Повна версія

Головна arrow Маркетинг arrow Інфраструктура товарного ринку

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Функції елементів інфраструктури та їхні особливості за економічних умов, що сформувалися в Україні

Ринкова інфраструктура за допомогою своїх елементів виконує різноманітні функції. В економічній літературі, зокрема у книзі Е.Н. Ястремської і Д .В. Райко, подано класифікацію за спрямованістю діяльності на окремі складові процесу товарного обігу:

  • • зниження ступеня ризику завдяки різним видам страхування, аудиторської діяльності, консалтинговим, сертифікаційним послугам;
  • • прискорення обігу оборотних коштів за рахунок факторингу, брокерських і маклерських послуг, якісної і швидкої контрактної добірки працівників і підрядчиків, застосування вдосконалених спеціальних засобів зв'язку;
  • • розвиток підприємств за рахунок розширення діяльності оренди і лізингу, емісії цінних паперів, професійної підготовки і перепідготовки працівників у сфері менеджменту, інжинірингу; за рахунок подальшого зростання дрібних і середніх підприємств;
  • • сприяння маркетингу щодо доведення товарів і послуг до споживачів із застосуванням реклами й інших засобів просування, використання прикладних дослідницьких робіт з вивчення попиту споживачів, місткості конкретних ринків.

Суттєвою класифікаційною ознакою розподілу функцій є склад і характер послуг, які надають під час їх виконання. За цією ознакою А.С. Савощенко*23 виокремлює такі групи функцій:

*23: {Савощенко А.С. Інфраструктура товарного ринку [Текст] : навч. посіб. / А.С. Савощенко. — К.: КНЕУ, 2005. — 336 с}

  • — торговельно-посередницькі;
  • — посередницькі;
  • — інформаційні та організаційно-комерційні;
  • — виробничо-технологічні;
  • — транспортно-експедиторські (логістичні);
  • — орендні (лізингові);
  • — розрахунково-кредитні;
  • — страхові, аудиторські тощо.

Кожна із цих груп функцій передбачає конкретні види робіт, що їх виконують суб'єкти інфраструктури товарного ринку.

За сучасних умов найбільша частка припадає на торговельно-посередницькі функції. До них зазвичай належать закупівля товарів у виробників та продаж їх споживачам; визначення попиту на товари й розміщення замовлень на їх виготовлення серед товаровиробників; закупівля товарів на замовлення споживачів; дрібнооптова та роздрібна торгівля; продаж товарів споживачеві у формі спеціально скомплектованих партій товару; продаж товарів та забезпечення ними споживачів за погодженим графіком тощо.

Суттєві особливості має виконання посередницьких функцій, тобто діяльність суб'єктів господарювання, які діють між двома іншими суб'єктами товарного ринку, щодо встановлення між ними взаємозв'язку стосовно обміну товарами або у вигляді інформаційно-комерційних послуг. Посередник здійснює зв'язок із виробником необхідних споживачеві товарів та послуг, отримує інформацію про наявність, умови їх продажу, створює умови для проведення торговельних переговорів та укладання відповідних угод. Важливою функцією посередника є пошук вільних виробничих потужностей із виконання спеціальних високотехнологічних різновидів робіт і надання цієї інформації зацікавленим суб'єктам господарювання. Виконання посередницьких функцій безпосередньо не пов'язане зі здійсненням актів купівлі-продажу, але робить цей процес упорядкованим, надійним і взаємовигідним*24.

*24: {Ибрагимов Л.Л. Инфраструктура товарного рынка [Текст] / Л.А. Ибрагимов. — М.: ПРИОР, 2001. — 256 с.}

Інформаційні й організаційно-комерційні функції охоплюють діяльність із надання суб'єктам ринкових відносин комерційної інформації, яка містить відомості, необхідні для організації закупівель та збуту продукції, і насамперед інформації про потенційних виробників товару, ціну товару, способи доставки вантажів тощо. Важливу роль у реалізації цих функцій відіграють рекламні фірми та виставкові центри. Реклама дає споживачеві змогу отримати широку й об'єктивну інформацію про якість, ціну, способи використання та інші деталі, які покупцям треба знати, щоб зробити правильний вибір. Аналогічні завдання виконують і виставкові центри. Вони інформують зацікавлених суб'єктів про наявність певного товару, певної марки, повідомляють, що товар характеризується певними якісними та споживчими показниками, демонструють його відмінності та переваги над аналогами в процесі використання. Великим попитом користується маркетингова інформація, що містить результати аналізів і прогнози кон'юнктури ринку певного виду товару, ціни, прогнозові обсяги попиту та пропозиції товару, його асортимент, рівень конкуренції та інші показники ринкового механізму. Виконання цих послуг пов'язане з необхідністю вдосконалення державного статистичного обліку, що має відображати не лише стан товарного ринку, а й діяльність суб'єктів ринкової інфраструктури. Без систематичного розроблення, накопичення, аналізу й оприлюднення такої інформації неможливі ані державне регулювання сфери обігу товарів, ані дія механізмів ринкового саморегулювання*25.

*25: {Абчук В.Л. Коммерция [Текст]: учебник / В.А. Абчук. — СПб. : Изд-во Михайлова В.А., 2000. — 476 с.}

Виробничо-технологічні функції пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу. Це функції з надання товарам підвищеної виробничої готовності, з попередньої підготовки матеріальних ресурсів до споживання, із запровадження ресурсозберігаючих технологій тощо. Ця група тісно пов'язана з транспортно-експедиторськими функціями, які мають на меті транспортування товарів до місць споживання, формування оптимальних маршрутів перевезення та вибір раціональних видів транспорту, укладання договорів на перевезення товарів за узгодженими графіками тощо.

Лізингові функції зумовлені розвитком прокату технічних засобів, наданням у довгострокову оренду товарів виробничо-технічного призначення тривалого використання. Розрахунково-кредитні та страхові функції передбачають такі види діяльності, як фінансові розрахунки, товарне кредитування, страхування комерційних ризиків*26.

*26: {Основы коммерции [Текст] : учеб. пособие. / В.О. Бахарев, М.И. Тропацкий, В.В. Щербаков. — СПб.: Изд-во С.-Петербург, гос. ун-та экономики и финансов, 1995. — 95 с.}

Обсяг і видовий склад послуг, які надають суб'єкти ринкової інфраструктури, залежать від багатьох чинників, передусім від рівня науково-технічного розвитку самих суб'єктів, адекватності їхньої матеріально-технічної бази вимогам сучасного ринку.

Регулювання товарного ринку може здійснюватися, по-перше, за допомогою власного ринкового механізму, основними елементами якого є конкуренція, прибуток, ціна, попит і пропозиція, а по-друге, державою — прямо або побічно.


Щодо першого, з урахуванням умов, в яких наявна конкуренція, М.І. Белявцев і Л.В. Шестопалова*27 розрізняють чотири типи ринкової структури: ринок чистої конкуренції; ринок монополістичної конкуренції; олігополістичний ринок; абсолютно монополізований ринок.

*27: {Белявцев МІ. Інфраструктура товарного ринку [Текст] / М.Л. Белявцев, Л.В. Шестопалова. — К.: Центр навч. літ., 2005. — 416 с.}

Ринок чистої конкуренції має такі ознаки:

  • 1) кількість продавців і покупців настільки велика, що вони не здатні істотно вплинути на ринкові процеси і, перш за все, на ціни;
  • 2) всі продавці пропонують для продажу однакові, ідентичні за властивостями товари та послуги, так званий стандартизований товар, який не припускає індивідуальних характеристик товару, особливих товарних знаків і марок;
  • 3) усі продавці і покупці володіють повним обсягом інформації про ціни, товари, попит і пропозицію;
  • 4) покупці і продавці можуть вільно входити на ринок і покидати його, оскільки не встановлено ніяких законодавчих, фінансових, технологічних обмежень і бар'єрів;
  • 5) усі матеріальні, фінансові та інші ресурси мобільні, учасники можуть вільно залучити потрібні ресурси.

Головною обставиною на ринку чистої конкуренції є те, що ціна тут практично не залежить від бажань і дій окремих суб'єктів — вона встановлюється під впливом попиту та пропозиції ринку. Оскільки на ринку чистої конкуренції умови продажу задані, а всі його учасники перебувають у рівноправному становищі і ніхто з них не може вплинути на рівноважну ціну, то змагання між ними виникає у прагненні продати більше свого товару за нижчою, "своєю" ціною за інших рівних умов.

Продавець товару може поліпшити свої позиції на подібному ринку лише шляхом зменшення витрат на виробництво продукції або її якісного вдосконалення. Завдяки зниженню ціни він збільшує обсяг продажу та одержуваний прибуток доти, доки інші продавці такого товару також не знизять ціну. Таким чином, завдяки вільній конкуренції на ринку досягається одночасний виграш продавця і покупця, що купує товари за нижчими цінами, відбувається перерозподіл суспільних ресурсів на користь того, хто працює найефективніше. У цьому принципова перевага такого виду ринку. Проте ринок чистої конкуренції — це значною мірою абстрактна теоретична модель. Його в чистому вигляді ніде і ніколи не було. Але все-таки в економічній практиці є ринки деяких товарів (наприклад, ринок сільськогосподарської продукції), які найбільше відповідають критеріям такої ринкової структури. Причому товари на цих ринках у всіх виробників повністю ідентичні й останні володіють повною інформацією про зміни ситуації. Все це підтверджує необхідність використання для такого ринку особливої — "біржової" — форми організації*28.

*28: {Основы коммерции [Текст] : учеб. пособие / В.О. Бахарев, М.И. Тропацкий, В.В. Щербаков. — СПб.: Изд-во С.-Петербург, гос. ун-та экономики и финансов, 1995. — 95 с.}

Ринок монополістичної конкуренції є ринковою структурою, в якій відносно велика кількість продавців пропонує для продажу схожу, але не ідентичну продукцію. При цьому кожна з фірм, представлена на ринку монополістичної конкуренції, може відчувати себе відносно незалежною, не надаючи значення реакції інших фірм. Як приклад можна назвати мережу ресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу банківських послуг, книговидання, туризм, виробництво верхнього одягу, взуття, безалкогольних напоїв, прального порошку, комп'ютерів, парфумерно-косметичних товарів тощо.

В умовах монополістичної конкуренції диференціація продукту здійснюється не тільки за його виглядом і призначенням, ай за якістю, рекламуванням, організацією торгівлі, способом залучення покупців, тобто важелем конкуренції стають не тільки ціни, але й нецінові чинники.

Важливою характеристикою монополістичної конкуренції є можливість необмеженого проникнення нових конкурентів на ринок. Причому виробники, що працюють на цьому ринку, не є великими підприємствами, а тому потрібний їм початковий капітал порівняно невеликий*29.

*29: {Абчук В А Коммерция [Текст]: учебник / В.А. Абчук. — СПб. : Изд-во Михайлова В.А., 2000. — 475 с.}

Найтиповішим для сучасної ринкової економіки є олігополістичний ринок. Такий ринок зазвичай представлений декількома відносно великими і близькими за масштабом продажу і ступенем впливу учасниками. Кількість фірм на олігополістичному ринку коливається від трьох до десяти. Продукція, яка виробляється фірмами, може бути як однорідна, так і диференційована. Однорідність переважає на ринках сировини і напівфабрикатів (руда, нафта, сталь, цемент, вугілля, алюміній), а диференціація — на ринках споживчих товарів (автомобілі, електропобутові прилади).

Олігополістичний ринок відрізняється від досконалого конкурентного ринку особливостями зміни цін. Якщо за досконалої конкуренції ціни постійно змінюються залежно від коливань попиту і пропозиції, то за олігополії ціни змінюються, як правило, через великі проміжки часу і суттєво.

Для проникнення на олігополістичний ринок є певні бар'єри:

  • 1) фірма має бути досить великою, випускати значну кількість товару, мати можливість зниження витрат;
  • 2) потрібен великий розмір первинного капіталу;
  • 3) наявність патенту, контроль за стратегічною сировиною, величезні витрати на рекламу*30.

*30: {Основы коммерции [Текст] : учеб. пособие / В.О. Бахарев, М.И. Тропацкий, В.В. Щербаков. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербург, гос. ун-та экономики и финансов, 1995. — 95 с.}

Характерна особливість олігополістичного ринку — залежність поведінки кожної фірми від реакції та поведінки конкурентів.

Найбільшої монополізації ринок досягає в умовах абсолютної або чистої монополії. Абсолютно монополізований ринок характеризується такими ознаками:

  • 1) товар на ринку продає єдиний продавець, тобто галузь представлена однією фірмою;
  • 2) товар унікальний у тому розумінні, що не має близьких замінників;
  • 3) продавець торгує тільки своїм товаром;
  • 4) продавець диктує ціну ринку через повний контроль над ним;
  • 5) вступ до галузі заблокований.

Серед бар'єрів може бути все, що стримує потенційну конкуренцію, зокрема:

  • 1) ефект масштабу, зумовлений перевагами великого виробництва, що полягають у нижчих витратах;
  • 2) обмеження вступу до галузі державою у вигляді видавання патентів і ліцензій;
  • 3) власність на найважливіші види сировини;
  • 4) нечесна, недобросовісна конкуренція за допомогою тиску на банки з метою обмеження обсягу надання кредитів конкурентам, переманювання провідного персоналу, дискредитації конкурентів*31.

*31: {Абчук В А. Указ. соч.}

Такий ринок є абстракцією, проте на практиці найближчі до моделі ринку абсолютної монополії так звані природні монополії. До них належать більшість підприємств громадського, комунального обслуговування, що постачають населенню газ, електрику, теплову енергію, підприємства водопостачання, кабельне телебачення, транспортні засоби. Майже всі ринки подібних товарів підлягають державному регулюванню*32.

*32: {Федько ВЛ. Инфраструктура товарного рынка [Текст] / В.П. Федько, Н.Г. Федько. — Ростов н/Д : Феникс, 2000. — 512 с.}

У процесі формування оптимальної інфраструктури товарного ринку велике значення має поєднання ринкового механізму регулювання з державним регулюванням. Державне регулювання ринку здійснюється різними прямими і непрямими методами, які залежно від характеру дії можна об'єднати в такі чотири групи: економічні; інформаційно-орієнтувальні; законодавчі; адміністративні методи.

Економічні методи, якщо вони не суперечать вимогам законів ринку, вважають найтоншим інструментом узгодження механізму ринкового саморегулювання з інтересами економіки. Це методи дії на попит і пропозицію товарів, на умови формування економічних ресурсів, витрат і результатів, що включають регулювання цін на товари і тарифів на послуги, податкове, митне, фінансове і кредитно-грошове регулювання.

У складі економічних методів А.С. Савощенко*33 виділяє низку методів, одним із яких є державне регулювання цін. Ринкова економіка, як відомо, припускає свободу встановлення цін на свої товари і послуги. Проте така свобода відносна, оскільки законодавство про контроль над цінами дає змогу уряду видавати розпорядження про регулювання цін на товари і послуги. Масштаб державного регулювання цін залежить від конкретної економічної ситуації в країні, від структури споживання товарно-матеріальних цінностей та інших чинників.

*33: {Савощенко А.С. Інфраструктура товарного ринку [Текст] : навч. посіб. / А.С. Савощенко. – К.: КНЕУ, 2005. – 336 с. }

До складу економічних методів належить державне замовлення. Державне замовлення визначає обсяг виробництва та закупівель певних товарів за кошти державного бюджету, розміщується серед виконавців на конкурсних засадах та оформлюється у вигляді державного контракту. Водночас державне замовлення е інструментом адміністративного регулювання. Воно є обов'язковим для підприємств, які цілком або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів*34.

*34: {Ибрагимов Л А. Инфраструктура товарного рынка [Текст] / Л.А. Ибрагимов. — М.: ПРИОР, 2001. — 256 с.}

До важливих інструментів економічних методів належать товарне квотування обсягів виробництва та продажу окремих видів товару й ліцензування певних видів діяльності. Товарне квотування означає встановлення для суб'єктів ринку певної частки у виробництві й реалізації товару і здійснюється з метою створення конкурентного середовища, запобігання монополізації ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку*35.

*35: {Федько В.П. Указ. соч.}

Суттєвим важелем економічного впливу є норми та нормативи, які визначаються органами державного управління. Під нормою розуміють певну міру (взірець), наприклад, науково обґрунтовану міру суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції певної якості. Норматив — по-елементна складова норми, що характеризує відносну кількість використаних у виробництві (споживанні) товарів (ресурсів) на будь-яку одиницю виміру, скажімо на одну гривню виготовленої продукції, на одну особу тощо. За допомогою норм і нормативів здійснюють планово-економічні розрахунки у сферах виробництва, товарного обігу, споживання*36.

*36: {Инфраструктура рынка. Проблемы и перспективы [Текст] / под ред. В.П. Федько. — Ростов н/Д : Феникс, 1997.}

Важлива роль у регулюванні товарного ринку належить стандартам і сертифікатам. Стандарт — це нормативно-технічний документ, який встановлює єдині обов'язкові вимоги щодо типів, розмірів, якості норм та інших основних властивостей товару. Сертифікат (від лат. certus — безсумнівний і fасіо — роблю) — документ, що посвідчує той чи інший факт (наприклад, сертифікат якості). Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів товарного ринку; несертифікований відповідно до встановлених правил товар вилучається з обігу*37.

*37: {Савощенко А.С. Інфраструктура товарного ринку [Текст] : навч. посіб. / А.С. Савощенко. – К.: КНЕУ, 2005. – 336 с.}

Інформаційно-орієнтувальні методи учасників ринку орієнтовані на забезпечення виробничих і торговельних підприємств комерційною інформацією, що дає змогу вибирати оптимальні шляхи реалізації поточних і перспективних завдань. При цьому використовуються такі види інформації:

  • 1) кон'юнктурна інформація про асортимент, якість і ціни товарів, а також тарифи на послуги, процентні ставки банків, курси валют тощо, за допомогою якої вирішуються кон'юнктурні та маркетингові завдання;
  • 2) статистична інформація, що дає змогу одержувати узагальнені оцінки стану національного та регіонального ринків і тенденцій їх розвитку;
  • 3) прогностична інформація, яка використовується під час розробки стратегій розвитку підприємств, концепцій і програм розвитку економіки країни;
  • 4) науково-технічна інформація;
  • 5) інформація про середньогалузеві показники, а також показники діяльності сучасних вітчизняних і зарубіжних підприємств, за допомогою яких здійснюється моніторинг платоспроможності і конкурентоспроможності фірми*38.

*38: {Ястремская Е.Н. Инфраструктура товарного рынка [Текст]: Учеб. пособие / Е.Н. Ястремская, Д.В. Райко. – Х.: ИНЖЕК, 2006. – С. 216. }

Законодавчі методи забезпечують правові основи регулювання товарного ринку, що включають захист прав власності, підприємців, найнятих робітників і споживачів. Сукупність правил, що забезпечують конкуренцію на ринку, називається антимонопольним законодавством. Воно спрямоване не на формальну заборону монополій, а на обмеження їх діяльності, сприяючи підтримці конкуренції, особливо стосовно малих і середніх фірм. Антимонопольне законодавство найчастіше зводиться до регулювання ділової обмежувальної практики — розподілу ринку, вертикальної і горизонтальної фіксації цін, дискримінації в торгівлі тощо. Дієвість законодавчого регулювання залежить від повноти та якості законодавчого оформлення процесів виробництва й обігу товарів, а також від ефективності організаційного механізму їх реалізації*39.

*39: {Савощенко А.С. Зазн. вищ.}

Обумовлена законодавством дія виконавчих структур державної і регіональної влади на процеси виробництва й обігу товарів і послуг є адміністративними методами державного регулювання. Адміністративна дія застосовується у процесі цінової, фінансової, кредитної, податкової і митної політики держави. З метою запобігання проникненню на ринок потенційно небезпечних для життя і здоров'я людини виробів застосовується попереднє ліцензування виробництва й обігу окремих товарів. Особлива увага приділяється організації державного контролю якості товарів і послуг, їх стандартизації і сертифікації*40.

*40: {Там само. }

Досвід ринкових перетворень в Україні свідчить, що державне регулювання товарного ринку має чітку межу й за певних обставин може стати суттєвою перешкодою на шляху його розвитку. Це зумовлює потребу в оптимальному поєднанні регулювального впливу держави із дією механізмів ринкового саморегулювання. Серцевиною цього механізму є ринкове ціноутворення за умов конкуренції.

В економічній теорії та практиці ринкового господарювання відомо чимало моделей і методів ціноутворення. Так, В.Я. Кардаш аналізує чотири моделі ціноутворення: "середні витрати плюс прибуток", "забезпечення цільового прибутку", "ціна відчуття цінності товару", "ціна за аналогією"*41.

*41: {Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика [Текст]: підручник / В.Я. Кардаш. — К.: КНЕУ, 2001. — 240 с.}

За всієї різноманітності методів ціноутворення вони мають спільну рису — ціна має відшкодувати витрати виробництва та обігу й забезпечити прибуток власникові товару. Важливою характеристикою ринку є те, що ринкова ціна формується під впливом співвідношення попиту і пропозиції за умов конкуренції. За наявності великої кількості покупців і продавців кожен із них не може помітно вплинути як на загальний обсяг пропозиції, так і на ринкову ціну. Тож для отримання прибутку товаровиробник змушений шукати шляхи підвищення конкурентоспроможності власної продукції, скорочення витрат на її виготовлення. Завдяки цьому конкуренція стає могутнім стимулом технічного прогресу, виведення на ринок нових видів товарів, зниження витрат виробництва.

До конкретних методів державного регулювання цін належать:

  • 1) спостереження за цінами, яке проводиться з метою виявлення зростання вартості життя, витрат виробництва та обігу;
  • 2) непряма дія на ціни шляхом зміни ставки відсотка, курсу національної грошової одиниці, митних зборів тощо;
  • 4) державне втручання в процес ціноутворення (наприклад, у вигляді підвищення витрат виробництва та обігу за введення вищих норм амортизації, мінімального розміру оплати праці тощо);
  • 5) пряма дія державних органів на ціни, яка набуває різних форм (наприклад, у вигляді державних субсидій, зміни ставок податку на додану вартість або акцизного податку, експортних субсидій, митних зборів і обмежень); урядовий контроль у формі фіксації цін або встановлення меж їх підвищення.

Щоб вистояти у конкурентній боротьбі, товаровиробник має пропонувати продукцію, якій надають перевагу покупці та яка забезпечує йому вищий і стабільний прибуток. Саме останній спонукає підприємця розширювати виробництво одних товарів і скорочувати пропозицію інших. Із метою отримання більшого прибутку виробники запроваджують ресурсозберігальні технології. Коригування за допомогою цінового механізму обсягу пропозиції різних товарів уможливлює встановлення на ринку на деякий час балансу виробництва й споживання, певного оптимуму в розподілі ресурсів між сферами та видами виробництва.

За цих умов задоволення суспільних потреб забезпечується за ефективного використання обмежених ресурсів, тобто досягається мета взаємодії регулювального впливу держави та ринкового механізму саморегулювання.

Для подальшого формування товарного ринку, адекватного до вимог соціально орієнтованої ринкової економіки, необхідне вдосконалення його інфраструктури. Для сучасного етапу розвитку інфраструктури характерні деякі проблеми: недостатній рівень культури ринкових відносин, великі транспортні витрати, нестача надійної й повної інформації про функціонування товарного ринку, недостатній розвиток тарно-пакувальної бази, різке скорочення обсягу й асортименту виробничо-технологічних і транспортно-експедиторських послуг*42.

*42: {Савощенко А.С. Інфраструктура товарного ринку [Текст]: навч. посіб. / А.С. Савощенко. — К. : КНЕУ, 2005. — 336 с.}

Таким чином, без створення адекватної інфраструктури товарного ринку успіх ринкових перетворень економіки забезпечити неможливо. Самі перетворення мають бути теоретично обґрунтовані за такими початковими принципами:

1. Розмежування якісно різних елементів інфраструктури товарного ринку. За всієї важливості будь-якого елементу, необхідно виділити ті елементи, які відіграють провідну роль у русі товарних потоків. Таке розмежування дає змогу реалістично оцінити перспективи структурних перетворень у відповідних ланках. Так, пристосувати структуру автотранспорту до ринкових реалій можна швидше і легше (зокрема, використовуючи механізм приватизації), ніж структуру автомобільних доріг. У той же час спроби обмежитися приватизацією парку літаків без вирішення проблеми докорінної реконструкції наявних аеропортів не зможуть реально підвищити ефективність роботи цієї галузі*43.

*43: {Бєлявцев М.І. Інфраструктура товарного ринку [Текст] / М.І, Бєлявцев, Л.В. Шестопалова. — К.: Центр навч. літ., 2005. — 416 с.}

2. Розмежування матеріально-речової та соціально-економічної форм інфраструктури товарного ринку. Наприклад, виявити основну проблему розвитку інфраструктури товарного ринку — нестачу інвестицій — можна, а визначити дійсні умови її вирішення — складно. Адже питання докорінного реформування інфраструктури товарного ринку полягає не в обсягах інвестування, і навіть не в його джерелах, а в ефективності використання одержаних ресурсів*44.

*44: {Там само. }

3. Визначення внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку того чи іншого елементу інфраструктури товарного ринку або підсистеми в цілому; врахування ролі держави в перетворенні інфраструктури товарного ринку. Складнощі в цій сфері зумовлені державно-монополістичним характером сучасного стану інфраструктурного комплексу. Цей державний монополізм камуфлюється формою природних монополій, а держава, будучи "соціальним" монополістом, усіляко сприяє збереженню монопольного положення низки галузей цієї підсистеми інфраструктури, не допускаючи туди приватний капітал. Для порівняння, частка приватного капіталу в інвестиціях в інфраструктуру в розвинених країнах становить понад 20 %*45.

*45: {Бєлявцев М.І. Інфраструктура товарного ринку [Текст] / М.І. Бєлявцев, Л.В. Шестопалова. — К.: Центр навч. літ., 2005. — 416 с.}

Недостатній розвиток інфраструктури перешкоджає зниженню рівня трансакційних витрат та підвищенню ефективності товарних ринків. Треба раціонально розташувати на території держави торговельних посередників і складське господарство, визначити оптимальні форми посередницького, складського, транспортного й інформаційного обслуговування товарного обігу, підвищити якість рекламного забезпечення.

Створення прогресивної інфраструктури товарного ринку вимагає розв'язання комплексу завдань, які стосуються всіх її елементів. Насамперед слід сформувати оптимальну мережу торговельно-посередницьких організацій, складського господарства для здійснення ефективної оптової торгівлі, подрібнення партій поставок, надання послуг зі збереження, фасування, комплектування замовлень та доставки їх із найменшими втратами.

Актуальним є створення транснаціональних корпорацій з оптово-посередницької діяльності, а також мережі складів-готелів, консигнаційних і митних складів. Наявне складське господарство підлягає реконструкції й оновленню, з одночасними удосконаленням технологій складського оброблення товарів, запровадженням нових видів обладнання, механізацією й автоматизацією складських робіт.

Удосконалення складського господарства безпосередньо пов'язане з розвитком тарно-пакувального обслуговування. Для цього потрібно:

  • — створити науково-технічну базу виробництва нових видів тарно-пакувальних матеріалів та обладнання, а також перероблення використаної тари й упаковки;
  • — розвивати виробничу базу виготовлення конкурентоспроможних тарно-пакувальних матеріалів та обладнання;
  • — розширити виробництво конкурентоспроможної тари й упаковки;
  • — розвивати виробництво обладнання для збирання та перероблення використаної тари й упаковки та створення системи її збирання і перероблення*46.

*46: {Ястремская Е.Н. Инфраструктура товарного рынка [Текст] : учеб. пособие / Е.Н. Ястремская, Д.В. Райко. — X.: ИНЖБК, 2006. — 216 с.}

Розвиток транспортно-експедиторського обслуговування товарного ринку передбачає:

  • — створення й розвиток транспортних потужностей і засобів, за допомогою яких забезпечується виконання вантажно-розвантажувальних операцій та безперервність торговельно-складських і збутових процесів;
  • — створення торговельно-транспортних фірм;
  • — створення та розвиток транспортних терміналів, здатних забезпечити комплексне обслуговування транспортом, складськими приміщеннями, вантажно-розвантажувальними засобами, розвантажувальними, фасувальними цехами, тарно-пакувальними засобами, торговельними площами тощо;
  • — скорочення строків доставки вантажів і забезпечення збереження товарів у процесі транспортування*47.

*47: {Федько В.П. Инфраструктура товарного рынка [Текст] / В.П. Федько, Н.Г. Федько. — Ростов н/Д: Феникс, 2000. — 512 с.}

Інформаційне забезпечення товарних ринків передбачає:

  • — створення загальнодоступної системи забезпечення виробників, торговельних посередників і покупців оперативною інформацією;
  • — створення загальноукраїнського та мережі регіональних інформаційно-маркетингових центрів;
  • — розроблення й упровадження інформаційно-аналітичних мереж зі стратегічного маркетингу, використання геоінформаційних систем для передавання й оброблення інформації;
  • — формування системи спостереження за станом товарних ринків і механізмів поширення інформації й реклами;
  • — розроблення методичного та програмного забезпечення, формування інформаційних банків даних*48.

*48: {Савощенко А.С. Інфраструктура товарного ринку [Текст]: навч. посів. / А.С. Савощенко. — К.: КНЕУ, 2005. — 336 с.}

Удосконалення кредитно-розрахункового страхового забезпечення товарних ринків передбачає:

  • — організацію раціонального товарного обігу на підставі безготівкових грошових розрахунків за товарні поставки, скорочення до мінімуму бартерних операцій між суб'єктами ринку;
  • — розроблення оптимальних схем лізингу, експортних поставок;
  • — розвиток різноманітних видів кредитування;
  • — створення методичної бази ціноутворення у суб'єктів інфраструктури товарного ринку;
  • — розвиток страхування фінансових ризиків під час торговельних операцій, діяльності інвесторів і кредиторів суб'єктів інфраструктури*49.

*49: {Ибрагимов Л.А. Инфраструктура товарного рынка [Текст] / Л.А. Ибрагимов. — М.: ПРИОР, 2001. — 256 с.}

Кадрове забезпечення суб'єктів інфраструктури передбачає:

  • — організацію підготовки висококваліфікованих кадрів;
  • — об'єднання на добровільних засадах суб'єктів інфраструктури товарного ринку в асоціації для підготовки й перепідготовки персоналу, проведення наукових досліджень економічного та соціального спрямування, обміну інформацією, підготовки та видання професійної літератури, вироблення загальної стратегії розвитку на перспективу;
  • — розроблення нормативно-методичних документів із торговельної та постачальницько-збутової діяльності.

Реалізація цих напрямів удосконалення інфраструктури товарного ринку сприятиме створенню організаційно-технічних, економічних, соціальних і нормативно-правових умов функціонування сучасного товарного ринку. Це, у свою чергу, становитиме підґрунтя для розбудови у вітчизняній економіці ефективної ринкової системи господарювання.

 
<<   ЗМІСТ   >>