Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Національна безпека України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Основні функції недержавної системи забезпечення національної безпеки України

Недержавна система забезпечення національної безпеки призначена для реалізації державної політики в сфері національної безпеки.

Відповідно до окреслених вище завдань, основними функціями недержавної системи забезпечення національної безпеки є:

  • • розроблення нормативної правової бази відповідно до чинного законодавства в галузі забезпечення національної безпека України;
  • • створення умов для реалізації прав громадян і громадських об'єднань на дозволену законом діяльність у сфері національної безпеки;
  • • підтримання балансу між потребами, інтересами та цінностями осіб, суспільства і держави у сфері національної безпеки;
  • • моніторинг стану національної безпеки України, виявлення джерел внутрішніх та зовнішніх загроз і небезпек національній безпеці та їх аналіз, визначення та вжиття заходів щодо управління ними;
  • • координація діяльності усіх суб'єктів недержавного забезпечення національної безпеки України;
  • • взаємодія з державними суб'єктами забезпечення національними безпеки України;
  • • контроль діяльності недержавних суб'єктів забезпечення національної безпеки України;
  • • попередження та виявлення згідно з чинним законодавством правопорушень, що посягають на національну безпеку України;
  • • розвиток вітчизняної інфраструктури забезпечення національної безпеки, а також індустрії засобів, технологій та систем безпеки, підвищення їх конкурентноздатності на внутрішньому та зовнішньому ринках;
  • • організація розроблення регіональних та державних програм забезпечення національної безпеки і координація діяльності недержавних суб'єктів по їх реалізації;
  • • реалізація проведення недержавними суб'єктами єдиної політики національної безпеки;
  • • організація і проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень в галузі забезпечення національної безпеки України;
  • • захист і сприяння у захисті державних ресурсів у державних і недержавних інституціях;
  • • забезпечення контролю за створенням і використанням засобів захисту через сприяння і ліцензуванні діяльності у даній сфері та сприянні у сертифікації засобів, технологій і систем захисту;
  • • удосконалення і розвиток єдиної системи підготовки кадрів, які використовуються у сфері управління національною безпекою України;
  • • удосконалення міжнародного співробітництва у сфері забезпечення національної безпеки, представлення національних інтересів України у відповідних міжнародних організаціях.

Компетенція недержавних суб'єктів забезпечення національної безпеки, які входять до недержавної системи забезпечення національної безпеки, визначаються Законом України "Про недержавне забезпечення національної безпеки України", а також іншими нормативними правовими актами України.

Структура недержавної системи забезпечення безпеки

Проблема формування недержавної системи безпеки ще не стала об'єктом спеціальних досліджень в Україні. Наразі можна констатувати лише про поодинокі спроби деяких дослідників та авторці розглядати окремі її аспекти. Тому доцільним буде звернутись до тих напрацювань, які вже існують в інших країнах, зокрема в Росії. У якості суб'єктів недержавної системи забезпечення національної безпеки російські дослідники виділяють: органи місцевого самоврядування; недержавний нотаріат; адвокатура; недержавні

охоронні служби та детективні агентства; громадські об'єднання і окремих громадян.

Водночас, на нашу думку, даний перелік може мати дещо інший вигляд і складатися із наступних компонентів недержавної системи забезпечення безпеки:

  • - український народ;
  • • органи місцевого самоврядування;
  • • органи самоорганізації населення;
  • • об'єднання громадян;
  • • професійні спілки;
  • • приватний нотаріат;
  • • адвокатура;
  • • приватні детективні та охоронні агентства.

Отже, проаналізуємо більш детально зміст діяльності кожного з цих компонентів.

Громадяни України, український народ

Слід зазначити, що основним суб'єктом недержавної системи забезпечення національної безпеки є громадяни. Без їх активної участі у розбудові незалежної держави, без їх відданості Україні, свідомому та патріотичному служінню ідеалам української нації функціонування надійної системи забезпечення національної безпеки є неможливим. Отже безпека нації починається з безпеки конкретної особи, але левова частка уваги має бути зосереджена на усвідомленні кожного громадянина необхідності активної і безпосередньої участі у забезпеченні безпеки. Лише такий підхід перетворить громадян із пасивних спостерігачів на активних учасників, надасть можливості найповнішій реалізації права громадян на життя та здоров'я. Отже, забезпечення національної безпеки стає справою не лише державних інституцій і громадських формувань, а й конкретного громадянина.

Безпосередньо даний процес регулюється Законом України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону". Згідно зі ст. 1 даного Закону громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати в установленому цим Законом порядку громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордонним військам України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

Відповідно до ст. З даного Закону громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, Прикордонними військами України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Координацію діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону здійснюють відповідно місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Повсякденна (оперативна) діяльність таких формувань організовується, спрямовується і контролюється відповідними органами внутрішніх справ, підрозділами Прикордонних військ України.

Відповідно до ст. 9 Закону основними завданнями громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є: 1) у сфері охорони громадського порядку:

  • • надання допомоги органам внутрішніх справ у забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, запобіганні адміністративних проступків і злочинів;
  • • інформування органів і підрозділів внутрішніх справ про вчинені або ті, що готуються, злочини, місця концентрації злочинних угруповань;
  • • сприяння органам внутрішніх справ у виявленні і розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від злочинних посягань; участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх;
  • 2) у сфері охорони державного кордону:
    • • надання допомоги підрозділам Прикордонних військ України у виявленні та затриманні осіб, які порушили або намагаються порушити державний кордон, чи провадять іншу протиправну діяльність на кордоні;
    • • сприяння військовослужбовцям Прикордонних військ України в охороні державного кордону, виключної (морської) економічної зони України, а також здійснення контролю за дотриманням режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон, проведення разом з ними пропуску громадян до місць відпочинку і роботи;
    • - надання допомоги підрозділам Прикордонних військ України у виявленні умов та причин, які можуть призвести до злочинної діяльності на кордоні, і вжиття заходів до їх усунення;
    • • участь у спостереженні за місцями роботи і відпочинку поблизу кордону та за прикордонними інженерними спорудами;
    • • участь у заходах Прикордонних військ України з профілактики порушень або спроб порушення державного кордону і режиму в пунктах пропуску через державний кордон, незаконного переміщення через державний кордон вантажів, предметів, матеріалів та іншого майна;
  • 3) у разі виникнення надзвичайних ситуацій:
    • • надання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від нещасних випадків чи правопорушень;
    • • участь у рятуванні людей і майна, підтриманні громадського порядку у разі стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

Характерною рисою даного закону є те, що у ньому безпосередньо у ст. З наголошується на тому, що громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону не мають права займатися підприємницькою або іншою діяльністю з метою одержання прибутку. На нашу думку, дана обставина значно звужує потенціал і можливості застосування громадських формувань при забезпеченні національної безпеки. І передусім така обережність законодавця пов'язана із відсутністю оновленої концепції національної безпеки України, в якій знайшли б адекватне відображення положення щодо необхідності формування недержавної системи безпеки, що надало б поштовху для подальшої законотворчої роботи з упорядкування діяльності кожного суб'єкта недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки. Поки в нашій країні не визначена ця система, більш того, заборонено брати участь на договірній основі у охороні громадського порядку, що є одним з елементів забезпечення національної безпеки, казати про ефективність діяльності недержавної підсистеми не доводиться.

Водночас позитивним і важливим є закріплення у даному Законі положення щодо обов'язку з боку місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та правоохоронних органи надавати всіляку допомогу та підтримку у створенні громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону (ст. 4). А ретельний аналіз основних завдань, наведених вище, дає усі підстави казати про стійку взаємодію державних і недержавних інституцій у забезпеченні національної безпеки, що у більш загальному плані ще раз підтверджує взаємонеобхідність і взаємодоповнюваність державної і недержавної підсистем забезпечення національно безпеки.

Органи місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування створюють необхідні умови для нормальної життєдіяльності громадян, реалізують гнучку систему управління, пристосовану до місцевих особливостей і умов безпеки, сприяють розвитку ініціативи та самостійності у громадян.

Правові основи місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, законами України та іншими нормативно-правовими актами. Важливими актами, що вирішують принципові питання місцевого самоврядування, є статути конкретних муніципальних утворень. Статути визначають також структуру і порядок формування органів місцевого самоврядування, найменування і повноваження виборчих та інших органів місцевого самоврядування, посадових осіб місцевого самоуправління.

Органами місцевого самоврядування в Україні є сільські, селищні, районні, міські, районні у містах і обласні ради. Вони наділяються власною компетенцією щодо забезпечення національної безпеки, в межах якої діють самостійно. Голови сільських, селищних, районних, міських, районних у містах і обласних рад і очолювані ними виконавчі комітети у порядку і в межах, визначених Законом, здійснюють делеговані їм повноваження державної виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки.

Правовий статус органів місцевого самоврядування характеризується тим, що вони відділені від держави і не входять до системи органів державної влади, взаємодіють з ними на основі права, їх загальний статус, принципи організації, основні варіанти організаційних форм, а також важливі повноваження встановлені правом; органам місцевого самоврядування надано право вирішувати самостійно питання місцевого значення, володіння, користування і розпорядження муніципальною власністю в межах Конституції і законів України; загальні принципи і гарантії місцевого самоуправління встановлені Конституцією України і не можуть бути самовільно обмежені будь-яким органом державної влади.

Органи місцевого самоврядування самостійно визначають напрями використання і витрачання коштів своїх бюджетів, а також збільшують в межах наявних у них коштів норма видатків на утримання органів внутрішніх справ, які є складовим елементом державної системи забезпечення національної безпеки. Доходи, додатково одержані при виконанні бюджетів місцевого самоврядування, а також суми перевищення доходів над видатками, що утворюються в результаті перевиконання доходів або економії у видатках.

залишаються в розпорядженні органів місцевого самоврядування, вилученню не підлягають і використовуються за їх розсудом, а отже, органи місцевого самоврядування можуть спрямовувати дані кошти на посилення заходів і зміцнення системи забезпечення національної безпеки.

Органи місцевого самоврядування мають право створювати підприємства для здійснення господарчої діяльності. Вони визначають цілі, умови та порядок їх діяльності, здійснюють регулювання цін і тарифів на їх продукцію, затверджують їх статути, призначають керівників. Що стосується питань забезпечення безпеки, безперечно, важливе значення має віднесення до повноважень місцевого самоуправління таких функцій, як: отримання від підприємств, розташованих на території муніципального утворення, необхідних відомостей про проекти планів підприємств, обов'язкове узгодження цих планів у відповідних органах структури місцевого самоврядування; внесення пропозицій по проектах планів промислових підприємств з питань, пов'язаних із задоволенням потреб населення: розгляд планів розташування, розвитку і спеціалізації підприємств; створення за рахунок коштів, що є, промислових підприємств змішаного типу; підготовка пропозицій про приватизацію муніципальних підприємств; розміщення підприємств на підвідомчій території; створення підприємств для здійснення господарської діяльності, визначення порядку їх діяльності, затвердження їх статутів; надання у довічне спадкове володіння, постійне і тимчасове користування земельних ділянок; реєстрування права власності на землю; планування і контроль за використанням земель; отримання платні за користування землею.

Велика робота проводиться щодо створення екологічно безпечних умов життя громадян. Взагалі можна зазначити, що органи місцевого самоврядування покликані забезпечувати життєво необхідні інтереси особи.

У цілому ж можна резюмувати, що органи місцевого самоврядування є важливою складовою недержавної системи забезпечення національної безпеки. Даний висновок підкріплюється не лише аналізом основних функцій даних органів, а й їх органічним взаємозв'язком у сфері забезпечення національної безпеки із елементами державної системи, зокрема з органами внутрішніх справ. Органи самоорганізації населення

Слід також сказати і про органи самоорганізації населення, правовий статус, порядок організації та діяльності яких закріплено у Законі України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня

  • 2001 р. Згідно з даним Законом органи самоорганізації населення — представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим Законом. Згідно зі ст. З Закону орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань забезпечення безпеки на місцевому рівні. До основних завдань органів самоорганізації населення належать:
  • 1) створення умов для безпосередньої участі жителів у вирішенні питань забезпечення безпеки на місцевому рівні в межах Конституції і законів України;
  • 2) задоволення потреби у безпеці жителів через сприяння у наданні їм відповідних послуг;
  • 3) участь у реалізації програм щодо забезпечення безпеки на відповідній території.

Цікавим аспектом є дві форми повноважень органу самоорганізації населення: власні повноваження та делеговані органу самоорганізації населення повноваження.

Що стосується власних повноважень, то згідно зі ст. 14 даного Закону до них у контексті забезпечення національної безпеки можна віднести:

  • • представляти разом з депутатами інтереси жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, селища, міста, що стосуються забезпечення безпеки, у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади;
  • • сприяти додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та їх виконавчих органів, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її створення) ради, рішень, прийнятих місцевими референдумами, що стосуються забезпечення безпеки;
  • • вносити у встановленому законом порядку пропозиції до проектів місцевих програм щодо забезпечення безпеки відповідних адміністративно-територіальних одиниць та проектів місцевих бюджетів, у яких передбачається цільове виділення коштів на дану діяльність;
  • • організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, проведення робіт з посилення охорони житлових будинків, озеленення та утримання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо; з цією метою можуть створюватися тимчасові або постійні бригади, використовуватися інші форми залучення населення;
  • • організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони пам'яток історії та культури, ліквідації наслідків стихійного лиха, будівництві та ремонті шляхів, тротуарів, комунальних мереж, об'єктів загального користування Із дотриманням встановленого законодавством порядку проведення таких робіт;
  • • надавати допомогу навчальним закладам, закладам та організаціям культури, фізичної культури і спорту у проведенні культурно-освітньої, спортивно-оздоровчої та виховної роботи щодо забезпечення безпеки серед населення, розвитку художньої творчості, фізичної культури і спорту; сприяти збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам'яток історії та культури, впровадженню в побут нових технологій забезпечення особистої безпеки;
  • • надавати необхідну допомогу органам пожежного нагляду в здійсненні протипожежних заходів, організовувати вивчення населенням правил пожежної безпеки, брати участь у здійсненні громадського контролю за додержанням вимог пожежної безпеки;
  • • сприяти відповідно до законодавства державним і недержавним інституціям у забезпеченні національної безпеки;
  • • вести облік Громадян за віком, місцем роботи чи навчання, які мешкають у межах території діяльності органу самоорганізації населення і володіють знаннями та навичками щодо забезпечення безпеки у будь-якій сфері життєдіяльності;
  • • інформувати громадян про діяльність органу самоорганізації населення щодо забезпечення безпеки громадян та їх майна на відповідній території, організовувати обговорення проектів його рішень з питань забезпечення безпеки.

Іншу групу становлять делеговані повноваження — повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, якими вона додатково наділяє орган самоорганізації населення.

Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада може додатково наділяти частиною своїх повноважень щодо забезпечення безпеки орган самоорганізації населення з одночасною передачею йому додаткових коштів, а також матеріальнотехнічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням. У той же час вона не може делегувати органу самоорганізації населення повноваження, віднесені законами України до виключної компетенції місцевої ради.

Позитивним моментом є те, що орган самоорганізації населення самостійно використовує фінансові ресурси, отримані з місцевого бюджету, на цілі та в межах, визначених відповідною радою. Це означає можливість більш повної участі даного органу в процесі забезпечення безпеки.

Таким чином, з аналізу безпосередніх повноважень органу самоорганізації населення вбачається можливість його активної участі у процесі забезпечення безпеки на конкретній території. Більше того, диференціація повноважень на власні і делеговані дає усі підстави стверджувати про закладення міцного фундаменту щодо взаємодії з питань забезпечення безпеки органу самоорганізації населення і органів місцевого самоврядування в обличчі сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради. Ураховуючи сказане вище, а також беручи до уваги наш висновок про наявність у загальній структурі суб'єктів недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки органів місцевого самоврядування можна стверджувати, що органи самоорганізації населення є органічною складовою недержавної системи забезпечення національної безпеки.

Об'єднання громадян

Участь громадських об'єднань у забезпеченні національної безпеки безпосередньо визначена у Законі України "Про об'єднання громадян". Згідно з даним Законом об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів безпеки для спільної реалізації громадянами своїх законних прав і свобод.

Відповідно до ст. 20 даного Закону для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом:

  • • виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;
  • • представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;
  • • брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);
  • • ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, що здійснюють свою діяльність у сфері забезпечення безпеки, надавати допомогу в їх створенні;

■ створювати установи та організації по забезпеченню безпеки;

  • • одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для забезпечення безпеки об'єкта;
  • • вносити пропозиції до органів влади і управління що стосуються покращання стану забезпечення безпеки;
  • • розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі, що стосуються забезпечення безпеки;
  • • засновувати засоби масової інформації з метою інформаційного забезпечення управління системою безпеки.

Громадські організації мають право засновувати підприємства по наданню послуг в сфері забезпечення безпеки. Об'єднання громадян користуються іншими правами, передбаченими законами України.

Отже, об'єднання громадян, не будучи прибутковою організацією, можуть виконувати значне навантаження щодо організації функціонування недержавної системи забезпечення національної безпеки, їхній потенціал є вагомим внеском у загальний коефіцієнт її потужності, дієздатності та ефективності, тому вони є органічною її частиною.

Професійні спілки

Однією з форм об'єднання громадян є профспілки. Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначаються Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. У більш широкому розумінні профспілка — добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами щодо забезпечення безпеки.

Відповідно до ст. 8 даного Закону з метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об'єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об'єднань та вільно виходити з них.

Згідно зі ст. 13 Закону держава забезпечує реалізацію права громадян на об'єднання у професійні спілки та додержання прав та інтересів профспілок. Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об'єднаннями.

Держава сприяє навчанню профспілкових кадрів, спільно з профспілками забезпечує підвищення рівня їх знань щодо правового, економічного та соціального захисту працівників.

У своїй діяльності профспілки є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоуправління та інших громадських об'єднань, непідконтрольш та непідзвітні їм. Вони здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян;

здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках; ведуть колективні переговори, здійснюють укладання колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому законодавством;

захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту;

беруть участь у розробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програм зайнятості;

беруть участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

беруть участь в управлінні державним соціальним страхуванням як представники застрахованих осіб;

представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації, представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства;

мають право па організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону;

мають право одержувати безоплатно інформацію від роботодавців або їх об'єднань, органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав та законних інтересів своїх членів, а також інформацію про результати господарської діяльності підприємств, установ або організацій;

для вирішення актуальних проблем профспілкового руху, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації профспілкових кадрів, з метою захисту прав та інтересів членів профспілок профспілки та їх об'єднання мають право за рахунок власних коштів створювати навчальні, культурно-освітні заклади, дослідні, соціально-аналітичні установи, а також правові, статистичні, соціологічні навчальні центри та центри незалежних експертиз;

здійснюють громадський контроль за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров'я, медико-соціальної допомоги.

Профспілки, їх об'єднання беруть участь у діяльності експертних, консультативних і наглядових рад при органах і закладах охорони здоров'я, а також можуть брати участь у розвитку масової фізичної культури, спорту, туризму, створенні та підтримці спортивних товариств і туристичних організацій; беруть участь в охороні довкілля, захисті населення від негативного екологічного впливу, сприяють діяльності громадських природоохоронних організацій, можуть проводити громадські екологічні експертизи, здійснювати іншу не заборонену законом діяльність у цій сфері (ст. ЗО).

Приватний нотаріат

Свою лепту у забезпечення національної безпеки вносить і приватний нотаріат, порядок правового регулювання якого встановлюється Законом України "Про нотаріат". Взагалі нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Характерною особливістю є те, що документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Приватні нотаріуси відповідно до ст. 36 Закону можуть вчинювати наступні дії у сфері забезпечення безпеки:

  • • посвідчувати угоди у сфері безпеки (договори, заповіти, доручення та ін.);
  • • видавати свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, окрім випадків смерті одного з подружжя;
  • • видавати свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів;
  • • видавати дублікати документів, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта, які зберігаються у справах нотаріальної контори;
  • • засвідчувати вірність копій документів, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта, і виписок з них;
  • • засвідчувати справжність підпису на документах, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта;
  • • засвідчувати вірність перекладу документів, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта, з однієї мови на іншу;
  • • посвідчувати факт, що громадянин є живим;
  • • посвідчувати факт перебування громадянина в певному місці;
  • • посвідчувати тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;
  • • посвідчувати час пред'явлення документів, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта;
  • • передавати заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;
  • • приймати у депозит грошові суми та цінні папери; - вчиняти виконавчі написи;
  • • вчиняти протести векселів;
  • • пред'являти чеки до платежу і посвідчувати несплату чеків;
  • • вчиняти морські протести;
  • • приймати на зберігання документи, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта.

Основні завдання нотаріату полягають у тому, щоб надавати допомогу громадянам, підприємствам, установам і організаціям у забезпечення їх безпеки через сприяння у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснення прав і обов'язків, попередження про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Отже, можна зробити висновок, що діяльність приватного нотаріату здійснює безпосередній вплив на матеріальне і духовне благополуччя громадян, сприяє зміцненню системи управління безпекою як фізичних, так і юридичних осіб України. Звичайно, роль приватного нотаріату не є основною і вирішальною, водночас без нього недержавна система забезпечення національної безпеки не буде цілісною. Тому нотаріат в цілому є органічним структурним компонентом у загальній системі забезпечення національної безпеки, відповідно до чого приватний нотаріат є складовим елементом недержавної системи забезпечення національної безпеки. Адвокатура

Звичайно, не можна не сказати і про адвокатуру, яка покликана виконувати найважливіші функції, пов'язані із забезпеченням. передусім, юридичної безпеки, основний зміст якої полягає у певному стані управління загрозами та небезпеками у сфері надання реалізації фізичними та юридичними особами юридичної допомоги. Порядок функціонування адвокатури визначений у Законі України "Про адвокатуру". Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Відповідно до ст. 5 Закону адвокати надають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні та письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення безпеки громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримшально-процесуального законодавства у процесі дізнання та досудового слідства.

Таким чином можна зробити висновок, що адвокатура також є невід'ємною частиною недержавної системи забезпечення національної безпеки, виконуючи покладеш на неї функції, вона здійснює захист прав, свобод і законних інтересів громадян, а отже сприяє забезпеченню їх безпеки.

Приватні детективні та охоронні підприємства Слід зазначити, що в Україні поки не створена належна правове база щодо нормального функціонування охоронних та детективних служб, хоча у класифікаторі професій і значиться професія "детектив". Тому знову ж таки, звернемося до вже існуючого досвіду і на прикладі Росії, окреслимо у постановочному плані роль приватних детективних і охоронних служб у забезпеченні національної безпеки.

Відповідно до ст. 1 Закону Російської Федерації "Про приватну детективну і охоронну діяльність в Російській Федерації" приватні детективні та охоронні агентства надають фізичним і юридичним особам на відплатиій договірній основі послуги з метою захисту законних прав і інтересів своїх клієнтів. Характерною особливістю даної діяльності є те, що вона доповнює ту діяльність, яку здійснюють уповноважені органи державної влади щодо захисту фізичних та юридичних осіб від протиправних посягань. Отже, якщо остання здійснюється на підставі законодавчого уповноваження, тобто є прямим функціональним обов'язком чітко окреслених державних органів, то для перших це становить собою окремий вид підприємницької діяльності. Більш того, громадяни, які займаються приватною детективною діяльністю, не мають права здійснювати будь-які оперативно-розшукові дії, віднесені законом до виключної компетенції уповноважених органів державної влади. Ще одна особливість полягає у тому, що на державу покладено обов'язок щодо забезпечення безпеки будь-яких категорій осіб, не зважаючи на їх матеріальне становище та соціальний статус, у той час як послугами приватних детективних та охоронних агентств щодо забезпечення законних прав та інтересів можуть скористатися лише ті, хто здатний сплатити за їх надання.

Згідно зі ст. З згаданого Закону приватна детективна і охоронна діяльність здійснюється для розшуку та охорони. З метою розшуку дозволяється надання наступних видів послуг:

  • - збирання відомостей по цивільних справах на договірній основі з учасниками процесу;
  • - вивчення ринку, збір інформації для ділових переговорів, виявлення некредитоспроможних або ненадійних ділових партнерів;
  • • встановлення обставин неправомірного використання у підприємницькій діяльності фірмових знаків і найменувань, недоброякісної конкуренції, а також розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю;
  • • з'ясування біографічних та інших, що характеризують особу, даних про окремих громадян (з письмового дозволу) при укладанні ними трудових або інших контрактів;
  • • пошук зниклих безвісті громадян;
  • • пошук втраченого громадянами або підприємствами, установами та організаціями майна;
  • - збір відомостей по кримінальних справах на договірній основі з учасниками процесу.

З метою охорони дозволяється надання наступних видів послуг:

  • • захист життя та здоров'я громадян;
  • • охорона майна власників, у тому числі при його транспортуванні;
  • • проектування, монтаж та експлуатаційне обслуговування засобів охоронно-пожежної сигналізації;

■ консультування і підготовка рекомендацій клієнтам з питань правомірного захисту від протиправних посягань;

- забезпечення порядку у місцях проведення масових заходів. Цікавим е той момент, що згідно з даним законом суміщення функцій охорони та розшуку одними й тими ж особами заборонено. Через це будь-яка служба безпеки має створювати як мінімум чотири групи: групу охорони та супроводження, групу детективів, технічні групу та групу режиму.

Слід також зазначити, що приватні детективні та охоронні підприємства можуть сприяти правоохоронним органам у забезпеченні національної безпеки на договірній основі. Цікавим є той момент, що приватні детективи не можуть суміщувати власну діяльність з державною службою або з виборчою посадою, що оплачується. За свідченнями російських авторів, нині у Роси вже склалася недержавна система забезпечення безпеки підприємництва, власності, особи і суспільства. Приватні охоронні підприємства є різноманітними за своїми цілями і завданнями, формами організації діяльності, якісному та кількісному складу, що є основною проблемою при розв'язанні питання про розширення ступеню сприяння їм з боку держави.

Вищенаведене дає усі підстави казати про те, що приватні детективні та охоронні підприємства є вагомою складовою недержавної системи забезпечення національної безпеки.

 
<<   ЗМІСТ   >>