавши ні соціалістичну революцію, ні контрреволюційний рух.

В своїх працях: "Соціалізм і політична боротьба", "Наші розбіжності", "До питання про розвиток моністичного погляду на історію", "Про матеріалістичне розуміння історії", "До питання про роль особистості в історії", "Нарис по історії матеріалізму", "До шістдесятої річниці смерті Гегеля", "М. Чернишевський" і інших Г. Плеханов виступив не тільки як популяризатор марксизму, а і як оригінальний філософ, який обґрунтував ряд цікавих ідей в області історії, соціології, соціальної психології, естетики, релігії і атеїзму.

Г. Плеханов, називаючи матеріалістичну діалектику "алгеброю прогресу", застосовував цей метод для аналізу сучасних йому суспільних процесів світової історії, окремих сторін громадського життя: - політики, релігії, мистецтва. Наприклад, у роботі "До питання про роль особистості в історії" Г. Плеханов звертає увагу на діалектику загального і одиничного в історичному процесі, стверджуючи, що за загально історичними об'єктивними закономірностями дослідник неодмінно повинен бачити особливі причини історичного руху різних народів, специфічні особливості діючих в історії осіб і різні історичні випадки, "завдяки яким події одержують, нарешті, свою індивідуальну фізіономію"1. Підкреслюючи вирішальну роль народу, народних мас в історії, Г. Плеханов не заперечує роль історичних особистостей. Великою, по Плеханову, стає та людина, яка вловила історичну закономірність і підкорила їй свою діяльність: "Велика людина є ... зачинателем, тому що вона бачить далі інших і хоче сильніше інших... Вона вказує нові суспільні потреби, створені попереднім розвитком суспільних відносин; він бере на себе почин задоволення цих потреб"2. Критикуючи вульгарне тлумачення марксизму в дусі плоского економізму, Плеханов обґрунтовував діалектику матеріальної і духовної сторін громадського життя. "Рух людства, - писав Плеханов, - ніколи не відбувається в площині однієї економіки... Шлях від однієї точки повороту до іншої завжди лежить через "надбудову"'.

Високу оцінку філософії Плеханова дав у свій час Ленін, який писав: "...Не можна вважатися свідомим, справжнім комуністом без того, щоб вивчати - саме вивчати - все, написане Плехановим по філософії, тому що це краще у всій міжнародній літературі марксизму"4.

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870-1924) - народився у дворянській сім'ї, після закінчення Симбірської гімназії вступив на юридичний факультет Казанського університету. За участь у революційному студентському русі був арештований і відправлений у заслання. Відтоді стає професійним революціонером, ідеологом і лідером нової Російської соціал-демократичної робітничої партії, організатором соціалістичної революції в Росії, головою уряду Радянської держави.

Активну політичну боротьбу Ленін завжди сполучав з теоретичною роботою, розвиваючи всі складові ч; стини марксизму: філософію, політекономію і науковий комунізм. У філософії Ленін продовжує розвивати діалектичний матеріалізм, пише кілька робіт по історії марксизму: "Три джерела і три складові частини марксизму", "Історичні долі вчення Карла Маркса", "Карл Маркс". У роботі "Філософські зошити" Ленін підкреслює протилежність гегелівської ідеалістичної і Марксові матеріалістичної діалектики, систематизує основні принципи діалектичного методу, підкреслюючи центральне місце принципу протиріччя, обґрунтовує принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання, розвиває вчення про активність свідомості.

В період реакції 1909 року Ленін написав свою головну філософську працю "Матеріалізм і емпіріокритицизм", в якій критикуючи одну з форм позитивізму (емпіріокритицизм або махізм), відстоював і розвивав нову історичну форму матеріалізму - діалектичний матеріалізм. У цій роботі Ленін показав продуктивність діалектичного методу в аналізі суспільних процесів, у філософській інтерпретації нових відкриттів у природознавстві, у трактуванні гносеологічних протиріч, у вивченні історико-філософського процесу.

Гносеологічні проблеми є центральними в "Матеріалізмі і емпіріокритицизмі". Ленін формулює основні ідеї теорії відбиття, трактуючи процес пізнання як відбиття суб'єктом об'єктивного світу. Образ, отриманий у результаті відбиття, розглядається як діалектична єдність об'єктивного і суб'єктивного; суб'єкт не пасивно відбиває зовнішній світ, а, включаючи об'єкт у сферу своєї практичної діяльності "творить" його. Істина, відповідно до цієї теорії, трактується не як готовий результат пізнання, а як процес, джерелом якого є протиріччя абсолютного і відносного моментів пізнання (докладніше про це дивіться в темі: Гносеологічні проблеми у філософії). Використовуючи діалектико-матеріалістичну теорію пізнання, Ленін дає філософський аналіз "кризи фізики" на рубежі XIX-XX століть, показуючи, що протиріччя між старими теоріями і новими відкриттями в науці виникають зі спроб представити істину як абсолютний результат. Підказуючи вихід з "кризи" природознавства, Ленін формує принцип невичерпності матерії, дає нове філософське визначення категорії "матерія" (докладніше про це дивіться в темі: "Онтологічні проблеми у філософії").

В 1922 році була написана стаття "Про значення войовничого матеріалізму", яку називають філософським заповітом Леніна. У цій роботі Ленін формулює основні завдання філософів - марксистів:

  • - подальша розробка матеріалістичної філософії і боротьба з ідеалізмом;
  • - пропаганда войовничого атеїзму, яка поєднується з науковими дослідженнями в області релігії;
  • - союз філософів і натуралістів для філософського узагальнення нових відкриттів в науці і боротьбі із ідеалізмом;
  • - подальший розвиток матеріалістичної діалектики.
 
<<   ЗМІСТ   >>