Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Філософія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Релігійний світогляд

Виникнення релігії є логічним наслідком еволюції і формування світоглядної свідомості людини, яка вже не задовольняється спостереженням того, що її безпосередньо оточує - земним світом. Вона прагне пізнати глибинну сутність речей, відшукати "начало всіх начал", субстанцію (лат. substantia - сутність), здатну все утворити. Із міфологічних часів таке прагнення зумовлює подвоєння світу на земний, природний (посейбічний) і неземний, надприродний (потойбічний). Саме у надприродному, "нагірному" світові, згідно з релігійними уявленнями, утаємничені найістотніші загадки світу - його творення, джерела розвитку в найрізноманітніших формах, сенс людського існування тощо. Основні постулати релігійного світогляду - ідея божественного першотворення, всесилля вищого начала.

Важливим джерелом формування релігії був пошук людиною відповіді на питання життя і смерті. Людина не могла змиритися з думкою про свою скінченність, плекала надію на життя після смерті, мріяла про спасіння. Релігія проголосила людині можливість такого спасіння, вказала шлях до нього. Хоча у різних історичних типах релігії (християнство, буддизм, іслам) цей шлях тлумачиться по-різному, сутність його незмінна - послух щодо настанов вищого порядку, слухняність, підпорядкованість волі Божій.

Релігійна форма світогляду, витоки якої коріняться у попередніх формах світосприйняття і світорозуміння, відбиває не просто віру в існування надприродної сфери, яка визначає все суще. Така віра характерна для перших, незрілих форм релігійного світогляду. Розвинута його форма відображає прагнення людини до безпосереднього зв'язку з Абсолютом - Богом. А термін "релігія" означає не лише благочестя, набожність, а і зв'язок, взаємини людини з Богом через вшанування та поклоніння йому, а також між-людське єднання на основі божественних настанов.

Релігія (лаг. religio -- побожність) - духовний феномен, який виражає віру людини в існування надприродного начала і є для неї засобом спілкування з ним, входження в нього.

Релігія як особливий тип світогляду виникає з посиленням у людському житті уваги до духовних проблем: щастя, добра і зла, справедливості, совісті тощо. Розмірковуючи про них, люди природно шукали їх джерела у "вищих матеріях ". Так, згідно з Біблією, закони людської духовно освяченої поведінки продиктовані Мойсею Богом і записані на скрижалях (Старий Завіт) або виголошені Ісусом у своїй Нагірній промові (Новий Завіт). У священній книзі мусульман Корані містяться настанови Аллаха щодо відповідальності кожної людини перед Богом, що повинно забезпечити праведне життя і подолання існуючої в суспільстві несправедливості.

У філософській доктрині, етиці, системі обрядів релігія пояснює значення головної цінності - сенсу життя; формулює належні норми поведінки; дає підстави для спротиву всьому неправедному; сприяє облагородженню поведінки особистості. Релігійний світогляд здійснює космізацію, людського буття - вихід людини за межі вузько-земного, соціально інтегрованого існування у сферу єдиної "духовної батьківщини".

Релігійний світогляд - форма суспільної свідомості, згідно з якою світ є породженням вищого понадприродного творця - Бога.

Центральна проблема релігійного світосприйняття - доля людини, можливість її "спасіння", існування в системі "земний (чуттєвий) світ - світ небесний, нагірний (по-надприродний)".

Релігійний світогляд спирається не на знання і логічні наукові аргументи, хоч у сучасних релігійних вченнях, зокрема в неотомізмі, це широко використовується ("принцип гармонії науки і релігії"), а на віру, надприродне (трансцендентне), що обґрунтовується релігійною догматикою. Це забезпечує усталеність релігійно-світоглядних настанов і віровчень, які мають тисячолітню історію. Сприяє релігія і солідарності віруючих: священні ідеали, що відтворюються постійними обрядами, забезпечують певну соборність індивідів. Виконуючи компенсативну терапевтичну (морально -"лікувальну"), комунікативну функції, релігія сприяє безконфліктному зв'язку, певній злагоді, солідарності конфесійних груп, етносів. її ритуали істотно збагачують палітру людського мистецтва (живопис, музика, скульптура, архітектура, література тощо).

Серйозною науковою проблемою є співвіднесення міфологічного і релігійного світоглядів. У пошуках відповіді на це питання деякі вчені, зокрема американець Едуард-Бернетт Тейлор (1832-1917), стверджують, що основою міфології є примітивний анімістичний світогляд, з якого релігія черпає свій зміст, а тому без міфології сутність її походження не зрозуміти. Інший американський вчений К. Бринтон, вважає, що не релігія походить із міфології, а міфологія породжується релігією. Ще одна точка зору (культуролог Ф. Джевонс) полягає в тому, що міф взагалі не можна вважати джерелом релігії, оскільки він - "первісна філософія, наука, а частково - художній вимисел". Розрізняючи міфологію і релігію німецький філософ і психолог Вільгельм Вундт (1832-1920) писав, що релігія існує лише там, де є віра у богів, а міфологія, крім цього, охоплює віру в духів, демонів, душі людей і тварин. Згідно з цією точкою зору тривалий час свідомість людей не була релігійною.

Між міфологією і релігією існує тісний зв'язок, але їх джерела різні. Коріння міфології - елементарна потреба людського розуму в розумінні та поясненні навколишньої дійсності. Однак міфотворча діяльність людського розуму може бути повністю позбавлена релігійності, про що свідчать міфи аборигенів Австралії, мешканців Океанії, примітивних народів Африки й Америки. Найелементарніші з них відповідають на прості природні запитання: чому ворон чорний, чому кажан погано бачить удень, чому ведмідь позбавлений хвоста тощо. Та коли засобами міфів почали пояснювати явища духовного і соціального життя, звичаї, норми поведінки, родоплемінні відносини, у них почали багато уваги приділяти вірі в богів, сакралізації (освячення) встановлених соціальних норм, приписів, заборон. Фантастичні образи, в яких на перших порах вбачалося втілення таємничих сил природи, з часом стали доповнювати припущеннями про існування надприродних вищих сил. Це дає підстави для висновків, що міфи, які, хоч і поставляють матеріал для релігійних вірувань, не є безпосереднім елементом релігії. Вони є творами народної фантазії, які виникають на ранніх стадіях розвитку людства і наївно пояснюють факти реального світу. Народжуються вони з його природної цікавості, на основі трудового досвіду, із розширенням і збагаченням якого, з розвитком матеріального і духовного виробництва розширюється сфера, ускладнюється зміст міфологічної фантазії.

Попри різні коріння, міфологія і релігія мають спільний стрижень - узагальнювальні уявлення, фантазію. Міфи напрочуд живучі, у деяких народів, особливо в Давній Греції, розвиток міфологічної фантазії привів до того, що немало філософських, навіть атеїстичних, ідей набуло міфологічних ознак. Однак деякі релігії, наприклад конфуціанство, зовсім позбавлені міфологічної основи. Релігійний світогляд, як і будь-який інший, не є однорідним, адже існують егоцентричні, соціо центричні і космо центричні релігійні системи (залежать від того, де вбачається центр витоку релігійних поглядів - в індивіді, суспільстві чи Космосі). Окремі релігійні школи (буддизм) не визнають існування Бога, вчать, що людина безпосередньо пов'язана із космічними першоджерелами. Соціально-духовні настанови релігії і віри нерідко втілюються у свідомість і поведінку людей поза межами церков і конфесій (протестантизм). Релігійний світогляд впливає на людей неоднозначно: він здатний їх об'єднувати або роз'єднувати (релігійні війни і конфлікти), може сприяти формуванню гуманних моральних норм поведінки, та, набувши фанатичних форм, час від часу породжує релігійний екстремізм.

Дотепер зберегли свою актуальність дискусії щодо співвідношення знання, науки, віри і релігії. Зокрема, знову на порядку денному постала теза про можливість раціонального обґрунтування релігійних догматів. З цього приводу чи не найрадикальнішим є висловлювання відомого фізика С. Хокінга: "Віра в правоту теорії Всесвіту, що розширюється, і "Великого Вибуху" не суперечить вірі в Бога-творця, але вказує межі часу, протягом якого він мав упоратися із своїм завданням". Російський вчений В. Казютинський зауважує, що та доцільність, яка виявляє себе в природі, може бути інтерпретована як прояв "розумного задуму", підпорядкованого певним трансцендентальним свідомим цілям.

Отже, впродовж тисячоліть виникали, взаємодіяли, змінювали один одного різні види дофілософського світогляду - магічний, міфологічний, релігійний. Вони розвивалися разом з еволюцією людства, ускладнювалися і видозмінювалися одночасно з аналогічними процесами в людських спільнотах, відображали розвиток свідомості людини, накопичення знань, насамперед наукових, про навколишній світ.

Розвиток світоглядної свідомості знайшов своє природне завершення і оформлення у філософському світогляді.

 
<<   ЗМІСТ   >>