Актуальні питання реалізації загальних засад кримінального провадження

Поняття засад кримінального провадження

Будь-яка діяльність за своєю природою підпорядкована певним закономірностям, принципам, які визначають її спрямування і характер, тобто є щодо неї своєрідним орієнтиром. Не виняток і кримінальна процесуальна діяльність в Україні, що незалежно від суб'єктів та стадій кримінального провадження має відповідати певним загальним критеріям, які в галузі кримінального правосуддя прийнято називати фундаментальними положеннями, або принципами чи засадами кримінального провадження, як відображено в КПК України.

Знання інституту засад кримінального провадження є надзвичайно важливим. Про це, зокрема, свідчить те, що, незважаючи на відсутність прямих норм з даного питання в Кримінально-процесуальному кодексі України 1960 року, який був чинним на території держави не одне десятиліття, питання засад кримінального провадження багато років було предметом обговорення науковців. В ході таких дискусій визнано, що зазначений інститут є дійсно потрібним під час кримінального провадження. Законодавцем враховано таку позицію, в тому числі на підставі висновків дослідників кримінальної процесуальної діяльності, у зв'язку з чим в КПК України, прийнятому 13 квітня 2012 року, цей інститут відображено безпосередньо в Главі 2.

Зауважимо, що в КПК України не міститься визначення терміна "засади кримінального провадження". Проте в будь-якому разі під ним треба розуміти фундаментальні положення, ідеї, основні положення кримінального судочинства в Україні, які не залежать від волі чи певних обставин в ході такої діяльності. Адже, якщо взяти до уваги назву Глави 2 КПК України - "Засади кримінального провадження", п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, де визначено, що кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, та зміст ч. 1 ст. 7 КПК України, де вказано, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, можна дійти висновку, що законодавцем реалізація засад кримінального провадження не залежить від: суб'єкта кримінального переслідування, стадії кримінального провадження, учасника кримінального провадження, процесуальної дії (бездіяльності), рішення в ході кримінальної процесуальної діяльності, тобто взагалі від будь-яких факторів. Зокрема, у ч. 1 ст. 7 КПК України в імперативній формі встановлено, що зміст та форма кримінального провадження (досудове розслідування і судове провадження) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження.

Стосовно того, які саме засади кримінального провадження запроваджені в кримінальному процесі України, то ч. 1 ст. 7 КПК України відносить до них: - верховенство права;

• - законність;
• - рівність перед законом і судом;
• - повага до людської гідності;
• - забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;
• - недоторканність житла чи іншого володіння особи;
• - таємниця спілкування;
• - невтручання у приватне життя;
• - недоторканність права власності;
• - презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;
• - свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї;
• - заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;
• - забезпечення права на захист;
• - доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень;
• - змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
• - безпосередність дослідження показань, речей і документів;
• - забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;
• - публічність;
• - диспозитивність;
• - гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами;
• - розумність строків;
• - мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

На відміну від запобіжних заходів, класифікацію яких наведено в ч. 1 ст. 176 КПК України (від найменш суворих до найсуворішого), засади кримінального провадження за своїм значенням рівні між собою і обов'язкові для дотримання незалежно від того, в якій сукупності вони виявляються під час конкретного кримінального провадження. При цьому в конкретному кримінальному провадженні вони можуть виявлятися не повною мірою, проте, якщо проведення якихось процесуальних дій, рішень стосуватиметься засад кримінального провадження, то такі дії, рішення мають відповідати цим засадам.

Наприклад, якщо в ході досудового розслідування застосовується така слідча (розшукова) дія, як обшук, то вона має відповідати передусім таким засадам, як законність, недоторканність житла чи іншого володіння особи та іншим. Тобто їх реалізація в кримінальному провадженні, як правило, виявляється у сукупності між собою, оскільки їх визначення є доволі широким, у зв'язку з цим вони містять характерні ознаки, дотримання яких притаманне декільком інститутам кримінальної процесуальної діяльності.

Щодо сутності засад кримінального провадження, перелік яких наведено в ч. 1 ст. 7 КПК України, зауважимо, що під поняттям "верховенство права" слід розуміти принцип, відповідно до якого людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КПК України), тобто - під час кримінального провадження.

Інакше кажучи, потрібно забезпечити не тільки непорушення прав та свобод людини під час кримінального провадження, а й, найважливіше, їх дотримання іншими учасниками кримінального провадження. Тобто, якщо хтось із учасників кримінального провадження вчинив дії щодо реалізації свого права, гарантованого та передбаченого кримінальним процесуальним законодавством, то суб'єкт кримінального переслідування - під час досудового розслідування, а суддя (судді) - в ході судового провадження, мають вжити заходів для його практичної реалізації.

Постає питання, про дотримання яких саме прав та свобод людини йдеться в ч. 1 ст. 8 КПК України? Під час кримінального провадження ними будуть:

• - стосовно підозрюваного, обвинуваченого - права, передбачені частинами 3, 4 ст. 42 КПК України;
• - стосовно виправданого, засудженого - права, передбачені ч. 3 ст. 43 КПК України, яка відсилає до прав обвинуваченого (ч.ч. 3, 4 ст. 42 КПК України), але в обсязі, необхідному для його захисту на відповідній стадії судового провадження.

Відображення таким чином прав цих осіб є доволі вдалим, оскільки в практичному житті визначити перелік прав, якими необхідно наділити осіб із таким статусом, досить проблематично, адже це буде залежати від багатьох факторів конкретного кримінального провадження, а саме: що намагається довести виправданий, засуджений реалізацією того чи іншого права під час кримінального провадження;

• - стосовно законного представника підозрюваного, обвинуваченого - права, передбачені для самого підозрюваного, обвинуваченого, тобто в частинах 3, 4 ст. 42 КПК України, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику (ч. 5 ст. 44 КПК України);
• - стосовно захисника - права, передбачені для підозрюваного, обвинуваченого, захист якого здійснює адвокат, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику (ч. 4 ст. 46 КПК України);
• - стосовно потерпілого - права, передбачені ст. 56 КПК України;
• - стосовно представника потерпілого - права, якими наділений сам потерпілий (ст. 56 КПК України), крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим, і не може бути доручена представнику (ч. 4 ст. 58 КПК України);
• - стосовно законного представника потерпілого - права, передбачені для самого потерпілого (ч. 2 ст. 59 КПК України);
• - стосовно заявника - права, передбачені ч. 2 ст. 60 КПК України;
• - стосовно цивільного позивача - права, передбачені для потерпілого, але в частині, що стосується цивільного позову, крім того, право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Право бути проінформованим про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та право на отримання їх копії у випадках та в порядку, встановлених КПК України, для інформування потерпілого та надіслання йому копій процесуальних рішень (ч. 3 ст. 61 КПК України);
• - стосовно цивільного відповідача - права, передбачені для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосується цивільного позову, а також право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього, та, крім того, право бути поінформованим про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та право на отримання їх копії у випадках і в порядку, встановлених КПК України, для інформування підозрюваного, обвинуваченого та надіслання йому копій процесуальних рішень (ч. 3 ст. 62 КПК України);
• - стосовно представника цивільного позивача, цивільного відповідача - права, передбачені для цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє (ч. 3 ст. 63 КПК України);
• - стосовно законного представника цивільного позивача - права, передбачені для самого цивільного позивача (ч. 2 ст. 64 КПК України);
• - стосовно свідка - права, передбачені ст. 66 КПК України;
• - стосовно перекладача - права, передбачені ч. 2 ст. 68 КПК України;
• - стосовно експерта - права, передбачені ч. 3 ст. 69 КПК України;
• - стосовно спеціаліста - права, передбачені ч. 4 ст. 71 КПК України.

До цього переліку прав, які мають бути дотримані під час кримінального провадження, обов'язково відносяться ще й права, передбачені Розділом II Конституції України, оскільки, як визначено у ст. 8 Основного Закону України - її норми є нормами прямої дії.

Сутність такої засади кримінального провадження, як законність, у нашому випадку полягає в тому, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 КПК України).

Рівність перед законом і судом слід розуміти як неприпустимість привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених КПК України, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками (ч. 1 ст. 10 КПК України).

У кримінальному провадженні має бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність. Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження (ст. 11 КПК України).

Сутність такої засади, як забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, полягає в тому, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі ухвали слідчого судді (під час досудового розслідування), судді (суддів) під час судового розгляду (ст. 12 КПК України).

Щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи КПК України встановлено (ст. 13), що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до кримінального процесуального закону втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених КПК України, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети (ч. 2 ст. 14 КПК України).

Реалізація такої засади, як невтручання у приватне життя, пов'язано з тим, що ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених КПК України (ч. 2 ст. 15 КПК України).

Недоторканність права власності забезпечується тим, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України (ч. 1 ст. 16 КПК України).

Сутність такої засади, як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, визначеному КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (ч.ч. 1, 2 ст. 17 КПК України).

Стосовно такої засади, як свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї зауважимо, що жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 18 КПК України).

Наступна засада - заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили (ч. 1 ст. 19 КПК України).

Забезпечення права на захист реалізується таким чином: підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України (ч. 1 ст. 20 КПК України).

Відповідно до засади доступу до правосуддя та обов'язковості судових рішень кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону (ч. 1 ст. 21 КПК України).

Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості полягає в самостійному обстоюванні стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України (ч. 1 ст. 22 КПК України).

Сутність такої засади, як безпосередність дослідження показань, речей і документів, в тому, що суд досліджує докази безпосередньо (ч. 1 ст. 23 КПК України).

Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності реалізується шляхом гарантування кожному права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України (ч. 1 ст. 24 КПК України).

З огляду на таку засаду, як публічність, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила (ст. 25 КПК України).

Така засада, як диспозитивність, полягає в тому, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України (ст. 26 КПК України).

Відповідно до гласності і відкритості судового провадження та його повного фіксування технічними засобами учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом (ч. 1 ст. 27 КПК України).

З метою реалізації такої засади, як розумні строки, законом передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, які є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Стосовно мови, якою здійснюється кримінальне провадження, у КПК України, зокрема, визначено, що кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

Отже, позитивним у КПК України є не лише передбачення окремої Глави стосовно засад кримінального провадження, а й розкриття сутності кожної такої засади, що, безперечно, сприятиме кращій їх реалізації під час практичного здійснення кримінальної процесуальної діяльності.