Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Політологія: наука про політику

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Політичні погляди Пантелеймона Куліша

Загальноєвропейське захоплення романтизмом сприяло українському відродженню, пожвавленню національного руху. Особлива роль у такому процесі належала культурним діячам

Слобідської України, які на початку ХІХ ст. почали активно видавати українські книжки, звертатися до народних джерел. Започаткували новий рух харків' яни і полтавці. У Харкові створюється громада літераторів, публіцистів, істориків, етнографів: Гулак-Артемовський, Квітка-Основ'яненко, Срезневський, Рославський, Лук' янович, Метлинський, Кухаренко, Корсунь, Петренко, Корне-цький, Писаревський та ін. Важливо зазначити, що вирішенню проблем національного відродження тоді сприяла діяльність вчених Харківського, а згодом і Київського університетів. Серед української інтелігенції саме кирило-мефодіївці піднімають рівень творчості до зразків європейської культури і науки. Тоді визначне місце в середовищі інтелігенції займає Пантелеймон Куліш (1819-1897 рр.). Своєрідною спробою утвердження української ідеї стала його так звана хутірна філософія. Поняття хутір в інтерпретації Пантелеймона Куліша це своєрідний символ української національної свідомості, духовний космос народу, система його традицій, колиска і скарбниця духовних цінностей. Хутір як духовно-етнічний комплекс ототожнюється з поняттям культура. Хутір - антипод цивілізації, що ототожнюється з поняттям місто. Пантелеймон Куліш відстоює відому ще з часів Жан-Жака Руссо ідею про те, що цивілізація (міська культура) негативно впливає на народні звичаї, мораль і культурні традиції, але взагалі не проти технічного прогресу і досягнень західної цивілізації, заперечує лише її прояви, що руйнують національні культурні традиції, успадкований спосіб життєтворення, загальнолюдську мораль, рідну мову. Пантелеймон Куліш наполягає на пріоритеті національної культури і у ставленні до інокультур, закликає до наведення порядку в своїй українській хаті, вважає за необхідне широко залучити молоде покоління до свого українського культурно-етнічного світу, що створювався і відстоювався віками. Український народ більшу частину своїх зусиль має докласти до вирішення питань відбудови державності, культурної спадщини, духовного слов' ян-ського світу. Соціокультурні запозичення - важлива умова історичного прогресу народу. Тут позиція Пантелеймона Куліша збігається з позицією Тараса Шевченка, яскравим виразом якої є слова: "І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь".

Теоретична політична соціологія в Росії і Україні

З середини ХІХ ст. почався бурхливий розвиток соціології, політичної соціології, що зв' язано з іменами учених-соціологів Огюста Конта, Карла Маркса, Герберта Спенсера, Габріеля Тарда, Лестера Уорда, Еміля Дюркгейма і ще багатьох. Значний внесок у розвиток політичної соціології внесли і вчені Росії та України: Петро Лавров, Микола Данилевський, Микола Карєєв, Максим Ковалевський, Пітирим Сорокін та ін. Тоді ж зароджується і марксистська соціологія - історичний матеріалізм. Політична соціологія стає дедалі більше ключовою наукою, що пояснює закономірності розвитку суспільства, суспільних відносин. Чітко обґрунтовується і тенденція розвитку політичної соціології в Україні. У другій половині ХІХ ст. в історії суспільно-політичної думки в Україні визначне місце займає творчість Михайла Драгоманова - історика, відомого етнографа, публіциста, Сергія Подолинського - відомого політичного діяча, Михайла Павлика - письменника, Івана Франка, Лесі Українки - революційних демократів та ін. В 60-70-ті роки в Україні провідною течією в суспільно-політичному житті виступає ідеологія революційного народництва. Її представники - Павло Аксельрод, Андрій Шеляров, Микола Кибальчич та ін.

 
<<   ЗМІСТ   >>