Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Політологія: наука про політику

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Суть, основні тенденції сучасних політичних рухів

Основна тенденція початку 90-х років - розширення географії суспільних рухів. В Україні і в ряді країн Співдружності діють три основних види масових політичних, демократичних рухів і об' єднань: по-перше, народні фронти, регіональні рухи; подруге, громадянські ініціативи; по-третє, клуби, об' єднання, товариства, асоціації, самодіяльні політичні об' єднання і партії різноманітних напрямків. Їх налічується близько 3 тис., які об'єднують майже 15 млн населення. В Україні діє більше 90 політичних рухів і об' єднань, в тому числі 40 політичних партій, які об' є-днують майже 2,5 млн населення. Виділяються основні типи рухів за політичними або соціально-політичними ознаками: патріотичні, робітничі, соціалістичні, соціал-демократичні, ліберально-демократичні, екологічні, монархічні, анархістські, анархо-синдика-лістські, релігійні. Всі рухи і суспільно-політичні клуби поділяються на національно-демократичні, що виникли в незалежних державах (колишніх союзних республіках) і автономних регіонах, та загальнодемократичні, що виникли в регіонах Російської Федерації, Москві, Ленінграді - Санкт-Петербурзі, частково в Білорусі і в Україні, Казахстані, Прибалтиці та ін.

У сучасних умовах спектр ідеологічних координат діяльності політичних рухів і політичних партій надзвичайно широкий: від ліворадикальних до право-консервативних. Причому, динаміка, що міняє ситуацію в Україні і в країнах Співдружності, вносить корективи в різноманітну політичну карту суспільних рухів. Змінюються самі межі між політичним і неполітичним, правим і лівим, консервативним і радикальним. Національно-демократичні і загальнодемократичні рухи відрізняються не тільки за масовістю, але й за стратегічною метою, прийомами, засобами, що використовуються в практичній діяльності; соціально-психологічними настановами. Тому народні фронти, об' єднання і політичні партії в Україні, в Російській Федерації, Білорусі, в національних незалежних державах Прибалтики, Середньої Азії, Казахстані і Закавказзі мають істотні відмінності, хоча за структурою і назвами однакові.

Народні фронти - широкі об 'єднання різнорідних суспільних, політичних груп, союзів, об'єднань, що виступають на загальнодемократичній платформі. Утворення народних фронтів йшло двома шляхами: об' єднання неформальних груп, що вже склалися (Московський, Уральський, Донецький, Житомирський, Сумський народні фронти); первісно аморфна загальнодемократична платформа різноманітних політичних сил служила необхідним середовищем для утворення тривалих структур на півдні України (Миколаївський, Одеський народні фронти), в Російській Федерації (Ярославський, Челябінський, Новосибірський, Омський народні фронти), в Білорусі - народний фронт та ін. На початку 90-х років активізувався розвиток народних фронтів і рухів в Узбекистані, Молдові, в Абхазії, Південній Осетії, Дагестані, Чече-но-Iнгушетії, Бурятії та ін. В політичній географії виникали і нові осередки: Донбас і Воркута, Вологда і Петрозаводськ, Одеса і Придніпров'я та ін. Народний фронт - модель парламенту, спонтанно утворений громадянський форум. В Україні, Російської Федерації, Білорусі та інших незалежних державах Співдружності існує близько 140 народних фронтів і об'єднань; за структурою і формою діяльності вони загальнодемократичні.

Національно-демократичні народні фронти, спочатку створені як єдине ціле, перетворилися на союзи, об' єднання різнорідних політичних партій, об' єднань, товариств (Народний Рух України, що об' єднує ряд політичних партій - Українську республіканську, Демократичну партію України, товариство "Меморіал", товариство української мови), Громадянський конгрес та ін. Рух за відродження Донбасу охопив найрізноманітніші суспільні об' єднання і поставив своєю метою економічне, соціальне і культурне відродження Донбасу. В Києві, а згодом в Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові та інших промислових центрах утворюються Союзи трудових колективів, що перетворились на Союз трудових колективів України та ін. Утворенню народних фронтів, демократичних рухів, звичайно, сприяють специфічні умови - наявність відокремленого, невключеного до культури докорінного населення іншомовних верств, помилки національно-демократичних рухів у проведенні національної політики, що приводять до обмеження інтересів представників інших національностей.

Громадянські ініціативи і суспільно-політичні клуби, на відміну від народних фронтів, не масові об' єднання. Кожний із суспільно-політичних клубів складається не більш, аніж з 30-50 постійних учасників. Для багатьох клубів і об' єднань характерні мобільність числа учасників, зміна назв і декларованих програм, певна фракційність і боротьба за внутрішнє лідерство. Клуби і об' єднання складаються з ініціативного "ядра" і певного кола "співчуваючих". Але є і організації з жорсткою структурою, індивідуальним членством тощо. Найбільш розповсюджені українсько-патріотичні, російсько-патріотичні, білорусько-патріотичні та інші об'єднання: патріотичний союз "Росія" в Москві і Російський національно-патріотичний центр в Петербурзі, Новосибірське істо-рико-патріотичне об'єднання та ін. Багато об'єднань і рухів існує і в Україні: "Гласність" в Києві, "Плюралізм" (Донецьк), Демократичний союз (Полтава), Запорізька Січ (Запоріжжя) та ін., що ставлять метою відродження України на ідеї сильної державності, протидії сепаратизму, відновленні православ' я як духовної основи української нації, створення "чисто споріднених державних і культурних інститутів, проведення радикальних реформ, сприяння розвитку традицій і звичаїв українського народу". Розповсюдження в Україні отримав і такий тип самодіяльних об'єднань: дискусійні клуби з широким спектром у них проблем, що обговорюються ("Громадянська ініціатива" - Запоріжжя, "Листопад" - Харків, "Референдум" - Тернопіль, "1 грудня" - Київ та ін.).

Значною групою суспільних об'єднань є демократичні клуби, групи та асоціації, що становлять широкий спектр, і асоціації суспільних інтересів. В Україні їх налічується більш 600. Це й клуби руху демократичних реформ в Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Миколаєві, Полтаві та інших містах, це й клуби "Альтернатива", клуби соціального відродження України та ін. Загальна позиція клубного руху - підтримка радикальних реформ у політичній, економічній і соціальній сферах, прагнення до суспільного самоврядування, відновлення ролі людини в суспільстві. Існують майже в усіх великих містах України політичні, партійні клуби, що виступають за демократизацію України, створення незалежної правової держави. Виникають і діють робітничі клуби в період страйкового руху. Є декілька десятків робітничих клубів і специфічних робітничих об' єднань - страйккомів, що виникали як тимчасові, але потім стали постійно діючими, підтримують між собою зв' язок через оргкомітети страйків тощо, координують свою діяльність.

Процеси, що відбуваються в політичному житті ряду країн Європи, в Росії, Україні, Білорусі та інших незалежних державах Співдружності, привели до руйнування тоталітаризму, відкрили простір для розвитку демократії, розчистили новим політичним силам шлях до влади. Однак в мирних умовах, особливо, якщо ан-титоталітарним рухам не протистояла серйозна політична сила, їх роль зменшувалася, падала. Всередині масових антитоталітарних рухів почався процес хитання і розброду. Але ці рухи виконали "критичну функцію" у ставленні до тоталітаризму. Поглиблення суперечностей між тоталітарним режимом і потребами суспільно-політичного розвитку народів призвело до розхитування устоїв державного ладу, політичної системи, деформації ряду політичних процесів. В таких умовах і виникають масові рухи, що ставлять метою національне відродження тощо. Головне ж, суспільно-політичні рухи виникають з метою не поліпшення існуючого ладу, не руйнування, а його реформування, демократизації тощо.

I хоча політичні партії мають ще більшу силу в політичному житті країни, немалі потенції, все ж, треба визнати, відносини між громадськістю та державою можуть регулюватися не обов' язково через політичні партії. Поява незалежних кандидатів, що висуваються від різноманітних зацікавлених соціальних спільностей, верств, які, використовуючи нову комунікаційну техніку, одержують безпосередній доступ до виборців через канали телебачення та пресу, зростання рівня загальної та політичної культури мас, дадуть можливість кандидатам від зацікавлених груп виявити себе безпосередньо, минаючи більші політичні партії. В будь-якому випадку, в політичному процесі центр ваги переміщується від великих організацій з їх апаратами до невеликих соціальних груп, які складаються з дуже активних організаторів процесу політичної мобілізації та формування політичної діяльності. В кінці 80-х - першій половині 90-х років на базі розгортання політичних рухів формуються різноманітні політичні партії. Нові суспільно-політичні об' єднання в Україні, в Російській Федерації, Білорусі, в Прибалтиці та інших регіонах виникли внаслідок демократизації суспільного життя. Але комуністам не вдалося на початку 90-х років відразу очолити формування національної свідомості, стати виразниками національної ідеї. Їх випередили та за них це зробили ліберальні, соціал-демократичні, сепаратистськи налаштовані сили. Тоді ж у засобах масової інформації нагнітається націоналістичний психоз, ідеалізується буржуазне минуле, перекреслюються всі соціальні і культурні зміни, що відбулися за роки Радянської влади, ведеться пропаганда з тим, щоб примусити комуністів разом зі своїми союзниками піти з політичної арени. !де бурхливий процес політичного плюралізму думок і багатопартійності в усіх сферах суспільного життя держави. Політичний плюралізм - реальність політичного життя сучасності.

Суть політичного плюралізму

Під соціально-політичним плюралізмом розуміється один із принципів суспільного устрою, за яким суспільнополітичне життя включає безліч різноманітних взаємозалежних і разом з тим автономних соціальних і політичних партій, організацій, груп, настанови, ідеї та програми яких постійно порівнюються у змаганні, конкурентному суперництві між собою. Політичний плюралізм нерозривно пов' язаний із плюралізмом культурним, що стверджує право кожної людини дотримуватися будь-яких поглядів і проповідувати їх, повагу до інакомислення, принципи дискусій і компромісу в політичному процесі.

Традиція політичного плюралізму йде від античності, але широке розповсюдження та систематичне обґрунтування плюралізм одержує в період становлення буржуазних суспільно-політичних систем. Доктрина політичного плюралізму віддає перевагу індивіду та соціальній групі, вважаючи їх первинними в політичній структурі та державі. Плюралістична система тяжіє до децентралізації, до різноманітності центрів влади, що в ідеалі розподіляється між суспільними групами. Жодна окрема організація не може і не повинна представляти все суспільство та нав' язувати свою владу. Суспільні інтереси формуються на основі приватних інтересів. Згідно з принципами політичного плюралізму, ніхто не може володіти правом на монополію, на остаточну, вищу істину, на єдиний рецепт досягнення загального добробуту. Вільне суперництво ідей і інтересів вважається природним станом соціального організму. Всяке порушення принципу політичного плюралізму має небезпеку тиранії, веде до застою і неефективності.

Аналіз характеру та ролі політичних сил, що формуються в Україні, пояснює їх рядом обставин.

По-перше, в період застою в суспільстві загострилися суперечності між більшістю трудящих, незадоволених станом справ у країні та офіційними суспільно-політичними і господарськими інститутами, багато з яких загрузли в бюрократизмі, відомчому егоїзмі, бездіяльності. Демократизація, розвиток гласності створили умови для легалізації суперечностей. Відкрилися "шлюзи" для соціально-політичної активності людей, відображення в реальному плюралізмі думок, підходів, в альтернативних концепціях поновлення, навального розвитку політизованих самодіяльних формувань.

По-друге, труднощі та суперечності, що виникли в процесі демократизації суспільства, поглиблення кризи економіки та влади, різке падіння матеріального добробуту більшості населення відображали процеси поляризації соціальних спільностей, зростання злочинності, загострення міжнаціональних відносин тощо. Всі зміни і соціально-політичні процеси в суспільстві викликали зростання соціально-політичної напруженості в суспільстві, полі-тизації мас, їх опозиційної активності, падіння авторитету соціалістичної ідеології; поляризацію оцінок сучасних реальностей, підходів до подолання труднощів. Всі такі фактори створили соціально-політичний та ідеологічний ґрунт для плюралізму, появи різноманітних політичних партій і політичних об' єднань, складної системи їх відносин з інститутами влади. Важливою причиною розвитку політичного плюралізму є поява і зростаюче розчарування широких верств населення в офіційно-панівних структурах. Багато хто зневірився і став шукати інші організаційні форми поновлення, захисту прав і свобод, інтересів.

 
<<   ЗМІСТ   >>