ЛЕКЦІЯ 2. Екзистенціалізм у французькій літературі. Ж.-П. Сартр, А. Камю

• 1. Екзистенціалізм як напрям філософи та літератури. Його особливості.
• 2. Ж.-П. Сартр - теоретик екзистенціалізму у літературі.
• 3. Вплив екзистенціалістських ідей на творчість А. Камю.

Екзистенціалізм як напрям філософії та літератури. Його особливості

Екзистенціалізм - (лат. існування) напрям у філософії та одна із течій модернізму, де джерелом художнього твору став сам митець, який висловив життя особистості, відтворивши художню дійсність, яка розкрила сенс життя взагалі.

Дана течія у літературі виникла після Першої світової війни, сформувалася у 30-40-ві роки, найбільшого розквіту досягла у 50-60-х роках XX століття.

Серед письменників, які водночас виступили і як філософи-екзистенціалісти, існувало декілька течій:

• -релігійна (Г. Марсель);
• -атеїстична (Ж. П. Сартр, С. де Бовуар, А. Камю); -онтологічна (М. Мерло-Понті).

Окрім французької літератури, екзистенціалізм був поширений у німецькій (Е. Носсак, пізній А. Деблін), англійській (А. Мердок, В. Голдінг), іспанській (М. де Унамуно), американській (Н. Мейлер, Дж. Болдуїн), японській (Кобо Абе) літературах.

В Україні проявився у творчості В. Підмогильного (повість "Остап Шаптала" та збірка новел "Проблема хліба"). Пізніше він постав у прозі І. Багряного, Т. Осьмачки, В. Барки, В. Шевчука, в поезії представників "нью-йоркської групи", в ліриці В. Стуса.

Витоки екзистенціалізму були яскраво відчути у роботах німецького мислителя XIX століття Е. С. К'єркегора. Саму теорію сформовано у працях німецьких та французьких філософів і мислителів.

Основні категорії екзистенціалізму:

• o Екзистенція - внутрішнє буття, те центральне ядро людського "я", котре зробило індивіда неповторною особистістю;
• o "Прикордонна" ситуація - період у житті людини, коли вона в добу великих потрясінь відкрила свою екзистенцію і почала розуміти, що жити слід лише заради неї;
• o "Екзистенційний вибір і воля";
• o Дві моделі екзистенційної поведінки: 1) "Людина бунтівна" - це дисиденти, які не змогли примиритися з владою, оточенням, жахливими умовами; 2) "свідома покора долі та історії, жити разом з іншими під керівництвом влади, але не даючи їй поглинути себе" (К. Ясперс).

У центрі уваги екзистенціалістів - внутрішній світ вільної особистості, яку оточували страх, самотність, страждання і смерть, що стали складовими абсурдності буття. Відтак відбулося суб'єктивне зображення письменниками реальної дійсності. У творах цього напрямку показано протистояння між буттям (Всесвітом, природою, соціумом) та існуванням (людиною, її внутрішнім життям). Людина стосовно Всесвіту перебувала у стані незбагненності, а той, у свою чергу, став байдужим до людини. У результаті цього відбув розкол: "чужий світ" - "стороння людина", а це і є абсурд - єдиний зв'язок між людиною і Всесвітом.

В основі екзистенціалізму лежало твердження абсурдності буття. У перекладі слово "абсурд" означало "недоречний, безглуздий". Абсурд - це розлад. Людина бачила у навколишньому світі лише те, що хотіла бачити, тим самим проектувала свої дії і погляди. А. Камю стверджував: "Абсурд є метафізичним станом людини у світі". Відповідальність за людину несе сама людина, її існування посіло чільне місце. Особливість виступила подвижником, тому їй довелося жертвувати собою, аби виправдати своє існування. Вона вже самим актом народження виявилася закинутою у світ без волі і бажання. З моменту появи у світі людина одержала від природи смертний вирок, термін виконання якого їй невідомий.

Поняття "екзистенціалізм" передбачало, що прибічники течії зосередили увагу на особистості та її само творенні. Саме тому погляди на людину, з точки зору цієї філософії, відрізнялися від поглядів більш ранніх періодів розвитку літератури та художніх течій.

Погляди на людину в різні періоди розвитку літератури:

• - Істота, від народження таврована первородним гріхом, приречена - бароко;
• - "природна" істота, яка мала чисту, не зіпсовану цивілізацією душу - просвітництво;
• - "лялька" в руках буржуазної дійсності - критичний реалізм;
• - продукт біологічної спадковості та соціального середовища - натуралізм;
• - земне втілення вічної душі, що відчувало зв'язок із трансцендентним - символізм.

Представники екзистенціалізму, зокрема Ж. П. Сартр, стверджували, що людина це tabula rasa, тобто "чиста дошка", нічого собою не являло:

• - вона стала лише тим, що сама із себе зробила: "Існування передує сутності, оскільки вона формується самою людиною, її власним "я". Іншими словами, людина є лише тим, що сама із себе зробила. Людина мусила бути діяльнісною", - говорив Ж. П. Сартр;
• - відповідала за те, ким вона є, і за інших;
• - була спрямована у майбутнє, а відтак знаходилася у стані тривоги через проблему вибору: відповідальність - раціональність - свобода;
• - занедбана - адже в світі без Бога вона не мала опори ані в собі, ані поза собою;
• - відповідала за всіх людей: "Вибираючи себе, я вибираю людину взагалі" (Ж. П. Сартр);
• - знаходилася у стані тривоги - тобто у стані людини, яка обрала не лише власне буття, а й виступила у ролі "законодавця людства".

Головні риси літератури екзистенціалізму:

• - тема - існування людини в центрі абсурдного буття; критика дійсності, що придушувала людську особистість;
• - ідея - звільнення розуму і душі людини від абсурдної дійсності;
• - проблема вибору людини у надзвичайній ситуації;
• - герой - самотній індивідуаліст і песиміст, бунтар проти абсурдності світу;
• - етичні заперечення та протест проти будь-якого насильства;
• - створення "прикордонних ситуацій" (людина перед обличчям смерті);
• - проведення історичних паралелей та алегорій (твори з підтекстом, символікою, ілюзіями, подвійним змістом).

Найвідомішими письменниками-екзистенціалістами у французькій літературі стали Ж. П. Сартр - теоретик напрямку та А. Камю.