Рівень методології загальнонаукових принципів дослідження.

У контексті геоекономічного розвитку його можна проілюструвати на прикладі синергетики як провідного напряму в системі методології постнекласичної науки. Найважливіше значення мають два визначальні принципи синергетики - гомеостаз та ієрархічність. Вони характеризують фазу порядку, стабільного функціонування системи, її жорстку онтологію, прозорість та відносну змістовну простоту. Водночас синергізм характеризується такими принципами, як нелінійність, незамкнутість (відкритість), нестійкість, спостережність.

Принцип гомеостазу (інваріантності) означає здатність системи зберігати свої якості незалежно від змін зовнішнього середовища. Наприклад, світова фінансова криза 1997- 1998 рр. справила певний вплив на економічну систему України, але не змінила її принципові, базові структури, притаманні перехідній стадії суспільного розвитку.

Суттєвим доповненням принципу гомеостазу є поняття "атрактор", яке являє собою деяку множинність, до якої притягуються навколишні одиниці. Атрактори існують у відкритих дисипативних системах і характеризують їх сформовані, розвинуті стадії. Можливо, таким атрактором у світовому господарстві є Європейський Союз, який з 1957 p. постійно притягує до свого середовища все нових і нових учасників.

У межах синергетичної парадигми розрізняють хаотичні або дивні атрактори, які, хоч і мають первинну атрактивну здатність (спроможність), характеризуються внутрішньою динамікою, що посилює диференціацію. Прикладом такого атрактора може бути організація країн СНД, у якій поглиблюються розбіжності між учасниками у сфері економічних і політичних інтересів, виборі моделей соціально-економічного розвитку, глобальних та регіональних пріоритетів тощо.

Важливість принципу ієрархічності зумовлена тим, що система геоекономічного розвитку є багаторівневою. Між рівнями та елементами ієрархічних систем існують складні вертикальні та горизонтальні зв'язки.

Систему вищого рівня формують елементи нижчого рівня, що втрачають самодостатній характер і визначаються "колективними" змінними, які в синергетиці називають параметрами порядку. Саме вони виражають глибинну сутність та цілі атрактора системи.

Така природа параметрів порядку утворює принцип ієрархічності, коли зміна параметрів порядку синхронно диригує поведінкою елементів нижчого рівня. У глобальній економічній системі існує безліч таких прикладів (світові ціни, обмінні курси провідних валют, котирування акцій на міжнародних біржах тощо).

Принцип не лінійності зводиться до того, що сума впливів на систему не дорівнює сумі результатів цих впливів. Цей принцип в економічній науці сформулював В. Парето ще на початку XX ст.

Нелінійна методологія сприяє виявленню і структуризації загальних закономірностей систем, що еволюціонують (розвиваються), само реалізуються і виявляються в точках біфуркації. Нелінійна методологія може бути використана в таких випадках:

• - біфуркаційні ситуації провокуються зміною або керуючого параметра, або впливами, які надходять від керуючої підсистеми, що зрештою переводить систему в новий стан;
• - після виходу системи з біфуркаційного стану неможливо однозначно спрогнозувати, якої вона набуде якості. Це пояснюють, з одного боку, тим, що в системі є безліч потенційних еволюційних траєкторій, а з іншого, - тим, що вона підлягає впливам зовнішнього середовища, які мають випадковий, стохастичний характер;
• - схильність системи до певної еволюційної траєкторії зумовлюється її стійкістю. Серед можливих форм розвитку реалізуються лише стійкі; хиткі, якщо й виникають, швидко руйнуються;
• - ускладненість еволюційних систем детермінує збільшення варіантів і сценаріїв потенційних шляхів розвитку та кількості станів, за якими можливі катастрофічні прояви;
• - кожна катастрофа змінює організованість системи в напрямі, який не завжди передбачає її ускладнення;
• - ступінь гетерогенності елементів системи та складності зв'язків між ними прямо впливає на її стійкість. Чим вищим він є, тим хиткішою виявляється система і більше ресурсів потребує для своєї підтримки;
• - можливі шляхи розвитку відкритої нелінійної системи корелюються зі ступенем її нерівноваженості: її вищий ступінь зумовлює ширший спектр еволюційних траєкторій, що концентруються в точці біфуркації;
• - близькі стани не рівноважної системи можуть спричинити різні еволюційні траєкторії;
• - темпоральну межу катастрофи визначає принцип максимального зволікання, відповідно до якого система здійснює перехід до якісно нового стану лише за умов, коли у неї нема іншого вибору.

Принцип не замкнутості (відкритості) означає неможливість знехтувати взаємодією системи з оточенням. У геоекономічному розвитку принципи синергетики набувають тотального значення, тому що практично не існує жодної закритої економічної системи, яка б не взаємодіяла із зовнішнім середовищем. Про динаміку відкритості економічних систем свідчать дані табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Питома вага товарного експорту у ВВП (%)

Примітка:

* Експорт товарів і послуг.

Принцип нестійкості системи проявляється в тому, що її стан, траєкторія чи програма є нестійкими, якщо будь-які якомога менші відхилення з часом збільшуються. Такі нестійкі стани прямо корелюють з точками біфуркації, за яких на вибір поведінки системи можуть вплинути надзвичайно слабкі впливи, що визначатиме її подальшу траєкторію.

Однак важливо брати до уваги і проблеми стабільності (стійкості) системи, її стаціонарного стану, що є переважаючим в економічних процесах. Йдеться про два різновиди стійкості - динамічний та структурний. У першому випадку динамічна система є нечутливою до малих пертурбацій, тобто незначні відхилення від первинних умов не справляють відчутного впливу на її кінцевий стан, не змінюють її принципових характеристик. Еквівалентом такої системи є атрактор або басейн притягування. Динамічній стійкості відповідає стандартний атрактор. Наявність хаотичних чи дивних атракторів свідчить про різно-вимірність динамічних систем. І в загальнонауковому, і в економічному вимірах важливе значення має структурна стійкість динамічних систем. Вона означає, що система отримала певний імпульс унаслідок слабких впливів, однак, як і в попередньому випадку, її параметри залишаються ізоморфними до первинного стану. У контексті тотожності ця система не підлягає структурним змінам протягом певного часу, зберігаючи якісні інваріанти. Однак завдання полягає в тому, щоб з'ясувати можливість структурних зрушень унаслідок зміни її параметрів або через трансформацію еволюційної траєкторії системи.

У загальнонауковій методології широко застосовують також аналіз статистичної поведінки динамічних систем з урахуванням як детермінованих, так і стохастичних (випадкових) компонентів.

Конкретнонаукова методологія геоекономічного розвитку пов'язана з визначенням спрямованості економічних систем та їхньої динаміки у просторі й часі, їхнього суспільно-історичного поступу.

Існують такі основні підходи щодо трактування динаміки соціально-економічних систем у їхньому історичному розвитку:

• 1) прогресивно-поступальний шлях розвитку якнайповніше відображено у творах французьких енциклопедистів і німецьких філософів. Серед сучасних авторів представником цього напряму є індійський філософ С. Радхакришнан. В одній із останніх праць він наголошував, що "течії прогресу і регресу змішуються. На одній стадії сили прогресу рухаються вперед з постійним розмахом - крива цього руху йде то вниз, то вгору, та інколи здається, що сили занепаду руйнують сили прогресу, але загалом історія просувається вперед". Суть цієї концепції полягає в ускладненні соціально-економічних систем, у зміні періодів революційного та еволюційного розвитку, в якісному вдосконаленні одних елементів і відмиранні інших. Загалом ці системи змінюються й розвиваються в одному прогресивному напрямі, який називають "стріла розвитку";
• 2) циклічний (круговий) характер руху соціальних систем означає, що поряд із поступально-прогресивним розвитком проявляється зворотний рух не лише окремих елементів, а й цілих систем, які переживають стадії стагнації та занепаду, повернення до початкового рівня. Розвиток уявляється у вигляді більш-менш однотипних циклів, через які мають пройти окремі цивілізації, етноси й держави. Інтегральна динаміка такого розвитку має характеристики великого кола, орбіта якого визначає місце й роль певних соціальних утворень. Ця концепція давно зазнає критики. У XVI ст., Святий Августин писав: "Філософи цього світу вважали... і стверджували, що і в наступному буде здійснюватись круговорот прийдешніх і минулих віків... Ми виступаємо проти тези, що стверджує існування таких круговоротів";
• 3) хвилеподібна структура розвитку з безліччю переходів і критичних поворотних точок біфуркації, у яких подальша еволюція часто є невизначеною, стохастичною, не детермінованою. У цьому полягає своєрідна "таємниця" розвитку, його непередбачуваність, унеможливлення через це соціального проектування та ін. Саме такий підхід переживають нині т. зв. транзитивні країни, й Україна зокрема. Багатоманітність, різноспрямованість, різноякісність внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на майбутній вибір, надзвичайно ускладнюють відповідь на запитання про те, якою буде остаточна модель соціально-економічного розвитку нашої країни в XXI ст.

Свого часу А. Сміт серед стадій економічного розвитку (прогресу) людства виокремив: полювання, збиральництво, сільське господарство, комерційне суспільство.

За пропозицією професорів А. Калата (екс-президента Індії) та А.-С. Піллаї виокремлено такі історичні стадії економічного розвитку, які відображають його сучасне трактування:

• 1) суспільство з технологіями добування, яке характеризується переважаючим розвитком засобів і способів вилучення, переміщення та неглибокого перероблення різноманітних продуктів природи (збиральництво, мисливство, рибальство, видобуток мінеральної сировини, природного палива, дорогоцінних каменів тощо);
• 2) суспільство з аграрно-ремісничими технологіями, основу яких становило землеробство з використанням біологічної енергії людей і тварин, а також ручне виробництво з глибоким переробленням (кераміка, металургія, ткацтво);
• 3) суспільство з індустріальними технологіями, що утворилося на основі розвитку великого машинного виробництва, яке використовує переважно небіологічну енергію в процесі взаємодії людей з природним і соціальним середовищами;
• 4) суспільство із сервісними технологіями, яке відображає сучасний етап економічного та науково-технологічного розвитку і характеризується де матеріалізацією виробництва, переважанням послуг у структурі суспільного багатства.