Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow Курс фінансів

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ І БОРГОВА ПОЛІТИКА

  • 12.1. Державний борг та його класифікація.
  • 12.2. Характеристика державного боргу України.
  • 12.3. Боргова політика і управління державним боргом.

Державний борг та його класифікація

Борг країни є важливим інструментом фінансового розвитку. Залучення коштів за умов боргу є основою збільшення ресурсів для проведення бюджетних видатків, фінансування державних цільових фондів, забезпечення підприємницької діяльності як державними, так і недержавними суб'єктами господарювання, розширення споживчого попиту домогосподарств. Боргові інструменти використовують як для розширення меж фінансування загальнодержавних програм, так і розвитку територій.

У країнах з перехідною економікою боргове фінансування використовується з метою збільшення обсягу інвестицій, проведення структурної перебудови економіки, впровадження інновацій, стимулювання експортних операцій. В окремих випадках кошти за умов позик залучають і для вирішення гострих соціальних проблем.

Водночас, слід звернути увагу на можливі негативні наслідки нарощування державного боргу. У випадках, коли обсяги боргових зобов'язань досягають критичних меж, а їх структура є нераціональною, здійснюється негативний вплив на економічний і соціальний розвиток. Це виявляється, зокрема, у тиску на грошовий ринок, внаслідок чого прискорюються темпи зростання інфляції. Результатом таких процесів може стати і послаблення курсу національної валюти. До можливих негативних наслідків слід віднести і збільшення (за межі раціональних) виплат з погашення та обслуговування боргу. Такі положення можна віднести як до урядових запозичень, так і до використання боргових інструментів з боку суб'єктів господарської діяльності. Ще одним наслідком може стати скорочення золотовалютних резервів країни, що спрямовуватимуться на забезпечення ліквідності національної валюти.

Найближчі роки Україна постане перед необхідністю провести важливі структурні реформи, до яких належать:

  • – упровадження другого рівня пенсійної системи;
  • – модернізація інститутів суспільного сектору;
  • – покращання інвестиційного клімату;
  • – збільшення обсягу інвестицій в інфраструктуру та людський капітал.

За оцінками Світового банку потреба у залученні додаткових капітальних інвестицій в інфраструктуру протягом наступних десяти років становитиме біля 100 млрд дол. США. Одним із способів залучення ресурсів для забезпечення інвестицій є збільшення обсягів боргу.

До загального боргу країни належать державний борг, борги суб'єктів господарювання та заборгованість домогосподарств. Згідно із міжнародними стандартами державний борг поділяється на борг центрального уряду та борги місцевих урядів. Розглядаючи заборгованість суб'єктів господарювання, слід виокремити борги підприємств державної форми власності та заборгованість суб'єктів, що належать до недержавного сектору економіки. Заборгованість домогосподарств виникає внаслідок придбання товарів та послуг з використанням кредитних ресурсів, залучення коштів для проведення інвестиційної діяльності (вкладення в цінні папери, придбання нематеріальних активів та ін.), здійснення операцій на фінансових ринках (спекулятивні операції з цінними паперами, валютою тощо). Структуру боргу країни показано на рис. 12.1.

Складові боргу країни

Рис. 12.1. Складові боргу країни

За розрахунками експертів НБУ загальний обсяг боргу уряду та суб'єктів господарювання в Україні у валюті перевищує 50% від величини ВВП. Такий показник розцінюють як досить високий. Він може відігравати дестабілізуючу роль за певного сценарію розвитку економіки. Для запобігання виникненню такого впливу рекомендується здійснювати контроль з боку НБУ за приростами зовнішнього корпоративного боргу. Керівництво НБУ також пропонує переорієнтуватися із зовнішніх на внутрішні позики, аргументами чого є необхідність розвитку внутрішнього фондового ринку.

Нерідко наголошується, що нарощування боргу (державного, корпоративного та домогосподарств) може стати дестабілізуючим фактором розвитку фінансової системи. Проте, слід звернути увагу на те, що такий підхід є однобічним. По-перше, не розглядаються питання використання залучених активів за умов боргу. Відомо, що забезпечення ефективного використання залучених коштів може стати основою прискорення економічного зростання. У такому разі одержання позикового капіталу буде доцільним, оскільки надасть можливість забезпечити погашення і обслуговування боргових зобов'язань. До того ж, такі операції сприятимуть зростанню рівня зайнятості населення, нарощуванню обсягів виробничого потенціалу, зростанню доходів населення. Беручи за основу вищезазначене першочерговими завданнями є не тільки здійснення контролю за динамікою показників боргу, а і забезпечення ефективного використання залучених ресурсів. Особливої уваги заслуговує питання спрямування залучених ресурсів на придбання не імпортної продукції, а товарів та послуг вітчизняного виробника.

Державний борг є важливою складовою загальної заборгованості країни. Він здійснює вирішальний вплив на її економічний і соціальний розвиток. Тому питання державного боргу є ключовими в проведені боргової політики.

Формування державного боргу безпосередньо пов'язане з погашенням зобов'язань за активами, одержаними державою за умов позик. Разом з тим, на ці процеси впливають і інші фактори. Боргові відносини виникають і за наявності заборгованості з оплати праці (як в державному, так і недержавному секторах економіки), соціальних виплат, компенсацій населенню. Наприклад, коли державні органи управління з тих чи інших причин не виконують передбачені законодавством видатки державного бюджету, виникає заборгованість за виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій та ін. У таких випадках сума державного боргу перевищує зобов'язання за державним кредитом.

Державний борг – це сукупність зобов'язань держави за платежами, які належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів. Нерідко державний борг розглядають як суму строкових боргових зобов'язань уряду, виражених у грошовій формі. Але таке визначення не буде вичерпним, оскільки у ньому не взято до уваги значної кількості платежів, які мають виконати державні органи управління на підставі минулих подій. Так, не врахованими виявляються заборгованість за виплатою зарплати, пенсій, компенсацій переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін. Не зовсім вдалим є і визначення боргу, коли суб'єктом називається уряд, а не держава. Адже крім уряду, державна заборгованість може формуватися і на підставі діяльності центрального банку, місцевих органів державної влади та ін.

Державний борг виникає не тільки на основі зобов'язань відповідних бюджетів, а і бюджетних установ та державних цільових фондів. До складу державного боргу в широкому розумінні входить також заборгованість державних підприємств.

Формування державного боргу здійснюється під впливом багатьох факторів. Переважна їх частина має об'єктивний характер і зумовлює наявність державного боргу навіть в періоди економічного зростання. До таких факторів, зокрема, відносять дефіцит державного бюджету та від'ємне сальдо торговельного балансу, накопичення заборгованості з погашення та обслуговування державного кредиту за попередні періоди, зобов'язання держави з соціальних виплат, компенсацій, індексацій доходів громадян та ін.

У свою чергу, такі явища за умов перехідної економіки спричинені недостатнім розвитком підприємницької діяльності, нераціональною структурою господарського комплексу країни, звуженою для формування достатнього рівня доходів державного бюджету податковою базою, недостатнім інвестиційним потенціалом, низькими доходами значної частини громадян, неефективною роботою провідних державних підприємств та ін. Суб'єктивні фактори пов'язані з прорахунками державних органів в управлінні доходами та видатками державного бюджету, проведенням неефективного використання залучених ресурсів, розкраданням державної власності, відсутністю виваженої програми управління державним боргом та ін.

Класифікують державний борг, використовуючи різні критерії. Ґрунтуючись на розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг – це загальна сума заборгованості та процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави у визначені строки. Сума капітального боргу дає уявлення про те, якою є загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, протягом яких він повинен бути погашеним. Поточний борг відображає суму зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) у поточному році (періоді).

До капітального боргу належать як довгострокова, так і короткострокова заборгованість. Кожне із зобов'язань має певний строк і повинне виконуватися відповідно до укладених угод або умов емісії цінних паперів. З метою визначення фінансової стійкості держави розраховується коефіцієнт, який відображає відношення суми державного боргу до величини ВВП. За різними підходами критичний рівень такого показника становить від 50 до 100% ВВП. Вищі його значення вважаються неприйнятними для забезпечення погашення державою своїх зобов'язань у визначені періоди. В Україні критичний рівень державного боргу прийнято за 60% ВВП.

Частка капітального державного боргу в Україні щодо ВВП у 1995 р. становила – 22%, 1996 р. – 25%, 1997 р. – 20%, 1998 р. – 33,5%, 1999 р. – 56%, 2000 р. – приблизно 60%, а 2002 р. – 34,34%. Починаючи з 2003 p., частка державного боргу відносно ВВП знижувалася і у 2006 р. досягла 15,27%. Таку величину боргу не вважають критичною. Можна зазначити, що такий фінансовий важіль використовується в нашій країні недостатньо. Маємо чимало прикладів, коли частка боргу щодо ВВП досягає і більш високих показників.

Капітальний державний борг за ознакою умовності поділяють на прямий та гарантований. Прямий державний борг – це борг, що безпосередньо підлягає виплаті з боку державних органів управління. Гарантований борг виникає на основі надання державних гарантій.

За напрямами використання ресурси, залучені у формі державного боргу, поділяють на кошти, спрямовані:

  • – на фінансування дефіциту державного бюджету;
  • – формування валютних резервів;
  • – забезпечення інвестиційних проектів;
  • – проведення реструктуризації позик, одержаних у попередні періоди;
  • – інші напрями.

В Україні левова частка коштів, залучених у формі державного боргу (84%), використовується з метою фінансування дефіциту бюджету. На формування валютних резервів витрачається 14% мобілізованих ресурсів, на інвестиційні проекти – лише 2%. Така структура використання державних запозичень не є раціональною, оскільки вона не сприяє прискоренню темпів розвитку країни.

Розрізняють борги держави, які є офіційно визнаними – експліцитні борги, і не підтверджені, або імпліцитні. Останні зобов'язання, як правило, не зараховують до державного боргу, але вони мають належати до його структури.

До складу державного боргу України входять такі основні елементи.

  • 1. Сума всіх розміщених і непогашених державних боргових цінних паперів (як внутрішньої, так і зовнішньої позики).
  • 2. Загальна вартість кредитів, які залучено державними органами управління (КМУ і НБУ) з метою фінансування дефіциту державного бюджету, платіжного балансу, створення державних резервів та забезпечення цільових програм. Такі кредити можуть залучатись як на внутрішньому, так і на зовнішніх фінансових ринках.
  • 3. Гарантії за кредити, які надає уряд державним підприємствам, місцевим органам влади, недержавним підприємствам і установам. Гарантії можуть бути надані як національним, так і закордонним кредиторам.
  • 4. Заборгованість уряду, державних підприємств і установ з виплати заробітної плати, пенсій, допомоги, стипендій та інших платежів населенню.
  • 5. Заборгованість держави з погашення залишків вкладів у Ощадному банку України та виплати відповідних компенсацій.
  • 6. Інша заборгованість держави (з компенсації ПДВ, прострочених платежів бюджетних установ, заборгованості за газ та ін.).

Розрізняють номінальну суму державного боргу і його реальну величину. Номінальний борг визначають як величину заборгованості, виражену в грошовій формі в розрахунку на поточний період. Величина реального рівня боргу залежить від темпів інфляції, а також грошової політики центрального банку. Так, підвищення процентних ставок за кредитами, що надаються центральним банком уряду, як правило, приводить до збільшення реального розміру державного боргу.

До державного боргу належать такі види заборгованості:

  • – за основною сумою позик, одержаних державними органами управління;
  • – відсотками та комісійними платежами, які необхідно сплатити за користування позиками;
  • – штрафними санкціями та простроченими платежами з погашення та обслуговування позик;
  • – гарантованими державою кредитами;
  • – проведення платежів з погашення та обслуговування позик суб'єктів господарювання в тому разі, якщо таку заборгованість переведено до складу державного боргу.

Залежно від того, як використовуються кошти, залучені як державний борг, розрізняють активний та пасивний державний борг. Активний державний борг виникає у випадках, коли мобілізовані органами державного управління фінансові ресурси використовуються з метою стимулювання економічного розвитку. Сюди, зокрема, належать сприяння активізації підприємницької діяльності, збільшенню інвестицій, прискоренню інноваційних процесів, проведенню структурної перебудови економіки, реалізації програм конверсії провідних підприємств, здійсненню технічного переозброєння галузей господарського комплексу, забезпеченню сталого розвитку фінансової системи (стабілізації грошової одиниці, обсягів кредитування підприємницької діяльності та ін.). Пасивним державний борг є за умов використання залучених позик з метою забезпечення невиробничого споживання. Це, як правило, фінансування соціальних програм, повернення боргів населенню, виплата компенсацій громадянам та ін.

 
<<   ЗМІСТ   >>