РОСІЙСЬКА БАГАТОНАЦІОНАЛЬНА ІМПЕРІЯ: СТАНОВЛЕННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ, ПРИЧИНИ РОЗВАЛУ

Протягом багатьох десятиріч, а то й століть, народи, що нині мають власні держави, перебували у складі Російської імперії. Вона укладала в єдині політико-адміністративні рамки безліч різних етнічних і релігійних компонентів, які позбавляла державної самостійності, зберігаючи за ними деяку культурну автономію і забезпечуючи ту стабільність, в умовах котрої вони могли співіснувати і змішуватися на єдиній території. Однак російську "універсальну державу", як і всюди, вважали знаряддям панування меншості, й утиски — соціальні та національні — були для неї природним механізмом регуляції. Влада відчувалася як тягар для всіх підданих. Придушуючи невдоволення і смути, вона не могла забезпечити органічної взаємодії та єдності різних народів. Протягом багатьох століть Російська імперія формувалася як поліетнічне утворення, різнорідне і внутрішньо напружене в усіх аспектах — цивілізаційному, релігійному, політичному, економічному.

Росіяни часто кажуть, що Київська Русь тотожна з Росією, тобто з народом, що почав існувати значно пізніше. Внаслідок цього присвоєно її героїв, її святих, її культуру взагалі. Відомий російський історик В. Ключевський зазначав, що до складу населення цих двох районів входили дві окремі етнічні групи і властивості таких районів значно відрізнялися.

Стародавня Русь

Стародавня Русь, яка дала витоки історії у майбутньому трьох народів — українського, російського і білоруського, була частиною середньовічної Європи, котра втягувалася у смугу глибокої модернізації — початку формування сучасної європейської цивілізації. Однак у XIII ст. відбулися значні корективи у долі давньоруських земель: вони опинилися під тиском західної (католицької) та східної (татаро-монгольської) експансій. Усе це призвело до розпаду цілісності й визначило принаймні три лінії розвитку:

• 1) західні і південно-західні землі (Київ, Мінськ, Вітебськ та ін.) протягом тривалого часу входили до складу Литовської, а потім Польсько-Литовської держави, яка була периферією європейської цивілізації. В межах цієї суспільної системи давньоруські землі досить швидко витіснили татаро-монгольських завойовників, розвивалися за умов панування європейської традиції. Тут відбувалося формування українського і білоруського народів;
• 2) Новгородська республіка (а також Псковська республіка, що відокремилася від неї у XIV ст.), уникнувши руйнування і зберігаючи незалежність, протягом понад чотирьох століть (з XI до XV ст.) була частиною сучасної їй Європи, аналогом містам — республікам Ганзейського союзу, містам — республікам Італії;
• 3) північно-східні землі (Владимир, Ростов, Рязань та ін.) зазнали масштабного руйнування під час татаро-монгольскої навали і потрапили у залежність від Золотої Орди. Вони опинилися у духовній, політичній та культурній ізоляції від Європи. Розвиток у цих землях тривалий час перебував під сильним східним впливом. Пізніше дослідники назвуть Московську державу "калькою Золотої Орди".

Російський народ

Російський народ з'являється з XIII ст. і веде свій початок від Московського князівства. Воно виникло на окраїні Суздальської землі. Після розпаду Київської Русі відбувається становлення російського етносу на територіях Волго-Окського межиріччя. В процесі освоєння Суздальської землі й далі північно-слов'янські племена (зокрема, ільменські словени та в'ятичі) асимілювали угро-фінські племена, такі як весь, меря, муром, чудь та ін. До речі, слово "Москва" має угро-фінське походження. Мовою меря "Масикуа" означає "ведмеже болото".